Ізидор Шараневич

Михайло Грушевський

Некролог

Від кількох літ, на жаль, приходиться нам розпочинати річник «Записок» посмертними згадками. І на сей раз не обійшлося без того, а найбільше болячою, близькою для нас утратою була смерть заслуженого галицького історика д-ра Ізидора Шараневича – покійник попрощався з світом вночі під 21 падолиста (4 грудня).

Належав він до старшого покоління Галицької Русі. Роджений 1829 р. в с. Козарі під Галичем, покійник скінчив гімназію в Бережанах, два роки слухав філософію у Львові, потім теологію у Відні й Львові, потім вернувся до філософії, і по скінченні зложив іспит з історії й географії, а пізніше (1864) – докторат. По зложенні іспиту учив в гімназії в Перемишлі, потім в Львові, але при тім віддавався студіям галицької старовини, публікуючи від 1860 [p.] більші й менші праці з сього поля (м[іж] ін[шим] свою історію Галичини до серед[ини] XV в.), а в 1871 р., предложивши свою німецьку розвідку «Kritische Blicke in die Geschichte der Karpathenvölker im Alterthume und im Mittelalter», габілітувався на доцента краєвої історії – «історії території Галицької й кн[язівства] Володимирського» у Львівськім університеті (ще за «німецьких часів» його).

По опорожненні катедри австрійської історії, з переходом звісного Реслера зі Львова до Грацу, іменовано Шараневича заступником професора на сю катедру, а в 1873 [p.] – звичайним професором австрійської історії. Сю катедру він і займав майже до смерті, бо спенсіонувався тільки в 1900 p., дійшовши границі дозволеного віку (70-х літ). Викладав по-польськи, і тільки в початках «полонізації» університету попри те мав часом і спеціальні виклади галицької історії по-руськи. Був два рази деканом, але ректорату так і не дочекався, хоч довго належав до найстарших професорів університетів. Таке службове curriculum vitae [тут: автобіографія] покійника.

Належачи до свідків початків галицького відродження, покійник відтоді брав діяльну участь в галицькім культурнім і суспільнім житті. Зв’язаний особистими зв’язками з людьми старшої генерації, опинився він в рядах т. зв. староруської партії, що залюбки користала з його імені для фірми, але властивим Parteimann-ом не був тут Шараневич ніколи, бо його патріотизм і ясний зір історика не дали себе ніколи увести партійною загорілістю. Яко близький знайомий покійного, перед котрим не раз він щиро звірявся, знаю, як щиро інтересувався він новішим культурним розвоєм Галичини, невважаючи на те, під якою партійною маркою він вівся.

Покійник щиро тішився науковими, культурними, політичними здобутками українсько-руських сторонництв, маючи на оці все інтереси руського народу, й не раз висловлював передо мною своє переконання, що народна мова мусить бути положена в основу культурної роботи на галицькім ґрунті. Зрештою, сам він до 1880-х pp. старався писати народним язиком, і його пізніший язик був очевидною уступкою змаганнями його союзників.

Як дуже трудолюбний і плідний історик, покійник полишив глибокий слід в історіографії Галичини. Його курс «Історії Галицько-Володимирської Руси» (1863) довго зіставався одиноким й цінним підручником історії краю. Його німецька дисертація «Die Hypatios-Chronik als Quellen-Reitrag zur österreichischen Geschichte» (1872Дісталася досі одною з найліпших монографій до старої історії Галичини. Його «Rys wewrętrznych stosunkόw Galicyi Wschoclniej w drugiej połowie XV w.» (1869) ввів в науку значний засіб актового матеріалу з історії середніх часів Галичини, з невиданих тоді ще судових книг XV в.

З численних інших праць його піднесу серію робіт до історії світського духовенства і взагалі духовних відносин в XVI–XVIII в.: «Sprawy kościelne па Rusi za Kazimierza W[ielkiego]» (1863); «Rzut ока па beneficya kościoła ruskiego za czasόw Rzeczypospolitej Polskiej pod względem hisloryi, a przedewszystkiem о stosunku świeckiego duchowieństwa ruskiego w Galicyi do ziemi» (1875); «Patryarchat wschodni wobec kościoła ruskiego і Rzeczypospolitej Polskiej» (1879); «Церковная уния на Руси и влияние ее на смену общественного положения мирского русского духовенства» (1897), і другу серію – до історії Ставропігії, котрої сеньйором був він кількадесят літ (від р. 1882) аж до смерті: «Ставропигийская церковь Успения в Львове» (1886), «Н[иколай] Красовский – старейшина Ставропигийского братства (1692 – 1697)» (1896), «Ю[рий] Елиашевич, сеніор Ставропигийского братства (1722 до 1735)» (1895).

З інших праць покійника згадаю ще: «Стародавный Львов» (1860); «Rządy Władysława Opolskiego nа Rusi» (1864): «Старинные пути русско-угорские через Карпаты и русско-польские через Сан и Вислу (Исследование на поле отечественной географии и истории)» (1869); Krilische Blicke in die Geschichte der Karpathenvölker» (1871) (покійник перед смертю укладав собі план другої частини сеї праці); «О lalopisach і kronikach ruskich і rusko-litewskich XV і XVI w. a zwłaszcza о latopisie «Welikoho kniazstwa litowskoho і żomojtskoho» (1882); «Die Franciskanerkirche in Halicz» (1888); «Cmentarzyska predhistoryczne we wsiach Czechach і Wysocku w powiecie Brodzkim» (1898); «Das grosse prähistorische Gräberfeld in Czechy, Brodyer Bezirk, in Galizien» (1901).

Бувши одним із консерваторів пам’яток старини в Східній Галичині, покійний лишив вдячну пам’ять по собі своїми численними розвідками й розкопками в околицях давнього Галича (особливо цінна його книга «Trzy historyczne opisy Halicza» (1883), підставова праця в літературі старого Галича, і заложениям першого руського археологічного музею при Ставропігії (від р. 1889), котрим він і до смерті дуже займався.

Смертельна хороба (рак в жолудку) захопила покійника серед роботи. Старанний догляд родини, зручність лікарів вміли відвести фізичні страждання, і покійник до самого майже кінця не передчував близької смерті. Лежачи вже на смертній постелі, ділився він зі мною планами своїх праць, позачинаних, задуманих (між ними одна – по історії матеріальних обставин світського духовенства мала бути вже видрукувана й чекала тільки малих змін, щоб вийти у світ). Сим планам уже не судилося сповнитись…

Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Ізидор Шараневич. Некролог // ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т XLV. – Кн. І. – Miscellanea. – С. 12 – 14. Скорочений варіант некролога автор опублікував уже на другий день після смерті історика – 22 листопада (4 грудня) 1901 p.; див.: Грушевський М. Згадка про покійного проф. д-ра Ізидора Шараневича // Діло. – Львів, 1901. – Ч. 262.

Шараневич Ісидор (народився 16.02.1829 у с. Церковна, тепер Долинського р-ну Івано-Франківської обл. – помер 04.12.1901 у Львові; похований на Личаківському цвинтарі) – український історик, громадський діяч та педагог; із 1871 р. – доцент, а з 1873 р. – професор Львівського університету, дійсний член Академії знань (Akademii umiejętności) у Кракові, почесний доктор Київського університету, довголітній сеньйор Ставропігійського інституту у Львові.

Бібліографія праць І.Шараневича: Аристов Ф.Ф. Исидор Иванович Шараневич (К 100-летию со дня рождения) // Временник Ставропигийского института с месяцесловом на 1930 год. – Львов, 1929. – С. 8 – 17; Ваврик В. Основные черты литературной деятельности Исидора Ивановича Шараневича // Там само. – С. 33 – 100 (бібліографія з короткою анотацією кожної статті чи монографії).

Література: Аристов Ф.Ф. Исидор Иванович Шараневич (К 100-летию со дня рождения). – С. 3 – 17; Борчук СМ. Громадсько-культурна та наукова діяльність Ізидора Івановича Шараневича: 1829 – 1901 pp.: Автореф. дис…. канд. іст. наук. – Чернівці, 1999; Ваврик В. Основные черты литературной деятельности Исидора Ивановича Шараневича. – С. 33 – 121; В[ладимир] Ш[apaневич]. Исидор Шараневич // Временник Ставропигийского института на 1903 год. – Львов, 1902. – С. 188 – 191; Гелей С. Наукова і громадська діяльність Ісидора Шараневича // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Ювілейний збірник на пошану Феодосія Стеблія. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С. 320 – 331; И.И.Шараневич: Сб. статей / Сост. Ваврик В.Р. – Львов, 1929 (передрук статей із: Временник Ставропигийского института с месяцесловом на 1930 год. – Львов, 1929); Копыстянский А. Исторические труды Исидора Шараневича // Временник Ставропигийского института с месяцесловом на 1930 год. – Львов, 1929. – С. 19 – 29; Марущенко О., Педич В. Професор І.Шараневич як історик Галичини // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 1995. – Вип. І. – С. 50 – 54; Павлик О. Ізидор Шараневич і його історичне діло // Україна. – К., 1929. – №4. – С. 114 – 120; Полянский П.А. Д-р Шараневич // Новый Галичанин. – Львов, 1889. – № 18 – 23.

Роджений 1829 р. в с. Козарі під Галичем – згідно із знайденим метричним записом про хрещення І.Шараневича, насправді він народився в с. Церковна, тепер Долинського р-ну Івано-Франківської обл., а був хрещений у с. Козарі під Галичем, куди переїхав його батько – священик; див.: Ваврик В. Основные черты литературной деятельности Исидора Ивановича Шараневича. – С. 36.

…по скінченні зложив іспит з історії н географії – протягом усього 1855 р. І.Шараневич склав у Львівському університеті кілька іспитів, а саме з історії та географії (екзаменатор – д-р Антоній Вахольц (Dr. Antoni Wacholz)), античної філософії (екзаменатор – д-р Франц фон Стронський (Dr. Franz von Stroński)), руської мови та літератури (екзаменатор – Яків Головацький), німецької мови та літератури (екзаменатор – Йоганн Непомуцен Глох (Johann Nepomucen Hloch)); див.: Временник Ставропигийского института с месяцесловом на 1930 год. – С. 37 – 42.

…віддавався студіям галицької старовини, публікуючи від 1860 [p.] більші й менші праці з сього поля… – йдеться про праці І.Шараневича: Стародавный Галич // Зоря Галицкая яко альбум на 1860 г. – Львов, 1860. – С. 295 – 335; Старорусский княжий город Галич: критичне студиум. – Львов, 1880; Trzy opisy historyczne staroksiążecego grodu Halicza w rr. 1860, 1880 і 1882. – Krakόw, 1883 та ін.

…свою історію Галичини до серед[ини] ХV в. – див.: Шараневич И. История Галицко-Владимирской Руси от найдавнейших времён до 1453 г. – Львов, 1863.

…з переходом звісного Реслера зі Львова до Грацу – йдеться про Роберта І.Реслєра (Robert I.Roesler (Rösier)) – відомого австрійського дослідника античної історії, а саме епохи античного Риму та його відносин із варварськими племенами Дунайського регіону. Основні його праці такі: Das Vorromische Dacien. – Wien, 1864; Die grechischen and türkischen Bestandtheile im Romänischen. – Wien, 1865; Dacier und Romänen. Eine geschichtliche Studie. – Wien, 1866; Romanischen Studien. Unter suchengen zur älteren Geschichte Romäniens. – Leipzig, 1871.

…спенсіонувався тільки в 1900 p., дійшовши границі дозволеного віку (70-х літ) – насправді в 1899 p., адже саме в цей рік йому виповнилося 70 років, тому лекції він читав в університеті лише до середини вересня 1899 р. (Аристов Ф.Ф. Исидор Иванович Шараневич. – С. 4).

…і тільки в початках «полонізації»університету… – полонізація Львівського, а також Краківського університетів в Галичині відбулася в 1871 p., коли було створено посаду міністра до справ Галичини, яку опанували представники польської аристократії; див.: Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі. – Львів, 2002. – С. 356.

Яко близький знайомий покійного, перед котрим не раз він щиро звірявся – М.Грушевський активно контактував та співпрацював на науковому ґрунті з І.Шараневичем, особливо в останні роки життя вченого. Плідна співпраця налагодилася на ґрунті спільних археологічних зацікавлень вже з часу приїзду М.Грушевського до Львова в 1894 р. Очевидно, налагодженню його приязних стосунків із Шараневичем сприяла та обставина, що учитель Грушевського В.Антонович добре знав Шараневича і в час своїх приїздів до Львова в 1885 та 1890 pp. зустрічався з ученим та разом із ним перебував на розкопках давнього Звенигорода; див.: Временник Ставропигийского института с месяцесловом на 1930 год. –С. 89, 91.

Вже в середині травня 1895 р. М.Грушевський та І.Шараневич разом організовували розкопки в селах Чехи та Висоцько (див.: Временник Ставропигийского института с месяцесловом на 1930 год. – С. 118). Згодом I.Шараневич дозволив М.Грушевському оглянути та детально описати відомий молотівський скарб, що зберігався в музеї Ставропігійського інституту. У статті про цей скарб М.Грушевський окремо подякував сеньйору Ставропігії І.Шараневичу за цей дозвіл (див.: Грушевський М. Твори: У 50 т. – Львів, 2003. – Т. 6. – С. 361). М.Грушевський також користувався матеріалами археологічних розкопок, які здійснив Шараневич. Ці матеріали стали в пригоді при написанні ним кількох статей, за що він склав окрему подяку вченому (див.: Там само. – С. 369).

М.Грушевський сподівався на дальше наукове співробітництво з І.Шараневичем. На одному із засідань археографічної комісії НТШ у 1900 р. М.Грушевський запропонував перебрати від Ставропігії видання «Пам’яток» Львівського братства (Едиційна археографія в Україні у XIX–XX ст.: плани, проекти, програми видань. – К., 1993. – Вип. 1. – С. 59). Проте через смерть І.Шараневича ця пропозиція не була реалізована.

…сам він до 1880-х pp. старався писати народним язиком, і його пізніший язик був очевидною уступкою змаганнями його союзників – І.Франко, опублікувавши шість листів І.Шараневича з 1862 – 1864 pp., спростував цю думку М.Грушевського про еволюцію москвофільських поглядів І.Шараневича, який і в 60-х роках XIX ст. не використовував народної мови навіть у приватному листуванні (Франко І. Шість листів пок. Ізидора Шараневича з pp. 1862 – 1864 // ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. XLVII. – Miscellanea. – С. 6 – 9).

У свою чергу, за спогадами вчителя зі с. Чехи Якова Сподарика, в одному епізоді І.Шараневич також досить критично відгукнувся про мову, якою вів свою першу лекцію М.Грушевський у Львові: «Говорив і про проф. Грушевського, якого до Львова привіз Барвінський. Першу свою лекцію він розпочав словами «виходячи з штадпункту», що викликало сміх у авдиторії» (Временник Ставропигийского института с месяцесловом на 1930 год. – С. 118).

… «Ставропигийская церковь Успения в Львове « (1886) – рік видання цієї праці 1886 р., див.: ШараневичИ. Ставропигийская церковь Успения в Львове // Юбилейное издание в память 300-летия основания Львовского ставропигийского братства. – Львов, 1886. – Т. 1. – С. 1 – 20.

З інших праць покійника згадаю ще: «Стародавный Львов « (1860); «Rządy Władysława Opolskiego па Rusi» (1864) – див. його праці: Стародавный Львов. – Львов, 1861; Rządy Władysława xięcia Opolskiego na Rusi // Biblioteka Naukowego zakładu im. Ossolińskich. – Lwόw, 1864. – T. 4. – S. 262 – 297.

Бувши одним із консерваторів пам’яток старини в Східній Галичині – консерватором пам’яток старовини у Східній Галичині І.Шараневич став у 1887 p., а в кінці життя, після смерті князя Анджея Любомирського, він, фактично, виконував обов’язки консерватора пам’яток у всій Галичині. Про його діяльність на цій посаді див.: Временник Ставропигийского института с месяцесловом на 1930 год. – С. 89 – 92.

…заложенням першого руського археологічного музею при Ставропігії (від р. 1889), котрим він і до смерті дуже займався – музей Ставропігійського інституту було описано після смерті І.Шараневича, див.: Свенцицкий И. Опись музея Ставропигийского во Львове. – Львов, 1908. Приміщення цього музею на вул. Руській у Львові потім стало предметом суперечок організації українського пласту з москвофілами; див.: Временник Ставропигийского института с месяцесловом на 1930 год. – С. 89; Третьяк Н.Г. В защиту галицко-русских музеев. – Львов, 1929. – 13 с.

…(між ними одна – по історії матеріальних обставин світського духовенства мала бути вже видрукувана й чекала тільки малих змін, щоб вийти у світ) – ця праця вийшла вже після його смерті, див.: Шараневич И. Черты из церковных бенефиций и мирского духовенства в Галицкой Руси. – Львов, 1902. Вона є другим, доповненим виданням польськомовної праці з 1875 p.: Szaraniewicz І. Rzut oka па beneficya kościoła ruskiego za czasόw Rzeczypospolitej Polskiej pod względem historyi, a przedewszystkiem о stosunku świeckiego duchowieństwa ruskiego w Galicyi do ziemi. – Lwόw, 1875.

Мирон Капраль

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 559 – 561.