На порозі Нової України
Михайло Грушевський
Кондорсе написав свою славну книжку, виливаючи свої гадки-мрії про безконечні уліпшення людського життя, під час революційного терору, ховаючи своє життя від смерті, на котру був засуджений. Пишучи сі стрічки, я відчуваю щось подібне до того, що мусив відчувати сей палкий ентузіаст. Не тому, що під дверима моєї кімнати стоїть вартовий, стережучи моєї голови, а під вікнами другий, а тому, що той великий розрух і внутрішня усобиця, яку переживаємо, становить не менше глибокий контраст до тих ясних перспектив, до котрих силкується злетіти мій дух, ніж та обстанова, в який списував свої мрії старий французький ідеаліст.
Я задумував сю книжку в ясних хвилях-інтервалах, які траплялись під час торішнього українського визвольного руху, коли український небозвід не був ще так захмарений, як се стало з кінцем року. Я почав її писати, витримуючи той більш ясний тон, в якім уявлялись мені наші перспективи перед сим захмаренням. Та рукопись пропала, і я написав її наново. Написав, очевидно, інакше, ніж як вона писалась тоді – в більш різких і менш лагідних тонах, бо до старих настроїв повороту не було. Ся різкість, може, й вразить декого, декому не сподобається. Але я не вважав можливим в таку відповідальну хвилю заліплювати гірку правду в солодкий облаток, captando auram popularem – щоб не зрадити собі людей. І коли в моїх поглядах і виводах будуть помилки, то одно я знаю твердо, що моїми гадками і виводами, котрі я подаю тут, не водили інші мотиви, крім бажання добра громадянству, що мене в таку відповідальну хвилю покликало до праці. І за се, я вірю, воно вибачить мені й те, в чім я помилявсь.
На зверхній формі сеї книжки відбилась та обстанова, в якій вона писалась – з перервами, в обставинах і настроях не можна ніяк сказати, щоб нормальних. В такій обстанові я не мав змоги укладати свої гадки в форми планового діалектичного трактату, пильнувати докладно витриманої послідовності в викладі їх, а відкладати до часів спокійних не хотів теж. Читач має перед собою скорше ряд статей на теми нашої будучності, ніж суцільний трактат.
Але хоч теми сі піддавались моментом, свої гадки я звертав у нім не на справи біжучого дня, а поверх них звертавсь до будучності. Через те в них нема відповідей на тривоги нинішньої хвилі, або, коли хочете, єсть – тільки з становища дальших перспектив, з котрих треба завсіди орієнтуватись, щоб не заблудитись в хаосі суперечностей і аномалій нинішнього дня.
Таке орієнтування на дальші перспективи неминуче потрібно для кождого, хто хоче мислити, а не жити безпосередніми вражіннями й емоціями біжучої хвилі, дається особливо добре наладженою історичною школою. Я сам прийшов до політики через історію, і сей шлях вважаю нормальним – тільки він мусить бути поведений відповідно широко. Тому нехай не здивується читач при першім погляді, коли в сій політичній книжці знайде статтю на таку нібито педагогічну тему, як научання історії. Прочитавши її в зв’язку з попереднім, він, я думаю, зрозуміє, чому я вмістив її тут.
При кінці додані статті, писані за останні місяці. Я відокремив ті, які вносять деякі деталі в розуміння нашого державного процесу, нашого політичного й соціального будівництва. Осібно подано кілька інформаційних статей до різних, більших [чи] менших реформ, в обговоренні котрих мені доводилось брати участь.
Лютий-март 1918
Примітки
Кондорсе написав свою славну книжку… – йдеться про твір французького філософа-просвітника Ніколя де Кондорсе «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму», в якому автор висловив концепцію розвитку людства, ставлячи його в залежність від прогресу науки, освіти.
Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2007 р., т. 4, ч. 1, с. 225 – 226.