Лист Володимирськоі громади з 1324 р.
Михайло Грушевський
(Факсиміле листа й печатки)
Лист громади м. Володимира до громади м.Штральзунда в справі забраних товарів своїх горожан, перехований в оригіналі в міськім архіві Штральзунда і чверть віку вже як виданий в звіснім збірнику актів до історії Ганзи [Hansisches Urkundenbuch herausgegeben vom Verein für hansische Geschichte, bearbeitet von Konstantin Höhlbaum, Band II, 1879, ч. 420 (с. 178).], дуже мало звертав на себе увагу. Тільки в останніх літах в історії торговельних відносин і культурного життя Західної України дано позір на нього.
Та для пізнання сього важного документа, коли ми маємо його в оригіналі, не досить видання тексту, і деякі питання, які насуваються ним, вимагають ближчого познайомлення з його оригінальним виглядом [За ласкаву поміч в спорядженні фотографій з документа і уділення деяких пояснень щодо зверхнього вигляду його складаємо щиру подяку директору міського архіву м.Штральзунда п. Р.Ебелінгу.]. Тому подаємо отсе фототипічне факсиміле його і прибитої до нього печатки, а також опись його зверхнього вигляду, в надії, що се видання дасть притоку до ближчого заінтересування сею цікавою пам’яткою і тими питаннями, які виникають з неї.
Лист, перехований і досі захований в архіві м.Штральзунда (сигнатура: Rathsarchiv, Schrank I, Schieblade 23), писаний на подовгастім листку пергамену, 29 см довгім, а 12 см широкім – долучене факсиміле віддає його в натуральній великості. Листок сей був зложений в формі квадратової коверти: нижчий край його на який 1 см широко був загнений всередину, і потім листок зложений утроє, триптихом – середина була накрита бічними крилами, так що вийшов квадрат коло 40 см.
Три прорізи – один поздовжний в середній площі триптиха (під датою дня) і два поперечні на лівім крилі (що накривало коверту зверху), на периферії печатки (на факсиміле їх видко досить добре], служили, очевидно, до замкнення (зав’язання) коверти пергаменовим пояском. Печатка прибита на оборотній стороні (зверхній стороні коверти), в центрі середнього поля триптиха, на воску натуральнім, не кольорованім. Вона заховалася, як показує долучена фототипія, дуже лихо: з написі заціліла лише одна буква D під образком; фігура заховалася майже в цілості. Ніякої написі або ноток на оборотній стороні листа нема.
Текст листа був зовсім вірно поданий в згаданім виданні ганзейських актів. Подаємо його транскрипцію по провіренні з факсиміле:
Viris honorabilibus et discretis dominis consulibus ac vniuersitati in Stralsund consules ac vniuersitas civitatis ladimiriensis cum fidelitate ad omnia ce beniuolos et paratos. Noueritis coram nobis racionabiliter esse protestatum, quod Bertramus Ruthenus et Nicolaus exhibitor presenscium fratres nostri conciues habuerunt in naue nuper in terminis principis Rugianorum sumbersa seu periclitata per glaciem XXXIIII pannos, inter quos sunt ХІПІ yprenses, ceteri sunt dornenses et poprenses, quos sibi idem Nicolaus in Flandria comparauit et deposuit in dicta naue ad deferendum sub sua euentura pariter et fortuna, qui panni tunc eorum fuerunt et adhuc sunt nee alicuius alterius, iidem etiam Bertramus et Nicolaus tunc et nunc nostri fuerunt et sunt ciues predilecti. Super hijs ad nos habere debetis respectum firmum et securum. In cuius rei testimonium nostrum sigillum presentibus est affixum. Rogantes affectuose, quatinus intuitu iusticie ac respectu nostri perpetui seruicii efficere dignemini, quod predicti panni eidem Nicolao et ad manus sui fratris supradicti libere ac intergraliter restituantur. Datum anno Domini millesimo CCCXXIIII, in invencione sancte crucis.
Документ сей, окрім того інтересу, який має для пізнання тодішніх торговельних зносин, ставить цілий ряд питань, дуже важних з становища еволюції староруського культурного і суспільного життя. Не ставлячи собі задачею розв’язати їх, лише бажаючи своїми вказівками, як і виданням факсиміле сеї грамоти, звернути на них більшу увагу і заінтересувати ними інших дослідників, я вкажу дещо з того, що насувалося мені на гадку при заняттях сею грамотою і почасти було вже мною піднесено на іншім місці.
Передовсім звертає на себе увагу титулатура листа: до консулів і громади м.Штральзунда пишуть консули і громада м.Володимира. Трудно се положити на голий вплив формуляра, то значить – що писець написав тут консулів володимирських, коли в дійсності ніякого такого уряду не було. В староруськім міськім устрої ми не знаємо колегії, яку писар міг би прирівняти до колегії райців німецького устрою й назвати назвою консулів. Тому, на мій погляд, правдоподібніше думати, що така колегія в Володимирі була дійсно, тим більше, що маємо й інші звістки про існування на Україні елементів німецького міського устрою перед р. 1340 [Див.: Історія України-Руси, т. V, с. 224 – 228.].
Чи були се консули й громада всього міста Володимира, чи мова тут про організацію частинну, напр., німецьку громаду м.Володимира? Уважаю можливим і те і друге. Згадані в листі Бертрам Русин і його брат Николай могли бути членами німецької колонії м.Володимира; Бертрам, судячи з імені, очевидно, не був русин з роду, а носив прізвище Русина з інших причин – чи то тому, може, що жив давно на Русі й, зрущившися, противставлявся якомусь іншому, новоприхожому іменнику, чи тому, що, виїхавши з Русі до якогось чужостороннього міста, там дістав се прізвище.
Але міг він з братом належати до загальної громади міста. Я мав нагоду вказувати [Ор. с[it]. 224.], що уживання вже при кінці XIII в. терміна «мѣстич» в приложенні до володимирських горожан, і то не лише тутешніх німців, а й місцевих людей, русинів (созва бояре володимѣрьскыя и мѣстячи – Русь и Нѣмцѣ) [Іпат.,с.596.] дає натяк на те, що організація німецького права могла вже тоді існувати не тільки між німцями, а обіймати й цілу громаду м.Володимира.
Написання листа по-латині чи було фактом припадковим завдяки тому, що лист адресувався до німецького міста, чи має бути толковано тим, що се був лист німецької колонії? На жаль, утрата цілої написі на печатці робить нам невіджаловану шкоду в сій справі, але та одинока буква – готицьке D, що заціліла на ній, все ж таки не лишає сумніву в тім, що напись була латинська, – зроблена готицькими буквами. Вимірявши периферію печатки, бачимо, що напись могла містити коло 20 букв такої великості, як ся, що заціліла; буква D, очевидно, належить до назви Володимира, і судячи з її положення майже всередині написі, могла звучати: s. civitatis ladimiriensis [п[ечатка] громади володимирської].
Коли пригадаємо, що й канцелярія княжа в тих часах мала латинську печатку (печатка Юрія короля руського – себто Юрія Львовича), не буде нічого дивного в тім, що громада м. Володимира могла мати латинську печатку – ціла громада, а не якась часткова, колоніальна організація її.
Фігура св. Георгія на печатці, замітна реалізмом в трактуванні сюжету й незвичайною пластичністю виконання, може послужити вдячною темою не тільки для сфрагіста, а й історика штуки. Не підходить вона під звичайну геральдичну чи сфрагістичну манеру західних сусідів Галицько-Володимирської держави; з другого боку, сфрагістика візантійська не знала такої теми, представляючи сього популярного святого або в формі пішого вояка, в цілій фігурі, або в виді погрудного медальйона – так, як він фігурує й на київських монетах.
З історичного становища, поява на володимирській печатці сього святого, що не був патроном міста, скільки знаємо, наводить на пам’ять ім’я того ж «руського короля» Юрія Львовича і піддає здогад, чи формальна організація управи міста на німецький взір і заведення її атрибутів на той же німецький, взагалі – західний спосіб: впровадження латинської мови в діловодство, організація канцелярії і т. ін., не було ділом того князя?
В кождім разі ся грамота з своєю печаткою дає одну ілюстрацію того повороту до Заходу в житті Західної України XIII – XIV в. [Історія України-Руси, т. II, с. 483-484.], а латинські грамоти і печатки останніх галицько-волинських князів, як отсе вказано, дають сим фактам близьку аналогію.
Примітки
Публікується за виданням: Грушевський М.С. Лист Володимирської громади з 1324 р. (Факсиміле листа й печатки) // ЗНТШ. – Львів, 1906. – Т. LXXII. – Кн. IV. – С. 5 – 8. Латинський текст документа передруковано: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Львів, 1907. – Т. VI. – С. 225-226.
Опублікований М.Грушевським лист є найранішим документом, який свідчить про безпосередні торговельні зв’язки галицько-волинських земель із Фландрією. Наступну звістку про походження фламандського сукна (брюггського та поперінгського) знаходимо в переліку митних зборів, датованому серединою або другою половиною XIV ст., які складали на території між Торунем та Володимиром (Hansisches Ukrundenbuch. – Halle, 1882-1886. – Bd. 3. – S. 312-313).
…м.Штральзунда… – тепер знаходиться у північно-східній частині Федеративної Республіки Німеччини.
…чверть віку вже як виданий… – після публікації документа, здійсненої М. Грушевським, він видавався тричі: Линниченко И.А. Дополнительные заметки // Болеслав-Юрий II, князь всей Малой Руси. – СПб., 1907. – С. 205 (латинський текст); Торгівля на Україні XIV – середина XVII століття. Волинь і Наддніпрянщина. – К., 1990. – С. 17 – 18; Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII – першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 162 – 166 (латинський текст з українським перекладом).
Лист, перехований і досі захований в архіві м.Штральзунда… – документ тепер перебуває у Міському архіві Штральзунда (Stadt-archiv Stralsund, N 180), див.: Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства. – С. 164.
…маємо й інші звістки про існування на Україні елементів німецького міського устрою перед р. 1340 – окрім Володимира, який, напевно, першим серед міст держави Романовичів отримав магдебурзьке право (можливо, спочатку не всі його мешканці, а тільки його католицька спільнота), у джерелах наявні звістки про його функціонування у Львові, Перемишлі, Сяноку (Пашин С.С. Города Галицко-Волынской Руси второй половины XIII – первой половины XIV в. и магдебургское право // Генезис и развитие феодализма в России. – Ленинград, 1988. – С. 139 – 145; Капраль М. Привілей 1356 р. як повторне надання магдебурзького права // Львів: місто, суспільство, культура, т. 3 / Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск. – Львів, 1999. – С. 11 – 21; Janeczek A. Zęb kniazia Lwa. W kwestii wiarygodności przemyskiego przywileju wójtowskiego // Civitas et villa. Miasto і wieś w średniowiecznej Europie Środkowej. – Wrocław; Praha, 2002. – S. 177 – 189).
Окрім наведених у цих та інших дослідженнях фактів та аргументів щодо запровадження магдебурзького права в українських містах у княжу добу, звернемо увагу на ще одну звістку. У «Книзі знань про всі королівства, землі і володіння, які є у світі», фрагмент якої про державу Романовичів датується 1302 – 1306 pp., зустрічаємо німецькомовну назву Львова – Lemberg (El libro del conocimiento todos los reinos, tierras z sefioriosque son per el mundo / Ed. M.Espada // Boletin de lo Sociedad Geografica de Madrid. – Madrid, 1877. – T. II. – S. 205). На мою думку, це свідчить про проживання у Львові чисельної німецькомовної громади, яка, ймовірно, користувалася магдебурзьким правом, отримавши його в останній третині XIII ст.
…громада м.Володимира могла мати латинську печатку… – це твердження М.Грушевського піддав сумніву І.Линниченко, який висловив міркування, що печатка могла бути князівською (Линниченко И.А. Дополнительные заметки. – С. 204). У дискусії, що зав’язалася, позицію М.Грушевського підтримав Б.Барвінський (Barwiński В. Pieczęcie książat halicko-włodzimierskich z pierwszej połowy XIV wieku // Wiadomości numizmatyczno-archeologiczne. – Kraków, 1909. – Z. 7. – S. 129). Сучасні дослідники здебільшого схиляються до тези про приналежність печатки руському королеві Юрію Львовичу (див.: Дашкевич Я. Володимир-Волинська печатка 1324 року: міська чи князівська? // Знак. – Львів, 1997. – № 13. – С. 9; Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства. – С. 164).
Я. Книш
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 357 – 360.