Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія України-Руси / Том 1. До початку 11-го віка / 4. Слов’янська колонізація і турецький натиск / Західна група слов’ян

Історія України-Руси

Том 1. До початку 11-го віка

4. Слов’янська колонізація і турецький натиск

Західна група слов’ян

Михайло Грушевський

Деревляни, уличі, їх мандрівка, тиверці

Переходимо до західних українських племен.

Безпосередніми сусідами полян на заході були деревляни. „Повість“ нічого не каже, де вони жили і для письменника-киянина се була занадто звісна річ, тож він тільки пояснює, що деревляни звалися так тому, „зане сѣдоша въ лѣсѣхъ“ [Іпат., с. 3]. Тому територію їх треба вислідити іншими способами. Про їх північних сусідів – дреговичів Повість каже, що вони сиділи „між Прип’яттю та Двиною“; отже Прип’ять має бути північною границею деревлян. Археологічні розкопки (правда – не дуже систематичні, з результатами далеко не категоричними) і порівняння похоронного обряду по обох боках Прип’яті приводило дослідників до виводу, що дреговичі переважали на північнім березі Прип’яті й мішались з деревлянами на полудневім [Статті проф. Завитневича в Трудах Киевской Академии 1886, VIII, Чтениях Київського історичного товариства, т. IV і VI, Київській Старині. 1890, V. Див. мою Історію Київської землі, с. 3-4 і Ол. Грушевського, Пинское Полесье, І, с. 10-12, де вказана й інша література.]; отже й се не противиться вказівці Повісті, що багнисте побережжя Прип’яті здебільшого межувало деревлян і дреговичів. На сході, як було вже вказано, границею деревлян з полянами, можна прийняти поріччя Ірпеня; на північнім сході деревлянські осади могли досягати Дніпра [Про новіший здогад Шахматова, що літописець зачисляв до Деревської землі Задесення, див. нижче в гл. VIII].

Про західну й полудневу границю можемо говорити тільки дуже гіпотетично. На заході – суперечки між київськими й волинськими князями за Погориння [Про Погоріння див. мою Історію Київщини, с. 14-6.] піддають думку, що тут сходилась колонізація деревлян і дулібів; але в останках старого життя виразної етнографічної границі тут не можна запримітити: розкопки могил зроблені новішими часами в поріччях Случі, Горині й Стиру виказали велику подібність в похоронних обрядах і культурній обстанові [С. Гамченко, Раскопки в бассейне р. Случи, Е. Мельник, Раскопки в земле лучан, В. Антонович, Раскопки курганов в Западной Волини – все в І т. Трудів XI Археол. съезда]. Не виключено, що деревляни сягали в поріччя Горині, і навіть Стиру, хоч сі поріччя, особливо в верхніх своїх частях, від X в. мабуть сильно були заповнені людністю більше полудневою, що відступала сюди з Побожжя – улицькою передовсім. На полудні звістка Константина Порфірородного, що печенізькі кочовища притикали до земель „уличів, деревлян і лучан“ [De admin. 37: τό δέ θέμα 'Ιαβδεορτίμ πλησιάζει τοι̃ς ύποφόροις χωρίοις χώρας τη̃ς 'Ρωσίας τοι̃ς τε Ο'υλτίνοις καί Δερβλενίνοις καί Λενζενίνοις καί τοι̃ς λοιποι̃ς Σκλάβοις.], наводить на гадку, що деревлянські осади виходили за границю лісів – переходили в басейн верхнього Богу.

Уличі з початку сиділи на нижнім Дніпрі. Так виразно каже старша редакція літописи [Себто кодекс Археографічної комісії (XV в.) і Толстовський (XVIII в.) 1 Новгородської літописи, вил;. 1888 р., крім того в 1 Соф., с. 97, Воскр. І, с. 277, Никон. І, с. 26, Твер. с. 47.] в оповіданні про війну з ними Ігоря: „и бѣша сѣдяще Улицѣ по Днѣпру вънизъ, и по сем преидоша межи Богъ [В обох кодексах Новгородської л. попсовано: бъ, бъи; правдиву лекцію відгадав Ламбін ще перед виданням їх.] и Днѣстръ й сѣдоша тамо“. Хоч притім не сказано, на котрім боці Дніпра уличі сиділи, але найбільш просте розумінння тексту каже, що сиділи вони на тім же правім боці, і ніщо не примушує відступати від такого толкування.

Пізніша Повість – в обох редакціях, полудневій (Іпатська і под.) і суздальській (Лаврентіївська і под.) не має сього епізоду. Натомість вони говорять про чорноморську людність в етнографічних оглядах. „Улутичи Тиверци сѣдяху по Бугу к по Днѣпру и присѣдяху къ Дунаєві; и бѣ множество ихъ, сѣдяху бо по Бугу и по Днепру оли до моря“ – так в кодексах полудневої редакції [Іпат. с. 7.]; в Лаврентіївськім натомість: „Улучи и Тиверци сѣдяху бо (читай: по Бугу и) по Днѣстру, присѣдяху къ Дунаеві, бѣ множество ихѣ, сѣдяху по Днѣстру оли [В Лавр. кодексі: „или“.] до моря“ [Так в Лаврентіївськім кодексі; інші кодекси північної версії мають дуже великі відміни, наближаючись до полудневої версії (а полудневі кодекси не мають варіантів). Так Троїцький кодекс має: „Лутичи“, і такаж поправка другою рукою є в Кеніґсбергськім (Радивилівськім); Кеніґсберський і Академічний замість слів „по Днѣстру присѣдяху… по Днѣстру“ мають „по Бугу и по Днѣпру“].

Таким чином, між ріжними редакціями літописи бачимо вагання як в самім імені (уличі, угличі, улучі, улутичі), так і в означенні їх території. На вияснення сієї справи ужито багато труду, й вона має цілу літературу [З чималої літератури про уличів вичислю лише головніше: з давнішого Шафарика, II. 28. 12 і Надеждіна, О положении города Пересічна в Записках Одеського історич. товариства, т. І, далі: Ламбіна, Славяне на северном Черноморье – Журнал Мин. Нар. Просв. 1876, V і VI і рецензія на сю працю Бичкова в Отчете о XIV присуждении наград гр. Уварова; Голубинського, Ист. рус. церкви, I, c. 87-8; Барсова ор. с. 2, гл. V; Дашкевича Заметки по истории литовско-русского госуд., с. 65 і далі; Молчановского, Очерк известій о Подольской земле, с. 17 і далі; Соболевского в Чтениях Київ. істор. тов., т. V, с. 3-l; Партицького, Хто були і де мешкали угличі – Діло, 1893, ч. 21, і його ж: Хто були руські толковини (ib[id], ч. 16); Філевича, История, с. 290 і далі; моє Барское староство, с. 9-10; Шахматова op. c., с. 19-20; Веселовського, Из истории герман. и слав. передвижений – Известия отд. рус. яз. 1900, I, с. 20; Маркварта, Streifzüge, с. 189-195]. Справа одначе досить ясна.

В вищенаведенім тексті Константина Порфірородного, де він вичисляє племена сусідні з печенігами, він йде зі сходу на захід і називає слідом за Руссю (київською, себто полянами) ульців (Ο'υλτίνοις ), деревлян (Δερβλενίνοις ) і лучан (Λεζενίνοιζ ). Очевидно, Ο'υλτινοι – се уличі; лучани, Λεζενίνοι, очевидно називаються так від Луческа (теперішнього Луцька) (другою формою їх імені могло бути: лучичі). Отже Константин розріжняє уличів і лучан (лучичів) і кладе одних на схід від деревлян, других на захід.

Факт, що Константин знає в сусідстві деревлян ульців-уличів знаходить собі повне потвердження в нашій літописі. Власне цікаво, що полуднева й північна редакція Повісті, говорячи про улучів-улутичів в своїх етнографічних оглядах, росходяться в їх іменуванні, але згідно і без всяких варіантів говорять про війну Києва з „уличами“. Всі редакції літописи сходяться на тім, що були „уличі“, і що перші київські князі вели війни з „уличами“. Правда, в новгородських варіантах тут є ще вагання між „уличами“ і „угличами“, і в ріжних редакціях ріжні князі воюють з ними (Аскольд і Дир, Олег, Ігор), але ясно, що ми маємо тут варіанти одного імені уличів (думаю, що угличі – то пізніша етимологізація імені уличів [Може піддержана потім існуванням на півночі міста Углича; порівняти Літописець вид. Львова, І, с. 42: тут уличі звуться угличанами, а замість Пересічна – Углеч., але се редакторські поправки – див. нове видання в Пол. собр. л., с. 51]. Був, значить, один нарід уличів (угличів), з сим народом вели війни київські князі, і до нього належить звістка новгородської редакції Повісті, що він сидів по Дніпру і пізніше перейшов в край між Богом і Дністром.

[Звичайно задачею в сій справі ставили – вияснити дійсну форму імені племені і на основі її означити територію. Хто приймав форму „угличі“, шукав „угла“, і знаходили його в „углі“ – 'Όγγλος, Буджак, між Дунаєм і морем (напр. Надеждін, Голубінський, Партацький, Філевіч), або між Дніпром і морем (Веселовський) або в річках – Углі, теперішній Орелі, на лівім боці Дніпра (Шлецер, III, с. 9, Партицький), або Інгулі та Інгульці, на правім (Ламбін). Хто приймав форму „улучі“, шукав „луки“ – заворота моря або ріки (Дніпра – Філевіч).

Притім одначе не звернено увагу на неймовірність такої назви – від „угл“, або від географічного закривлення, котре ми вигідно собі оглядаємо на невеликій мапі, але яке зовсім не виступає так виразно в реальній конфігурації території. Ламбін, основно розібравши звістки про осади уличів на Дніпром, не відважився звести до них всіх звісток про уличів і варіантів їх імені та виставив гадку про осібність наддніпрянських „угличів“ (він приймав сю форму) від західних уличів, уважаючи їх зрештою за дві галузі одного племені. Се була слабка сторона його виводів.

Соболевський, порівнюючи варіанти імен, признав основною формою „улучичів“ і се ім’я зв’язав з Лучськом. Та притім йому прийшлося виріктися дніпровських уличів. Перемінюючи інтерпункцію в тексті літописи, він читає: „Къде ныне Волыняне а Улучичи. Тиверци…“ Таким чином, улучичі у нього стають частиною дулібів, а звістку про перехід уличів він відкидає зовсім. По праці Ламбіна се був рішучий і нічим не оправданий крок назад. При поправці Соболевського тиверці по тексту полудневої редакції зайняли б увесь край від Дніпра до Дунаю, а Соболевський сам справедливо признав, що ріжницю в словах обох редакцій не можна витолкувати похибкою писця: се свідома поправка чоловіка, який знав, що писав.

Слова новгородської версії про перехід уличів і означення їх території в полудневій версії підтримують одно одне, і признаючи певну плутанину в сім означенні, ми ніяк не можемо відкидати їх вказівок для визначення території уличів. Самий факт, що всі, можна сказати, кодекси суздальської редакції поправлені за поправкою полудневої, теж може мати своє значення: навіть лекція Лавр. „Сѣдяху бо по Дністру“, може бути поправкою, замість: „съѣдяху по Бо̃ Днѣстру“ – по Богу и Днѣстру (так реставрує, припускаю – незалежно від мого здогаду в 1 вид. Історії, се місце і Шахматов, 1 с.).]

Коли в етнографічних оглядах полудневої й суздальської редакції стрічаємо улучів-улутичів, і є суперечність щодо їх осад, то правдоподібно тут помішано східних уличів і західних лучичів-лучан (що у Константина виступають під іменем Λεζενίνοι). Крім близької подібності імен помішати їх було тим легше, що лучани, судячи з звістки Константина, мусили виступати досить далеко на полудень, коли були сусідами з печенігами. До замішанини прилучилась ще переміна місця. Суздальська редакція говорила про уличів, що по міграції вони сиділи на Дністрі, а новий редактор поправив се, з огляду на давніші осади уличів на Дніпрі, і перемінив ім’я. Прецінь писалося про них тоді, коли давніша уличська колонізація була давно минулим фактом, досить неясно відомим.

Созвучність імен уличів і лучичів, Луческа, що причинилася до сього помішання, піддавала новішим дослідникам привабну гадку – зв’язати Луческ з уличами (улучами, улучичами) [Таку гадку можна знайти вже в старій літературі: порівняти нотку (нову) на боці Тверської літоп. (с. 28: „від них повинний називатися Луцьк“) або інтересний, але непевний варіант „Россійської літописи по Софійському списку“ (1795 р., дуже недбале видання): „лучани“ (пор. Шлецера, І, с. 212). В науковий оборот ся гадка ввійшла з статєю Соболевського. В своїй книзі про Барське староство, і потім в 1 вид. Історії я прийняв сю гадку, хоч і з значними змінами – скомбінував її з деякими гадками Ламбіна та висунув наперед звістку Константина Порфірородного, ігноровану Соболевським. Чому я відступив потім від гадки про зв’язь племінної назви улучів чи улучичів з Луческом, се я пояснив в тексті.], але в такім разі прийшлося б припустити, що сі улучі по імені племені назвали своє місто Луческом, а по імені міста потім звалися лучанами. Такого другого факту не зможемо вказати, і тому треба відріктися сього об’яснення – воно занадто штучне [Тому й говорити про плем’я лучан – як говорять часом дослідники (напр. цитована розвідка Е. Мельник), властиво не можна – се ледве чи племінна назва]. Лучани Константина Порфірородного – се очевидно вже політична назва, взята від імені міста, притім назва досить давньої дати, коли була так добре знана в 40-х роках X в. Тому зв’язувати її з міграцією уличів з-над Дніпра досить рисковно – хоч можна припускати, що уличі потім відступили між іншим і в землю лучан.

Повість оповідає про міграцію уличів з-над Дніпра за Бог в зв’язку з „примученням“ уличів київським військом: Ігорів воєвода Свенельд примучив їх і примусив платити дань; ся війна тривала кілька років (сама облога пересічна тяглася три роки), і закінчилась, видно, незадовго перед смертю Ігоря. Слова літописи про перехід неясні – чи уличі перейшли Бог після сієї війни, чи перед нею, і в лутературі є на то ріжні погляди [Напр. Барсов, 2 с. 98 думав, що се було перед війною, Филевич, Історіи, с. 801 – що після війни. На, літописний порядок сих подій, записаних сто літ пізніше, взагалі не можна покладатись, тому над самим текстом нема чого дуже застановлятись.], але порівняння літописного оповідання із згаданим текстом Порфірородного про печенізьких сусідів показувало б, що тоді – ще перед 40-и рр. X віку уличі покинули вже Дніпровське побережжя. Печеніги у Порфірородного сусідують на правім боці Дніпра передовсім з Руссю – полянами, значить полянські осади вже були відкриті з полудня, і уличі звідси уступили. Держались ще десь далі на захід, між полянськими осадами (що по Дніпру могли держатись довше, ніж де) і осадами деревлянськими. Міграція уличів вже тоді почалась.

Чи була ся міграція перед походом Свенельда (се з огляду на Порфірородного я уважав би правдоподібнішим), [Міграція одного з руських племен з Дніпра на сусідній Дністер не була дуже голосною подією, тому ледве чи могла протягом яких 2-3 років дійти до відомості Порфірородного. Звістки його про печенізьку колонізацію і руське пограниччя показують добре джерело, якусь основну реляцію, і вони варті особливої уваги.] чи після нього, в усякім разі головною причиною її не можемо уважати що інше, як натиск печенігів: самі примучування київських князів не зрушили б уличів з насижених місць і не примусили б шукати нових осад серед заповнених вже іншою людностю країв, як не зрушили інших народів, що дізнали на собі сього державного процесу. Се річ ясна, і хронологічно, в першій половині X в. їх переселення припадає на той час, коли чорноморська людність дійсно мусила відступати на північ. Відповідно до того напрям міграції уличів ми повинні собі представляти не просто як західний, а більше північно-західний – з країв нижнього Дніпра й Богу в краї середнього і верхнього Богу та середнього Дністра. Чи при тім уличі виходили на територію чужу, залюднену іншими племенами, чи відступали в безпечніші часті своєї власної території, трудно сказати. Степова, чорноморська колонізація мала всі причини визначатися більшою екстенсивністю: тут, на колонізаційній периферії наші племена могли залюдняти величезні простори, але зрідка, не густо і потім під натиском кочових орд стягатися в більше безпечних частях своєї території.

Отже, збираючи до купи все сказане досі, бачимо, що уличі найправдоподібніше сиділи на правім боці нижнього Дніпра. Чи переходили на лівий бік Дніпра, чи за Дніпром сиділо інше плем’я – не знаємо. На півночі уличі стрічалися з полянами. На полудень, певно, досягали моря, поки не відтиснули їх печеніги. Се виразно каже суздальська редакція, а хоч тут маємо поправку, але поправку свідому; коли новий редактор зіставив „оли до моря“ перемінивши ріки, то, очевидно, виходив з переконання, чи з традиції, що слов’янські (улицькі) осади досягли моря і тут. На заході улицькі осади сягали Богу, а може переходили й на правий бік його. В X в., головно уступаючи від натиску печенігів, а може – й примучувань київських князів, вони пересунулися в краї середнього і верхнього Богу та Дністра [Як на сліди сеї міграції вказують на кілька назв в західних сторонах: Улич коло Стрия і другий коло Любачова, Улич на Сяні, і Улич в басейні Угу (Ung)].

Край над морем між Дністром та Дунаєм зістається тиверцям; вони ж сиділи по Дністру. Ближче означити їх границь з іншими українськими племенами ми не можемо; тільки очевидно, що коли уличів з тиверцями суздальська редакція садить по Дністру, то тиверцям головно зістається край на правім боці Дністра. Повість (особливо тут важна суздальська редакція) виразно каже, що осади для тиверцям колись доходили до самого моря і Дунаю, та що колонізація їх була тоді сильна („бѣ множество ихъ“). На північнім боці Дунаю тиверці в своїм розселенні могли стрічатись з останками „словен“, що ще не перебрались в Мезію. На північнім заході їх колонізація могла переходити в гірські краї Карпатів. На верхнім Дністрі вона мусила стрічатися з розселенням дулібів. Містечко тиврів на Богу (Вінницьк. пов.) – одинока осада, що своїм іменем може вказувати на тиверців, – давало повід розширяти їх територію і над середній Бог [Барсов 2, с. 96.], та розуміється, одинокого імені осади на се не вистає.

Племінне ім’я їх зв’язувано з античним іменем Дністра – Τύρας [З сим іменем знову має подібність назва Дністра у Абульфеди – Турлу (Thourlou) і Τρυ̃λλος Константина Порфірородного De adm. 38; Голубовський об’ясняв се з половецького turlu = variatus (Печенеги, с. 202), але хто зна, чи нема тут відгомону античної назви.]; серед інших слов’янських імен воно, дійсно, не має паралель [Іловайський, Разыскания, 2, с. 286, а потім Філевич в своій Історії давньої Руси (с. 302-8) виключали тиверців з числа племінних імен уважаючи се ім’я ремінісценцією античної традиції – перерібкою імени тирагетів, тавроскитів. Але ані дібрати такого античного імені не можна. ані об’яснити, чому б літописцю схотілось злучати його з племінним іменем улучів. Рівно ж не правдоподібні зв’язування тиверців з Βερβιανοι (або Τεβερβιανοι, як читав Шафарик) Константина і Attorozi баварського географа-Шафарик, II, 28, 13, або новіші дані, – правда – в дуже обережній формі Веселовським (ор. с. 20) – тиверців з таврисками Страбона, а уличів з анґіскірами Йордана. Маркварт (1. с.) бачить тиверців в „Турси“ Житія св. Кирила, де вичисляються народи, що мають славити християнського Бога своєю мовою (по вид. Міклосича, с. 227), а навіть в Тирішкін і Анклїїн аль-Бекри здогадувався уличів і тиверців, тільки взяв потім назад сей здогад (с. 510)].


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1994 р., т. 1, с. 200 – 206.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 820

Модифіковано : 21.04.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.