Як розуміти?

Михайло Грушевський

Державна Дума, якої так спрагло чекали, яку так довго відкладали, завершила свою весняну сесію і розійшлася на пасхальні канікули. Засідала вона доволі довго, засідала багато, старанно, працювала грунтовно і грунтовно розвіювала ті сподівання та надії, які линули до неї, мов до рятівного якоря, із різних кіл Росії, ті надії, які пов’язували з нею різноманітні суспільні та національні групи, що не потрапили в смугу «заспокоєння», яка захопила, на жаль, багатьох. Я не кажу, звісно, про надії перебільшені, – не знаю, втім, чи й були такі. Але сподівання більш ніж скромні, які випливали з такої ж скромної, «семерицею очищеної» платформи блоку, – вони також були посоромлені.

Хоч яким бідним був зміст цієї останньої, у ній все-таки були певні можливості, цінні за нечуваного нинішнього суспільного зубожіння, але їх не використали, не розгорнули, не кажучи вже про те, що не виправдалися цілковито сподівання на те, що зміст платформи блоку – це лише офіційний мінімум, лише початок, який за практичного співробітництва прогресивних і «поміркованих» елементів обов’язково розвинеться і розростеться. І це різко позначилося на ставленні до Думи й уряду, і суспільства і, здається, на настроях самої Думи. Сесія ще далекою була від свого завершення, коли, мабуть, уже втратила свій інтерес, і суспільство знову повернулося в той стан нудьги й нерозуміння, у якому воно перебувало в «бездумний» період.

Звичайно, блок, який мав стати господарем цієї сесії, у справді прогресивних і демократичних колах ентузіазму не пробуджував. Але йому не чинили перешкод, не встромляли палиць у колеса і цілком готові були надати йому можливість показати, що він може. І ще порівняно недавно ліві керівники його запевняли суспільство, що Дума, тобто блок, який нею керує, «іде своїм шляхом», «рівно та спокійно крокує, щоб осягнути поставлену мету» («Речь» від 29 лют[ого]).

Залишається незрозумілим, – оскільки останнім часом якось не чути подібних загальних декларацій, – чи триває цей рівний і спокійний рух, чи втримається він, на думку лівих керівників блоку, до кінця сесії і має всі шанси на продовження після його відновлення, так що все, здійснюване в минулу сесію, є лише планомірним частковим здійсненням його програми, решта пунктів якої повинні розвинутися наступної травневої сесії.

Чи в цьому здійсненні на практиці позначилися вже певні внутрішні тертя, певний надрив, як можна було підозрювати хоча б зі славнозвісного інциденту з єврейським запитом, якого за всього очевидного бажання не вдалося замаскувати, і, таким чином, виявилося, що з програми блоку не все можна здійснити, чи, кажучи іншими словами, ця програма, й без того вбога, при її здійсненні скоротилася ще більше, і сфера дій блоку фактично пересунулася ще правіше?

За явного бажання керівників блоку не афішувати тертів, що відбуваються у ньому (можливо, з надією врешті-решт їх подолати), все це ще залишається неясним. Але ця саме неясність і може викликати побоювання, що врешті-решт прогресивні групи Думи, які входять до блоку, у своєму прагненні зберегти його від розпаду фактично обмежаться «найменше суперечливим» змістом його програми і скують себе в усьому тому, що виходить за межі цієї несуперечливої її частини. А таким, «що виходить», є, очевидно, всі пункти блоку, в яких ідеться про ліквідацію політичних переслідувань і національних репресій.

Усе це не може украй не тривожити і нас, і представників інших народностей Росії, які пов’язали свої національні досягнення із загальними прогресивними досягненнями російської громадськості. Ми, звичайно, з цілковитим співчуттям прочитали палкі, щирі слова депутата Александрова з приводу закриття катеринославської «Просвіти», відзначили неодноразові, хоча й побіжно, мимохідь кинуті згадки про триваючі гоніння на українство в промовах П.М.Мілюкова. Ми бачимо в цьому доказ, що нас «пам’ятають», про нас «не забули» керівники цих груп. Але цього мало для того справді трагічного положення, у якому опинилося українське життя з початку війни і надалі перебуває вже другий рік.

Саме з весняною сесією Думи збіглися нові прояви все того ж курсу на викорінення українства у вигляді «призупинення» єдиного українського органу, який вдалося налагодити за весь час, – одеської «Основи», згаданого закриття катеринославської «Просвіти», подальших арештів і заслань українських діячів. Факти, можливо, не дуже яскраві, – тому що взагалі надто мало залишилося ще не забороненого й не виключеного в українському житті, – але вони яскраво свідчать про безнастанні переслідування всього українського. Як і досі, знемагають у найтяжчих кліматичних і економічних умовах тисячі висланих з Галичини представників інтелігенції та різного стану й достатку людей.

П.М.Мілюков згадав мимохідь про «цілу в’язку прохань, які свідчать про жалюгідне становище засланих і кинутих без жодної підтримки ні в чому не винних людей», але подальшого розгляду на цій сесії Думи це питання так і не отримало. Запит про переслідування українського друку, поданий минулорічній сесії с[оціал]-д[емократичною] фракцією і трудовою групою, підтриманий також депутатами к[онституційно]-д[емократичної] фракції, який тоді не отримав відповіді через припинення сесії, не поновили й нинішньої сесії, хоча питання перебуває в рамках програми блоку. Так само останні репресії, про які я згадав, мали б викликати з його боку суттєвіший відгук, аніж ті, про які я вже згадував: знову-таки ці казуси цілком підпадали під одну зі статей програми.

Кричущі утиски, які оточують життя цілої народності, майже повне обмеження для неї будь-якого прояву свого існування, курс на викорінення, який, очевидно, зовсім не збирається самоліквідуватися, – все це явища, які важко визнати другорядним непорозумінням і ліквідацію якого можна відкласти на невизначений час, до відновлення миру чи якогось іншого настільки ж невизначеного моменту.

Ставлення до нього є суттєвим показником ставлення прогресивних груп до однієї з найважливіших сторін державного устрою, щодо якої вони жодним чином не можуть себе зв’язати з будь-яких тактичних міркувань. Якщо робота над бюджетом чи розгляд тих законопроектів, котрі проходили через Думу протягом весняної сесії, змусили пересунути до травневого відновлення питання національної політики, слід було зазначити це цілком виразно, аби ні в кого не залишилося сумнівів і підозр, що ці питання перетворилися на рятівний баласт, скинутий для збереження можливості подальшої спільної подорожі об’єднаних блоком груп.

Доки конституційно-демократична група не була пов’язана блоком, ми сподівалися на її сприяння у позитивних пунктах нашої програми, як викладання рідною мовою в народній школі, використання народної мови в церкві, суді, на лінії стикання народних мас з управлінням, загалом у питаннях культурного самовизначення. Ми справді відчували її підтримку та мали право розраховувати на неї завжди і за будь-яких умов. Коли з’явилася ідея блоку, цією позитивною стороною, очевидно, пожертвували з огляду на його втілення, – залишилася лише негативна: відміна переслідувань і репресій. Тепер, в інтересах збереження блоку за будь-яку ціну, невже національне питання знімається взагалі з думської платформи не лише блоку, але й самих прогресивних груп, які беруть у ньому участь?

З неприхованою тривогою чекатимуть відновлення засідань Думи представники українського суспільства й інших народностей, що не перебувають у авантажі, щоб переконатися, що ці минущі тактичні міркування не послабили у представників прогресивних груп усвідомлення їхніх обов’язків перед цими народностями та відповідальності перед ними в цю несказанно тяжку годину їхнього національного існування, якою виявилася для них ця війна.

6 квітня 1916 р. [Цю статтю автор надіслав у квітні для чергового (квітневого) номера. – Прим. М. Г.]

Примітки

Вперше опублікована в журналі: Украинская жизнь. – 1916. – № 4 – 5. – С. 710. Підпис: М.Грушевский. У кінці зазначена дата написання: 6 квітня 1916 р. Написана в Казані.

Подається за першодруком у перекладі І.Сварника.

Стаття підготовлена після закриття весняної сесії IV Державної Думи, яка так і не зупинила подальші переслідування українства, значно загострені в умовах Першої світової війни. Відомості про час та мотиви написання статті подає М.Грушевський у листі до С.Єфремова від 2 травня 1916 р. з Казані:

«До У[краинской] ж[изни] я по скінченню думської сесії зараз післав маленьку статейку на тему невиконання навіть того немудрого, що міститься] навіть у блоковій програмі. Але редакція як економна господиня відложила її до IV кн[ижки], так що вона скоро побачить світ» (Листування Михайла Грушевського / У поряд. Г. Бурлака, ред. Л.Винар. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто. – 1997. – Т. 1. – С. 184).

…блок, який мав стати господарем цієї сесії… – у серпні 1915 р. фракції поступових партій IV Думи (кадети, трудовики та соціал-демократи) разом з групами центру створили парламентську більшість (Прогресивний блок), яка активно виступала за зміну політики щодо недержавних народів Росії, відстоювала права українського народу, насамперед, відновлення української преси (§10 платформи блоку) та негайний перегляд справ засланих галичан (§ 11). Детально див.: Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1934. – Ч. 3. – С. 63-82.

…з приводу закриття катеринославської «Просвіти»… – катеринославська «Просвіта», заснована 7 жовтня 1905 р., на початку грудня 1915 р. у зв’язку з ліквідацією жандармерією місцевої організації українських соціал-демократів і причетністю до неї деяких просвітян, була звинувачена в порушенні державної безпеки, громадського порядку та спокою. У січні 1916 р. товариство було офіційно закрите. Відновило діяльність з початком Української революції 12 березня 1917 р.

Детально див.: Журба О. Сторінками історії Катеринославської «Просвіти» // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. – Дніпропетровськ, 2001. – Вип. 1. – С. 133 – 153; Чабан М. Діячі січеславської «Просвіти» (1905 – 1921). Біобібліографічний словник. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 445-452.

…про триваючі гоніння на українство в промовах П.М.Мілюкова – П.Мілюков брав активну участь у думських дебатах з українського питання під час розгляду бюджету Росії у травні – червні 1913 р. (див.: Белоусенко О. Украинский вопрос в четвертой Думе // Украинская жизнь. – 1913. – № 6. – С. 27 – 29).

Одна з найбільш відомих його промов була проголошена в IV Думі 19 березня 1914 р. За стенограмами думських засідань опублікована в «Раді» та передрукована в «Щоденнику» Є.Чикаленка (див.: Чикаленко Є. Щоденник. – К., 2004. – Т. І (1907 – 1917). – С. 313 – 318). Укладена на підставі доповідей, виголошених представниками українського руху під час зустрічі з П.Мілюковим у Києві. Див. також: Лотоцький О. Сторінки минулого. – Ч. 3. – С. 68; Милюков П.Н. Воспоминания. – М., 1991. – С. 381.

16 грудня 1915 р. у своїй промові в бюджетній комісії лідер кадетів подав зауваги щодо відношення міністра внутрішніх справ Росії Хвостова до національного питання та наголосив на цензурних утисках українського друкованого слова. Зокрема він сказав:

«Я не знаю отношения правительства к украинскому вопросу, но цензурой выброшена даже умеренная статья Грушевского по вопросу об украинской школе» (Украинская жизнь. – 1916. – № 1. – С. 87).

Про заборону військовою цензурою згаданої статті («Камень краеугольный»), поданої до друку в газеті «Речь», повідомляв М.Грушевський у своему листі до М.Мочульського від 20 грудня 1915 р. (Листи Михайла Грушевського до Михайла Мочульського (1901-1933) / Упоряд. Р.Дзюбан. – Львів, 2004. – С. 45-46).

… «призупинення» єдиного українського органу… – одеської «Основи»… – відомості про закриття «Основи» М.Грушевський отримав від сестри Ганни Сергіївни Шамрай, про що згадував у листі до С.Єфремова від 4 лютого 1916 р. (Листування Михайла Грушевського. – С. 181). Для журналу вчений підготував замітку на смерть О.Русова «Зайві сумніви» (опублікована не була, увійшла до цього тому), а також чотири статті, про повернення яких просив С.Єфремова (Там само. – С. 188. Лист від 11 листопада 1916 р.).

Запит про переслідування українського друку… – йдеться про запит соціал-демократичної фракції та трудової групи російського парламенту про переслідування української преси й трактування української справи в російській пресі в цілому. Запит був прийнятий Думою 28 серпня 1915 р. Детально див.: Лотоцький О. Сторінки минулого. – Ч. 3. – С. 80-81.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 3, с. 472 – 474.