[Рец. праць з права Великого князівства Литовського]

Михайло Грушевський

Бершадский С.А. О наследовании в выморочных имуществах по литовскому праву. СПб., 1893, 94 с. + 5 табл.

[Бершадский С.А.] Литовский статут и польские конституции. Историко-юридическое исследование. СПб., 1893, 114 с.

Пташицкий С.Л. К вопросу об изданиях и комментариях Литовского статута. СПб., 1893, 78 с.

Пташицкий С.Л. К истории литовского права после третьего статута. СПб., 1893, 31 с.

Леонтович Ф.И. Спорные вопросы по истории русско-литовского права. СПб., 1893, 58 с.

Ся література, назви якої тут виписано, мала своїм початком названу вище розправу петербурзького професора Сергія Бершадського, що ще з першої своєї розправи про жидів литовських («Литовские евреи, история их юридического и общественного положения в Литве от Витовта до Люблинской унии», 1883, і два томи «Документів і реґест» до сієї справи) рекомендував себе як фаховий знавець русько-литовського права, розправу про спадкове право у Великім князівстві Литовськім.

Властиво, розправа ся мала на меті коментарій і вияснення розд[ілу] III, арт[икула] 17 Статуту 1588 p., що трактує про спадок безпотомних [Наводимо початок сього артикула для ліпшого вияснення трактованої справи: «Тежъ уставуемъ, ижъ по смерти отцовъ и матокъ дети ихъ сынове и дочки отъ отчизны и материзны не мають быти отьдалены, але они сами и ихъ щадки властные кровъные и близкие правомъ прироженымъ и слушне набытымъ звычаемъ стародавиымъ, и тежъ статутомъ первымъ и тепѣрешним, мають посегнути и одержати и тые добра на пожитокъ свой оборочати вечными часы» – з видання «Временника Моск[овского] общ[ества] ист[ории] и древн[остей] [российских]», т. XIX, с. 59.], але для вияснення сієї справи автору прийшлося порушити кілька загальних питань: він доводить, що з усіх видань Статуту офіціальне значення мало саме тільки руське видання 1588 р. (друк[арня] Мамоничів); польські пізніші переклади і друковані при них збірники сеймових конституцій не мали офіціального значення; з соймових конституцій до Литви відносилися тільки ті, в яких обговорено було, що вони належать до Литви, і які з кінцем XVI в. стали друкуватися окремим відділом за кінцем конституцій коронних; польському праву, як і канонічному, Статут 1588 р. надає тільки субсидіарне значення, дозволяючи «де б чого в Статуті не доставало, користатись з прикладу «інших прав християнських».

Після сих доводів, перейшовши до справи спадку, проф. Бершадський подає дрібну аналізу термінів Статуту – щадок (як саме далеке потомство), кровні і близькі (родичі побічні з боку батька й матері, cognati) і виводить, що Литовський статут 1588 р. признає право спадку ab infestato [у невизначеному випадку] за родичами обох ліній без всякого краю, тимчасом як конституція 1588 p., яка, отже, відносилася тільки до земель коронних, право спадку обмежовує восьмим коліном (usque ad octavum gradum inclusive – «Vol[umina] leg[um]», F. 1210). Ся розправа з’явилась попереду в часописі петербурзькому – «Журнале Министерства народного просвещения» (1893, листопад), і окремо у відбитку, а весною 1898 р. вийшла новим виданням з додатком кількох facsimile й перекладу «Бібліографічного опису примірників Л[итовського] статуту» славного Ігн[ація] Даниловича (1823).

Розправа проф. Бершадського, як бачимо, поставила три головні питання – а) про вартість видання 1588 р. і пізніших перекладів і видань 3-го статуту й взагалі про його офіціальне значення, b) які конституції сеймові мали обов’язкові значення для Великого князівства Литовського і с) про право спадку в Литві – зоставався основою його згаданий артикул Статуту 1588 p., чи був він скасований конституцією 1588 р. Статут 1588 р. мав значення й для України-Русі: хоч в часі свого видання вона, за дуже малими виїмками, не належала вже до Великого князівства Литовського, і заведена була до земель коронних, але Статут сей в XVIII в. стає одною з основ права по Вкраїні Лівобічній, і через те порушені питання мають значення і для української історіографії, незалежно від загального значення їх, а також деяких спеціальних питань, порушених в сій полеміці.

На виводи проф. Бершадського добродій Пташицький, недавній кустош Литовської метрики, виступив весною 1893 р. з розправою («К вопросу» і т. д.), де подав критику на перші два виводи д. Бершадського. Він доводив, що Статут 1588 р. не був затверджений способом праводавним – затвердили його не всі елементи сейму, а тільки сам король; привілей, виданий литовському канцлеру Л[ьву] Сапізі на друкування Статуту, однаково поручав його видрукувати письмом руським і польським; від Сапіги виходили як руське видання, так і польські 1614 і 1617 pp., і як руські, так польські видання повинні були мати однакову юридичну вартість; з-поміж видань «всі ознаки офіціальності» мало хіба видання 1648 p., видрукуване на основі сеймової конституції, але судова й громадська практика уживала звичайно сучасні видання, що й були для сучасників своїх джерелом права.

З сеймових конституцій загальні, себто в яких не було обмовлено, що вони відносяться тільки до певної місцевості чи землі, після 1589 р. однаково відносилися як до земель коронних, так і до Великого князівства Литовського; а т[ак] звані конституції В[еликого] князівства] Литовського друкувалися з окремим титулом тому, що належали тільки до В[еликого] кн[язівства] Литовського, а не до всіх земель коронних і литовських.

На довід д. Пташицький здається на те, що не було закону, котрий би виключав литовські землі з-під сили загальних сеймових конституцій, що збірник конституцій вперше з’явився в виданні 1614 p., санкціонованім Сапігою, а 1648 р. збірник конституцій був перевірений в комісії, уставленій королем. Так і конституція 1588 р. про кадуки, на думку автора, була обов’язковою і для Литви. Коло полеміки про слово «щадок» не будем спинятись. Зауважимо, що в додатку до розправи видрукувані передмови й друкарські привілеї перших видань Статуту (1588, 1614, 1617 і 1648), а також кілька уступів (на зразок) Статуту 1588 р. в давнішому польському перекладі і варіант з Статуту бібліотеки московськ[ої] Синод[альної] друкарні.

В другій розправі («К истории» і т. д.) д. Пташицький на основі зібраного матеріалу, переважно з книг литовського задворного і реляційного суду, доводить, що в судовій практиці В[еликого] кн[язівства] Литовського надавалося обов’язкове правне значення загальним сеймовим конституціям, які й не згадували про Литву. Спеціально він спиняється знов-таки коло конституції 1588 р. і доводить, що як інші конституції сього року, так і конституція про кадуки мали правне значення в Литві; він уважає на те, що термін «кадук» (що, на його думку, увійшов в ужиток литовського права разом з конституцією 1588 р.) широко уживався в правничій практиці литовській, а далі наводить серію надань з кінця XVIII в. маєтностей правом кадуковим, за браком родичів «аж до восьмого коліна».

На брошури д. Пташицького відповів проф. Бершадський другою розправою («Литовский статут» і т. д.) у всіх трьох питаннях. Щодо офіціального значення Статуту проф. Бершадський довів рішучо, що Статут затверджений був всім сеймом, а не тільки королем: литовські конституції 1588 р. не наведені у «Volumina legum», а заховані в Литов[ській] метриці (їх видрукував д. Бершадський в додатку до сієї своєї розправи), видані «за позволениям всіх станів», в першім параграфі говорять про затвердження Статуту.

Не так рішучо, на нашу гадку, доводить проф. Бершадський неофіціальність польського перекладу, об’ясняючи слова королівського дозволу так, що річ іде не про переклад, а про видрукування руського тексту Статуту польськими літерами. Щодо питання про правниче значення конституції, то д. Бершадський, згадуючи відносини, в яких стояли литовці (в значенні політичнім, а не етнографічнім) до Польщі, пильну оборону їх автономних прав, a priori [насамперед] доводить непевність, щоб загальні конституції мали правне значення й для В[еликого] кн[язівства] Литовського; доводи сі не здаються нам зовсім рішучими, бо загальні конституції ухваляє той же сейм, що й конституції литовські, і якби в загальних конституціях було що противне литовцям і мало воно відноситись до Литви, могли вони так само на те не годитись.

Зате важна увага, яку одночасно й незалежно висловив і добродій Леонтович, що перший збірник конституції для Литви – Гавловицького, зроблений дуже недбало, зовсім не підпирає теорії добродія Пташицького, і що класифікація конституцій ніяк не згоджується з поділом Гавловицького; що він свій збірник робив для тих, що посідали землі на праві польськім, як сам каже. Щодо конституції 1588 р. спеціально, проф. Бершадський показує, що в деяких справах, де ухвали сієї конституції не згоджувались з Статутом і в практиці правній литовській держались Статуту, уживання терміну «кадук» зовсім не доводить, що конституція 1588 р. про кадуки мала у В[еликім] кн[язівстві] Литовськім правне значення.

Щодо виданих в кінці XVIII в. надань за браком родичів до восьмого коліна, професор Бершадський уважає їх за неправовиті, дані ad male narrata, які через те тільки не викликали протестів, що восьме коліно «наближається вже, можна сказати, до неомежованого».

По дорозі проф. Бершадський дав ще два цікаві екскурси: один – про право неомежованого спадку в приватних власностях у В[еликому] князівстві до 1-го Статуту (с. 17 і далі), другий – про термін «коліно», gracilis (с. 95 і д[алі]), де доводить, що термінологія ся взята з «Саксонського зерцала» (де признавалось право спадку в сьомому коліні, але перше коліно – діти, не рахувалось, а починали лічити з внуків), заснована на рахунку не числа родин, яке існує між двома родинами (як рахує право римське), а числа родин, що відділяють того чи іншого від спільного предка (лічба германська і канонічна); таким чином правнуки, рахуючи на коліна (германською лічбою), будуть третім, а не рахуючи синів, – в другім коліні, а наступні – в 6-ім; таким чином спадок до 8 коліна значить те ж, що спадок до 16 ступеня.

Брошура проф. Леонтовича вийшла одночасно з останньою розправою проф. Бершадського; в головних питаннях він бере сторону сього останнього – й щодо Статуту 1588 p., і про правне значення польських конституцій, і про право спадку. Конституція про кадуки, на думку автора, прикладалася у В[еликому] кн[язівстві] Литовськім до маєтностей, наданих польським правом кадуковим. По дорозі він дав цікаві уваги про кодифікацію литовську, згадки про «статут» до першого Статуту (на його думку, називали так взагалі суму загальних праводавних актів) і про право спадку до Статутів.

Таким чином, полеміка, що, мабуть, не скінчилася ще на сьому й викличе нові розправи, дала вже серію цікавих студій і уваг у сфері праводавства й права В[еликого] кн[язівства] Литовського, і треба поставити на честь проф. Бершадському, що він дав сьому ініціативу. Найважніша справа з поставлених – правне значення польських конституцій. Нам здається, що в сій справі більш правди в думці проф. Бершадського – що сеймові конституції тоді тільки касували відповідні постанови Статуту, коли обмовлено в їх тексті, що вони відносяться й до В[еликого] кн[язівства] Литовського. Але підперти сю думку рішуче можна тільки студіями судової практики литовської.

Історику цікаво не стільки, як стоїть справа в науці сьогочасних юристів, а як було в державній і судовій практиці. Для перевірки сього питання, на моє переконання, конституції 1588 р. не конче годяться, бо Статут увійшов у силу вже після їх ухвали (з р. 1589); треба більш уважати на конституції пізніші. Так само судова практика цікавіша, аніж теоретичний аналіз в питанні про офіціальне і правне значення різних видань Статуту – чи користалися, і в якій мірі, як джерелом правним, пізнішими польськими виданнями? Щодо права спадку, то таке чи інше становище питання не має великого практичного значення, бо, як зауважив сам проф. Бершадський, право спадку в 8-ім коліні «наближається до права неомежованого», й значить – тільки в дуже рідких случаях може вийти з сього різниця.

Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1894. – Т. IV. – С. 172 – 176 (Бібліографія).

Бершадський Сергій Олександрович (1850 – 1896) – історик, юрист. Закінчив Новоросійський університет в Одесі. Професор кафедри енциклопедії та філософії історії права в Петербурзькому університеті.

Пташицький Станіслав Львович (1853 – 1933) – польський історик та видавець. Приват-доцент Петербурзького університету, професор Римо-католицької духовної академії. Від 1884 р. – начальник архіву Литовської метрики при Сенаті.

Леонтович Федір Іванович (1833 – 1911) – історик права. Закінчив юридичний факультет Університету св. Володимира в Києві. Магістерська дисертація – «Историческое исследование о правах литовско-русских евреев» (1863). Професор історії руського права в Новоросійському та Варшавському університетах.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 14, с. 142 – 146.