З облоги Белза в 1352 р.

Михайло Грушевський

Завзята оборона Белза в 1352 році, що простудила войовничий запал угорського війська й змусила кор[оля] Людовика до повороту, являється одним з найбільш виразистих епізодів боротьби XIV в. за Галичину і Волинь, завдяки докладному оповіданню про неї в Дубницькій хроніці (див. в «Історії України-Руси», т. IV, с. 34 – 35). Недавно опублікована збірка грамот з архіву Естергазі в Зелізнім (нім. Eisenstadt) [Vjesnik kr. hrvatsko-slavonsko-dalmatinskoga zamaljskoga arkiva, в Загребі, річник VII, вип. 3 (1905): Iz arkiva za Zeljeznom, ч. 12 (стор. 151).] приносить, в наданні кор[оля] Людовика з 28 грудня 1352 для одного з учасників сього походу, Новака сина Петра, маленький образок з сеї облоги Белза, який хоч не дає нічого нового против оповідання Дубницької хроніки, але як потвердження її оповідання, дане по гарячим слідам події і в такій авторитетній формі, має свій інтерес. Між ріжними заслугами й подвигами сього Новака король згадує:

Nee pretermittendum, cum nos pridem quoddam castellum Belz nominatum, in regno Rusie habitum, in quo quidam Lituani cum Ruthenis nostris infidelibus in contumeliam nostri culminis conuenerant, cum valido nostro exercitu obsedissemus, predictus Nouak, armis succinctus, ad fossatum predicti castelli (in quo fluuiorum cursus congirans, ipsum castellum ambiebat) festinatis passibus properando, subiectis ipsius fossati insilit vndis et ad menia predicti castelli perueniens, actus militares, vt miles agilis, strennue dimicando peregit; sub quo castello nobis insuentibus letali uulnere exstitit sauciatus.

Мова тут про ту гарячу атаку, коли угорське й польське військо, стоячи по горло в холодній воді (діялося в марті), що наповняла рови (з грамоти бачимо, що вода з Бугу була пущена в ті рови), пробувало здобути замок, але по великих утратах, масі убитих і ранених між поляками й уграми (сам Людовик ледве не пропав в битві), мусило відступити, і Людовик, задоволившися тим, що комендант Белза згодився зробити якісь реверанси йому для заховання гонору, залишив кампанію й подався назад. Повторяю, згідність оповідання сеї грамоти служить інтересним потвердженням автентичності Дубницької хроніки – хоч ся остання сама говорить за себе своєю докладністю й багатством детайлів.

Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. З облоги Белза в 1352 р. // ЗНТШ. – Львів, 1906. – Т. LXXIII. – Кн. V. – С. 158-159.

Грамота, фрагмент з якої опублікував М.Грушевський, рідко використовується науковцями при дослідженні облоги Белза 1352 р. (див. напр. Коструба Т. Белз і Белзька земля від найдавніших часів до 1772 року. – Нью-Йорк; Торонто, 1989. – С. 72; Świerzawski А. Ziemia bełska. Zarys dziejów politycznych do roku 1462. – Częstochowa, 1990. – S. 67 – 69), хоча вона є важливим підтвердженням вірогідності Дубницької хроніки. Детальніше автор писав про ці події у: Грушевський М. Історія України-Руси. – К.; Львів, 1907. – Т. IV. – С. 37-38, 441-443.

…в Дубннцькій хроніці… – опублікована: Chronicon Dubnicense // Historiae Hungariae fontes domestici. – Lipsiae, 1884. – Vol. 3.

…(з грамоти бачимо, що вода з Бугу була пущена в ті рови)… – в опублікованому фрагменті документа ріка Буг не згадується. Поблизу Белзького замку, навколо якого проходили описані події, протікає ріка Солокія, ліва притока Західного Бугу (див. карти Белза: Чачковський Л. Княжий Белз // ЗНТШ. – Львів, 1937. – Т. 154. – С. 31; Бевз М. Студії архітектурно-містобудівного розвитку міста Белза XI – XX ст. // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». – Львів, 2002. – Ч, 12. – С. 30-67.

Я. Книш

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 8, с. 7.