6. Звичаї шляхти
Михайло Грушевський
Але цей польський вплив, повторюю, був не глибоким, обмежувався більше зовнішністю, манерами і шляхетські поняття мало виходили за межі судових маніфестацій і репротестацій; основи побуту були тубільними і маса околичної шляхти загалом була ближчою до тубільного селянства, ніж до польського шляхетства. З народною масою, як ми бачили, її ріднили і мова, і віра, і звичаї. В плані освіченості, розвитку шляхта, правду кажучи, незначно перевищувала народний рівень. Переважна більшість шляхтичів були неписьменними чи малописьменними; навіть серед намісників околиць трапляються неписьменні. Зустрічається багато процесів про чари, «о заданьи чаровництв», що виявляє вельми невисокий рівень розвитку шляхтичів.
А про значну грубість звичаїв свідчать процеси про всілякі побої, прочуханки, що становлять назагал чи не найбільший відсоток серед позовів; справи про потрави, захоплення ґрунтів тощо звичайно закінчувалися бійкою. Безпосередня грубість околичного населення ще посилювалася впливом шляхетського забіяцтва і жовнірської пристрасті до буйності. Войовничіші шляхтичі, особливо на п’яні очі («zytnim liquorem glowe zagrzawszy») «находили» на оселі своїх неприятелів з усілякою зброєю (cum vario armorum genere), як описує один акт: « kijami, drągami, istykami у od wozów kusz-niami» [Кн. № 5694, арк. 72] і вчиняли справжні баталії.
Бійки часто були дуже жорстокими й іноді закінчувалися навіть смертю одного з учасників, тим більше, що в хід, як правило, ішли шляхетські шаблі. Нерідко трапляються бійки і між членами родин, особливо при других і третіх шлюбах, – які були взагалі дуже поширеними. Цікавим зразком таких родинних звичаїв є скарга однієї пані на свого третього чоловіка – Васильковського, що той потрапив під вплив шляхтича Родванського, який дає йому ad omne nefas wszelką poradę, до того ж переконує, що Васильковський повинен «bić żone swoje у w karności trzymać», кажучи, що найвірніший засіб викликати в жінки повагу – це переламати їй руки й ноги: «ręce, nogi iey obuchem poprzetrącaj, to dopiero poznasz jak cię ma żona szanować». Пан Васильковський, як видно, цілком поділяв такі погляди свого друга, але втілити їх на практиці було складно, оскільки його дружина мала свої погляди на цей предмет і разом із дочкою та зятем дуже стійко оберігала свій престиж, як про це вельми жалібно оповідає маніфестація п.Васильковського [Кн. № 5689, арк. 51, 53 зв., 54].
Та і в економічному плані більшість нашої шляхти стояла близько до селянської маси. Шляхтичі, за винятком кількох багатших, нічим не відрізнялися від заможніх селян і, відіп’явши свої шляхетські шаблі, дуже невимушено й успішно косили, орали й виконували інші польові роботи. Не всі шляхтичі мали підданих: часто кілька родин, як висловлюється один сучасний мемуарист, «на одномъ хлопѣ сидѣли» (та і ставлення цих підданих до шляхти мало значно відрізнятися від ставлення кріпосної людини до справжнього поміщика – пана). За відомостями перепису 1739 p., у Радзіївській околиці на 48 шляхетських господарств припадало 102 піддані, але це була одна з найбагатших на підданство околиць, а, скажімо, у Волковинській околиці на 110 шляхетських господарств припадав лише 31 підданий, причому, наприклад, у кутку Тихновичів на 20 шляхетських господарств припадав лише 1 підданий, а в кутку Сугаковичів на 17 шляхетських господарств не було жодного підданого. Нарешті, на доповнення до цього, я нагадаю вже сказане мною вище, що околичний шляхтич, подібно як старостинський підданий, був зобов’язаний тяглом, «лениками и услугами» на замок і підпорядковувався суворій опіці замкової «зверхності».
Після всього сказаного вище я гадаю, не видасться голослівним моє твердження, що околичний шляхтич стояв значно ближче до тубільної селянської маси, ніж до справжніх польських дворян, сповнених визнання своїх суверенних прав і привілеїв, своєї незмірної переваги над «хлопством», яку ми зазвичай уявляємо собі, кажучи про польську шляхту. Природно, що ми не знаходимо в нашої околичної шляхти різкого відчуження від селянства, навпаки – часом ми бачимо їх у вельми тісному й невимушеному спілкуванні. Я вже згадував, що змішані шлюби між шляхтою і селянством не були рідкістю, що шляхтичі приймали селян «въ пріймы».
Шляхтичі охоче кумаються з селянами; я переглянув метричні записи про народження Попівецької Успенської парафії і спробував підвести статистичні підсумки – результат вийшов дуже цікавий: відкинувши деякі сумнівні випадки і взявши до уваги неточності, що випливають з того, що ми не завжди точно знаємо станову приналежність тієї чи іншої особи, отримаємо на 100 випадків селянських хрестин (усього я переглянув їх до 750) приблизно 50 таких випадків, коли всі куми були селянами, і близько 40, коли один чи два куми були шляхтичами. Зустрічаються, хоча й рідше, випадки (загалом близько десятка), коли й у шляхтичів кумами були селяни [Кн. № 5534, с. 2, 42, 64, 110, 129, 148, 165, 169-170, 180]. Далі в документах ми нерідко бачимо вказівки на те, що шляхтичі брали участь у селянських весіллях як гості, свати та ін. Вище я наводив відомість з одного документа, що шляхтянки ходили «на музику» під корчму.
Одна шляхтянка, якась пані Претвусова, подаючи скаргу до суду, розповідає, як вона з іншою панею – Холевинською (обидві пані не належали до числа тубільної шляхти) приїхали в Лопатинці і, зайшовши до пана Решт-Лопатинського, застали в нього шляхтичів, серед яких був працьовитий Томашко з Биликівців,»który w czapce za bral z niemi siedział. Пані Холевинська була цим дуже здивована й запитала в пані Претвусової, «со by to był za czlek w kożuchu, со za pan brat w czapce z szlachtą wraz siedzi», на що остання пояснила, «ze to jest chłop». Через це виникло якесь невдоволення; п. Претвусова пояснює, що один із присутніх, п.Возненко-Лопатинський, випадково сприйняв слово хлоп на свій рахунок; щоб там не було, в результаті згадана пані виявилася « ciężko zbita, tylko со z tym światem nie pożegnała» [Кн. № 5694, арк. 28 зв]. Подібних випадків «панібратства» шляхтичів із селянами можна навести чимало; як я згадував вище, шляхетські поняття не проникали глибоко в околичне середовище і мало використовувались у житейському побуті. Відповідно і селяни не відчували особливо глибокої пошани до шляхетської гідності і при нагоді «мацали и окладали», за словами актів, шляхтичів кулаками чи киями по ребрах так само справно, як і людей «prostej kondycyi».
Стоячи так близько до народної маси, околична шляхта, звісно, не могла залишатися цілком байдужою до всього того, що рухало цим народом у бурхливі роки Південної Русі. Дійсно, ми знаходимо вказівки й натяки, що околична шляхта брала участь і в козацькому русі, і в гайдамацьких наїздах. Але про це я залишаю за собою право поговорити іншим разом, а тим часом, підводячи підсумок усьому вищесказаному, мені здається, я маю право визнати нашу околичну шляхту в етнографічному сенсі південноруською.
Примітки
маніфестація – документальний запис скарги заявника про вчинений злочин, порушення його прав.
репротестація – скарга у відповідь на протестанта із запереченням суті його скарги.
… один сучасний мемуарист… – можливо, йдеться про Антонія Ролле, автора праць, що заторкали тематику околичної шляхти, «Z przeszłości Polesia Kijowskiego» (1884), «Zameczki podolskie па kresach multiańskich» (1880).
… лениками… – йдеться про зобов’язання ленного характеру, які полягали, як правило, у забезпеченні оборони замку.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 332 – 335.