23.03.1913 р. До М. Грушевського

[…] з своїм перекладом – навіть з чорнила – Arbeitszimmer німецького шкільного словесника. Для читання одної коректи Роздольський міг би пошукати якогось тутешнього германіста, напр., Боберського. Я був би за другою евентуальністю, коли можливо, а проти першої.

При читанню читанні коректи прошу відріжнювати відрізняти поправки Роздольського від Біклевих, бо тоді найліпше буде видна вартість коректи сього останнього. Не знаю тільки, чи всюди зможуть се П. Професор зробити.

Нарешті бачився я з Бойчуком і при тій нагоді передав йому лист від П. Проф. і виплатив йому на рахунок ухваленої Виділом позички – 100 к[орон]. Казав, що подав до військових властей просьбу о позволеннє позволення видати йому пашпорт паспорт, та досі ще нема відповіди відповіді. Він, одначе, сподіється сподівається виїхати в сім тижни тижні. В такім випадку, розуміється, були б передані через него нього забуті річи речі.

Горе нам з музеєм та музейниками! Сьогодня Сьогодні (в неділю), зайшовши до канцелярії Т[оварист]ва, застав на столі просьбу Залізнячки до Виділу, щоби «з причини її виїзду зі Львова звільнити її на один місяць від занять в музею». Се в тім часі, коли вона мала зайнятися викінченнєм викінченням спису предметів для предложення міністерству. Тепер що хоч роби: Назаріїв цілком відбився від рук і загалом нічого собі ні з чого не робить – а сій забаглося виїхати. І поїде, очевидно, навіть без усякого дозволу, якого зрештою нікому дати, бо Виділу не буде, а референта нема. Що в такім разі робити з місячною пенсією для Залізняка?

У нас через останні три дні установилася дуже гарна-гарна погода. Тепло і сонічно сонячно. Корчі в саді (порічки) вже зачинають розвиватися. Чого доброго, наступає вже весна, хоч без снігу, і то здорового, напевно не обійдеться. Та все-таки, я думаю, час би дати ріжні різні розпорядження щодо роботи в саді.

Дома все гаразд. Кореспонденції нема ніякої, то й нічого посилати. З Т[оварист]ва видання П. Професорови Професорові посилаються.

В політиці, як писав, «святочний» застій. Одначе хто знає, чи реформа не буде знова знову захитана, незважаючи на наші уступки і далеко ідучі запевнення «спільної органічної праці для краю» на будуче. Вшехполяки і подоляки роблять дуже здецидовану міну і вспіли порядком декого налякати. Так, напр., ніхто не хотів піднятися реферату виб[орчої] реформи в соймі сеймі, і цілий ряд людей, вибраних вже для сього – зрікся.

Нарешті вибрано молодого Бадені, хоч невідомо, чи й він прийме. Кількох послів, як Стефчик (псевдо Людовець) і Нєзабітовський, один з важнійших важніших консерватистів, позрікалися мандатів. Сього останнього змусили виборці – дідичі (Самбірщина), які причислюють себе до т. зв. клюбу клубу центра – різновидности різновидності подоляків.

Паням прошу передати мій поклін і спитати про здоровля здоров’я.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 339 – 340 зв., 294). Початок листа не зберігся.

При читанню читанні коректи прошу відріжнювати відрізняти поправки Роздольського від Біклевих… – Йдеться про підготовку до друку німецького перекладу «Очерка истории украинского народа» М.Грушевського.

Рішення про це видання накладом НТШ та відкриття кредиту на пов’язані з ним видатки було прийнято на засіданні Виділу Товариства 13 липня 1910 р. (Хроніка НТШ. – Львів, 1910. – Ч. 43. – С. 3). За переклад взявся О.Роздольський. На засіданні Виділу 14 лютого 1913 р. було прийнято до відома про початок друку (Там само. – Львів, 1913. – Ч. 54. – С. 2).

У зв’язку з цим до перегляду корект було залучено німецьких спеціалістів, зокрема Франца Бікля, але, як свідчить дане листування, співпраця виявилася невдалою. Витрати на підготовку німецькомовного «Очерка» автор [С.Томашівський] анонімної брошури «Перед загальними зборами Наукового товариства імені Шевченка» (Львів, 25 червня 1913 р.) розглядав як один з пунктів фінансових зловживань голови НТШ:

«Вкінци задумав проф. Г. знайти в Т[оварист]ві вигідного накладця і для німецького видання свого рос[ійського] «Очерка». І знов, без принципіяльної принципіальної ухвали виділу, повідомив автор його (14. III. 1913 р. [насправді 14 лютого. – Упоряд.]), що друк уже почався і що Т[оварист]во має заплатити окрім друку ще й переклад, численні й дорогі коректи та… як авторський гонорар (!) 15 % брутто від продажи продажу (ціна буде найм[енше] 10 к[орон] прим.). Виділ очевидно мовчки прийняв се до відомости відомості. Значить – незлий інтерес і на німецькім виданю виданні…» (Михайло Грушевський. Наша політика: Матеріяли Матеріали до історії конфлікту в НТШ 1913 року / Упоряд. Л.Винар, Є.Пшеничний. – Нью-Йорк; Дрогобич, 2003. – С. 182).

У своїй відповіді автори «В обороні правди» звертали увагу, що всі рішення про німецьке видання «Очерка» проходили через Виділ НТШ і ніхто не заявляв притім ніяких сумнівів (Там само. – С. 210). Відомостей про вихід видання у світ не виявлено. Найвірогідніше, конфлікт у НТШ 1913 р., відмова М.Грушевського від посади голови НТШ стали на заваді завершенню цього проекту. Не виявлено на сьогодні і перекладу чи коректи, над якими працювали колеги М.Грушевського.

Див. також лист М.Грушевського від 30 (17) листопада 1912 р., лист М.Грушевського, відправлений з Києва після 24 (11) березня 1913 р., лист І.Джиджори. відправлений в 10-х числах березня 1913 р. та 22 (9) квітня 1913 р.

…застав на столі просьбу Залізнячки до Виділу… – Йдеться про дружину Миколи Залізняка Олену Залізняк-Охримович. Вона виїхала до Відня, де на той час мешкав її чоловік, висланий з Галичини за участь у студентському русі.

З жовтня 1912 р. Олена зобов’язалася безкоштовно заступити місце чоловіка в Музеї НТШ, займалася упорядкуванням етнографічного відділу, каталогізацією його збірки. Про її роботу з колекціями та, власне, самовільний від’їзд повідомляв у листі до М.Грушевського виконуючий обов’язки завідувача музею О.Назаріїв:

«[…] п[ані] Залізнякова, уважаючи себе повноправною заступницею т. Залізняка (з усіма належачими йому як фактичному зарядчикові Музея правами і прерогативами), не тілько тільки не уважала можливим і потрібним інформувати мене про хід своїх занять в музею, але навіть само бажання моє (гадаю, що цілком оправдане) довідатися про се приймала завсіди як особисту образу і незаконне вмішування в «чужий ресорт». […]

Навіть про самий від’їзд п[ані] Залізнякової зі Львова і зроблену нею самою собі «відпустку» довідався я лише за день-два, про злагоджування ж нею повного опису етнографічного відділу – лише припадково, не можучи стримати своєї цікавости цікавості, коли побачив на предметах незрозумілі для мене і почасти колідуючі з моїми сигнатури і таблички з числами» (Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2006. – Т. III // Ред. Л.Винар; упоряд. Г.Бурлака, Н.Лисенко. – С. 456 – 457).

Після її від’їзду подальшим упорядкуванням етнографічного відділу займався В.Гребеняк.

Назаріїв цілком відбився від рук і загалом нічого собі ні з чого не робить… – Після вислання з Галичини співробітника Музею НТШ М.Залізняка Виділ Товариства запропонував від жовтня 1912 р. виконувати його обов’язки працівнику бібліотеки О.Назаріїву.

На цей час припало переміщення музею з Академічного дому до новопридбаного будинку на вул. Чарнецького, 24 та підготовка каталогу збірки для представлення в Міністерство віросповідань та освіти з метою забезпечення щорічних дотацій. У листі від 26 (13) лютого 1913 р. Назаріїв скаржився М.Грушевському на умови і обсяги роботи:

«[…] жертвувати свій канікулярний відпочинок, свої університетські іспити з зв’язаними з ними наслідками, свій вільний час, вкладаючи його в механічну здебільшого і невдячну працю в музею, – навіть при найбільшій симпатії і любови любові до сей інституції за 50 корон місячної платні і без виглядів на будучину, було б дуже нерозумним, і я певен, що жаден практичний галичанин на моїм місці і в моїм становищі не позавидував би на таку «посаду». […]

Лишаючися ж при музею на давнійших давніших умовах, мені або приходилося б завсіди почувати докори сумління – що робота не посувається, що музей не порядкується… та з розпукою дивитися на купу сміття, з котрого треба «зробити музей», або тягнути далі як віл ярмо на своїх плечах, перебиваючись якось з дня на день […]» (Там само. – С. 455 – 456).

В кінці листа він просив визначити свої обов’язки і становище в Музеї. Відповідь М.Грушевського не виявлена, але, ймовірно, чекаючи на рішення голови НТШ і Виділу, О.Назаріїв і «відбився від рук». З його наступного листа відомо про незадоволення голови НТШ зволіканням з укладанням каталогу та розбіжності щодо його концепції. Назаріїв розумів це завдання як підготовку інвентарних паспортів на кожний музейний предмет з відповідною науковою атрибуцією та описом. М.Грушевський, погоджуючись з таким підходом в цілому, на той момент вимагав простого реєстру музейних предметів для представлення його чиновникам, щоб забезпечити подальше фінансування і розбудову музею (Там само. – С. 456 – 457; лист від 22 (9) травня 1913 p.).

Тим більше, що придбання нової кам’яниці та вибивання субвенції для цього від Міністерства віросповідань та освіти Виділ НТШ обгрунтовував необхідністю перенесення сюди музею та бібліотеки. У «Справозданні з Музею за 1912 р.», надісланому 31 (18) травня 1913 р., Олекса Назаріїв звітував про підготовку «тимчасового каталогу» (14 120 музейних предметів), який був виданий в обмеженій кількості для ужитку Товариства, а власне і насамперед – для представлення міністерству (Хроніка НТШ. – Львів, 1913. – Ч. 53. – С. 53 – 54).

З поверненням влітку 1913 р. М.Залізняка О.Назаріїв повернувся до роботи в бібліотеці. Завершив підготовку до друку «Тимчасового катальогу каталогу українського національного музея при Науковім Товаристві імени імені Шевченка у Львові. Відділи археольогії археології і етнографії» (32 с.) вже М.Залізняк, отримавши за цю роботу 150 корон (Хроніка НТШ. – Львів, 1913. – Ч. 56. – С. 3).

Що в такім разі робити з місячною пенсією для Залізняка? – Очевидно, йдеться про оплату роботи в музеї, яку виконувала після М.Залізняка його дружина. Оскільки за протоколами НТШ він офіційно перебував у відпустці, то після повернення та завершення роботи з каталогом 8 жовтня 1913 р. Виділ прийняв рішення про компенсацію: «Признати урядникові музея М.Залізнякові, виїмково, суму 120 к[орон] на обезпечення за 1912 р.» (Хроніка НТШ. – Львів, 1913. – Ч. 56. – С. 4).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 256 – 257.