Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

8. Повість «Dwa bieguny»

Михайло Грушевський

В повісті «Nad Niemnem» ми бачимо, як в панських кругах доперва зав’язуються якісь поступові напрями, народолюбні заміри, змагання до зближення з ним і подвигнення культурного й економічного. Се доперва якісь загадки, ферменти. В одному горнці кипить і різне пережите панське шмаття, як Даржецькі, Жигмунти, Ружици, і люди, що їм належить будучність. Але ті мрії, ті плани повинні з часом прийти до реалізації. Як тоді виглядатимуть трутні з табору панського й люди з табору народного одні коло одних, як сі два світи дивитимуться на себе? Ся гадка, очевидно, дуже зайняла поважну авторку, так що вона присвятила їй аж дві повісті. Є се якби варіації одної теми, так багато між ними спільного. Се улегшить нам і перегляд їх.

Для повісті «Dwa bieguny» автор вибрав форму оповідання головного героя, вже старшого чоловіка, про стрічу, що трапилася йому перед якими двадцяти літами. Отже, оповідання се переносить нас в часи значно попередні від акції «Nad Niemnem», але се не більше, як спосіб представлення. Без жадної зміни можна б се переставити о двацять літ пізніше і уважати дальшим розвитком ідей, заложених в основу попередньої повісті.

Перед нами виступає панок з варшавського beaux monde’a, на ім’я Здзіслав Грановський, розуміється, – шляхетно уроджений, заможний і вицивілізований до nес plus ultra. Він мав маєток, де проживав по кілька місяців, не мішаючись нічим в господарство, що вів дуже добре його управитель; решта часу упливала почасти в Варшаві, почасти в подорожах. Розуміється, якоїсь роботи, затруднения не мав він ніякого, бо в тих кругах робота уважається клятвою Божою, що лежить ліпше на бідаках і ріж-них людях з категорії rien du tout.

Головним затрудненням пана Грановського, як він сам дуже дотепно означив, було «ліплення бабок з піску для затикання порожняви, через яку налітав інакше до його душі вітер меланхолії». Для того служили відносини приятельські, відносини

«близькі і на обопільних послугах оперті з найвидатнішими заступницями хореографії й гіпподромії… відносини з заступницями найкращого розцвіту цівілізації салонової, найрізнішого роду спорти, гаряче уживання музики на фортеп’яні, зачитування поем, аж до вивчення їх, навіть – що скажеш – брання різних лекцій: гімнастики, фехтування, гри на найрідших струментах, найменш розповсюджених мов…»

При тім смакування штуки в різних родах, знайомість з інтересами дня, аби про них – чи то про дарвінізм, чи то про емансипацію жіночу – вміти поговорити чи то поважно, чи дотепно, а над всім – наймиліша з усіх приємностей «для чоловіка досить морального і цілком естетичного» – флірт.

З тієї коротенької характеристики вже можна бачити, що то наш старий знайомий, і ми можемо з побіжного погляду, не заглубляючись, пізнати його – се той же Лєон Плошовський Сенкевича, тільки без репутації генія, просто собі – порядний і цивілізований панич.

І от в круг, де повертався сей п. Грановський, в товаристві подібних до нього вицивілізованих і приємних панів і пань, влазить нараз цілком неподібна особа, з породи «бушменів», позбавлена всякої цивілізації, – «дика панна з пущі», в «антиділювіяльнім» убранні і з передпотоповим світоглядом.

Звалась вона Северина Здройовська, була молода ще й дуже гарна панна, багата властителька, а походила, як ми вже знаємо, «з пущі» і з «родини маньяків». Дід її був наполеонський легіонер, що доживав свій вік в глибині тієї пущі, в мріях про Францію, як про рай, де принципи Великої революції, разом з високою культурою, знищили неволю, нужду і все зле; син його Адам вийшов також диваком, що виховував свого сина якби якого бідака, разом з його молочним братом Богурським; сей Адась, як оповідано, вийшов екзальтованим хлопцем, перейнятим ідеями про громадські обов’язки, працю коло землі й народу, але зараз по укінченні університету загинув в якійсь політичній катастрофі, далеко від родинного дому. Северина опинилась сама, без батьків, властителькою більшої маєтності.

Смерть брата трохи не привела її до божевільства, бо любила його незвичайно й підлягала його впливу цілковито. Але ся любов дала їй й світло путеводне. Вона постановила, що маєток, зіставлений Адасем, має послужити до переведення його ідей, є лише депозитом в її руках, і зайнялася тими планами за поміччю згаданого Богурського, дуже талановитого економіста, що не міг зайняти катедри з політичних причин в своїх краях і, не схотівши іти на чужину, прийняв на себе ролю управителя її маєтності. Ідея їх була така: більша маєтність має помогти середнім посідачам перебути тяжкі часи і задержатися при володінні землі (пригадую, що ми маємо все ту важну для поляків російських і прусських – ідею задержання землі в своїх руках), а знову сі середні посідачі мали послужити культурними матеріалами для селянської людності. Піднесення господарської культури й народної освіти в околиці лупилися таким чином в одну мету. Аби дістати деякі відомості в сих справах, їде Северина до Варшави і тут попадає серед того цивілізованого світу.

Грановський стрічає її в салоні своєї кузини (заразом кузини Северининої) Ідальки, серед вибраного товариства, і тут перед ним Северина витворює цілий ряд цілком диких речей, – почувши між гістьми ім’я редактора одної поступової газети, просить представити її йому; удається до зібраних паничів за порадою в справі «усовершення землі й люду»… Розуміється, чекало її гірке розчарування, за яке вона помстилася над товариством, заспівавши їм на прохання неможливу колискову пісню – з пущі.

Але ся «бушменка» була з високої фамілії, молода, гарна, багата, тож не вважаючи на всі екстраваганції, на передпотопову сукню і нецивілізовані манери, вона притягла до себе увагу цивілізованих паничів. Грановський, що доводивсь їй якимсь далеким кузином, особливо зацікавивсь тим оригінальним явищем. Випадок, що він виступив оборонцем тієї «дикої» перед посміхом інших панів, звернув і її увагу на нього, а що мешкала в домі Ідальки, де Грановський був звичайним гостем, легше міг зблизитися до неї. Вона й смішила його своїми наївностями, й цікавила, уносила оригінальністю й свіжістю своєї натури. Се враження він сам означив пізніше, сказавши, що по тих дивоглядних екземплярах з пущі зістається

«запах живиці й туга за небесними шляхами; живиця знову гоїть і розширює легкі, а дороги небесні, як то кажуть поети, дороги надії, розтягнені над темною просторонею, аби люди не вірили, що темнота буде вічно тривати, й мали відвагу жити до ранку».

Розуміється, – всі ті ідеї, що їми вона жила й дихала, і без них не могла існувати, були для нього лише дивацтвом, «мортифікаціями», що перешкоджають чоловіку уживати життя. Але сама її істота, не вважаючи на подражнення нервові, яких дізнавав через її непоправну французчину, великі й не досить випещені руки, брак шику в манерах і т. ін., все більш будила в ньому чуття вже далеко сильніше від простої цікавості. Не можучи зійтися на грунті тих страшних слів, як «суспільність, загал, мета життя, співчуття, обов’язок, праця, жертва», він знайшов дорогу до неї в сфері штуки, що й вона любила, а він був знавцем краси природи, поезії. Придався й переклад Каїна, що кілька років лежав в шухляді Грановського, але ніяк не міг скінчитись, і тепер був майстерно відчитаний Северині перекладчиком…

Северина спостерегла, що до сього чоловіка, не вважаючи на цілковиту різницю в поглядах на життя й її мету, зростає в її душі любов. Але для любові вона уважала доконечним солідарність в сфері поглядів і інтересів, а, розуміється, не могла дурити себе думкою про сього панича, що критерієм уважав: се мені подобається, а се не подобається. І от несподівано, коли Ідалька вже тішилася гадкою, що приведе своїх двох кузинків до шлюбу, Северина тікає з Варшави; тяжко се їй було, плакала, та, не сказавши нічого Грановському, виїхала «до пущі». Але Грановський відчув в ту мить, що до Северини прив’язаний занадто міцно, аби міг з тим фактом погодитися.

Маючи в сусідстві панни Здройовської одного свояка, він зараз же виїхав ніби до нього, не злякавшись перспективи пущі зимою, і за кілька день був в оселі Северини. Дотепно описує автор, як чудно відчував себе цивілізований чоловік, опинившись в царстві диких, в домі без льокаїв, окруженім сніжними заметами, серед котрих вночі вили вовки. Северину знайшов він в товаристві молодежі – господарських практикантів і практиканток, що вчилися під проводом п. Богурського, людей зажурених працею, клопотами за хліб та іншими мортифікаційними речами. Гай-гай, на пункті вражень від сього барлога п. Грановський цілковито зійшовся зі своїм льокаєм, бо й той признав, що «дім дійсно панський, але люди тутейшні якісь – дикі».

Грановський, одначе, зістався – задля Северини. Для нього не було тайною, що вона втікла від своєї любові, і що вона його любить. Але між ним і нею стояли всі ті «робітні, роботи, культури, жертви й інші мортифікації»… Даремно «споріднена душа», що він знайшов тут, на ім’я пані Брожкова, колись великосвітська звізда, загнана недолею в сей кут, підсовувала йому гадку – задля любові пуститися на гіпокризію, удати з себе приклонника тих всяких мортифікацій, аби розбити ту стіну, що виставляла проти нього Северина. На те Грановський не міг пристати. Він, може, часом і признавав повну ціну, поважність тих всіх речей, лише в собі не знаходив анітрошки серця для них, а удавати не хотів, бо не міг здобувати собі хоч би й найдорожчу душу дорогою обманства.

Кілька розмов з Севериною вияснили сю справу докладно, і він, переконавшись, що нема чого йому сподіватись, постановив їхати назад. Прощання з Севериною стало заразом його освідченням; вона в ту хвилю чекала його слова – одного слова, що давало б надію на спільність ідеалів і змагань, було б досить, але він і в такий рішучий момент не міг обіцяти того, чого дотримати не міг. І він поїхав, заховавши в собі до кінця образ тієї женщини, що впливав на нього, як «запах соснового бору, м’яти, материнки, поля, свіжопорушеного плугом».


Примітки

наполеонський легіонер – тобто учасник військових походів французького імператора у 1804–1814 pp. Наполеона Бонапарта. Внаслідок воєнних дій, що їх вела Франція проти європейських держав, більша частина Західної і Центральної Європи підпала під владу Наполеона.

принципи Великої революції – Велика Французька революція – буржуазно-демократична революція 1789–1794 pp. Ліквідувала феодально-абсолютистський лад, мала великий вплив на розвиток громадсько-політичної думки європейських країн.

важну для поляків російських і прусських – ідею задержання землі в своїх руках… – втративши державність внаслідок трьох поділів Польщі між Пруссією, Австрією і Росією (1772, 1793, 1795), поляки не полишали надії на відновлення своєї держави і всякими способами намагалися сприяти цьому. Згадане утримання земель саме в руках національного власника – один з таких заходів.

переклад Каїна – йдеться про твір Д.Н.Г.Байрона «Каїн», філософсько-символічну поему в драматичній формі (1821). Її сюжет взятий з біблійної легенди про братовбивцю. Крім ідеї богоборства, пафос поеми полягає в запереченні всіх авторитетів. Проте гордий бунт байронівського Каїна має трагічний характер: герой приречений на самотність у своїх шуканнях, у любові до людства.

пуститися на гіпокризію – тобто лицемірити.