Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

26.11.1913 р. До М. Грушевського

Львів 26.XI.1913

Варіанти тексту

Дорогий Професор!

Щойно вислав лист, коли прийшовши до хати – застав знов квитанцію Моск[овской] конт[оры] Госуд[арственного] банка № 24753, через яку фірма Башмакових переказує суму 83 руб. 22 коп. Хоч сим разом сума невелика, то все-таки писав би щодня, коли б міг кождий кожен лист від такої квітанції квитанції зачинати. Разом з квітанцією квитанцією посилаю і комісовий розрахунок.

Та дальше йде менш приємна річ, про яку попередно попередньо не вспів згадати. Роза Гертнер з Жабя Жаб’я прислала здоровий рахунок на суму 128 к[орон] 35 сот[иків], з чого такса від контракту з Миколою Готичом виносить 76 к[орон] 80 с[отиків]; решта – 51 к[орона] 55 с[отиків] – за побрані товари, між котрими на велику досаду найбільшу позицію займає «мілька». Як «оправдані» документи прислано потвердженнє підтвердження окружної дирекції скарбу на таксу, а на товари – цілу копицю записочок П. Проф. і Марії Сильвестровни Сильвестрівни до склепу, що ще не значить, що цифри за товари вірні. Чи прислати рахунок до провірки, чи заплатити без того?

Вертаю тепер до того, про що я вже згадував в попереднім листі, а власне, що з огляду на наші найблизші найближчі задачі в відносинах до Т[оварист]ва я зачинаю рівнодушно ставитися до приймання теперішним – з позволення сказати – Виділом своїх членів, бо загалом така обосторонна обостороння фабрикація членів ні до чого не доведе, і се мало б вигляд, що тут йде річ виключно про захопленнє захоплення Т[оварист]ва в свої руки.

Тим часом наші змагання й задачі, по-мойому, повинни йти в такім порядку:

1) найважнійша найважніша річ – се вийти з тої плюгавої афери чистими і одержати сатисфакцію;

2) на другім місци місці поставити поваленнє повалення тієї шайки в інтересі самого Т[оварист]ва, а без огляду на се, хто потім безпосередно безпосередньо візьме Т[оварист]во в свої руки;

3) щойно на кінци кінці кладу евентуальність повороту до Т[оварист]ва, та й то з великими сумнівами, бо, вступивши на місце, де тарився паршивий кінь, можна заразитися поганими лишаями.

Яким чином осягнути першу ціль і підготовати підготувати другу? Самої нашої брошури мало супроти постійно і тепер ще систематично підпольними підпільними дорогами ширеної клевети, що «з Т[оварист]вом зле», «над берегом пропасти пропасті» і т. д., і супроти бездонної безкритичности безкритичності публіки. Що говорити про звичайних собі членів, коли, напр., Студинський був дуже приємно здивований (з рації прихильности прихильності до нас), коли я йому вказав на те, що, напр., умова з Вид[авничою] спілкою була аж трома трьома наворотами подана до загального відома, а м[іж] и[ншим] П. Професор присвятили цілий уступ вступної промови на загальних зборах (1909 р.) сій справі.

А преціньте, він і кождий кожен инший інший міг любісенько переконатися про се з «Хроніки», де сказано, що збори сю умову разом зі справозданнєм справозданнєм Виділу прийняли до відома одноголосно. Для того, особливо коли б ореченнє оречення комісії випало по думці засади «вовк ситий і коза ціла», треба на найблизших найближчих зборах доконче викликати дискусію над діяльністю попередньою зглядно ще давнійших давніших Виділів і станом Т[оварист]ва; і хай тоді пасквілянти доказують правдивість своїх закидів.

Але се все думки відомі і не нові для П. Професора. Тепер йде щось нового. Отже, коли би ся банда так зорганізувала свій табір, що його не можна було проняти жадними річевими аргументами, а клеветники стояли би при своїм всупереч очевидній правді – в такім разі хтось з наших бувших виділових, напр., я, повинен поставити внесеннє внесення, щоби анулювати абсолюторію попередному попередньому Виділови Виділові, що потягає за собою уступленнє уступлення тих, що з попередного попереднього ввійшли до нового Виділу – аж до часу, поки ті, що чують себе ображеними, не розправляться судово з клеветниками, себто з тими, що в такій ролі виступили би в часі дискусії на зборах. І без огляду, чи збори приймуть таке внесеннє внесення, чи ні, але коли під впливом тої погрози не дадуть належної сатисфакції – сю погрозу таки виконати.

Що ж в самій річи речі? Наше діло чисте і нам нема чого боятися суду – хай переглядає всякі книги, документи і т. д., хай переслухує цілий ряд свідків, отже, всіх виділових від 1901 p., членів контрольної комісії і т. д. Хотять скандального процесу – будуть його мати; тоді побачимо, хто вийде скомпромітований скомпрометований, в якім світлі покажеться, напр., наш контрольор контролер Охримович, що сидить собі в теперішнім Виділі так, буцімто його не найбільше дотикає клевета.

Щоправда, остатна остання то річ – тягатися по судах людям, які, хвалити Бога, з судом досі нічого не мали. Але що ж робити з такими цинічними розбійниками і шантажистами. В тім, власне, весь секрет їх удачі, що вони, завдяки своїй нахабности нахабності і безличности безличності, представляють силу активну, коли порядні і коректні люди з боязни боязні скандалу – сила пасивна.

Одначе думаю, що перспектива такого процесу нікому з них теж не усміхається, особливо коли їх переконати, що судова скарга не пуста погроза. В тім цілім пляні плані для мене найважнійша найважніша річ, яким би чином виелімінувати з такого евентуального процесу П. Професора. Може би, як «захорувати» або виїхати куди на той час – і справа могла б обійтися без П. Проф., коли кількох з нас, як сами покривджені, і від свого імени імені виступили би зі скаргою.

Що з такими суб’єктами найскорше можна собі порадити офензивою, доказує останнє засіданнє засідання Історичної секції. Я собі теж дозволив безцеремонно заатакувати Том[ашівсько]го і, закинувши йому клевету на П. Професора, зажадав з свого боку, щоби секція зайняла якесь становище супроти того. Тут він так сконфузився, що зпочатку спочатку язика забув, а далі став оправдуватися, що він ніякої клевети не кидав, а лиш, так сказати, просив у секції оборони проти ріжних різних слухів і ствердження, що він не виступав проти кандидатури Бар[вінсько]го; він, мовляв, ту справу розслідить, звідки таке пішло і т. д.

Коли ж я йому дав репліку, пригадавши його слова, то на поміч йому прийшов Охримович, піддавши думку, «що тут певно якась інтрига» зі сторони «довіренних» людей, а Том[ашівськ]ий все-таки має здати справу з тієї інтриги. Я, розуміється, знова знову сю справу пригадаю – так легко з того він не виве[р]неться. Своєю дорогою і для мене він після сього ладить якусь більшу пакість, бо потім дуже чемно витався вітався зі мною – видно, чести честі не має вже ніякої. Але се кепський знак. Ну та побачимо.

Поки що кінчу з просьбою до П. Професора висказати свій погляд на порушений плян план. Прошу вибачити, що лист вийшов такий довгий.

Щиро відданий.

Іван Джиджора


Примітки

Вперше опубліковано: Михайло Грушевський. Наша політика: Матеріяли Матеріали до історії конфлікту в НТШ 1913 року / Упоряд. Л.Винар, Є.Пшеничний. – Нью-Йорк; Дрогобич, 2003. – С. 229 – 231. Подасться за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 317 – 321 зв.).

Місце написання встановлено за змістом.

…від контракту з Миколою Готичом… – Йдеться про різьбяра, співвласника земельної ділянки у Криворівні, придбаної Михайлом та Марією Грушевськими у листопаді 1911 р. Наступного року за порадою священика О.Волянського М.Грушевський відкупив у Миколи Готича його частку за 2000 корон. Детально див.: Панькова С. Літні вакації Михайла Грушевського у Криворівні // Український археографічний щорічник. – Нова серія. – К., 2007. – Вип. 12. – С. 826 – 833.

…що, напр., умова з Вид[авничою] спілкою… – Йдеться про угоду Видавничої спілки з НТШ про закупівлю останнім, а власне книгарнями Товариства, усіх видань Спілки гуртом, прийняту одноголосно на загальних зборах НТШ 12 травня 1909 р. (Див. виступ М.Грушевського на загальних зборах НТШ 12 травня 1909 р. // Хроніка НТШ. – Львів, 1909. – Ч. 37. – С. 1 – 5; передрук: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2006. – Т. 8. – С. 352 – 354).

Угода була укладена з метою пожвавлення книгообміну НТШ з провінційними книгарнями. Причина незадовільного обміну полягала в тому, що Товариство спеціалізувалося на виданні наукової літератури, яку місцеві розповсюджувачі купували неохоче. За рахунок видань популярної літератури, що виходила під фірмою Спілки, передбачалося розширити цей обмін, пожвавити торгівлю і забезпечити прибуток. Угода передбачала узгодження плану Видавничої спілки з книгарнями, тим самим врахування запитів читачів. У брошурі «Перед загальними зборами Наукового товариства ім. Шевченка» ця умова розглядалася як одне зі зловживань М.Грушевського (Михайло Грушевський. Наша політика: Матеріяли Матеріали до історії конфлікту в НТШ 1913 року. – С. 183 – 184). Відповідь на ці закиди було дано у брошурі «В обороні правди» (Там само. – С. 193 – 194).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 273 – 275.