Тимчасова комісія для розгляду давніх актів

Михайло Грушевський

До 50-річного ювілею Київської археографічної комісії

19 листопада ст. ст. 1893 року святила п’ятдесят літ свого існування одна з найповажніших наукових інституцій України-Русі – Київська археографічна комісія. Великі заслуги її в справі розвитку нашої історії надають нам обов’язок деякі подати відомості про її минулу долю і діяльність [Історичні відомості беремо з ювілейної «Історичної записки» Комісії].

Комісія заснована була з ініціативи тогочасного генерал-губернатора київсько-подільсько-волинського Бібікова, з характером зовсім урядовим. Два роки перед тим з ініціативи двох видніших заступників київської інтелігенції – Михайла Максимовича і славного богослова Інокентія Борисова повстав був проект приватного Київського товариства історії й давнини слов’яноруської, але він не удержав урядової санкції; уряд, очевидячки, не хотів віддавати сеї справи в приватні руки. Бібіков, котрому передано було проект для дальшої промоції, не дав йому ходу, але, скориставшись з сеї ідеї, 1843 р. проектував, здаючись на приклад тільки що заснованої археографічної комісії Віленської, урядову комісію під безпосереднім доглядом і властю генерал-губернатора. Такий проект, очевидячки, виходив з політичних мотивів – в історичних розвідках з напрямом і контролею урядовою знайти новий привід для боротьби з польським елементом в Правобічній Україні; урядовий характер її мав собі й прецедента в Києві в заснованій 1835 р. при кураторі просвіти Комісії для розшукування давнини в Києві (ся, одначе, не мала такої політичної мети). Проект Бібікова здобув собі санкцію літом 1843 p., і так з’явилась Київська дочасна комісія для розбирання давніх актів (Киевская Временная комиссия для разбора древних актов, состоящая при киевском, подольском и волынском генерал-губернаторе), як і досі вона зоветься офіціально.

Такий чисто урядовий характер Комісії, становище історичної науки в ролі приводу національної боротьби, під контролею місцевої адміністрації, звичайно, дуже мало відповідає вимаганням вільного, об’єктивного висліджування історичної правди. На щастя, обставини зложилися в дійсності далеко ліпше, бо з заступників адміністрації тільки сам Бібіков приймає діяльну участь в справах Комісії, але, як чоловік безперечно розумний, не міг накидати згори Комісії якихсь урядових програм: дальші генерал-губернатори активно не входили в справи Комісії. Дійсне кермування науковою роботою опинилось в руках редакторів, і тут Комісії дуже пощастило, бо в сій ролі знайшлися справжні люди науки, з великим хистом і об’єктивністю, котрі велися тільки науковими інтересами, а не урядовими змаганнями. Таким був перші двадцять літ Микола Іванишев (1843 – 1863 pp.), дальший двадцяток (1863 – 1882 pp.) – Волод[имир] Антонович і останніми часами – Мих[айло] Владимирський-Буданов.

Таким чином, в дійсності урядове становище не пошкодило науковій вартості її праць. Польська громада й преса, що з поводу такого урядового характеру Комісії оберталась дуже неприхильно до неї, обвинувачуючи не тільки в браку об’єктивності, сторонничому виборі актового матеріалу, ба навіть фальсифікації актів, – з часом мусили перестати з такими закидами й дати виданням Комісії поважне місце між джерелами до історії Правобічної України. За історіографію російську нема чого казати – з самого початку вона приймала видання Комісії з найбільшою повагою.

Тим часом урядовий характер, не пошкодивши, як кажемо, науковості, був корисним Комісії з погляду матеріальних засобів й урядової запомоги. Комісія розпочинала свою діяльність в обставинах дуже смутних – наукових сил було дуже мало, матеріал історичний був майже невідомий, в громаді ґрунт був мало приготований. Треба згадати, що українська громада переживала ще на той час період свого духового упадку, й Київ тоді ще зовсім не був таким центром духового життя, яким знову стає останніх 20 – 30 років. Громада перебивалась на об’їдках історіографії російської й польської або на компілятивних і памфлетичних утворах минулого віку, а найбагатші джерела української історії гинули й нищились в невідомості. Історія збирання матеріалів для Комісії яскраво показує, як мало були відомі сі джерела. Для Комісії було зовсім новиною існування актових книг – в Овручі! Также більш припадково дізнались про незліченні матеріали для історії Гетьманщини в архівах московських (тепер Міністерства справедливості і Міністерства справ заграничних).

Треба віддати в тім честь Комісії, що вона зараз же постаралася зібрати найбільше наукових сил, не вважаючи на національність, і Комісія спочатку складалась з польського нумізмата Ст[аніслава] Шодуара, Мих[айла] Максимовича, Іванишева й проф. Домбровського; до участі вона закликала між іншого Куліша (тоді вчителя повітової школи в Києві, Шевченка – яко маляра, Костомарова (1846), Плат[она] Лукашевича, Метлинського, Д.Зубрицького, також місцевих польських письменників і аматорів, між ними найбільше зробив для неї Каєтан Свідзінський).

Почали з вишукування матеріалів; київські архіви саме перед тим були добре обібрані для Петербурзької археографічної комісії, звідки Київська комісія даремно вимагала повороту забраного; зате важні відомості про архіви місцеві подавали розсилані по губерніях члени й кореспонденти Комісії; в сій справі дуже корисною була запомога Бібікова, котрий з надзвичайною енергією накидав розшукування архівів урядникам місцевої адміністрації, маршалам й приватним особам; хоча й з якоїсь преюдикації особливо цікавились архівами приватними польськими (з котрих, одначе, покористувались дуже мало через ворожі відносини більшості поляків до діяльності Комісії), але по дорозі вияснилися документальні скарби урядові й сі розвідки закінчилися надзвичайно важним фактом – заснуванням в Києві 1852 р. Центрального архіву при університеті, куди зібрані були всі архіви судові й урядові до 1800 р. з усієї Правобічної України.

Архів сей став головним джерелом для Комісії, як і взагалі для історіографії Правобічної України. Можна, одначе, пожалувати, що, зайнявшися студіюванням великих засобів Центрального архіву (архів містить в собі коло 6000 актових книг і коло 500 тис[яч] окремих документів, не рахуючи сюди т. зв. старих діл), Комісія вже з меншою енергією збирає матеріали з других джерел; правда, що вона вже не мала енергічної урядової запомоги, яку мала за часи Бібікова. Тоді вона енергічно кидалась за матеріалом, не обмежовуючись Правобічною Україною; так, з Чернігова тоді передано їй було архів гр[афа] Румянцева, з Петербурга – архів уніатських митрополитів; з архіву Синоду багато витребувано матеріалів для історії унії; з московських архівів зібрано й приготовано для видання акти козацьких часів (і тільки через те, що директор архіву [Міністерства] справ заграничних натепер уважав, ніби таке видання не на часі і не видав оригіналів, се видання не з’явилось, і дещо з матеріалів сих потім видав коштом Петербурзької комісії Костомаров); пробовано, хоч здебільшки даремно, здобути матеріали з архівів львівських і варшавських і т. ін.

Після заведення Центрального архіву, як кажу, ся енергія меншає; хоч в виданнях Комісії не перестають з’являтися матеріали з інших архівів (львівських, варшавського, московських, Литовської метрики і т. ін.), але сі розвідки виходили з особистої ініціативи співробітників Комісії, незалежно від неї. Сього року, одначе, знову піднеслася через Комісію справа про передачу деяких архівів з Чернігівщини й Полтавщини в Центральний архів; добре було б, коли б Комісія і на дальше не занехаяла справи збирання матеріалів української історії, і такі сумні факти, як недавня передача частини «Рум’янцевської описі України» в Петербурзьку публічну бібліотеку, не траплялися більше. Між іншого, нагадаєм ще про архіви земель Холмської й Люблінської, передані недавно в віленський архів, де, мабуть, лежатимуть без усякої користі і, певне, могли б звідсіль бути передані в київський архів.

Окрім збирання археографічних матеріалів, якийсь час Комісія доволі енергічно бралась і до справ археографічних. 1845 р. Київський комітет для вишукування давнини було скасовано й сю справу передано Комісії; Комісія виробила широку археологічну програму, завівши в неї не тільки забутки монументальні, історичні, але й археологію доісторичну. Головним діячем в сій справі був проф. Іванишев, що й зробив кілька розкопок курганів; з-поміж них найбільше значіння має розкопка могили Переп’ятихи коло Києва (типу т. зв. скитського, з часів переходу від бронзової до залізної культури), публікована в виданих 1846 р. «Древностях…» Комісії. Але далі се видавництво спинилось, і самі розвідки археологічні після того поновлялись спорадично й мало; причини тому були матеріальні: археологічні видання й розвідки забирали багато кошту, спиняючи видання археографічні, що були головною справою Комісії.

За видання археографічні Комісія узялася зараз же по свому заснуванню дуже енергічно. Але як під рукою не було готових матеріалів і відомості про них тільки що збирались помалу, то й видавництво спочатку велося навпомацки. Весь перший період – до заведення Центрального архіву й заснування вида[ння] «Архив Юго-Западной России», видання Комісії не мають певного плану, хоч і визначаються взагалі з погляду наукової вартості. За сей час вона видає серію «Памятников…» (4 томи, 1845 – 1859 pp.), документи про життя Курбського на Волині («Жизнь кн[язя] A.M.Курбского в Литве и на Волыни», 2 т., 1849 р.) і кілька томів українських літописей (С.Величка, з додатком кілька дрібніших мемуарів і хронік, 4 т., 1848 – 1864 pp., Грабянки з додатком хроніки Боболинського, 1853 р.). «Памятники…» були головним її виданням за сей час; кожний том їх поділено було на три частини: перша містила матеріали до історії церкви: Комісія дуже цікавилась історією унії, але за браком матеріалу тут до неї не приступила й обмежилася матеріалами до історії братств (луцького, київського й львівського, й деяких дрібніших) й декотрих монастирів (волинських); в другій категорії видані були документи про стан селянський XVI в. і описі волинських замків 1545 p., в третій – документи про козаччину 1648 – 1664 pp., переважно з збору К.Свідзінського (документи сі потім вийшли в зборі «Xięga pamiętnicza» J.Michałowskiego); всі сі матеріали мають велику історичну вартість; друковано їх було з маленькими вступними увагами і з московським перекладом, що потім залишили.

По заведенні Центрального архіву, роздивившись в його змісті, тогочасний редактор Іванишев виробив нову програму систематичного видавництва. Акти мали видаватись окремими серіями по їх змісту; кожний том мав містити документи до якоїсь одної окремої справи чи питання, і до нього мала докладатись розправа, котра б об’ясняла становище сього питання в науці, головним чином – на основі документів того ж тому. Програма зазначала такі категорії: 1) акти до історії православної церкви в Правобічній Україні – привілеї і розкази урядові, акти синодів духовних, судові, братств, монастирів, протести на втиски від католиків і уніатів, фундушеві записи; 2) акти про устрій сільський, про сільську адміністрацію, розклад землі, організацію хліборобства і відносини до дідичів; 3) акти про міста – про міські уряди, торговельні, цехові, про жидів, інвентарі; 4) судові: акти судів сільських, домініальних, магдебурзьких і судів Статуту литовського; 5) економічні: універсали поборові, монетні, такси урядові і поборові реєстри; 6) ухвали сеймиків і інструкції, ухвали каптурові; 7) акти до політичної історії Польщі й Правобічної України; 8) акти до історії найважніших панських і князівських родів Правобічної України.

Кожна категорія мала становити окрему частину «Архива…», що мала складатись з поодиноких томів, з котрих кожний звичайно був окремим цілим. Перший том «Архива…» по такій програмі вийшов 1859 р. – акти про унію редакції Іванишева. Сей план в основі своїй заховано й досі в видавництві Комісії; «Архив Ю[го]-З[ападной] России» став головним органом її, сюди навіть заведено було й деякі літературні матеріали як полемічні писання (т. 6, 8 і 9 1-ї частини). Досі вийшло 22 томи «Архива…» і 9 ще друкується. Поза «Архивом…» Комісія з того часу видала не так багато: розправу Іванишева про копні суди («О древних сельских общинах») з додатком кількох документів XVI – XVII в. (1863 р.); «Летопись Самовидца» з додатком літописі м.Хмільника (1878 p.); «Збірник літописей до історії Південної й Західної Русі», зібр[ав] Антонович (т. зв. Лизогубівська літопись, витяги з «Хроніки…» Юзефовича, кілька дрібних літописей – Київська, Межигірська, Добромильська і т. ін.) – 1888 p.; Збірник матеріалів (з літописей, мемуарів і актів) до історичн[ої] топографії Києва (для Київського археологічного з’їзду) – 1874 р.; два великі покажчики імен особистих і географічних до видань Комісії (1878 р. і 1883 p.); «План Києва 1695 г.» та «Історичну ювілейну записку» (1893 p.).

Новий план Комісії безперечно мав багато корисного: групування матеріалу в окремі томи по спеціальних справах примушувало, не задовольняючись збиранням того, що саме під руку йшло, до глибших розвідок, часом дуже трудних, по різних відділах Центрального архіву й чужих архівах, і в результаті давалося більш-менш доволі матеріалу для вияснення поставленої справи. Заведені розправи, без котрих не видавалися матеріали, не зоставляли справи in crudo, а подавали громаді ґрунтовні монографії на основі сучасного матеріалу, au courant сучасної науки. Через се вида[ння] Комісії мали більш ваги, аніж якого іншого видання джерел в Росії (потім сю систему видавництва бачимо й у варшавського вида[ння] «Źródła dziejowe»).

Але були тут і деякі сторони шкідливі – як матеріал групувався тільки під поставлену згори справу чи питання, то питання, не заведені в сю програму, зоставалися майже без відповіді. Як усталилася практика, що кожний том (до того розміру досить великого, бо звичайно томи виходили аркушів 40 – 60 і тільки останніми часами редакція хоче зменшити томи до 25 – 30 арк.) містить в собі тільки документи до одної справи чи питання, то тільки ті питання звичайно і входили сюди, до котрих співробітник Комісії мав так велику серію документів. Менші серії документів, поодинокі, хоч би дуже важні документи, звичайно зоставалися поза вида[нням], хіба проходили як-небудь контрабандно в іншій серії чи друкувались в інших вида[ннях], що также траплялось нечасто. Співробітник звичайно вишукував документи для одної-двох тем, перекидаючи часом для сього страшенну силу актового матеріалу, мало звертаючи увагу на документи до інших питань чи справ, і звичайно кожному приходилось пророблювати сю роботу знову, кожний вів роботу на свою власну руку.

Такій ваді, на мою думку, можна було б почасти запомогти, завівши, окрім томів «Архива…» спеціальних, присвячених поодиноким питанням, томи збірові, якими були колись «Памятники…» і як звичайно видаються джерела в виданнях інших наукових товариств, напр., Київського, Одеського, Харківського; там би могли міститися менші серії документів, з вступними розправами й без них, а также поодинокі важніші документи. Окрім того, Комісія могла б друкувати витяги важніших документів з окремих категорій актових книг – скажемо, з ріжних категорій книг луцьких, володимирських, кам’янецьких і т. ін., куди б входили, незалежно від їх змісту, всі важніші документи для місцевого повіту певного періоду, і таким чином давали образ життя сеї території у всіх можливих сторонах життя. Такі томи були б добрим додатком до томів спеціальних.

Переглянемо тепер коротко зміст виданих Комісією матеріалів, щоб в головних рисах побачити здобутки і пропуски її праці. Церковна справа з самого початку звертала до себе увагу Комісії; матеріали в сій справі займали один з відділів «Памятников…», в «Архиве…» для неї призначена була перша часть, котрої досі єсть (з тими, що в друку) 11 томів, таким чином на церковні справи прийшлася найбільша часть матеріалу, бо ціла третина. Се не диво, бо, окрім того важного значіння, яке взагалі релігія має в житті громади, релігія й церква на Вкраїні дуже часто бували прапором, під котрим виступали справи національні, економічні і т. ін. Отже, невважаючи на так велику силу виданого матеріалу, церковна й релігійна справа представлена далеко не з усіх потрібних боків.

Найбільшу увагу звертали відносини православ’я до унії й латинського обряду, й ся справа представлена справді досить певно (т. 1 і 6 1-ї часті – підготовлення й запровадження унії, ч. 4 – відносини православних [і] уніатів в XVII – XVIII в., ч. 2 і 3 – боротьба православних з унією в Київщині в 2-й пол[овині] XVIII в.; т. 7, 8 з додатковим томом – писання полемічні), але з історії внутрішнього устрою подані тільки ширші відомості про братства (в «Памятниках…» і в не виданому ще 10 томі), про відносини Київської митрополії до патріархату (т. 5 частини 1-ї), все інше входило тільки припадково й спорадично; таким чином, громадське становище духовенства, особливо сільського, економічне забезпечення його – зостаються майже невиясненими. Становище уніатів также тільки потроху зачіплене в 4-му т., та, може, ще в не виданому томі про церковну справу в Галичині; тимчасом се питання заслугує більшої уваги, бо унія місцями стала була на час народною релігією на Вкраїні. З інших релігій подані матеріали ще тільки про аріан-социніан в 6-м т. 1-ї частини.

Друга частина «Архива…» (2 томи) містить ухвали й інструкції соймикові до кінця XVIII в. тільки; до того акти соймиків подільських сюди не заведено зовсім, се все чекає ще вида[ння].

Третя частина містить «акти козаків», чи краще – про рухи народні; т. 1 сеї частини містить акти про козаків до часів Хмельницького, що мають вияснити головним чином відносини громади до козаччини; т. 2 – останні часи козаччини на Правобічній Україні (1679 – 1716); т. 3 – акти про гайдамаччину до Коліївщини; т. 5, що друкується тепер, – акти до пополоху, що учинився був 1789 р. ніби про повстання гайдамацьке. Вже з сих відомостей видко, що видання сі мають кілька важних недостач: так, бракує матеріалів для часів після Хмельницького і для Коліївщини; часи до Хмельницького также, певне, тепер можна було б ще значно поповнити. Хоч вида[ння] про часи козацькі взяла на себе Петербурзька археографічна комісія («Акты Южной и Западной России» під редакцією Костомарова і ін.), але, черпаючи матеріал з державних архівів московських, се вида[ання] дає далеко менше для козаччини правобічної, і для історії її ще б треба матеріалу.

Четверта частина «Архива…» присвячена шляхті, але обмежилася на одному томі, правда, дуже цікавім – спеціально про овруцьку околичну шляхту. Нема чого казати, що справа про шляхетський стан заслугує далеко більшої уваги як з погляду національного родоводу шляхти, так і її нравного й економічного становища; згадаймо питання про бояр, про шляхту неосілу, чиншову. Справа про околичну шляхту (барську) увійшла, правда, в останній том – вже восьмої, юридичної часті.

Часть п’ята містить два томи про устрій міський (акти XVI – XVIII в.) і переписи жидівські.

Знаменито зложений і оброблений том про устрій міський Вол[одимира] Антоновича, невважаючи на всю свою вартість, одначе, не міг вичерпати справи, бо у таких праць нелегко знаходяться дальші заступники. Для історії жидівства до XVIII в. также б ще треба студій. Не закінчила справи й шоста часть – про стан селянський; для вияснення обов’язків селянських треба ще більш детального матеріалу, бо сі обов’язки часто дуже різнилися навіть на невеликих територіях; але все-таки се питання більш вияснене, про сільський же устрій, про економічне становище селянства, про по земельні права його ще подано вельми мало матеріалу (про останню справу подано повніший матеріал тільки для другої половини XVIII в.).

Сьома частина «Архива…» не входила в початкову програму його – вона містить акти про колонізацію України (Правобічної); досі видані акти до полов[ини] XVIII в., том 3-й, що має швидко вийти, доводить матеріали до 1679 p., значну частину сих матеріалів становлять люстрації полов[ини] XVI в. – матеріал першорядної вартості. Звичайно, так важна справа має ще збагачуватись новими даними; особливо ся частина вимагає матеріалів для України Лівобережної, бо на сьому історію колонізації трудно обмежати.

Саме останніми часами Комісія розпочинає серію матеріалів юридичних; досі вийшов (саме на ювілей) один том – про місцеву адміністрацію в зв’язку з організацією станів; друкуються томи: про суди копні і домініальні, і про шлюбне право; на дальше готується том про земельну власність і назначено такі пункти програми: історія права карного, праводавства, вищих державних інституцій [Передмова до т. І восьмої часті. Тимчасова комісія для розгляду давніх актів…].

Таким чином, з початкової програми не виконаним зовсім зостався тільки відділ економічний (ч[астина] 5). Звичайно, тими категоріями актів про економічну політику уряду, які були поставлені в ньому, справа не має обмежитись; треба б звернути увагу взагалі на економічний стан краю – продукцію, головним чином хліборобську, лісову, ремесла, торгівлю, економічний стан людності, розвиток достатку й розкошів. Досі єдиним, оскільки нам відомо, начерком сеї справи (по XVIII в.) зостається маленький реферат Вол[одимира] Антоновича в «Записках Півд[енно]-Західн[ого] (Київського) відділу Географічного товариства» (т. І) . Се є головніша недостача в матеріалах «Архива…».

Другі, важніші, зазначили ми – се історія станів духовного (сільського) і шляхетського, історія устрою адміністраційного (сільського, старостинського, повітового, земського), з поодиноких питань – козаччина після Хмельницького й Коліївщина. Разом з сим не можна обминути, що в розробленні поставлених питань не на всі краї однаково зверталась увага – найбільше зацікавили Комісію Волинь і Київщина, про Поділля подано матеріалів і відомостей далеко менше; се зрозуміти легко – Комісію найбільше зацікавлювали прояви самосвідомості українського люду, його боротьба з чужими правними й культурними основами, а се все на Поділлі виявлялось далеко менш видатно.

Добре було б, коли б заведено було в сферу студій Комісії землі Холмську й Белзьку (перепросивши до себе й ті матеріали), бо тим часом сі землі зостаються зовсім без вида[ння]. Так само без органу видавничого зостаються матеріали Лівобережної України; останніми часами Комісія стояла на тім ґрунті, що вона має обмежитись Правобічною Україною; хоч в початкові часи її програма була ширша, обіймала всю Україну-Русь. Правда, що такому пристанню програми перешкоджають невеликі засоби Комісії: бюджет її з 1866 р. останніми часами складається з 6000 рубл[ів] річно, з котрих на видавництво іде коло 3 тис[яч], а решта – на удержання бюро, тай сей бюджет не єсть річ певна, бо Комісія зостається дочасною («временною»), і коли якийсь час, кілька рік тому, генерал-губернаторство збирались скасувати, Комісія зосталася б була зовсім без фондів, бо існує «при генерал-губернаторі».

Оглядаючись на п’ятдесятилітню діяльність Комісії, треба признати, що вона своїми 60 томами поставила собі віковічний монумент. Треба порівняти мізерне становище української історіографії при початку діяльності Комісії, в 40-х роках, з сучасним станом її, щоб переконатись, як значний поступ зробила за сей час вона, і в сім поступі признати велике значіння і участь вида[нь] Київської комісії; історія Правобічної України, можна сказати, цілком майже єсть утвором її діяльності. Передмови до «Архива…» дали цілу літературу монографій про внутрішню історію України, зложених взагалі з совістю, а деякі з них суть надзвичайно цінними і талановитими утворами; пригадаймо, напр., деякі праці Вол[одимира] Антоновича (котрий був головним і найдіяльнішим діячем в Комісії: під його редакцією вийшло 11 томів її вида[нь]), як розправу про міста, про гайдамацтво, про останні часи козаччини.

Деякі з справ, як історія унії, згадане гайдамацтво, козаччина XVII – XVIII в. (в т. 2 третьої частини), остільки збагачені матеріалом, що годі більшого вимагати, тай [в] більшості інших питань заложені вже добрі наукові підвалини до дальших розправ. Згадуючи, що сі важні результати здобуті часом серед доволі трудних обставин, що вимагали й від співробітників великого такту й прихильності до щиро наукових інтересів і безкористовного часто завдання до праці (до 1866 р. засоби Комісії були дуже невеликі, і кілько часу приходилось жити з бюджетом якихсь 400 рубл[ів], так що робота сплачувалась дуже мізерно), можна сподіватись і на дальше тих же гарних ознак наукової діяльності – загарливої праці, широкого розуміння потреб історичних студій і незалежної від усяких сторонніх змагань науковості, і врешті – найкращих наукових результатів. Сими жаданнями й закінчимо сю замітку.

2/12, 1893

Примітки

Друкується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1894. – Т. III. – С. 211 – 221. Замітка вміщена без назви в розділі «Наукова хроніка».

Публікацію цієї замітки М.Грушевського слід розглядати як один із проявів співпраці вченого з галицькими часописами, яка розпочалася з публікації його літературних творів у «Зорі». Новий етап співробітництва М.Грушевського з галицькими виданнями розпочався після заснування часопису «Правда». Одним з ініціаторів її заснування був Олександр Кониський, який надзвичайно високо оцінював молодого Грушевського як історика. У «Правді» Михайло Сергійович опублікував рецензії на праці С.Бершадського, О.Єфименко, М.Стороженка та ін.

Саме у цьому виданні з’явилася перша спроба критичного аналізу діяльності Київської археографічної комісії; М.Грушевський у даному випадку підписався псевдонімом «Хлопець» [див.: Хлопець. Нові видання Київської археографічної комісії // Правда. – Львів, 1891. – Т. ІІІ. – Вип. VIII. – С. 309-312; Т. IV. – Вип. XII. – С. 368 – 374]. Автор подає огляд трьох виданих томів «Архива ЮЗР»: двох книг другого тому п’ятої частини, де І.Каманін помістив переписи єврейського населення на Правобережній Україні протягом 1765 – 1791 pp. та другий том сьомої частини, виданий М.Владимирським-Будановим і присвячений заселенню України за час від кінця XV до другої половини XVII ст.

Із заснуванням «Записок НТШ» (1892) М.Грушевський основну увагу зосередив на них, не безпідставно вважаючи їх більш відповідними для наукових статей, розвідок та рецензій. Вчений отримав широкий доступ висловлювати свої наукові погляди на шпальтах цього видання. Вже в першому томі «Записок НТШ» молодий історик опублікував під псевдонімом М.Сергієнко статтю «Громадський рух на Вкраїні-Русі в XIII віці». Але в зв’язку з підготовкою до захисту магістерської дисертації (травень 1894 р.) використовував ці можливості не повністю [докладно про співпрацю М.Грушевського з галицькими виданнями див.: Зашкільняк Л. М.Грушевський і Галичина (до приїзду до Львова 1894 р.) // Михайло Грушевський і Львівська історична школа. Матеріали конференції. – Нью-Йорк; Львів, 1995. – С. 114 – 137].

Слід зазначити, що інтерес історика до діяльності Київської археографічної комісії зріс у зв’язку із співпрацею з нею – він готував до видання акти Барського староства XV – XVIII ст., що вийшли у двох томах (першому та другому) восьмої частини «Архива ЮЗР» у 1893 – 1894 pp. Не викликає сумніву, що замітка про діяльність Комісії була написана М.Грушевським у 1893 p., очевидно, після виходу в світ праці О.І.Левицького «Пятидесятилетие Киевской комиссии для разбора древних актов, 1843 – 1893: Историческая записка о се деятельности». Для історика вона була основним джерелом написання цієї замітки. Не видається, щоб М.Грушевський присвятив своїй замітці про Комісію багато часу, оскільки у щоденнику про неї не згадується жодного разу.

Інформативний характер замітки визначив її незначний вплив на наступну історіографію [про історіографію див.: Журба О.І. Київська археографічна комісія 1843 – 1921. Нарис історії і діяльності. К., 1993. – С. 14 – 32].

… ювілейної «Історичної записки» Комісії – йдеться про працю, підготовлену діловодом Комісії Орестом Івановичем Левицьким [див.: Левицкий О.И. Пятидесятилетие Киевской комиссии для разбора древних актов, 1843 – 1893: Историческая записка о ее деятельности. – К., 1893].

Бібіков Дмитро Гаврилович (1792 – 1870) – російський державний діяч, київський, подільський і волинський генерал-губернатор (1837 – 1852). Ініціатор запровадження інвентарних правил (1847 – 1848); був причетний до створення Київської археографічної комісії та Центрального архіву давніх актів у Києві.

Максимович Михайло (1804 – 1873) – український історик, ботанік, етнограф, мовознавець, перший ректор Київського університету (1834 – 1835). Автор історичних праць «Исторические письма о казаках приднепровских», «Письма о князьях Острожских к графине А.Д.Блудовой», «Сказание о гетмане Петре Сагайдачном» та ін. [Острянин Д. Світогляд М.О.Максимовича. – К., 1960; Марков П.Г. М.О.Максимович – видатний історик XIX ст. – К., 1973]

Інокентій Борисов (1800 – 1857), ректор Київської духовної академії, займав вищі церковні посади, був архієпископом харківським, херсонським і таврійським, визначний богослов. Автор праць з історії релігії, зокрема «О начале христианства в Польше» (1886). Почесний член Комісії в 1843 – 1857 pp. (Журба О.І. Київська археографічна комісія… – С. 10,173).

Віленська комісія для розбору і видання давніх актів функціонувала з 1864 до 1915 р. Основне видання Комісії – «Акты, издаваемые Виленской комиссией для разбора древних актов» (39 томів). У роботі Комісії брали участь Я.Головацький, М.Горбачевський, Ю.Крачковський та ін. Створена була так само, як і Київська комісія, для боротьби з польським впливом у західних губерніях Російської імперії [Улащик Н.Н. Очерки по археографии и источниковедению истории Белоруссии феодального периода. – М., 1973].

«Временный комитет для разыскания древностей» був створений у 1835 р. за ініціативою М.Максимовича. Його мета полягала в проведенні археологічних розкопок на території Києва та його околиць. Комітет не мав ні достатніх коштів для своєї діяльності, ні відпрацьованої методики проведення досліджень. У 1840 р. комітет здійснив спробу перетворитися у філію Петербурзької археографічної комісії, але остання на не згоду не дала [Журба О.І. Київська археографічна комісія… – С. 36, 132-134].

Іванишев Микола (1811 – 1874) – історик, правник, професор Київського університету, діловод Київської археографічної комісії (1843 – 1859), її головний редактор (1861 – 1863). Автор праць «О древних сельских общинах Юго-Западной России» (1857), «Постановления дворянских провинциальных сеймиков Юго-Западной России» (1860) та ін. [Романович-Славатинский А.В. Жизнь и деятельность Н.Д.Иванишева, ректора университета Св. Владимира и вице-председателя Киевской археографической комиссии. – СПб, 1876; Лаптева Л.П. Профессор университета св. Владимира Н.Д.Иванишев (1811 – 1874) // Український археографічний щорічник. – К., 1992. – Вип. 1. – С. 47-58]

…. Міністерства справедливості і Міністерства справ заграничних… – Московський архів Міністерства юстиції (справедливості) (МАМЮ) (1852 – 1917) , створений з трьох московських архівів XVIII ст. (Розрядно-Сенатського, Помісно-Вотчинного і Московського архіву старих справ). Серед справ, що зберігалися у цьому архіві, особливе значення для Комісії мали Книги записів і переписів Литовської метрики [Шохин Л.И. Московський архив Министерства юстиции и русская историческая наука. Архивисты и историки во второй половине XIX – начале XX века. – М., 1999]. Московський головний архів Міністерства закордонних справ (МГАМИД) – так став називатися з 1832 р. Московський архів Колегії іноземних справ (МАКИД). На запит Комісії з цього архіву надійшли справи, що стосувалися історії козацтва та його стосунків з сусідніми державами [Самошенко В.Н. История архивного дела в дореволюционной России. – М., 1989. – С. 112 – 115; Журба О.І Київська археографічна комісія… – С. 49, 148-149].

Барон Шодуар Станіслав де (1790 – 1858) – відомий колекціонер, член багатьох наукових товариств, віце-голова Київської археографічної комісії (1843 – 1858).

Домбровський Василь (1810 – 1846), історик, професор Київського університету, дійсний член Комісії (1843 – 1846), автор праць «Очерк истории Чернигова», «Луцк» та ін. [Журба О.І., Ковальський М.П. Значення діяльності В.Ф.Домбровського у становленні Київської археографічної комісії // Вісник Київського університету. Історичні науки. 1989. – Вип. 31. – С. 48-55]

Куліш Пантелеймон був членом-співробітником Комісії, за її дорученням здійснював археографічну експедицію в 1843 р. по Київській губернії [Журба О.І Київська археографічна комісія… – С. 39 – 40, 176].

Шевченко Тарас Григорович (1814 – 1861) – український поет, художник, мислитель. У 1845 – 1847 pp. член-співробітник Комісії, брав участь у археографічних експедиціях [Сергієнко Г.Я. Діяльність Т.Г.Шевченка у Київській археографічній комісії (1845 – 1847 pp.) // УІЖ. – 1991. – № 3. – С. 43-54].

Костомаров Микола Іванович у 1846 – 1847 pp. – член-співробітник Комісії. Готував до видання Літопис Самійла Величка. За його та М.А.Рігельмана редакцією вийшов друком у 1848 р. перший том цього літопису [Пінчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров. 1817 – 1885. – К., 1992. – С. 65-66].

Лукашевич Платон (1809 – 1888), етнограф, фольклорист, видавець збірки «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» (1836). У 1848 р. співробітничав з Київською археографічною комісією [Журба О.І. Київська археографічна комісія… – С. 176; Матеріали до біографій етнологів та народознавців України / Уклад. С.М.Ляшко, С.П.Залозна. К. – Запоріжжя, 2001. – С. 98-99].

Метлинський Амвросій (1814 – 1870) – поет, етнограф, професор Харківського (1843 – 1849) і Київського (1849 – 1854) університетів. Упорядник збірки українських народних пісень «Народные южнорусские песни» (1854). Дійсний член Комісії з 1850 р. [Журба О.І Київська археографічна комісія… – С. 175; Матеріали до біографій етнологів та народознавців… – С. 108-109]

Зубрицький Денис (1777 – 1862) – історик, досліджував історію Галичини, зокрема Львова. Основні праці – «Rys historyczny narodu ruskiego» (1836), «Kronika miasta Lwowa» (1844), «История Галичско-русского княжества» (1852 – 1855) та ін. Співробітник Комісії у 1844 – 1846 pp.; надсилав з архіву Ставропігійного інституту у Львові копії та оригінали історичних джерел. Окремі з них були надруковані в «Памятниках…» [Журба О.І. Київська археографічна комісія… – С. 48 – 49, 176; Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. – Львів, 2002].

Свідзінський Каєтан (Костянтин) (1793 – 1855) – збирач старовини, в т. ч. рідкісних рукописів, листів та актів, які заповів Бібліотеці Красінських у Варшаві. Вони майже повністю були знищені гітлерівцями під час Варшавського повстання 1944 p. К.Свідзінський з 1843 р. був почесним членом Комісії.

Петербурзька археографічна комісія заснована в 1837 р. Видавала серійні видання («Акты, относящиеся к истории Западной России» («Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России»), що містили матеріали до історії України. На початку 1870-х років було запропоновано підпорядкувати Київську археографічну комісію Петербурзькій, щоб таким чином досягти координації дій у виданні джерел. Однак у Петербурзі таку ідею відкинули [Брачев B.C. Петербургская археографическая комиссия (1861 – 1917): Автореф. канд. ист. наук. – Л., 1985; Журба О.І. Київська археографічна комісія… – С. 98 – 99].

маршал (маршалок) – виборний керівник («предводитель») дворянства губернії або повіту.

… архів гр[афа] Рум’янцева – йдеться про військово-похідний архів, що належав П.Рум’янцеву і включав справи, що стосувалися його військової та адміністративної діяльності на посаді генерал-губернатора Малоросії. Довго зберігався в с.Ташанах Чернігівської губернії. Пізніше на основі цього архіву був створений Рум’янцевський музей у Москві [Самошенко В.Н. История архивного дела… – С. 186, 196]. М.Грушевський правдоподібно відзначає про передачу копій з цього архіву.

… директор архіву [Міністерства] справ заграничних… – автор має на увазі директора Московського головного архіву закордонних справ Михайла Андрійовича Оболенського. Як показали новітні дослідження, оцінка М.Грушевським М.А.Оболенського була дещо суворою. Останній намагався виконувати прохання Комісії й навіть допомагав отримувати їй документи з інших архівів [див.: Журба О.І. Київська археографічна комісія… – С. 44, 49, 73, 148, 149].

Литовська метрика – вписові книги канцелярій Великого князівства Литовського, в яких фіксувалися найбільш важливі публічно-правові документи, їх потвердження, декрети центральних судів, частина великокнязівської кореспонденції, приватні угоди (останні за проханням сторін) [Бережков Н.Г. Литовская метрика как исторический источник. – М., 1946. – Ч. І: О первоначальном составе книг Литовской метрики по 1522 год.].

Рум’янцевський опис сформувався в результаті проведення генерал-губернатором Петром Рум’янцевим генеральної ревізії Лівобережної України (Гетьманщини) у 1765 – 1769 pp. Спочатку вони зберігалися у Чернігівському архіві, потім були передані до Публічної бібліотеки у Петербурзі. У 1931 р. ця частина була передана до Центрального архіву давніх актів у Києві [Ковальський І. Генеральний опис 1765 – 1769 pp. Джерело до вивчення соціально-економічних відносин на Лівобережній Україні // УІЖ. – 1962. – № 2; Савенок Л. Український історик і археограф Віктор Романовський // Матеріали ювілейної конференції, присвяченої 150-річчю Київської археографічної комісії (Київ; Седнів, 18-21 жовтня 1993 р.) – К., 1997. – С. 340].

… «Древностях» Комісії… – йдеться про видання «Древности, изданные Временной комиссией для разбора древних актов». Протягом 1846 р. вийшло три його випуски під редакцією М.Іванишева [Журба О.І. Київська археографічна комісія… – С. 181].

… «Памятников…»… – автор має на увазі перше серійне (в чотирьох томах) видання Комісії «Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при киевском военном, подольском и волынском генерал-губернаторе» (1845, 1846, 1852, 1859; перевидання 1898 р.) (Там само. – С. 51-65).

… Грабянки з додатком хроніки Боболинського… – йдеться про видання «Летопись гадяцкого полковника Григория Грабянки» (1853). Видання редагував І.О.Самчевський. Хронікою Боболинського автор називає український хронограф другої редакції. Один із його списків (опублікований у виданні) належав свого часу ієромонаху Троїцького Іллінського монастиря в Чернігові Леонтію Боболинському, який жив у другій половині XVII – на початку XVIII ст. [Мыцык Ю.А. Украинские летописи XVII века. – Днепропетровск, 1978. – С. 31 – 35; Апанович Е.М. Рукописная светская книга XVIII в. на Украине. Исторические сборники. – К., 1983. – С. 84 – 87]

… «Xięnga pamiętnicza» J.Michałowskiego… – умовна назва для збору матеріалів люблінського войського, далі бецького каштеляна Якуба Міхаловсь-кого (1612 – 1663), надана йому першим видавцем фрагментів з нього Антоні Гельцелем. Це видання побачило світ у Кракові в 1864 p. [Relacje wojenne z pierwszych lat walk polsko-kozackich powstania Bohdana Chmielnickiego okresu «Ogniem і Mieczem» (1648-1651) / Oprac. M.Nagielski. – Warszawa, 1999. – S. 7-84]

… поборові реєстри… – списки (реєстри) податку (побору), що збирався з селянських та міщанських земельних наділів, а також будинків міщан протягом XVI – першої половини XVII ст. [Guldon Z. Uwagi w sprawie przydatności badawczej rejestrów poborowych z XVI w. // Zapiski Historyczne. – 1966. – T. XXXI. – S. 73 – 79; Gieysztorowa I. Wstęp do demografii staropolskiej. – Warszawa, 1976]

… ухвали каптурові… – рішення шляхетських сеймиків про створення спеціальних судів у воєводствах на час безкоролів’я для забезпечення громадського спокою, оскільки тоді припинялося функціонування гродських і земських судів. Вперше каптурові суди були створені в 1572 р.

… розправу Іванишева… – йдеться про дослідження М.Іванишева «О древних сельских общинах в Юго-Западной России» (1863).

… «Летопись Самовидца «з додатком літописі м.Хмільника… – автор має на увазі видання, підготовлене О.І.Левицьким, «Летопись самовидца по новооткрытым спискам» (1878). Літопис м.Хмільника (Хмільницький літопис) охоплює події 1636 – 1650 pp., написаний православним мешканцем Хмільника. Був виявлений першим його видавцем – О.І.Левицьким [Мыцык Ю.А. Украинские летописи XVII века. – С. 51 – 53].

… «Збірник літописей до історії Південної й Західної Русі»… – йдеться про видання, підготовлене В.Б.Антоновичем, «Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси» (1888).

… т. зв. Лизогубівська літопись… – історичний твір, складений 1742 р. До нього входить дві частини: компілятивний нарис історії України XVI – XVII ст. та опис подій з кінця XVII ст. до 1737 p., пов’язаних з родом Лизогубів. Автором літопису вважається Яків Лизогуб [Дорошенко Д. Огляд української історіографії. – К., 1996. – С. 31].

… «Хроніки…» Юзефовича… – йдеться про твір польського хроніста Яна Томаша Юзефовича (1662 – 1728) «Зауваження про життя львівських архієпископів». Частина твору, що охоплює події 1634 – 1690 pp., була видана у 1854 р. в перекладі з латини на польську мову під назвою «Kronika miasta Lwowa». В.Антонович до видання включив ще опис Я.Т.Юзефовичем подій 1624 – 1633 та 1691 – 1700 pp. [Василюк О. Джерелознавчі студії В.Б.Антоновича в інституті Оссолінських // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – К., 1999. – Т. 3. – С. 266-269]

… Межигірська… – Межигірський літопис – написаний, ймовірно, Іллею Кощаківським, уставником Межигірського монастиря, на початку XVIII ст. Літопис охоплює події 1608 – 1700 pp. [Мыцык Ю.А. Украинские летописи XVII века. – С. 60-63]

… Добромильська… – Добромильський літопис – складений ієреєм До-бромильського монастиря Симеоном Коростенським. Цей короткий літопис містить відомості за період 1648 – 1700 pp. [Там само. – С. 58 – 59]

… Збірник матеріалів… до історичн[ої] топографії Києва… – йдеться про «Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей», підготовлений В.Антоновичем та Ф.Терновським, виданий Комісією у 1874 р. з нагоди проведення у Києві III Археологічного з’їзду в серпні 1874 р. [Ковальский Н.П. Источниковедение и археография истории Украины XVI – первой половины XVII в. – Днепропетровск, 1978. – Ч. 2: Анализ дореволюционных отечественных источников. – С. 77 – 78]

… покажчики імен особистих і географічних до видань Комісії… – маються на увазі покажчики, підготовлені І.П.Новицьким: «Указатель к изданиям Временной комиссии для разбора древних актов. К., 1878. Т. 1: Имена личные», «Указатель к изданиям Временной комиссии для разбора древних актов. К., 1883. Т. 1: Имена географические».

… «План Києва 1695 г.»… – йдеться про перше картографічне видання Комісії, яке побачило світ 1893 р. під редакцією П.Г.Лебединцева, «План г.Киева 1695 г.».

… варшавського вида[ння] «Źródła dziejowe»… – Źródła dziejowe – багатотомна публікація джерел з історії різних земель Речі Посполитої XVI – першої половини XVII ст., видана Адольфом Павінським та Олександром Яб-лоновським у 70 – 90-х роках XIX ст. [докладніше див: Ковальский Н.П. Источниковедение истории Украины XVI – первой половины XVII века. – Днепропетровск, 1978. – Ч. 3: Характеристика публикаций источников на иностранных языках. – С. 21 – 27]

… аріан-социніан – представники однієї з течій у протестантизмі, послідовники Фауста Социна, заперечували догмат святої Трійці. У Речі Посполитій їх називали польськими братами. Значні аріанські осередки були на Волині. Діяльність социніан на території Речі Посполитої була заборонена сеймовими постановами 1658, 1659 і 1662 pp. [Левицкий О. Социнианство в Польше и Юго-Западной Руси XVI – XVII вв. – К., 1882; TazbirJ. Antytrynitaryzm na ziemiach ukraińskich w XVII wieku // Z polskich studiów slawistycznych. Ser. 4: Historia. – Warszawa, 1972. – S. 91-120]

копний суд – суд сільської громади на українських та білоруських землях Великого князівства Литовського. Розглядав справи про дрібні крадіжки, суперечки щодо меж, нанесення збитків тощо. Щодо тяжких кримінальних злочинів копний суд мав право слідчої процедури – «гонити слід». Судові функції виконували обрані судді. Суд міг скликатися з ініціативи сторін або общинної старійшини [Черкаський І. Громадський (копний) суд на Україні-Русі 16-18 вв. – К., 1928].

… маленький реферат Вол[одимира] Антоновича в «Записках Півд[енно]-Західн[ого] (Київського) відділу Географічного товариства « (т. І) – йдеться про працю В.Антоновича «О промышленности Юго-Западного края в XVIII столетии» (1873). Вона також, крім окремої відбитки, була надрукована в: Записки Юго-Западного отделения Российского географического общества. – К., 1874. – С. 179-191).

… розправу про міста, про гайдамацтво, про останні часи козаччини… – автор має на увазі передмови до окремих томів «Архива ЮЗР», написані В.Антоновичем: «Содержание актов о казаках на правой стороне Днепра (1679-1716) // Архив ЮЗР. – К., 1868. – Ч. III. – Т. 2: Акты о казаках (1679 – 1716). – С. 1 – 197 (видано цього ж року окремою відбиткою під назвою «Последние времена казачества на правой стороне Днепра (По актам с 1679 1716 г.); Архив ЮЗР. – К., 1869. – Ч. V. – Т. 1: Акты о городах. – С. 1-94; Архив ЮЗР. – К., 1876. – Ч. III. – Т. 3: Акты о гайдамаках (1700 – 1768). – С. 1 – 128 (видано цього ж року окремою відбиткою під назвою «Исследование о гайдамачестве по актам 1700 – 1768 г.»).

П. Кулаковський

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 351 – 359.