Одна з українських колекцій
Михайло Грушевський
Люди старшої генерації на Україні, мабуть, мають іще в свіжій пам’яті поголоски про велику колекцію українських актів, зібрану в 1850-х pp. в Лівобічній Україні одним учителем – поляком Горжковським, яка потім десь таємничо зникла. Вол[одимир] Антонович в одній з ранніх своїх статей, з тих часів, коли з молодечим запалом вів війну з шляхетськими упередженнями польської шляхти на Україні, з поводу замітки Bibliotek-и Warszawsk-oї, де вона згадувала про матеріали з ватиканського архіву, одержані нею від Горжковського, а важні особливо для характеристики Хмельницького, якого вони представляють у «правдивім» світлі – «чоловіка без ідеї й віри, бандита, готового для осягнення своєї мети прийняти всяку релігію, хоч і магометанську», писав от що:
«Ну, п. Горжковський особа давно звісна своєю совісністю, а на потвердження того можемо подати многозначущі факти з його біографії. Кілька літ тому п. Горжковський був учителем в чернігівській гімназії. Заявивши про своє бажання науково розробляти історію України, він встиг дістати право працювати у всіх монастирських бібліотеках Київської митрополії й переглядати всі церковні архіви в її границях. З власних слів п. Горжковського знаємо, як він використав се позволения: то користаючи з довір’я монахів, то в характері особи ніби присланої митр[ополитом] Філаретом приватно для контролі стану монастиря, він забирав усе, що дотикало історії краю й його зносин з Польщею. Ми бачили у нього величезну збірку давніх актів, видань Київської академії церковних книг і т.д.
Насувається гадка, для якої мети зроблена була вся ота колекція? П[ан] Горжковський не зробив з неї ніяких витягів, не зробив приступною для публіки і навіть своїм знайомим не позволяв покористуватися зібраними ним матеріалами – він її заховав так, що й слід по ній пропав… а, мабуть, були там річі не ватиканського сорту… Такого совісного вчинку, мабуть, не повстидався б і який-небудь фанаріот, що бушує по Болгарії, маючи на меті знищення всіх старих пам’яток історії й письменства тих країв.
Вкінці п. Горжковський виїхав за кордон і в Римі вступив минувшого року до єзуїтського колегіуму; тоді, мабуть, замучений сумлінням, він постановив винагородити забрані ним з наших церков і монастирів пам’ятки іншими, мабуть, – більш автентичними й певними, які він відшукав, а може й, – відгадав наперед в ватиканськім архіві (бо побожні патри societatis Jesu [єзуїти] майстри на се, щоб вигадати і те, чого не було, коли се їм на руку)». (Основа, 1861, VII: Что об этом думать).
Років п’ятнадцять тому, зацікавлений сими поголосками, я розпитувався у декого з польських учених за сими колекціями Горжковського, але не міг нічого довідатися. Аж останніми часами виринулася колекція – в бібліотеці Краківської академії, а виданий недавно каталог сеї бібліотеки (Katalog rękopisów Akademii Umięjetności w Krakowie, zestawił Jan Czubek, 1906) дає загальний перегляд сеї колекції.
Колекція Горжковського фігурує тут як «zbiór Krzyżanowskich, niegdyś w Ciepłowodach». Рукописи, зібрані Горжковським, мають його сигнатуру: М. Gorz., і пізнішу печатку Станіслава Кшижановського з Черповодів (не Цєпловодів), з чого видко, що колекція Горжковського перейшла від нього до сього Кшижановського, уманського дідича, чоловіка, що цікавився місцевою стариною (див. його замітку про своє село Черповоди в «Słownik-y geograficz-нім», sub voce [під гаслом]), а від нього до Краківської академії.
З колекції Горжковського сюди прийшло кілька пліків оригіналів і копій ріжних документів з другої половини XVII і першої половини XVIII в., головно актів на володіння землею ріжних монастирів – два пліки документів до ріжних чернігівських монастирів (ч. 261), Новгород-Сіверського (ч. 265), листи і грамоти ріжних духовних осіб – митрополитів, єпископів і архимандритів (ч. 266), гетьманів, починаючи від Хмельницького до Апостола (в тім Хмельницького Богдана, його жінки Анни – виданий в попередній книжці «Записок», і Юрка Хмельниченка, разом – 16, Виговського – 5, Безпалого – 1, Бруховецького – 3, Дем’яна Многогрішного – 2, Дорошенка – 1, Самойловича – 4, Мазепи – 21, Скоропадського – 8, Апостола – 11 [Виписую з каталогу – полишаючи відповідальність за докладність сього рахунку на нього ж (на докладність його означень не все можна спуститися).] – ч. 270, збірка листів полковників і генеральних старшин другої половини XVII і першої XVIII в. – ч. 269, коло 60 штук, і поменші колекшї з XVIII в. під ч. 273 і 276, збірки ріжних документів з XVII-XVIII в. під ч. 263, 264, 267, 271, 274, 277, 279, касові записки Генеральної канцелярії 1762 – 1763 pp., ч. 268, рапорти Київської губернаторської канцелярії – ч. 275, книга магістрату м. Козельця з кінця XVII і першої половини XVIII в. – ч. 280, примірник хроніки Леонт[ія] Боболинського – ч. 281.
Переважна частина сих збірок представляє, як сказано, пліки, зложені з поодиноких актів, позбираних в збірки самим збирачем; ті, які я міг переглянути (неоправлені документи адміністрація Академії, на жаль, не висилає для користання) мають більше або менше тісну зв’язь з Чернігівщиною, і особливо тутешнім монастирським землеволодінням. Судячи, отже, з того, що я міг переглянути і що подає про сі рукописи каталог (подає він, щоправда, зміст дуже коротко й не завсіди докладно), ту опінію, яка виробилася про колекцію Горжковського – хоч би на підставі поданої проф. Антоновичем звістки, треба дещо змінити.
Виходило б з того, що зібрана вона була справді головно по монастирських архівах (хоч і не виключно, мабуть), але не київської, тільки чернігівської єпархії (ім’я Філарета означало б не митрополита київського, а його сучасника владику чернігівського), і що для історії козаччини, її відносин до Польщі та польського режиму взагалі вона не дає майже нічого (хіба б припустити, що ті матеріали пішли куди інде, що менше правдоподібно), бо на тій території і з тих архівів небагато матеріалу можна було б і зібрати про се. Для історії же Гетьманщини під козацьким режимом вона дає не одне цікаве, хоч взагалі визначається дуже припадковим складом, і ніяких особливих скарбів, з чисто історичного становища, не містить в собі. Зрештою, над колекцією сею працюють тепер члени нашої археографічної комісії, й будемо надіятися – все цікавіше з неї буде незадовго видане в виданнях сеї комісії.
Примітки
Публікується за виданням: Грушевський М. Одна з українських колекцій // ЗНТШ. – Львів, 1906. – Т. LXXI. – Кн. III. – С. 158-160.
…поляком Горжковським, яка потім десь таємничо зникла – йдеться про Гожовського Маріана (Gorzowski Marian) (1830 – 1911) – польського письменника, драматурга, колекціонера. Народився в Білій Церкві, навчався в Умані та Житомирі, вищу освіту здобув у Київському університеті. Подорожував по Західній Європі, вивчав давньогрецьке мистецтво в Атенах, теологію в Італії (Флоренція, Генуя, Рим). Планував прийняти чернечий постриг. Після повернення на Україну «застав дощенту спалені свої збірки, які мав на зберіганні». В 1872 р. переїхав на постійне проживання до Кракова.
Від 1876 р. і до смерті Яна Матейка близький його товариш. Художник під впливом М.Гожовського написав кілька картин на українську історичну тематику, наприклад, «Вернигора» (1883), «Богдан Хмельницький із Тугай-Беєм під Львовом» (1885) та ін. Зібрав мистецьку спадщину Я.Матейка (243 одиниці). Рештки його збірки старожитностей українського походження, перевезені ним до Кракова, були розпорошені. Писав художні твори переважно на українську історичну тематику, автор коментарів до картин Я.Матейка, його біографії, неопублікованої праці «Ruthenea». Детальніше див.: Łempkowski E. Gorzowski Marian // Polski Słownik Biograficzny. – Wrocław; etc., 1959. – T. VIII/2. – S. 335-336.
…Вол[одимир] Антонович в одній з ранніх своїх статей… – Антонович В. Что об этом думать? Письмо к редактору из Киева (7 июля 1861) // Основа. Южнорусский литературно-ученый вестник. – СПб., 1861. – Июль. – С. 7 – 13.
Такого совісного вчинку, мабуть, не повстидався б і який-небудь фанаріот, що бушує по Болгарії… – слово походить від грецького кварталу Фанар у Стамбулі, в якому проживало вище православне духівництво та купецько-промислова верхівка грецької громади Туреччини; фанаріоти мали певні пільги, наприклад, займаючи високі посади у турецькій адміністрації. М.Грушевський «фанаріотами» у цьому випадку, мабуть, назвав загалом фанатичних прихильників турецького режиму в Болгарії.
…(Основа, 1861, VІІ;)– йдеться про статтю: Антонович В. Что об этом думать? Письмо к редактору из Києва (7 июля 1861) // Основа. Южнорусский литературно-ученый вестник. – СПб., 1861. – Июль. – С. 7 – 13. У рецензії автор критикує українофобську позицію редакції польського часопису «Бібліотека Варшавська», викладаючи свої думки щодо ненаукового підходу польських істориків і публіцистів в оцінці спільної історії українців і поляків. Згадкою про М.Гожовського В.Антонович лише ілюструє властиву польським збирачам українських старожитностей тенденцію під виглядом «наукового розроблення історії України» привласнювати історичні цінності українців.
…Katalog rękopisów … – йдеться про: Katalog rękopisów Akademii Umiejętności w Krakowiе / Zestawił Jan Czubek. – Kraków, 1906.
…(див. його замітку про своє село Черповоди в «Slownik-y geograficz-нім», sub voce [під гаслом])… – йдеться про замітку: [Krzyżanowski F.-J.]. Czerpowody // Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego і innych krajów stowiańskich. – Warszawa, 1880. – Т. I. – S. 833.
А. Фелонюк
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 8 – 10.