Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Громадський рух на Вкраїні-Русі в ХІІІ віці

Михайло Грушевський

1. Князь і громада

2. Різниця Київщини та Галичини

3. Перевага князівської влади над громадою

4. Протикнязівський рух болохівців

5. Татари і татарські люди

6. Устрій громад під владою татар


Примітки

Друкується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1892. – Т. II. – С. 1 – 28. Підпис: М.Сергієнко.

У розлогій статті «Громадський рух на Вкраїні-Русі…» М.Грушевський докладно зупинився на явищі, згодом охарактеризованому ним як «противкнязівський рух». Свої погляди на цей історичний феномен він виклав уже в «Нарисі історії Київської землі…» (див.: Грушевский М. Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия. – К., 1891. – С. 450 – 463; порівн. із зауваженнями П.Голубовського у його рецензії: Киевская старина. – 1892. – № 9. – С. 438).

Звертаючись до нього ж у 1892 р., М.Грушевський, за власним твердженням, старався дати якомога повніший огляд проявів цього руху, а заразом висвітлити його на ширшій підставі – відносин громади до князівсько-дружинного устрою в давній Русі (Грушевський М. Історія України-Руси. – Львів, 1905. – Т. 3: До року 1340. – С. 535). У подальших працях дослідника тлумачення цього питання не зазнало будь-яких принципових змін – хоч не можна не зауважити, що джерела ХІІІ – XIV ст. не дають вагомих підстав для тверджень про існування широкого антикнязівського руху, котрий розгорнувся в умовах дезорганізації суспільного життя, спричиненої монгольським нашестям.

Тож позаяк у пам’ятках письменства соціальні аспекти болохівського руху майже не простежуються, появу його «противкнязівських» характеристик слід списати на карб демократичних уподобань науковців, які вивчали це явище, – як М.Грушевського, так і його попередника М.Дашкевича, який, власне, й започаткував цей напрям студій. Не дивно, що вже за часів М.Грушевського дослідники, за його спостереженням, акцентували увагу не так на «характері самого руху», як на «топографії Болохова й етнографії болоховців» [Грушевський М. Історія України-Руси. – Т. 3. – С. 535 – 536 (історіографія проблеми)]. Ця тенденція збереглася у пізніші часи, коли до кола дослідників питання долучилися археологи [див., зокрема: Раппопорт П.А. Города Болоховской земли // Краткие сообщения Института истории материальной культуры АН СССР. – М., 1955. – Вып. 57. – С. 52 – 60; Терещук К.І. До питання про локалізацію Болохівської землі // Дослідження з слов’яноруської археології. – К., 1976. – С. 164 – 176; Кучера М.П. Дослідження городищ на Волині і Поділлі // Археологія. – 1979. – Вип. 29. – С. 66 – 72].

Загалом на дослідженні окресленої проблематики негативно позначився факт «співпраці» болохівців із татарами, що виразно контрастував із пропагованою у радянській історіографії тезою про активну боротьбу проти монголо-татарського іга, яка точилася на Русі впродовж кількох століть [не випадково в класичній праці А.Насонова сюжет із болоховцями винесений у примітку до основного тексту – див.: Насонов A.M. Монголы и Русь. – М., Л., 1940. – С. 24-26].

Абсолютно протилежну тенденцію репрезентують праці Л.Гумільова, де факти співіснування тюркського та слов’янського етносів, акцентовані свого часу М.Грушевським, тлумачаться як їх органічний симбіоз. Цілковито за межами наукового дискурсу перебувають праці низки сучасних краєзнавців. У цих текстах Болохівщина постає як «феноменальна слов’янська держава на Русі», «оазис свободи і європейської цивілізації» [Журко О. Болохівщина: пошуки втрачених надій // Острогіана в Україні і Європі. – Старокостянтинів, 2001. – С. 204; Його ж. Болохівщина – земля «татарських людей» в XIII – XIV ст. // Острогіана… – С. 219; див. також збірку: Болохівщина: земля і люди. – Хмельницький, 2000]. Радше за все Болохівська земля аж до її підкорення Данилом Галицьким була острівцем архаїчних суспільних відносин, характерних для пізніх стадій родоплемінного ладу [Котляр М.Ф. Племенная знать в процессе формирования феодального класса Южной Руси (на материалах Болоховской земли) // Элита и этнос средневековья. – М., 1995. – С. 98 – 103].

О. Русина

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 216 – 242.