Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Стара башта

Михайло Грушевський

Оповідання

І

Серед нивок, полей та широких ланів

Стоїть невеличке містечко,

Не дуже чепурне – гній, де не зирни,

Калюжі, розбитії глечки;

Крамниці, вонючі, нечисті шинки,

Заляпані старії хати…

Гергочать скрізь «пасі», штатують цапи,

Кричать у грязі жиденята…

Між хатами майдан, за майданом ставок,

Весь заріс куширом й осокою,

А за ставом, на південь високий горбок,

На йому – старий замок з баштою.

Сумно дивиться він на містечко, на став,

Сумно вікнами він поглядає,

Довгі часи він тут над ставком простояв,

Коли й збудувався, не знають…

Всі порепались мури і вапно вода

З них геть вимила, мур похилився,

Стара цегла не держиться – геть випада,

Льох глибокий давно завалився.

II

Аж немало вже літ замок цей простояв,

Не одну бачив гірку годину –

До унії его ляський грап збудував,

Як йому дісталась ся країна.

Збудував він його, щоб вільніше було

Йому тут по селах панувати,

Щоб сірома ярмо собі мовчки тягло,

Чвар щоб не сміло вчиняти.

Гарно пан ізробив – скрізь жидів посадив,

На холопів поклав десятину,

Не ставало йому – він, що тра, одбирав,

Хто кричав – теліпавсь на осині.

А щоб часом зрадливі, дурні лайдаки

Не змогли замок цей зруйнувати,

В мурах товстих звелів він пробити дірки

Тай гарматами скрізь рештувати.

Тай щасливо собі панство наше жило,

В почоті, в догоді ся мало,

На сеймах, бувало, мов рожа, цвіло,

З дурних лайдаків глузувало…

Тай не всякий же пан з мужиків глузував,

Інший пан був і добрий до хлопів –

В час веселий горілкою їх частував, –

Хоч на ґанку – не можна ж у покій…

Щасливо й громада вся наша жила

И панів своїх щиро кохала –

Од ляських панів, аби слухать охота була,

Почуєш такого чимало:

Буцім все наробили холопи самі,

А пани – то святії правдиві…

Хай так – я не панського кодла й незручно мені

Сп[е]речатись із панством мостивим.

III

Отак то колись в часи предків було,

Панувала ляхва на Вкраїні,

Віру, мову, люд наський душила вона,

А тим часом і помсти приспіла година.

Щось зрадливеє хлопство не стало вважать

На панськії щирії ласки,

Почало про панів щось таке мурмотать

Та складати чортзна-які казки.

Перше пан який-небудь грунток одбере,

Або хлопа гойдаться почепить –

Усе тихо; тепер – дідько їх розбере…

І відкіль взялась ця халепа?

Пани за це хлопів карать почали,

Ще дужче душили громаду,

Про заходи на бунт чутку скрізь рознесли

Тай не помилились справді –

Довго тяжкії врази у серці складав

Бідний холоп, схилившись над ралом,

Довго чкав, та мовчав, тільки важко зітхав,

Поки вже невтерпляч йому стало.

Прийшов рік вікопомний й Украйна уся

Встала волю свою привертати.

Кинув рало козак, наймит косу узяв,

Тай пішли всі себе визволяти.

І пішов по Україні галас та ґвалт,

Горять замки, шинки, мов солома,

Скрізь тулуби панські й жидівські на кроквах висять,

Нема згоди, шаноби нікому…

Страшна доба… За муки усі

Оддячила надто Вкраїна,

І ляхам усім за дідівські гріхи

Заплатила вона в ту годину.

Але ж не повернеться в роті язик

На український люд нарікати –

Були й лиходії, а винні оті,

Що громаду примусили встати…

IV

Втомивсь швидко народ, одпочити схотів,

Сподівався тепер волю мати,

Ще й він сісти не встиг, а вже сила панів

Знов насіла, щоб тут панувати.

Потом, працею пану холоп заплатив

За свою коротенькую волю,

Почав знов працювати на бучних панів,

Клянучи безщасную долю.

Добувавсь знов устать, та панів геть прогнать,

Тай не здужав здоліть супостата –

Завелося підпанків до чорта, хоть гать

Загатить…

V

Все минає на світі, і щастя панів

Проминуло, мов доба весняна, –

Перше з жидом укупі все хлопа пан їв,

А тепер жид добрався й до пана –

Проковтнув жид усе – паші, села, млини,

Не забули жиди і про хлопа,

Тільки шмат величенький, не можуть вони

Ковтнуть разом, то й смокчуть потрохи.

До замкових руїн жид шинки притулив,

Здалека шинок виглядає –

На горному місці, якраз між шляхів,

Хто чи їде, чи йде – не минає.

Де колись на потіху бундючним панам

До світу ревіли музики,

От світу й до світу йде п’яна гульня,

Чути лайку, то пісні, то крики…

Де в Хмельниччини часи народ ярував,

Де лилась кров і холопа, й пана,

Бачив я у шинку тім, як часом бував, –

Лежать люди, не вбитії, п’яні.

Обідраний жид у корчомці сидить,

Шинкує горілку погану,

Оддає за її мужик працю, свій піт,

Як колись оддавав він на пана.

Тяжкой добутий роботою хліб,

Птиця, худоба голодна,

Груші, що Біг у садку зар[о]див,

Пішло все в жидівську кишеню безодню.

Запутались люди в жидівських сітях

Тай самі з собою міркують:

«Ото, кажуть, погано було при ляхах,

Але й тепер долі бракує».

Р[оку] Б[ожого] 1884


Примітки

Перша публікація: Михайло Грушевський: Із літературної спадщини. – С. 75–78.

Подається за автографом: ЦДІАЛ України. – Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 56. – Арк. 6 зв.–10. Чернетка фрагмента (4 рядки) цього твору збереглася у: ЦДІАК України. – Ф. 1235. – Оп. 1. – Спр. 260. – Арк. 72 зв.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 54 – 56.