Олексій Андрієвський

Михайло Грушевський

Некрологічна замітка

Кружок дослідників української історії, згромаджений коло «Киевской старины», поніс нову болючу втрату в особі довголітнього й діяльного свого співробітника Олексія Олександровича Андрієвського.

Покійник не був істориком з поклику, як похований кілька місяців тому інший стовп «К[невской] старины» – Олександр Лазаревський. Се був педагог і запалений діяч на полі освіти й виховання молодіжи й малоосвічених верств – то було діло його душі, жизненний інтерес, і тільки ті «виїмкові обставини», які так часто спадають на щирих громадських діячів в Росії, попхнули його до археографії й історії України. Історія України на тім зискала, й се маємо завдячити енергії російської адміністрації! Певне тільки, вона й сама від своїх заходів такого ефекту не надіялася…

Ол. Андрієвський родився в 1845 р. в Каневі; учився в київській гімназії й на філологічнім факультеті Київського університету і, скінчивши його в р. 1865, пішов на професора «русского языка и словесности» в Катеринослав. Українське окруження, разом із впливами російського Sturm- und Drangperiod-y 1860-x pp., які сам проводив в київськім шкільництві тодішній куратор Пирогов, виховали в Андрієвському типового поборника свободи, поступу й освіти, з легкою українською («українофільською») закраскою, подібно до тої, яку мав і його другий пок[ійний] брат Митрофан, що лишив по собі також сліди в історії України.

В 1877 р. педагогічна діяльність Андрієвського на Україні була перервана: з Одеси, де він професорував, кинено його в Архангельськ; по кількох місяцях йому удалося дістати перенесення до Тули, але слідом він кинув службу й вернувся до Одеси, щоб заробляти собі хліб приватними лекціями. Слідом його заслано знову – уже до В’ятки, де він мусив пробути чотири роки. Тому що педагогічна дорога була для нього закрита, звернувся він до роботи в місцевім «статистичнім комітеті» (звичайний salon des refusés в Росії), що тоді займався збиранням матеріалів до ювілейних публікацій. Разом з ним Андрієвський віддається архівальним і історичним студіям і в результаті публікує кілька праць по історії В’ятки й В’ятського краю.

Добувши дозвіл на поворот до України й діставши посаду «редактора неофіціальної часті» київських губернських відомостей (по іронії долі се також звичайна посада для «неблагонадьожних»), Андрієвський далі почав працювати в місцевій – уже київській археографії, черпаючи матеріали головно з архіву Київської губернії, а далі також і з інших деяких. Друкуючи відти у великім числі матеріали в своїх «Губернских ведомостях», Андрієвський випускав сі матеріали в передруку п[ід] т[итулом] «Исторические материалы из архива киевского губернского правления». В 1882 – 1886 pp. вийшло десять томиків сеї публікації, дуже різнорідної змістом, але цінної для історії України, головно XVIII в.

Діставши потім спромогу вернутися до педагогічної діяльності (в 1885 р. його іменовано інспектором гімназії в Златополь. відти переходить він учителем в київську І гімназію, потім був інспектором народних шкіл в Катеринославщині до р. 1896), Андрієвський тільки свобідними часами міг віддаватися своїй археографічній роботі, але не кидав її, то друкуючи матеріали, нагромаджені в попередніх роках, то збираючи нові, то обробляючи цікавіші документи або цілі серії їх в дрібніших замітках і в ширших статтях. Головним предметом студій його і тепер лишився Київ з своєю околицею, але, окрім того, Андрієвський займався також Запорожжям і пограничними татарськими й польськими справами – в архіві київської губернії мав він для того також багатий матеріал.

Так появилися його «Материалы для истории южно-русского края в XVIII столетии (1715 – 1774)» в «Записках» Одеського історичного товариства, 1886, – про Запорожжя й татарські зносини, «Материалы до истории Запорожья и пограничных сношений (1743 – 1767)» (там же, 1893 р.). З нагоди століття прилучення Правобічної України від Польщі до Росії Андрієвський задумував видати більшу колекцію матеріалів до історії російської адміністрації в сім краї і такий проект предложив був Київській археографічній комісії, але ся до нього не прихилилася.

З статей його замітніші: «Страница из прошлого г. Переяслава», 1889, «Войтовство И.Сычевского в Киеве (1754 – 1766)» (1891), «Русские конфиденты в Турции и Крыму в 1765 – 1768 гг.» (1894), «Комиссия 1749 г. для разбора взаимных претензий татар и запорожцев» (1894), «Последние киевские сотники» (1896), «Еще страничка из прошлого Переяслава» (1901). Ряд статей і заміток по історії Киева, міщених в «Киевской старине», зібрав він і видав осібною книгою п[ід] т[итулом] «Из жизни Киева в XVIII веке, архивные заметки». – К., 1894.

Живий публіцист і громадський діяч, в історичній своїй діяльності він репрезентує той же документальний напрям, як і Лазаревський, і тільки в виборі тем та в загальнім становищі автора можна бачити часом певні відгомони різних суспільних і національних справ, які ворушили сучасну Андрієвському суспільність і його самого.

Поза археографією він писав багато – по історії літератури – для інтелігенції, популярні книжки для народу (по-російськи) і публіцистичні статті в різних громадських справах. Згадаю, напр., його біографічний начерк «Григорий Федорович Квитка (Основяненко)», 1878, і численні статейки про Шевченка, міщені ним в остатніх роках в одеських газетах; вони перейняті живою симпатією до українського слова, яким визначався покійний ціле своє життя. По-українськи, здається, він не писав, хоч і спочував новішому науковому й культурно-політичному руху в російській Україні й Галичині.

Остатні роки (від 1896) А[ндрієвський] займав посаду директора міського закладу для сиріт в Одесі; своїм звичаєм він незвичайно вкладався в сю роботу й се дуже сильно відізвалося на його здоров’ї. Він носився з гадкою кинути сю посаду, але було вже запізно. По кількамісячній хворобі він умер в Києві 9 (22) липня 1902 р.

Пером йому земля!

Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Олексій Андрієвський. Некрологічна замітка // ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. XLIX. – Кн. V. – Miscellanea. – С. 5 – 8. Автограф зберігається у: ЦДІАУЛ. – Ф. 401, оп. 1, спр. 47, арк. 3 – 7.

Андрієвський Олексій Олександрович (псевд., крипт. Андибер, Канівський А., Канівець Ол., А.А., Т-ий та ін.; народився 28(16).03.1845 у Каневі Київської губ. – помер 22(09).07.1902 в Києві; похований на Байковому кладовищі) – педагог, історик, археограф, літератор, публіцист, громадський діяч.

ібліографія праць О.Андрієвського: Систематический указатель журнала «Киевская старина» (1882 – 1906). – Полтава, 1911; «Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца» (1879 – 1914): Бібліографічний довідник. – К., 1989.

Література: Алексей Александрович Андриевский (Некролог) / Сост. И.Каманин // Киевская старина. – К., 1902. – № 9. – С. 413 – 433; Памяти Алексея Александровича Андриевского. 1845 – 1902. – К., 1909; Столетие Киевской первой гимназии (1809 – 1811 – 1911). – К., 1911. – Т. I. – С. 36 – 38; Бутич І. Андрієвський Олексій Олександрович // Українські архівісти: Бібліографічний довідник. – К., 1999. – Вип. І. – С. 8 – 10.

…із впливами російського Sturm- und Drangperiod-y 1860-х pp. – буквально: період штурму і натиску. Автор має на увазі період реформ 60 – 70-х pp. XIX ст. в Російській імперії, зокрема відміну кріпосного права, реформування армії, суду, фінансової та освітньої систем, створення міського і земського самоврядування тощо.

…тодішній куратор Пирогов – Пирогов Микола Іванович (1810 – 1881) – видатний російський лікар і педагог. Попечитель Київського учбового округу з вересня 1858 по 13 березня 1861 р., один з ініціаторів відкриття в Києві (1859) першої в Російській імперії недільної школи. Виступав за обмеження застосування тілесних покарань у гімназіях та здійснював спроби розширення автономії університету.

…другий пок[ійний] брат Митрофан – Андрієвський Митрофан (1842– 1887) – український філолог, педагог, автор праць про давньоруські літописи та «Слово о полку Ігоревім», про українські народні думи (див.: Грушевський М. Історія України-Руси. – К., 2000. – Т. XI: Покажчик імен. – С. 16). У 1882 – 1885 pp. надрукував у «Киевской старине» багато топографічних розвідок (див.: Систематический указатель журнала «Киевская старина»).

…до В’ятки, де він мусив пробути чотири роки – насправді О.Андрієвський перебував на засланні у Вятці в 1879 – 1881 pp., а вже з 15 травня 1881 р. почав редагувати неофіційну частину «Киевских губернских ведомостей» (Столетие Киевской первой гимназии – С. 37).

…займався збиранням матеріалів до ювілейних публікацій – йдеться про збірку: Столетие Вятской губернии. 1780 – 1880: Сб. материалов по истории В’ятського края. – Вятка, 1880 – 1881. – Т. I–II. О.Андрієвський брав участь у підготовці цього видання як співробітник статистичного комітету.

…кілька праць по історії В’ятки й В’ятського краю – Андриевский А. Дела о совершении языческих обрядов и жертвоприношений инородцами Вятской губернии (1828 – 1857). – Вятка, 1881.

…діставши посаду «редактора неофіціальної часті» київських губернських відомостей – «Киевские губернские ведомости» – офіційна газета, що виходила в Києві в 1838 – 1917 pp. О.Андрієвський був редактором її неофіційної частини в 1881 – 1886 pp.

…черпаючи матеріали головно з архіву Київської губернії, а далі також і з інших деяких – йдеться про Архів Київського губернського правління. Пізніше О.Андрієвський працював також у Центральному архіві давніх актових книг Київської, Подільської і Волинської губерній.

…випускав сі матеріали в передруку… – зібрані документи з історії Києва та Київської губернії, Запорізької Січі О.Андрієвський друкував спочатку в неофіційній частині «Киевских губернских ведомостей». Видані окремими брошурами: Исторические материалы из архива Киевского губернського правления / Сост. редактор неофициальной части киевских Губернских ведомостей Ал. Андриевский. – К., 1882 – 1886. – Вып. І-Х.

…інспектором гімназії в Златополь – містечко в Чигиринському повіті Київської губернії (тепер – у складі м. Новомиргород Кіровоградської обл.). Перебуваючи на посаді інспектора Златопольської чоловічої гімназії, написав історичний нарис про цей навчальний заклад: Историческая записка о Златопольской гимназии, составленная ко дню пятидесятилетнего юбилея ее в августе м-це 1887 г. инспектором А.Андриевским. – К., 1887.

… «Материалы для истории южно-русского края… – йдеться про видання: Андриевский А. Дела, касающиеся запорожцев с 1715 по 1774 г. // Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. – Одесса, 1886. – Т. XIV; Материалы по истории Запорожья и пограничных отношений (1743 – 1767) // Там само. – 1893. – Т. XVI; 1894. – Т. XVII.

З статей його замітніші… – Страничка из прошлого г. Переяслава // Киевская старина. – К., 1889. – № 8. – С. 189 – 190 (під крипт. «А.А.»); Войтовство Ивана Сычевского в Киеве (1754 – 1766) // Там само. – 1891. – № 4. – С. 1 – 31; № 5. – С. 210 – 243; № 6. – С. 410 – 422; Последние киевские сотники // Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца. – К., 1891. – Кн. 9. – С. 11 – 14; Кн. 10. – С. 34 – 51; Комиссия 1749 года для разбора взаимных претензий татар и запорожцев // Там само. – К., 1894. – Кн. 9. – С. 42 – 64; Еще страничка из прошлого г. Переяслава // Киевская старина. – К., 1901. – № 9. – С. 277 – 303 (під крипт. «А.А.»).

Ряд статей і заміток по історії Киева, міщених в «Киевской старине», зібрав він і видав осібною книгою… – Андриевский А. Из жизни Киева в XVIII веке (Архивные заметки). – К., 1894.

…писав багато – по історії літератури… – першу історико-літературну працю О.Андрієвського – «Григорій Федорович Квитка (Основьяненко), 1778– 1843 гг. Биографический очерк» було надруковано в газеті «Одесский вестник» у 1878 p. Окрім цього, див.: Литературная хрестоматия для всех (пособие для устройства образовательных литературных чтений в учебных заведениях, аудиториях и семье) / Сост. Одесским обществом любителей науки, литературы и искусства при сотрудничестве: А.А.Андриевского, Г.Е.Афанасьева, А.Н.Деревицкого и др. – Одесса, 1901. – Т. I.

…популярні книжки для народу… – у «Киевских губернских ведомостях» О.Андрієвський створив окремий розділ «для народного читання». Пізніше подані в ньому публікації видало Київське товариство сприяння початковій освіті 11 брошурами, серед яких О.Андрієвському належать чотири: «Крым и крымские татары, «Первый русский книгопечатник», «В.А.Жуковський», «Из бесед о любви к животным».

…публіцистичні статі… – у 1881 – 1885 pp. надрукував у київських газетах низку фейлетонів; пізніше опублікував проект «О преобразовании городского Сиротского Дома» в «Известиях Одесской городской думы», реферати з проблем виховання в «Трудах Одесского русского Общества охранения народного здоров’я» тощо (детальніше про це див.: Алексей Александрович Андриевский (Некролог) / Сост. И.Каманин. – С. 429).

…численні статейки про Шевченка – серед них: Т.Г.Шевченко – друг семьи. К 34-й годовщине его смерти // По морю и суше. – Одесса, 1895. – №8 (під псевд. А.Каневский); Об отношении Т.Г.Шевченко к жизни // Южное обозрение (Одесса). – 1899. – № 738 (див. вищезазначений некролог І.Каманіна).

…спочував новішому науковому й культурно-політичному руху… – в одеський період життя (1896 – 1902) був одним з активних діячів Одеської громади (детальніше про це див.: Катренко А. Одеська громада 70– 90-х років XIX ст. // Київська старовина. – К., 1998. – № 2. – С. 84 – 95).

О.Мельник

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 569 – 571.