4.06.1908 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Сердечно дякую за лист, а то я був вже попав в крайнє «уныние», не получаючи ні від кого, а найпаче від П. Професора, ніякої відповіди відповіді. П. Професор пишуть мені, що я пропав, наче камінь у воду, а тим часом я, не знаючи нічого про те, що П. Проф. виїхали в Київ, писав до Львова і послав туди 2 листи, котрих певно П. Професор не вспіли одержати перед своїм виїздом.

Заки більше дещо скажу на сю тему, відповім насамперед на конкретні питання П. Проф. в останньому листі. Про свої зайняття я писав в останньому листі до П. Професора. Тепер додам ще одно.

Дотично донесень Апостола, про які я запитував, то я дізнався, що їх ще в 1896 р. задумало видати «Общ[ество] ист[ории] и древностей» і, передержавши той план рівно 11 років, постановило їх, на моє лихо, видати в сьому році десь в падолисті або грудні. Я щодо сього опинився просто в глупій ситуації: переписувати їх вже не стоїть, а тим часом – се зрозуміло – для мене вони необхідні. Прийдеться робити з них виписки (до річи речі, «Общ[ество] и[стории] и древ[ностей]» видає тільки матеріял матеріал, а студії ніхто не пише), а тим часом не знаю, чи наше Т[оварист]во дасть мені кредит, щоби я міг довше посидіти тут.

Загалом справа стоїть так, що я тепер доволі вже зорієнтувався в матеріялі матеріалі архіва і бачу, що богатство багатство його величезне, беручи хоч би тільки Арх[ів] м[іністерства] юст[иції] і Рум[’янцевський] музей, без Арх[ива] ин[остранных] дел, і сенатського в Петербурзі, і архіва Археографічної комісії – так що, щиро говорячи, я його в такім короткім часі ніяк не опаную.

П. Професор мають про мене переконаннє переконання – я се знаю – що я лінуюсь і трачу час, але прошу мені вірити, що я весь доступний для роботи час добросовістно, т. є. як тільки можу, використовую. Се, зрештою, можуть посвідчити чиновники архівів. Але прошу взяти під увагу, що я маю до розпорядження тільки 4 годині денно, і коли взяти під увагу численні свята, суботи, коли архіви закриті, брак описей – про се П. Проф. самі знають, бо занималися в тутешнім архіві, і зрештою се можна сконтролювати, поглянувши на те, що архівом було видано, і я мушу переглядати «дело» за «делом», чи не знайду чого – то хиба хіба ж можна в розмірно короткім часі дати собі раду? А мені все-таки хочеться дати хоч сяк-так приличну працю.

Може бути, що хто инший інший якось скорше міг би справитися, – я ні. І коли П. Професор вважають се знаком моєї неспосібности неспособності – може, воно так справді, – то прошу написати мені се без всяких церемоній, а я постараюся побрану стипендию стипендію звернути Т[оварист]ву. Але в усякім разі я раджу в тім випадку вислати сюди когось иншого іншого, бо оскільки я бачу, то поволі зачинає витворюватися певний гурток людей, які задумують зайнятися нашою історією, очевидно трактуючи її не так, як ми, чим очевидно вирвуть, сказати 6, монополь монополія в українців і спортять нашу історію. До того йде Ейнгорн, Модзалевський, який задумав видати історію про 140 «малоросейских фамилий», Полтавська архівна комісія і т. д.

Я, як писав вже, з своєї роботи мушу наразі виключити деякі справи, а займусь головно політичним боком справи, до того у мене є цікавий матеріял матеріал, як тайні інструкц[і]ї резидентам при гетьмані, протоколи Верх[овного] тайн[ого] сов[ет]а, які навіть не ввійшли в «Сборник Истор[ического] общ[ества]», бо Філіпов про них, видно, не знав. Далі я натрапив на всенародні подяки, висловлювані Петру II за преверненнє привернення гетьманства – все те в оригіналах! з власноручними підписами старшин – очевидно, хто вмів писати, – і козаків. Одного поки що ніяк не дійду, а власне ніяк не можу напасти на якісь конкретні вказівки, хто головно наставав на приверненнє привернення гетьманства в 1727 p. Але, може, ще пощастить знайти.

Я[к]що П. Проф. найдуть вдоволняючим вдовольняючим моє поясненнє пояснення, то прошу зарядити присланнє прислання мені грошей і для мене, і на заплоченнє оплату коштів копійованя копіювання, бо матеріялу матеріалу переписаного вже доволі зібралося. З своєю дісертацією дисертацією я сподіюся сподіваюся на осінь бути готовим і предложити її факультетови факультетові.

Не знаю, хто сказав П. Професорови Професорові, що я забрав з собою реферат П. Професора. Він любісенько лежить в конторі, а я тільки його прочитав. Я й свій забув взяти з собою. Хай вони там пошукають, то певно знайдуть.

Вертаюся ще раз до того, через що я рідко пишу. Річ проста: поки я був в Київі Києві або в Галичині і що-небудь знав про курс справ, доти я писав П. Професору. Коли я переїхав в Москву, то тим самим відтяв себе від нашого світа, нічого не знав, то і не було про що писати. Про свої справи я просто не насмілювався писати що-небудь з огляду на се, що як мені здавалося, міркуючи по тім, як П. Професор зі мною попрощалися, виїздячи з Київа Києва, – П. Проф. не бажають собі того. А я, здається мені, свого часу навіть писав се чи говорив, поклав собі свято, що як не здамся П. Професорови Професорові ні на що (не зі злої волі), то по крайній мірі ніколи не допущу, щоб П. Професор тяготилися мною. От і все.

З листу П. Проф. я не вповні здаю собі справу, які заходи робили П. Проф. в Київі Києві, але я не згоден з тим, щоб на Київ можна махнути рукою. Не знаю також, як П. Проф. думають уладити справу – конкретно – з Науковим інститутом, одначе наскільки я знаю, то тих 100000 у Леонтовича все-таки можна буде видерти. Але, як кажу, не знаю, ані що П. Професор з Леонтовичем говорили, ані що він казав, – нічого близше ближче не можу в сій справі сказати. Ceterum censeo – Київ повинен бути головним центром уваги.

З глибоким поважаннєм поважанням

Іван Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 180 – 183).

Сердечно дякую за лист… – Йдеться про лист М.Грушевського від 31 травня – 1 червня (18 – 19 травня) 1908 р.

…писав до Львова і послав туди 2 листи… – Див. листи І.Джиджори від 24 (11 травня) 1908 р. та від 31 (18) травня 1908 р.

Дотично донесень Апостола… – Мається на увазі перше наукове історичне товариство в Росії – «Общество истории и древностей российских». Згадані донесення гетьмана Д.Апостола тут так і не були опубліковані.

Модзалевський, який задумав видати історію про 140 «малоросейских фамилий»… – Якраз тоді, у 1908 – 1914 pp., Вадим Модзалевський видавав перший цілісний генеалогічний довідник українських козацько-старшинських родів «Малороссийский родословник» (тт. 1 – 4, т. 5 – залишився у рукописі), а у співавторстві з В.Лукомським та малюнками Г.Нарбута – «Малороссийский гербовник» (СПб., 1914).

Полтавська архівна комісія… – Йдеться про Полтавську губернську вчену архівну комісію – науково-архівний осередок у Полтавській губернії – що діяла у 1903 – 1919 рр. У 1912 р. комісія здійснила видання: Барвинский В. Генеральное следствие о маетностях Миргородского полка // Труды Полтавской ученой архивной комиссии. – Полтава, 1912. – Вып. IX. Відомості про діяльність комісії див.: Семергей О. Діяльність губернських вчених архівних комісій в Україні (кінець XIХ – початок XX ст.) – Полтава, 1995; Калакура Я.С., Войцехівська І.Н. Діяльність губернських учених архівних комісій // Нариси історії архівної справи в Україні / За заг. ред. І.Матяш та К.Климової. – К., 2002. – С. 307 – 308.

…як тайні інструкції резидентам при гетьмані… – Таємні письмові та усні розпорядження, що надавалися царським міністрам для контролю над «Малоросією».

З 18 вересня 1727 p., напередодні елекції новопризначеного гетьмана Д.Апостола у Глухові, тодішній гетьманській столиці, розпочалася таємна місія царського радника і свіжопризначеного міністра при гетьмані Федора Васильовича Наумова.

«По высочайшем Вашего Императорского величества определению и указу прибывши в Малую Россию вашего Императорского величества тайный советник и министр Г[ос]п[о]д[и]н Наумов для Елекции Гетманской в Глухов» (РГАДА, ф. 248, оп. 29, д. 1793, л. 631) мав таємну інструкцію – «особливые секретные пункты». Від Верховної таємної ради йому наказувалося «предостерегать и путь к тому предуготовить, чтоб, конечно, его, Данила Апостола, а не иного кого в гетманы народ избрал». Він же оголосив і текст царської грамоти від 12 травня 1727 р. про дозвіл на гетьманські вибори (ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 2249, арк. 24; спр. 2253, арк. 5). Див. також: Горобець В.М. До питання про еволюцію гетьманської влади у першій третині XVIII ст. [з публікацією документа під назвою «Пункты секретные тайному советнику Федору Наумову»] // УІЖ. – 1993. – № 2, 3. – С. 70 – 75).

«По инструкции… да сверх инструкции» Ф.Наумову було наказано не лише стежити за виборами й усіма кроками гетьмана, а й «по избрании гетмана выбрать правильно кандидатов в генеральную старшину» (РГАДА, ф. 248, оп. 29, д. 1793, л. 605 – 607 об.), а також регулярно доносити в Колегію іноземних справ «с приложением своего мнения» (Там само, л. 608). Із Глухова він надсилав свої донесення до січня 1729 р. (Там само, л. 318).

Ф.Наумов не був єдиним резидентом при гетьмані. З червня 1729 р. до Д.Апостола був приставлений інший резидент – князь Олексій Шаховський. Відомо про його «репорти» в Колегію іноземних справ за 1729 – 1731 pp. (Там само, л. 320, 321, 324 – 324 об., 336, 347, 359). З 1733 р. свої донесення про справи в Гетьманаті уже слав у своїх «репортах» і «екстрактах» новий резидент Семен Наришкін (Там само, л. 380, 381, 388, 390). 30 липня 1733 р. нова імператриця Анна Іоанівна визначала «нашему генералу Семену Нарышкину» «по-прежнему о сем в нашу Коллегию Иностранных дел писать» (Там само, л. 387). За підписом канцлера, графа Григорія Головкіна, Василя Степанова і Петра Курбатова 14 травня 1733 p. йому були надані шість «пунктов секретных» (Там само, л. 618 – 618 об., 619). У другому пункті, зокрема, наголошувалося, щоби «усматривать ему заранее чтоб в чины верные и доброжелательные ея императорскому величеству и природные тех малороссийских городов люди произведены были. И о том доносить наперед» (Там само, л. 618).

Над цими документами І.Джиджора працював і у 1910 р., зокрема над оригіналом «Доношения Тайного Советника Наумова о избрании 1 Окт[ября] в Гетманы миргородского полковника Даниила Апостола с приложением подлинной его присяги» від 2 жовтня 1727 р. (про це свідчить його власноручний автограф «Джиджора, 1910, окт[ябрь]» на обкладинці архівної справи (АВПРИ, ф. 124, оп. 124/1, 1727 г., д. 21, л. 1 – 4)).

А також, можливо, міг працювати над двома іншими архівними справами з 1728 р. Перша, датована 21 січня 1728 р. – це копія «Отпусков указов из Иностранной Коллегии к находящемуся при гетмане тайному советнику Федору Наумову, с доношениями от него» (Там само, оп. 124/1, 1728 г., д. 4, л. 1 – 3). Друга справа – «О донесениях гетмана Даниила Апостола на тайного советника Наумова», в яких є протоколи допитів Наумова від 21 серпня 1728 p. про зловживання (РГАДА, ф. 13, оп. 1, д. 15, 75 л.). У цій справі містяться також копії документів від 23 червня 1727 p., а саме грамоти про вибори гетьмана, інструкції таємному радникові Ф.Наумову, згадані секретні пункти та формуляр присяги (Там само, л. 52 – 75 об.).

…протоколи Верх[овного] тайн[ого] сов[ет]а, які навіть не ввійшли в «Сборник Истор[ического] общ[ества]», бо Філіпов про них, видно, не знав. – Йдеться про неопубліковані протоколи Верховної таємної ради, які І.Джиджора виявив у фондах Московського архіву Міністерства юстиції (МАМЮ). Аналогічні документи вже друкувалися у «Сборнике императорского Русского исторического общества» – археографічному виданні Товариства у 1867 – 1916 pp., що виходило у Санкт-Петербурзі та Юр’єві (Дерпті). Про збірники та РИО детальніше див.: Никитин С.А. Императорское Русское историческое общество // Вопросы истории. – 2007. – № 3. – С. 3 – 19). Редактором збірника на той час був відомий історик права, ординарний професор Юр’євського (Дерптського) університету Олександр Микитович Філіпов (1853 – 1927).

Опубліковані раніше на сторінках «Сборника» РИО протоколи Верховної таємної ради вже були одним із основних джерел для першої критичної розвідки І.Джиджори ще у 1904 р. (Джиджора І. Нові причинки до істориї історії відносин росийського російського правительства до України в 1720-х і 1730-х pp. Рец. на публ.: Протоколы, журналы и указы Верховного Тайного Совета, 1726 – 1730 гг. (Сборник Императорского русского исторического общества. – 1886 – 1898. – Т. 55, 63, 69, 79, 84, 94, 101); Бумаги кабинета министров императрицы Анны Иоанновны 1731 – 1740 гг. (Сборник Имп[ераторского] русского исторического общества. – 1898 – 1904. – Т. 104, 106, 108, 111, 114, 117 // ЗНТШ. – Львів, 1904. – Т. LXI. – Кн. V. – С. 1 – 40).

У 1910 р. І.Джиджора опублікував рецензію на книгу російського історика, князя Б.Л.Вяземського про Верховну таємну раду: Джиджора І. Рец. на публ.: Вяземский Б.Л., кн. Верховный Тайный Совет. – СПб., 1909. – 423 с. // ЗНТШ. – Львів, 1910. – Т. 97. – Кн. V. – С. 208 – 209. В архівних нотатках І.Джиджори зберігся короткий запис-конспект цього видання (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2194, арк. 182 – 182 зв.).

Цікаву розвідку про протоколи Верховної таємної ради як джерело для української історії свого часу опублікував М.Василенко (Василенко Н.П. Протоколы Верховного Тайного Совета, как материал для истории Малороссии XVIII в. // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца (ЧИОНЛ). – К., 1888. – Кн. 2. – Отд. I. – С. 17 – 21). Нині окремі протоколи Верховної таємної ради, з якими міг у 1908 р. в Москві працювати І.Джиджора, зберігаються у РГАДА: ф. 176, оп. 2, д. 50: Протоколы за январь-февраль 1730 г.

Далі я натрапив на всенародні подяки, висловлювані Петру II за преверненнє привернення гетьманства… – Власне цього документа у РГАДА виявити поки що не вдалося. Натомість виявлено оригінал прохання з Глухова від 14 травня 1729 р. з власноручними підписами гетьмана Данила Апостола та усієї козацької старшини, в якому йдеться про необхідність перенесення гетьманської резиденції з Глухова до Батурина (Там само, ф. 248, оп. 1, д. 3568, л. 179).

…хто головно наставав на приверненнє привернення гетьманства в 1727 р. – Одним із головних промоторів відновлення інституту гетьманату став «світлійший князь» і тіньовий правитель Росії, фельдмаршал О.Д.Меншиков. Він мав якось віддячитись українцям за політичні послуги у просуванні до влади і особливо миргородському полковнику, тому і дав йому «зелене світло» на шляху до гетьманської булави. Приятельство з О.Меншиковим тягнулося ще з часів довголітнього полковникування Д.Апостола.

Наприклад, у травні 1720 р. Д.Апостол з корогвами, трубами, литаврами і почтом під звуки салюту з гармат зустрічав О.Меншикова в родовому маєтку Сорочинцях, а потім проводжав його з Гадяча, де були маєтки «світлійшого» (Юрнал 1720 году // Труды и дни Александра Меншикова. Повседневные записки делам А.Д.Меншикова 1716 – 1720, 1726 – 1727 гг. / Публ. С.Р.Долговой и Т.А.Лаптевой. – М., 2004. – С. 364).

З цього періоду, за 1720 – 1727 pp., збереглися «Письма к князю Меншикову от Данила Апостола миргородского полковника», які у 1908 р. виявив І.Джиджора (тепер вони зберігаються у РГАДА: ф. 198, оп. 1, д. 1083, л. 1 – 86 об.; копії-у ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2491, арк. 1 – 94). Про тісні стосунки О.Меншикова з Апостолами красномовно свідчать також досить детальні франкомовні щоденники гетьманича Петра Апостола.

Значну роль у тому, що «людина Меншикова», як тоді вважали при імператорському дворі – Д.Апостол – стала єдиним і безперечним претендентом у гетьмани, відіграла майстерна політика лобіювання. Реставрація «прежней формы правления» у вигляді гетьманату була не просто великодушним і добрим жестом першої особи в оточенні юного російського правителя Петра II. О.Д.Меншиков прагнув також зайняти та утримати унікальне місце в господарстві козацького Гетьманату: подаровані й майбутні набуті маєтки, передусім у північних полках, мали функціонувати за російським зразком, на що новоспечений генералісимус дуже розраховував.

Ще однією важливою причиною такої неочікувано-поспішної лібералізації урядової політики стосовно України була неминучість нового російсько-турецького конфлікту, у вирішенні якого без українського козацтва годі було б надалі обійтися. Враховуючи неспокійну зовнішньополітичну ситуацію, 16 (27) червня 1727 р. Верховна таємна рада ухвалила рішення про перенесення українських справ із Сенату до Колегії іноземних справ (ІР НБУВ, ф. 160, спр. 1123, арк. 1 – 1 зв.). Про це з Глухова 8 жовтня 1727 р. Д.Апостол писав Петрові II, що «вся Малороссия и все малороссийские дела с высокого Сената в Государственную Иностранных дел коллегию взяты ныне по-прежнему» (РГАДА, ф. 248, оп. 29, д. 1793, л. 632). Сюди ж 18 (29) серпня 1727 р. були перенесені справи із Синоду. Так із переплетіння загальнодержавних і приватних чинників випливло «соизволение быть гетманом миргородскому полковнику Данилу Апостолу» Таким чином, саме О.Д.Меншиков посприяв тимчасовому і формальному відновленню давніх прав і вольностей у «Малоросії».

Не знаю, хто сказав П. Професорова, що я забрав з собою реферат П. Професора. – Про це М.Грушевському повідомили працівники київської контори ЛНВ ще під час його перебування у Києві 12 – 19 травня (ст. ст.) 1908 р. Після заперечення І.Джиджори у цьому листі професор знову звернувся до Ю.Тищенка (Сірого), на що той відповів, що в конторі ЛНВ є лише стаття І.Джиджори, а реферат М.Грушевського, можливо, він переклав у невідоме місце (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 583, с. 275 – 276; лист від 17 (4) червня 1908 p.).

Але і на цьому пошуки реферату М.Грушевського про В.Антоновича не закінчилися. Київські працівники ЛНВ і далі запевняли М.Грушевського, що його забрав з собою І.Джиджора (Там само, спр. 582, с. 133 – 134; лист від 5 серпня (23 липня) 1908 p.). Див. також коментар до листа М.Грушевського від 31 травня – 1 червня (18 – 19 травня) 1908 р.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 165 – 167.