25.11.1913 р. До М. Грушевського

Дорогий Пане Професор!

Прошу ласкаво вибачити, що так довго не писав. Нічого такого особливо важного не було, а зрештою, правду сказати, я якийсь час по виїзді П. Професора був в такім пригнобленім настрою, що тяжко було попросту здобутися на писаннє писання листа. І то, розуміється, знов не через те, щоби щось нового маркантного сталося, а старі відомі річи речі, те безнастанне розрануваннє розранування, як то кажуть, старих ран, завдяки ріжним різним розмовам, переговорам з ріжними різними людьми і т. д. Нарешті і тут наступила реакція, і я ось пишу, стараючись по змозі все по порядку розповісти. Неприємно трохи тільки одно, що завдяки тому я перетримав трохи один лист з ред[акції] «Голоса минувшего».

І так: дома все благополучно. Кореспонденції мало, та й то по більшій части не важна. Найважнійше Найважніше, що посилаю – се квитанція № 24456 Московской конторы Государственного банка на суму 682 руб. 90 коп., котру переказує в Київ для П. Професора Торговый Дом Бр[атьев] Башмаковых. Дальше лист з ред[акції] «Гол[оса] минув[шего]», а нарешті лист Заклинського, з котрим не знаю, що робити, і теж посилаю.

Рибіцький в присланім листі заявляє, що магістрат рішив приступити до копання каналу і просить «безпроволочено» зложити 550 к[орон] – хоч на його руки, хоч на Павловського. Що їм відповісти, і що зробити? Нарешті – але се вже глупость – якийсь Антін Добрянський, комісар скарбу з Дрогобича, питається, який його герб і як йому його доступити.

З нашою брошурою справа йде туго, тим більше, що усі наші – опановані страхом перед шпіонством противної сторони – настають на те, щоби брошура появилася по змозі перед зборами незадовго, а збори, як чую, відбудуться щойно з кінцем грудня. Все ж таки думаю, що з кінцем тижня або з початком другого буду міг її післати послати П. Професорови Професорові.

Збори відбудуться тому так пізно, що відомі панове мають почувати себе доволі непевно і чекають, чи як-небудь ситуація не проясниться на їх користь, бо останніми часами дістали при нагоді відповідий відповідей в справі статута кілька дуже лайливих листів за їх поступок з П. Професором (скільки знаю, м[іж] и[ншими] від Луки Гарматія, Теод[ора] Савойки, Ясеницького). Тим часом тепер зачинають вписувати своїх членів – а наших почали відкидати. Все те, по-мойому, з мотивів, про які скажу пізнійше пізніше, і не так для нас важно.

Правда, чекають зі зборами ще й для того, щоби перед тим вспіти випустити подвійну книжку «Записок». Тут нова редакція (тимчасова: Томаш[івський] і Щурат) дуже хитро собі підгадала і як подвійний том «Записок» випустять… Збірник в честь Франка! Ось і буде на перший раз матеріял матеріал готовий, за ним піде знова знову така подвійна книжка з Шевченківським матеріялом матеріалом – а дальше як Бог дасть.

В тій цілій прозі побіч нашого гуртка як певна, навіть дуже зорганізована і здецидована сила, появився на горизонті кружок Студинського – себто залежні від него нього професори. Студинський останніми часами так дуже воєвничо войовничо настроєний і так безоглядно стоїть за П. Проф., що аж мені трохи дивно. Тут, очевидно, передовсім грає ролю роль зненавиджена для нього фігура Том[ашівсько]го, проти якого Студ[инський] на всіх розворотах і перед усякого чина і званія людьми держить огнисті філіпіки.

Зі мною навіть мав конференцію в ціли цілі спільної організації для повалення тієї шайки. Тут вияснилося, що він дуже радо зайняв би місце містоголови Т[оварист]ва, але під умовою, що П. Професор будуть головою.

При сій нагоді вияснилася, себто не вияснилася власне, а вийшла наверх, незрозуміла мені досі позиція Лукіяновича. Показується, що Лукіянович ніби по нашій стороні – але всюди твердить, що П. Професор ліквідують цілу свою діяльність в Галичині, і з тої рації він іменем нашого кружка, хоч не уповноважений, робив Студинському пропозицію стати головою Т[оварист]ва при нашій підмозі. Не знаю, для чого се Лукіянович робить: чи для заспокоєння ворогів, чи для з’єднання нам приятелів.

Студ[инський], одначе, рішучо – як мені заявив – відмовився від такої пропозиції і задля браку часу і сил, бо, на його думку, П. Проф. одинокий чоловік, що може дати собі раду з управою такої інституції. Щоби скінчити вже раз з Студинським, скажу, що в відомій комісії, котра все ще дотепер властиво не зорієнтувалася, що має робити, Студ[инський], Бандрівський і Федак – рішучі наші прихильники, Мудрак і Щурат відомо як ставлять, а Копач і Білецький поки що хитаються. Дальше Студ[инський] через мене радиться П. Професора, чи було б добре, якби він про ту цілу аферу написав статю статтю до «Ради» (одначе без свого підпису) и навіть заявляє охоту поїхати в сій справі до Київа Києва для порозуміння з тамошними членами. Щодо статі статті, то годиться на цензуру П. Професора. Думаю, що під такими умовами може робити одно і друге: і написати, і поїхати.

Щодо того, як П. Проф. мають відповісти Виділови Виділові і секції – то я за той час нічого більше не придумав понад те, що говорив перед від’їздом П. Проф. Питав декого з наших – вони теж такої думки, що в детайлі деталі нема що вдаватися. Конкретно відповідь я представляю собі менш-більш так:

«На письмо… маю честь відповісти: з огляду на атмосферу, яка останніми часами запанувала в Т[оварист]ві, не можучи тут працювати, а тим самим брати відповідальности відповідальності за діяльність Т[оварист]ва і її результати, я приневолений зректися і т. д.».

Одно слово, в тім роді – за <нерозбірл.> слова я, розуміється, не ручу, чи вони найліпші. Але се найліпше зробити в найкоротшім часі, щоби ся справа прийшла на загальні збори. Щодо відозви, котру тамошні громадяне громадяни мали би видати до тутешніх членів Т[оварист]ва, то думаю, що се було би як не мож ліпше. Очевидно тут, по-мойому, крім самого факту видання такої відозви від українців, котрі все ще таки тим самим, що вони закордонні українці, отже, не «підроблені» (як тутешні), імпонують найбільш забитим галичанам – крім того, кажу, не менше важною річею річчю – спосіб зредаговання зредагування відозви. Гадаю теж, що найліпше було б се розіслати (ми могли б тим зайнятися) коротко перед зборами, щоб не було часу на полеміку.

Велику констернацію, але також озлобленнє озлоблення, викликав фейлєтон фейлетон Єфремова – незвичайно болючий удар для компанії Т[омашівсько]го. Зачуваю, що відбуваються наради, як би се відпарувати, але конкретно ще нічого не відомо.

Полєміка Полеміка з приводу статі статті Ignotusa, підігріта немудрим аляборатом Кревецького, розгорілася наново між «Ділом» і «Нов[им] словом» – причім участь взяли в тім і польські газети. Властиво в meritum сим разом вдалися тільки сі останні – натомість для «Слова» ся статя стаття послужила приводом до атаки на «Діло», котре під покришкою полеміки зводить особисті рахунки з П. Професором.

«Діло», розумієть[ся], відповіло «Слову» кріпкою лайкою, а се знова знову теж не остало в довгу боргу – так що кінець кінцем «Діло» мусіло мусило вдарити в мінорний тон… і виправдуватися, що воно, мовляв, ніколи не робило особистих нападів на П. Професора! Говорив я з Цегельським в тих справах, обіцяє свою поміч і ще одну відповідь «Ділови» «Ділові». Ся полеміка, думаю, надається до того, щоби Ignotus ще раз сю справу порушив – ніби як відповідь на се все. При тій нагоді можна б дещо ліпше ще розвинути.

Хотячи ще сьогодня сьогодні вислати лист разом з кореспонденцією – мушу його на сім урвати. Продовженнє Продовження буду писати завтра – прошу вибачити.

Паням прошу передати мій поклін.

Щиро відданий

Іван Джиджора

P.S. Просив би П. Професора знова знову удатися до Академії за дозволом для мене працювати в обидвох московських архівах і на всякий випадок в Петербурському Петербурзькому Государственном архиве.

Примітки

Вперше опубліковано: Михайло Грушевський. Наша політика. Матеріяли Матеріали до історії конфлікту в НТШ 1913 року / Упоряд. Л.Винар, Є.Пшеничний. – Нью-Йорк; Дрогобич, 2003. – С. 225 – 229. Подається за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 314 – 316 зв.).

Місце написання встановлено за змістом.

…перетримав трохи один лист з ред[акції] «Голоса минувшего». – Згаданий лист редактора журналу В.Семевського від 20 (7) жовтня 1913 р. зберігається: Там само, спр. 739, арк. 3 – 4 зв. У ньому висловлюється пропозиція написати відгук на працю: Приселков М.Д. Очерки по церковно-политической истории Киевской Руси Х-XIІ вв. – Спб., 1913 (рецензію М.Грушевського опубліковано: Голос минувшего. – М., 1914. – № 1. – С. 307 – 311).

В.Семевський звертається також з проханням подати невидані рукописи чи недруковані матеріали до ювілею Т.Г.Шевченка, а також шкодує, що М.П.Василенко не надіслав обіцяних рецензій на «Иллюстрированную историю Украины» та один з томів «Історії України-Руси» М. Грушевського.

… Торговый Дом Бр[атьев] Башмаковых… – Йдеться про комісіонерів державної друкарні в Москві та власників книжкового складу, через який розповсюджувалися книги М.Грушевського та підручник його батька – «Первая учебная книга церковно-славянского языка».

Рибіцький в присланім листі заявляє… – Тут І.Джиджора детально передає зміст листа радника магістрату Тадеуша Рибіцького від 7 листопада (н. ст.) 1913 р. Лист зберігаєттся: ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 871, арк. 238 – 238 зв.

…якийсь Антін Добрянський… – Згаданий лист від 17 (4) жовтня 1913 р. зберігається: Там само, спр. 304, с. 83 – 85.

…при нагоді відповідий відповідей в справі статута… – Підсумком загальних зборів НТШ 29 (16) червня 1913 р. стала ухвала про скликання на кінець року Надзвичайних зборів для прийняття нового статуту.

10 вересня 1913 р. на засіданні Виділу було обрано комісію для розробки його проекту в складі В.Охримовича, С. Томашівського та С.Рудницького (Хроніка НТШ. – Львів, 1913. – Ч. 56. – С. 2). 22 жовтня Виділ прийняв до відома, що комісія такий проект підготувала, і призначив спеціальне засідання для його обговорення (Там само. – С. 5). 29 жовтня після дискусії проект прийнято на Виділі з деякими поправками, надруковано та розіслано всім членам Товариства зі зверненням подати до 15 листопада свої зауваги (Там само. – С. 5).

Власне про такі листи-відповіді і повідомляє І.Джиджора. Розроблений і розісланий проект отримав не лише листовні відповіді, а й викликав дискусію в «Раді» та «Ділі» (див. коментар до цього листа нижче). Однією з найвразливіших позицій цього проекту було позбавлення членів з підросійської України права передавати свій голос на загальних зборах Товариства через «повновласті» (письмову заяву про передачу цього права).

Окрім дискусій на шпальтах газет, київські члени підготували звернення (в редакції В.Перетца та Д.Дорошенка) з приводу проекту статуту НТШ і ухвалили його, як повідомляє у своєму листі М.Грушевський, 22 – 23 (9 – 10) листопада 1913 р. (див. лист М.Грушевського від 21 (8) листопада 1913 р. та лист, відправлений ним після після 23 (10) листопада 1913 p.).

Отримавши критичні та категоричні зауваги, 3 грудня (н. ст.) Виділ прийняв деякі зміни, запропоновані комісією, видрукував та розіслав нову редакцію («Проект зміни статута Наукового товариства імени імені Шевченка у Львові, предложений надзвичайним загальним зборам 26 грудня 1913 р.» див.: Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Шевченка: 1892 – 1934. – Нью-Йорк; Дрогобич; Львів, 2006. – С. 304 – 316; ЦДІАЛ, ф. 362, оп. 1, спр. 54, арк. 27 – 34 зв.).

У цій останній редакції параграф про права позальвівських членів було змінено (§ 20), повернуто позицію про передачу права голосу через «повновласті», але підписані при свідках. Враховуючи ці та інші зміни в новому проекті статуту, київські члени НТШ так само підготували новий текст, автором якого, найвірогідніше, був С.Єфремов (текст «В справі зміни статуту Наукового товариства імени імені Шевченка у Львові» передруковано: Винар Л. Вказ. пр. – С. 361 – 366). 26 грудня 1913 р. Виділ вирішив зняти з порядку денного питання про зміну статуту, про що вже на зборах повідомив В.Охримович. Див. коментар до листа М.Грушевського від 17 (4) грудня 1913 р.

Тим часом тепер зачинають вписувати своїх членів… – За офіційними даними ця інформація виглядає так: 10 вересня 1913 р. на засіданні Виділу було прийнято 6 нових членів, 22 жовтня – 4; 5 листопада – 4; 19 листопада – 7; 24 грудня – 46 (Хроніка НТШ. – Львів, 1913. – Ч. 56. – С. 2, 5, 6, 9). Заради об’єктивності варто зауважити, що впродовж 1913 р. до Українського наукового товариства у Києві було прийнято 65 нових членів, з них 50 стали членами у жовтні – грудні 1913 р. (Зайцева З. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець XIX – початок XX ст.). – К., 2006. – С. 212 – 213.

…і як подвійний том «Записок» випустять… Збірник в честь Франка! – Такий збірник вийшов як подвійний том «Записок» НТШ у 1914 р. (томи 117-118). Редактор не вказаний. Томи присвячено: «Іванови Іванові Франкови Франкові в сороклітє сорокаліття письменської діяльности діяльності».

Збереглося запрошення (від 28 лютого 1912 р.) Іванові Джиджорі взяти участь у підготовці літературно-наукового збірника на пошану Іванові Франкові (надіслати статтю до кінця серпня 1912 р. на адресу секретаря Ювілейного комітету бібліотекаря НТШ Івана Кревецького) (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2316, арк. 1). Участі у збірці з відомих причин І.Джиджора не взяв. Не подав матеріалів і М.Грушевський.

Коли ж томи вийшли, П.Стебницький обурено писав своєму другові Є.Чикаленкові: «А тим часом – який скандал – в книжці «Записок», присвяченій Франкові, єсть усі хто вгодно, окрім професора…» (Євген Чикаленко і Петро Стебницький: Листування: 1901 – 1922 роки / Упоряд. Н.Миронець, І.Старовойтенко, О.Степченко. – К., 2008. – С. 397; лист від 15 травня (ст. ст.) 1914 p.).

…за ним піде знова знову така подвійна книжка з Шевченківським матеріялом матеріалом… – Така збірка шевченкознавчих студій та матеріалів вийшла як подвійний том ЗНТШ лише у 1917 р. (томи 119-120). Редактор не вказаний. Рішення про підготовку цих томів на внесення Історично-філософічної секції було прийнято Виділом НТШ ще 27 лютого 1913 р. Крім того, ухвалено, що «при надаваню надаванні наук[ових] підмог у сім році узгляднювати передовсім ті особи, що зобов’яжуться предложити праці про Т.Шевченка» (Хроніка НТШ. – Львів, 1913. – Ч. 54. – С. 2 – 3).

Дальше Студ[инський] через мене радиться П. Професора… – Як свідчить відповідь М.Грушевського від 5 грудня (22 листопада) 1913 p., ця пропозиція видавцем «Ради» прийнята не була. Окрім низки публікацій в «Раді» С.Єфремова, про що йдеться у цьому листі, в газеті була видрукувана також стаття: Дорошенко Д. Наукове товариство імени імені Шевченка під проводом проф. М.Грушевського // Рада. – 14 (27) листопада. – № 261. – С. 2.

Щодо того, як, П. Проф. мають відповісти Виділови Виділові і секції… – Тут І.Джиджора на прохання учителя в листі, відправленому з Києва перед 25 (12) листопада 1913 р., подає свій варіант відповіді Виділові і секції. Скориставшись порадою учня, М.Грушевський відправляє ці відповіді: Виділові – 29 (16) листопада 1913 р. (див. коментар до листа М.Грушевського, відправленого з Києва перед 25 (12) листопада 1913 p.); секції – 4 грудня (21 листопада) 1913 р. (див. коментар до того ж листа). Про це він повідомив І.Джиджору 5 грудня (22 листопада) 1913 р.

Велику констернацію, але також озлобленнє озлоблення, викликав фейлєтон фейлетон Єфремова… – Йдеться про статтю С.Єфремова в рубриці «З нашого життя», опубліковану в газеті «Рада» (1913. – 9 листопада. – № 257. – С. 2 – 3). У ній автор висловлював свої критичні зауваги до проекту нового статуту НТШ та застерігав, що він може привести Товариство до руїни.

Гострий публіцистичний виступ С.Єфремова викликав полеміку на сторінках «Ради» і «Діла». Першим відгукнувся С.Томашівський («Лист до редакції», підписаний: Стефан Томашівський, заступник голови НТШ // Рада. – 1913. – 16 листопада. – № 263. – С. 3). Київський публіцист не забарився з відповіддю (Єфремов С. Звичайною дорогою (Відповідь д. С.Томашівському) // Рада. – 1913. – 20 листопада. – № 266).

А далі майже до середини грудня дискусія тривала між С.Єфремовим і С.Рудницьким. Див.: Рудницький С. В справі зміни статута Наукового товариства ім. Шевченка (З приводу статті С.Єфремова) // Діло. – 1913. – 28 листопада. – Ч. 266. – С. 1 – 3; 29 листопада. – Ч. 267. – С. 1 – 2; Його ж. В справі зміни статута Наукового товариства ім. Шевченка. Моя відповідь д. Єфремову // Там само. – 12 грудня. – Ч. 277. – С. 2 – 3; Єфремов С. З нашого життя // Рада. – 1908. – 23 листопада. – № 268. – С. 2 – 3; 8 грудня. – № 280. – С. 2 – 3).

Усі ці статті зібрані і передруковані у виданні: Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Шевченка: 1892 – 1934. – Нью-Йорк; Дрогобич; Львів, 2006. – С. 317 – 353. Не схвалюючи думок і емоцій авторів, особливо С.Єфремова, своє слово сказав і І.Франко (Діло. – 1913. – 25 грудня. – Ч. 286).

Небайдужий до долі Товариства П.Стебницький писав Є.Чикаленкові:

«Я тепер все під вражінням враженням тої страшної полеміки, що виникла з приводу статуту Наук[ового] Т[оварист]ва та виходу професора. Ви надзвичайний оптиміст, коли бачите в тім всім якісь добрі сторони і передбачаєте вигідні наслідки, а я, окрім шкоди, величезної шкоди для національної справи, нічого не бачу» (Євген Чикаленко і Петро Стебницький: Листування: 1901 – 1922 роки / Упоряд. Н.Миронець, І.Старовойтенко, О.Степченко. – К., 2008. – С. 366; лист від 26 (13) листопада 1913 p.).

Не підтримав С.Єфремова та інших київських членів НТШ у цій полеміці відомий український мовознавець Євген Тимченко:

«Я дивуюся Рудницькому, що він відповідав Єфремову. Грушевський, як бачите, сам не виступає, а як розумна людина, спустив своїх хортів з ланцюгів, а сам тільки сміється в бороду. З добродіями à la Єфрем[ов] не варто полемізувати, тільки загадитись можна. […] Як бачу з нового проекту, § 20 майже не відмінився від § 16 колишнього статуту, а в цім §, здаєтся здається, і була вся сила. Я гадаю, що ми, українці, не можемо мати голосу в тих справах, які або не розуміємо, не знаємо, або знаємо з голосу Грушевського і його прихильників» (див.: Листи Євгена Тимченка до Володимира Гнатюка / Публікація П.Баб’яка // ЗНТШ. – Львів, 1992. – Т. 24. Праці філологічної секції. – С. 306).

Полєміка Полеміка з приводу статі статті Ignotusa, підігріта немудрим аляборатом Кревецького…- Йдеться про реакцію на огляд: Ignotus. З австрійської України. В сіти сіті легенди // ЛНВ. – 1913. – Т. 64. – Кн. VI. – С. 552 – 557.

Згадана І.Джиджорою полеміка була викликана вступною заміткою І.Кревецького до його статті «Австро-росийське російське напруженє напруження 1908 – 1912 pp. і становище австрийських українців» (Діло. – 1913. – 7 листопада. – С. 1). У ній автор зауважував, що в умовах напружених відносин Австрії та Росії Ignotus невірно висвітлює позицію галицького політикуму як австрофільську. Далі І.Кревецький повідомляв про підготовлену ним грунтовну відповідь, яку редакція ЛНВ відмовилася друкувати, і він подає її текст у «Ділі».

Після цієї публікації з’явилася коротка замітка в «Новому слові», де від імені учителя «політичного такту» писалося, що І.Кревецький назвав ЛНВ органом Грушевського, через що редакція відмовилася друкувати його статтю. А «Діло», мовляв, публікуючи ці слова, зводить особисті порахунки з професором Грушевським.

Переглянувши публікацію І.Кревецького, цих слів дійсно не виявлено. Тому зрозуміло, що на такий закид «Діло» не могло не зреагувати. Редакція відзначала, що у вступній замітці Кревецького нічого не було сказано про ЛНВ як орган Грушевського і відмову останнього в публікації («З газет» // Діло. – 1913. – 11 листопада. – С. 4). За два дні «Діло» і далі виправдовується, що ніколи не робило закидів М.Грушевському. Водночас не відкидає, що назвало статтю Ignotus’а духовно спорідненою з висновками професора Грушевського в «Нашій політиці» (Про «особисті порахунки» // Діло. – 1913. – 13 листопада. – С. 1 – 3).

Просив би П. Професора знова знову удатися до Академії за дозволом… – Див. лист М.Грушевського від 5 грудня (22 листопада) 1913 р. та коментар до листа М.Грушевського від 23 (10) лютого 1914 р.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 270 – 272.