22.04.1913 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Не знаю коли, а передовсім чи скоро виїде Бойчук, котрому хоч і обіцяли, але все-таки не дали ще пашпорта паспорта. Проте посилаю легітимацію і замовленнє замовлення Ступіна. Більше нема нічого.

Дома все гаразд. Роботи в саду вже менш-більш пороблені, щепи посаджені; не посаджено ще тільки трускавок і то тому, що Клімович радив ще почекати з ними, поки він не скаже садити.

В Т[оварист]ві теж спокійно. Усердіє в роботі показала було Язикова комісія, надумавши видати відомий інвентар слів «», а разом з тим і текст передрукувати. Тільки вчора Фільольогічна Філологічна секція наразі всі ті проєкти проекти провалила.

З німецькою «Історією» спішимо як тільки можна – та все-таки справа йде доволі туго; робимо безліч корект. Досі видрукувано 2 аркуші, до приїзду П. Проф. видрукуємо ще 3-ий, а вискладали вже 4-ий. Співкоректором для Німеччини – Боберський. Здається я забув попросити у П. Проф. звороту Біклевого листа, а там є його адреса, котру Роздольський забув собі відписати.

В політиці в сій хвилі найстрашнійше найстрашніше замішаннє замішання: викликали його польські біскупи, сконфузивши своїм виступом частину західних zawsze oddanych консерватистів. Через те, незважаючи на велику більшість за собою серед послів, виборча реформа наразі упала, а щонайменше повисла. В Відні ведуться під патронатом правительства нові переговори, бо упадок реформи загрожує фінансовому плянови планові в парляменті парламенті.

Бобжинський подався до димісії, при якій обстоює ніби з огляду на се, що сойм сейм буде, маб[уть], розв’язаний, а він, як говорила мені одна особа, не хоче переводити нових виборів, які, на його думку, «будуть кроваві криваві». Зрештою, наскільки можна судити, то Боб[жинський] думає про висшу вищу карієру кар’єру міністерську, яка і більше гонорова і не дає стільки клопотів (vide Білінський). Зрештою, нема такого польського політика, котрий би не думав про міністерство.

В найглупійшім найглупішім положенню положенні опинилися наші політики, бо упала, а щонайменше сильно загрожена, реформа, на котру дали себе підвести і котра мала бути по переведенню їх найголовнійшим найголовнішим атутом і «запевненим станом посідання»; по-друге, йде з посади їх патрон Бобжинський, за котрого плечима чули себе безпечними: вже він, мовляв, щось видумає. Від самостийної самостійної політики і тактики відвикли зовсім за той час, а тепер роби, що хочеш, при такій заплутаній ситуації.

Як чую, в Нар[однім] ком[ітеті] і в Клюбі Клубі велика констернація. Боюся, що скінчиться все те на нових уступках в користь поляків, особливо в справі скількости кількості членів краєвого виділу (з 7[-и] на 8 хотять піднести при наших 2-х), в справі повітових рад і міських курій (поляки опозиціоністи домагаються в одній і другій справі заведення пропорціональности пропорціональності «для забезпечення польських меншостий меншостей»).

Хто буде намісником – не знати; нема відповідного кандидата, хоч говорять про богато багато кандидатур урядничих, як: шефа секції Клєберга, віце-презид[ента] намісництва Гродзіцького, Федоровича, делегата намісництва в Кракові (рід віце-намісника). Все те кандидати дуже слабі, і кождий кожен з них мав би бути хиба хіба тимчасовим намісником спеціяльно спеціально для переведення нових виборів. Найбільше має шанс Клєберг, котрий хоч і не благоволить подолякам, зате, кажуть, sui generis москвофіл. Що буде дальше – напишу. Але як на тепер – то в усіх повна дезорієнтація.

Ще одна справа, котрої рішення домагаються сторони, а котрої без П. Проф. не можна рішати. Відомий Волощак знайшов десь там значний зільник, дуже цін[н]ий, як каже, і хотів би, щоб ми купили. Зрештою позволю собі переслати його лист, писаний до його свояка, суд[ового] радника Яценя, який передав його мені, домагаючись скорої відповіди відповіді. Тут же додаю лист Рудницького, котрого я питав про його думку в сій справі. Може, П. Проф. схотять прочитати і сказати як відповісти.

Прошу вибачити мені ласкаво, що турбую П. Проф. аж за границею такими справами, але що ж зроблю: все відбивається о мене, а нема кого порадитися, зрештою воно і недобре радитися кого-небудь, краще самим рішати в справах Т[оварист]ва. Якби П. Проф. хотіли щось мені поручити в сій справі, то просив би написати на адресу до Голгіч, куди я їду в четвер.

У Франка горе. Сьогодня Сьогодні раптом нагло вмер від епілептичного атаку його найстарший син Андрій.

Прошу покірно пригадати мене ласкавій нам’яти Марії Сильвестровни Сильвестрівни і Катерини Михайловни Михайлівни і передати їм мій поклін.

З глибоким поважаннєм поважанням

Іван Джиджора

P.S. Скорописови Скорописові післано послано.

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235. оп. 1, спр. 447, арк. 300 – 303 зв.).

Місце написання встановлено за змістом.

…замовленнє замовлення Ступіна… – Йдеться про петербурзького видавця-книготорговця А.Д.Ступіна. Всі його листи до М.Грушевського містять переважно замовлення або прохання надіслати для реалізації примірники «Первой учебной книги церковно-словянского языка» С.Ф.Грушевського (Там само, спр. 540). Після смерті батька права на перевидання та продаж цього популярного підручника перейшли до М. С. Грушевського.

Тільки вчора Фільольогічна Філологічна секція наразі всі ті проєкти проекти провалила. – Див. коментар до листа І.Джиджори від 9 квітня (27 березня) 1913 р.

Бобжинський подався до димісії. – Після невдалої спроби прийняття сеймової виборчої реформи, над якою впродовж багатьох років працював намісник Галичини М.Бобжинський, 18 квітня 1913 р. він виїхав до Відня з проханням про відставку. 14 травня її було прийнято. Див.: Аркуша О. Міхал Бобжинський та українське питання в Галичині // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2000. – Вип. 35 – 36. – С. 168 – 206.

Хто буде намісником – не знати… – Наступником М.Бобжинського на посаді намісника став Вітольд Коритовський, який обіймав цю посаду у 1913 – 1915 pp.

…позволю собі переслати його лист, писаний до його свояка, суд[ового] радника Яценя… – Згаданий лист від 6 квітня 1913 р. до М.Яценя зберігається: ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2436, арк. 61 – 62. Опубліковано (оригінал чеською та переклад українською): Листування Степана Рудницького / Упоряд., вступ, ст., прим. П.Штойка. – Львів, 2006. – С. 292 – 294 (упорядник помилково атрибутує цей лист як лист до М.Грушевського, вірогідно через звернення «Коханий Михайле!»).

У листі автор (О.Волощак) характеризує зібраний його померлим колегою зільник (гербарій), який містить 9270 видів з 14 342 місць. Вартість його становить не менше 10 000 корон. Вдові пропонували за нього 4000 корон, але вона не захотіла продавати приватній особі. О.Волощак просить свого родича звернутися до Музею НТШ або Музею Шептицького, вважаючи, що зільник за 4000 корон варто придбати.

Тут же додаю лист Рудницького, котрого я питав про його думку в сій справі. – Отримавши лист О.Волощака, виконуючий на той час обов’язки секретаря НТШ Осип Роздольський 20 травня 1913 р. переслав його до секретаря Математично-природописно-лікарської секції НТШ Степана Рудницького з проханням висловити свою думку.

С.Рудницький висловив її в листі до М.Грушевського (лист зберігається: ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 724, арк. 48 – 50; опубліковано: Листування Степана Рудницького / Упоряд., вступ, ст., прим. П.Штойка. – Львів, 2006. – С. 69 – 70). Висновок С.Рудницького зводився до того, що в цілому такі речі варто закуповувати для музею, але ціна 4000 корон «є дуже значна на наші фінанси». Крім того, такий зільник не є предметом для показу, а призначений більше для ботанічних студій, до того ж вимагає фахових спеціалістів для консервації, інакше «міг би за пару літ піти на сміття». Тому, зважаючи на скрутні фінансові часи та відсутність природничого музею в складі НТШ, радить дати таку відповідь, «що без рішення Виділу нічого в сій справі сказати не буде можна». На думку С.Рудницького зважив М.Грушевський, відповідаючи І.Джиджорі.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 261 – 262.