Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Пісня старого музики

Михайло Грушевський

Музику просили ми якось заграти

В остатній вже раз що-небудь.

Він трохи подумав, наморщивши лоба,

І сумно, поважно почав…

Він вдарив у дзвінкі кишковії струни,

Полився сумний та смутковий поспів,

Ми зараз притихли та слухали тілько

Ту пісню нудну, що музика завів:

«Тепер я сумую собі в самоті

Без мрій, без надії, без долі,

Минають забарно і ночі, і дні

Сумні – мов у тяжкій неволі…

Все живе, все кипить, де не глянь, круг мене,

Всі ждуть, всі бояться, бажають,

Я один захолов, мов той камінь, між ними стою,

Чи йти, чи стояти, не знаю…

Тра б покинути мені цей метушливий світ,

Щоб дурно отут не стирчати,

Не мулять людям очей смутком своїм,

Тра другим місце дати».

І скрипка затихла, неначе зомліла,

Не дишучи, ми головами додолу схилились,

А скрипка тим часом співала гучніш та гучніш.

І спів той ставав все міцніш, голосніш:

«А були ж такі часи, як сум та журба

І в вічі мене ще не знали,

Коли я бадьоро та міцно стояв,

Сам втішав тих, котрі сумували…

Коли ще не знав я проклятого слова «нащо?»,

Коли мав я що дать, коли міг я ще брати,

Коли кров ще гуляла кипучим струмком,

Коли мав я таке, що боявся втеряти…

І минуло, пропало, нема вже, нема,

І більше воно не вернеться…»

Скрипчина тут так божевільно кричать почала,

Що нас ухопило за серце.

І стихнула скрипка, неначе зомліла,

І так заспівала нам гарно та мило:

«Тоді й ти зо мною була,

Світили мені твої очі,

За ними темнішало сонце мені,

Із ними світлішали ночі…

Краще пташки мені голосок твій співав:

«Не бійся, коханий мій друже!

Чого нам боятись недолі-стуми?

Як прийде, обіймемось дужче»…

І мовлячи се, обіймала мене

Та міцно мене цілувала,

І ми забували недолю усю

І смуток увесь занедбали.

Ой Боже ж милий, чому ж я не вмер,

Тоді, як без неї зостався, –

Я б гіркого суму не знав ні тоді, ні тепер,

З коханням в могилу б своїм закопався.

Але я тоді не один ще зоставсь,

Зо мною були товариші,

Втішали вони й шанували мене,

Тай скоїли так, що не треба і гірше, –

Тільки що хмари над нами зібрались,

Пустилися врозтіч всі, драла,

Од всього, за що зібралися вмирать,

Одреклися і півня не чкали…

Од мене одразу усі одвернулись,

Бодай би й од них так усе одвернулось!..»

І скрипка тут знов заревла, загула,

Аж «чок» – та й струна перервалась,

Ми всі іздригнулись, зітхнули всі разом

Та й довго ще потім мовчали…

Серпня 6, р.Б. 1884


Примітки

Перша публікація: Михайло Грушевський: Із літературної спадщини. – С. 80–82.

Подається за автографом: ЦДІАЛ України. – Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 56. – Арк. 13-15.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2011 р., т. 12, с. 42 – 44.