Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Красне письменство / Прозові твори / Історія синьйори Занети Альберіго з Венеції

Історія синьйори Занети Альберіго з Венеції

Михайло Грушевський

1

Як відомо, ніде дами не вважають так на свою красу і не піклуються нею так, як у Венеції. Не кажучи вже, що не жалують ніяких сум на дорогоцінні убори з матерій, міхів, золота. Але крім того прикладають особливих старань, щоб різними мастями і секретними способами надати своїй шкірі особливої білості, формам своїм – розкішної округлості, голосові свому – особливої музикальності. Невільниці, котрих привозять туди венеціанські купці з усіх сторін світу, з ринків Константинополю, Смирни й Александрії, приносять з собою секрети, випробувані на дворах арабських каліфів і турецьких султанів, а від різних алхіміків, які за дорогі ціни продають різні порошки, масті й води, амулети і приворотні коріння, не можна протовпиться на Ріальто.

Там можна побачити варварійських, перських, індійських і китайських магів, які різними чудами викликають здивування глядачів і при тім накидають свої секрети, обіцяючи своїм клієнткам чари Зобеїди і принади Роксолани, і справді доказують великого чуда, переміняючи в щирозлоті цехіни свої масті й водички. Благородні синьйори, зарівно з куртизанками, які збігаються туди з цілого світу, не жалують потім труда і терпеливості, цілими днями висиджуючи на гарячім сонці з волоссям, намащеним тими різними мастями, щоб придбати їм найбільш вишукані золотисті відтінки, і мучать себе цілими роками різними окладами й припарками, щоб надати своїй шкірі, своїм рукам, свому лицю ніжну краску, матову білість або гарні рум’янці.

Одначе, мабуть, в цілій Венеції ні одна пані не пожадала так гаряче краси собі і не думала так багато, і не шукала для того всяких секретів, як синьйора Занета, з фамілії Альберіго. Батько її, благородний синьйор, умер дуже рано в кіпрським поході, не встигши зробити собі більшого маєтку, і вдова його, зіставшися з донькою, жила в досить бідних обставинах, відчуваючи се з тим більшим жалем, що благородний рід і посвоячення з значними і багатими фаміліями вимагали від неї зовсім інакшого життя. Синьйорина ж Занета, підрісши, ще більше, ніж вона, стала відчувати своє прикре положення, дуже бажаючи розкішного й веселого життя.

Тому що тільки вийшовши заміж за багатого і благородного чоловіка, вона могла поправити свою долю, вона тільки й мріяла про се. Хоч вона мала кавалера, одного талановитого артиста по імені Карло Крівелі, що її любив дуже вірно і гаряче, і всяко старався заслужити її любов, і синьйора Альберіго була не від того, щоб видати за нього дочку, одначе синьйора Занета не хотіла виходити за нього, бо він не був багатий і не міг їй обіцяти такого життя, якого їй хотілось. Щоб зробити кращу партію, вона дуже дбала про свій вигляд, і як дорогі убори їй були неприступні, вона силувалася нагородити їх недостачу красою свого тіла.

Всі гроші, які зіставалися від убогого обіходу вдови, вона тратила на різні масті, порошки, на всяких знахурок і алхіміків, випитуючи у них секрети красоти. Хоч вона була досить приємна з себе, се її не вдовольняло: вона хотіла краси блискучої і незвичайної, яка зробила б її для всіх милою і пожаданою, і притягла б до неї найбільш блискучих конкурентів, з котрих би вона могла взяти найбагатшого і найблагороднішого.

Вічно зайнята такими гадками, вона одного вечора верталася досить пізно вже від своїх родичів разом з матір’ю, коли недалеко від дверей свого дому надибала якогось чоловіка, що, лежачи на камінню, тихо стогнав. Побачивши дам, він став благати, щоб вони заопікувалися ним. Він казав, що злодії напали на нього, зграбували і покалічили і просив їх дати йому притулок в своїм домі на кілька день.

– Довго я вам не залежу місця, а за те – що ви собі бажаєте, я натраплю вам сповнити.

Він сказав сі слова таким значущим тоном і виглядав при світлі ліхтарні, котрою дами освітили його, так незвикло, що синьйора Занета, повна своїх мрій, стала просити матір сповнити його прошення, думаючи, що, може, тим справді дійде сповнення своїх бажань. При помочі служниці вона запровадила сього чоловіка до своєї господи.

Він виглядав, як чужоземець, подібний до індійського або перського алхіміка, про яких була мова. Був дуже старий, чорний, худий, з блискучими, запалими очима. Мав, очевидно, зламану ногу і цілий був покривавлений. Але коли дами хотіли післати по хірурга, щоб його обійшов, незнайомий подякував за турботу і сказав, що не потребує ніякої помочи, а просить тільки осібної комірки, коли можна, і деяких річей – як води, соли, кількох углів і таке інше.

Волю його сповнили, і він зістався на кілька день у синьйори, зрідка показуючися з своєї комірки. Рани його й каліцтва гоїлися справді незвичайно скоро без усякої помочи, а синьйора Занета, попробувавши підглянути, що він з собою робить, не бачила нічого більше, як тільки, що він лежить горілиць долі, а на грудях його стоїть миска, в ній тліють углі, куриться дим, а він робить руками якісь знаки над тою мискою і щось потиху шепче. Се переконало синьйору Занету в тім, що се якийсь індійський маг.

По трьох днях він вийшов з своєї комірки зовсім здоровий, без сліду каліцтва, і сказав:

– Благородні синьйори! З того, що я так скоро вигоїв собі рани, які ваші лікарі гоїли б цілими місяцями, ви можете зміркувати, що я дещо можу. Прошу мені сказати, що ви собі бажаєте, аби я міг вам відплатити за ваше милосердя.

На се синьйора Альберіго сказала, що вона не бажає нічого, крім щастя своєї доньки, а синьйора Занета, застилавшися, сказала, що вона хотіла б бути гарною і викликати любов у мужчинах. На се той чоловік, пильно придивившися до неї, сказав, що може сповнити її бажання, і зробить для сього потрібні масті і натирання, до чого потребує деяких, немудрих, одначе, знадобів. Коли йому принесено ті знадоби, він, замкнувшися в тій же комірці, виготовив кілька родів натирань і помад, які й передав синьйорі Занеті, повчивши, як належить їх уживати. Запевнивши, що вони зроблять її дивно гарною і всіми пожаданою дамою, він попрощався й пішов.

2

Синьйора Занета була нетерпелива випробувати ті нові помади, полишені ним, і зараз приступила з великим завзяттям до їх уживання, з усіма тими порядками, які їй наказав той чоловік. Не жалувала на те ні часу, ні труда, і справді скоро помітила значну зміну на ліпше в своїм вигляді і в поводженню з нею кавалерів. Давніше вона не звертала на себе уваги. Тепер же, коли їй приходилось показуватися чи в церкві, чи під час процесії, чи взагалі де годиться показуватися благородній дівчині, вона викликала подив і незвичайні похвали, і молоді нобілі шукали нагоди її побачити й звернути на себе її увагу.

Бідний Крівелі ще більше вилазив з шкіри, щоб здобути її ласку, але се йому дуже мало вдавалося. Синьйора Занета з замилуванням слідила, як росла репутація її краси, які викликала похвали і компліменти. Приймала розкішні серенади на свою честь і ждала блискучої партії.

Справді, багаті і родовиті нобілі оден за одним шукали її руки, і нарешті, по деякім ваганню, вона прийняла сватання одного з сих конкурентів, з славної фамілії Лореданів, дуже добре вихованого і гарного з себе кавалера, до того сироти, що сам розпоряджався своїм маєтком. Відправивши блискуче весілля, він вивіз свою молоду жінку в свій маєток коло Конельяно, де мав гарно уряджену віллу, щоб тут на свободі, далеко від зависних людських очей, розкошувати в своїм щастю. Тут прожили вони кілька тижнів, уживаючи сільських приємностей.

Але що нерозділене щастя людям звичайно здається тільки половиною щастя – коли ним не можна похвалитися перед людьми, особливо ближчими знайомими, то муж синьйори Занети скоро забажав запросити до себе в гостину одного з своїх приятелів, синьйора Франческа на ім’я. Синьйора Занета не противилась сьому планові, сподіваючися, що приїзд молодого кавалера внесе ще більше утіх в їх сільське життя, а молодий кавалер був рад ближче пізнати жінку Лоредана, багато чувши про її красу, і не дав себе довго просити.

По приїзді його проводили час в забавах, в ловах і веселих трапезах, Лоредан не переставав розсипатися перед своїм приятелем в похвалах своїй жінці, її красоті, манерах, співу, розмовах. Франческо радо притакував йому і додавав до його компліментів своїх, але скоро помітив, що красота і мила вдача синьйори Занети починає його самого забирати за серце, й він уже не радісним, а зависним оком дивиться на щастя свого приятеля. З дня на день, з години на годину сей любовний поломінь обіймав його все більше і він не міг і не хотів його зносити, знаючи, що з усіх почувань людських любов найбільш уперта і зла і всякі силкування її загасити, навпаки, тільки розжарюють її.

Боячися, що, стараючись подавити свою любовну жагу, він тільки даремно знищить своє життя, він рішився ужити всіх способів, щоб її заспокоїти. Раз, зіставшися сам на сам з синьйорою Занетою, він кинувся перед нею на коліна й признався в своїй любові, що він не може без неї жити. Просив покинути свого чоловіка й утекти з ним, обіцяючи свою любов і вірну службу і всякі утіхи, більші, ніж вона мала у свого чоловіка, і грозячи інакше великим нещастям.

Синьйора Занета, котрій спочатку подобалися залицяння Франческа, тепер настрашилася такої бурхливої його пристрасті і старалась усякими резонами його спам’ятати. Але се нічого не помогло. Франческо ледве переміг себе, щоб не зрадитися перед приятелем, але, спішачи, щоб синьйора Занета не відкрила сеї пригоди чоловікові і не утруднила тим цілої справи, він того ж вечора заколов Лоредана. А синьйору Занету, закутавши плащем, напоєним дурійкою, від котрої вона стратила зараз всяку притомність, відвіз з своїми слугами в пограничний з Романьєю замок свій, де держав її в глибокій тайні, не допускаючи до неї нікого.

Прийшовши до себе і зрозумівши, що сталося, синьйора Занета спочатку дуже плакала і жалувала за своїм чоловіком. Але що Франческо був гарний кавалер, кращий від покійного чоловіка, і дуже її любив і робив всякі приємності, тож вона скоро помирилася з своєю долею. Одначе в тім замку довго з ним їй мешкати не прийшлось. Свояки убитого підняли велику історію, стали розшукувати Франческа, і він, спасаючи своєї голови, утік з синьйорою Занетою до Романьї, котрою правив приятель його покійного батька маркіз Гвернеро.

Франческо відкрив перед ним усю справу, виправдуючися тим, що однаково не міг жити без Занети, і маркіз обіцяв узяти його в свою опіку й оборону. Він умістив його в своїй палаті й просив його з синьйорою Занетою до свого столу.

Коли Франческо явився з нею при обіді, всі гості були очаровані її незвичайною, блискучою красою і милою манерою. Коли ж по обіді прошена маркізом вона взяла гуслі й заспівала дзвінким голосом сонет, котрий сама уложила про безжалісного амура:

Безжалісний амур, дитина примх і жалю,

Не знає краю злих своїх забав…,

маркіз був так схвильований, що не міг укрити глибокого враження, яке зробила на нього синьйора Занета.

Ще день не дійшов до кінця, як він уже чув, що ніяким чином не може обійтися без неї й зіставити її у власті Франческа. Вечером він віддав своїм слугам наказ арештувати Франческа за убийство, вчинене ним в заприязненій Венеціанській області, сказав розібрати з нього всю одежу аж до сорочки і, перебравшися в його одежу, прийшов до Занети і зістався з нею, користуючи з того, що в покою було зовсім темно і Занета прийняла його за Франческа. Коли ж рано, побачивши, злякалась і стала плакати та горювати, маркіз став її страшити, що Франческо за убийство своє мусить бути відданий до Венеції на муку і кару, і вона з ним, як учасниця, – коли не схоче лишитися з ним. Коли буде сповняти його волю, обіцяв їй усякі втіхи в Римі, куди вибирався з нею виїхати зараз.

І так Занета, збентежена і настрашена всіма тими бідами, які спадали на неї, покорилася йому, а скоро і потішилася, коли маркіз, щоб утекти з своєю дамою з очей жінки і всього окруження, справді вибрався з нею до Риму. Він окружив її добірною службою, багатою обстановою, і в Римі, де взагалі не дуже розпитували, хто з якою дамою показується в світі, бував з нею на всіх святкуваннях, процесіях і забавах. Синьйора Занета мала гарних коней, розкішно вбраних пажів і тішилася знову тим подивом, який в усіх викликала її краса.

3

Трапилося одного разу, коли вона сиділа під час якоїсь процесії в ложі, розкішно вбрана й освітлена сонцем, що грало яскраво в її золотім волоссю, яке пишно відбивало від білої кожі, – впала вона в око папському гонфальоньєрові і родичеві Ренієро, котрому належало все правління в державі папській. Бувши великим знавцем жінок, він мусив признати, що ніколи не бачив такої дивної красоти, і, не привикши чого-небудь собі відмовляти, зараз же постановив добитися любови сеї прекрасної дами, до котрої запалав вогонь в його серці.

Поручивши своїм шпіонам розвідатися досконально все про сю даму, він скоро довідався, що намісник з Романы відібрав її від венецького кавалера, котрого беззаконно видав до Венеції на муку і смерть. Розвідавши ще деякі прогрішення маркіза і збільшивши їх в кілька разів, він все те подав до відомості папі, виправдуючись перед собою тим, що для задоволення своєї любови до прекрасної синьйори не годиться йому спинятись ні перед якими способами.

Описавши перед папою маркіза, як сосуд всяких злочинів, він добився, що його арештовано й посаджено в замок Ангела, сам же заявився до переляканої синьйори Занети і, висловлюючи своє спочуття нещастю, яке впало на неї, великодушно обіцяв їй свою опіку і поміч, поки маркіз не оправдається в тих обвинуваченнях, які піднято против нього. І так вона зіставалась якийсь час в тій же вілі, де мешкала з маркізом, – тільки мессер Ренієро окружив її своїми слугами, які давали синьйорі дуже сумні відомості про долю маркіза, а свого пана вихваляли під небеса. Сам же Ренієро не залишав її відвідувати, і як був дуже делікатним кавалером, – став подобатися їй своїм поводженням. І так, нарешті, виявивши їй свою любов, без великого труда прихилив її до себе і, тішачися з своєї побіди, поспішив її вивезти дальше від людських очей і подібних йому інших аматорів жіночої краси.

І так оселившися над морем в гарній і багатій вілі в околиці Гаети, він потішав свою даму різними утіхами – музикою, прогульками, й одного дня урядив морську забаву. Багато прибраною баркою, посадивши на ній музиків, співаків і всю службу домашню, він виїхав з ними в море. І тим часом, як музики, посаджені ззаду, по черзі з лютністами, які акомпаніювали співакам, вигравали різні гарні речі, синьйора Занета з Ренієром, сидячи за наметом, слухаючи їх, нагороджували оплесками й словами похвали. Море стелилося гладко і вітер попутний поганяв їх барку. Непомітно вони досить глибоко зайшли в море слідом за сонцем, що западало на заході, – коли раптом помітили галеру, яка дуже швидко неслася їм назустріч. Затривожені корабельщики зачали завертати барку до берега, але се була даремна річ – галера посувалася далеко скорше і, перерізавши барці дорогу, наблизилася до неї.

Се були корсари славного варварійського ватажка Піміна. Підійшовши до барки, вони зачепили її гаками і, перекинувши сходні, кинулися на переляканих слуг Ренієра. Настрашений Ренієро словами і знаками показував свою готовість дати дорогий викуп за себе і свій двір, але Піміно, побачивши синьйору Занету, закричав, що він не бажає іншої здобичі й іншого викупу, як сю прекрасну синьйору. Мессер Ренієро хотів її боронити, але Піміно ударом ножа відразу зробив йому кінець і, взявши на плече синьйору Занету, яка з переляку зомліла й лежала як труп, переніс її на свою галеру й, лишивши барку, велів якскорше плисти в варварійську сторону.

Приїхавши до свого міста, Піміно оселив синьйору Занету в своїм загороднім маєтку, придавши їй італійських служниць, з котрими вона могла б розмовитися, та через них і безпосередньо, знаками й різними слівцями, котрих від них навчився, намовляв синьйору Занету, аби покорилася своїй долі, від котрої однаково не може утекти. Та й справді досягнув своє.

Синьйора Занета, поплакавши на свою долю, котра протягом яких півроку перемінила їй уже п’ятьох чоловіків, пожалувавши на свою нещасливу красоту і принадність, через котрі вона перелітала, як який м’яч, з рук до рук, або яка чаша з затроєним солодким вином, котра, кінець кінцем, всякому посідачеві приносила по короткій утісі й насолоді нехибну жалісну погибіль, – кінець кінцем, рішила покоритися своїй долі.

Тим більше, що Піміно, хоч і невірний, був дуже гарний мужчина, в повноті сили, лицарської вдачі, і вмів її дуже сильно і палко любити.

Синьйора Занета почала вже була забувати свої нещастя та знаходити певні приємності і в своїм новім положенню, а не передчувала нової зміни в своїм життю.

4

Тим часом відомості про незвичайної краси даму, привезену Піміном, від товаришів його останньої екскурсії почали ширитися між людьми, аж дійшли до варварійського султана Солімана й зацікавили його. До того прилучилося, що, бувши одного разу на ловах з соколами, він наїхав на віллу Піміна й опинився в сусідстві альтанки, що стояла серед гарної поляни над ясним потічком, що протікав серед неї.

В густих кущах білих і червоних рож почув він прегарний жіночий спів, що розносився серед пахощів квіток. Здивований, спитався свого візира, хто може так співати, й дістав відповідь, що се співає італійська дама, привезена з моря Піміном. Тут на мисль йому прийшло все, що він перед тим чув про сю даму, її нечувану красу і делікатні манери, і він не міг довше стримати свого бажання її бачити і нею володіти.

Зараз післав своїх аргузіїв, щоб узяли ту даму з її слугами і відвезли до його сералю, самого ж Піміна зараз приставили до нього як переступника, винного в затаєнню морської здобичі, від котрої він має давати султанові найкращу річ, котру той собі вибере. Піміно виправдувався, але виправдування нічого йому не помагали; його вкинули в глибоку яму, а через два дні відрубали голову, щоб не наробив султанові якогось клопоту, тим більше, що султан уже й давніше побоювався його.

Синьйорі Занеті віддав він до мешкання найкращу свою палату, що стояла серед прегарного саду з померанців і лимонів.

Вона вся була виложена на переміну рожевим і зеленим мармуром в поясі. Серед подвір’я, обведеного колонадою, бив великий фонтан, окружений чотирма левами і обнесений грядою найкращих квітів. В стрімких вежах, що підіймались на рогах вілли, мешкали голуби найкрасовитіших, різних чужоземних порід, і коли вони злітали до фонтану, пили і купались в його струмках, розбризкуючи краплі їх у повітрі, се було видовище, краще якого трудно собі щось уявити.

Коли султан другого дня по тій пригоді відвідав в сій палаті, серед усеї тої краси, синьйору Занету, він признався, що вона перевищила всі його сподівання. Він подарував їй дорогоцінне намисто з рожевих діамантів і корону, висаджену шафірами і брильянтами, приставив до неї найкращих танечниць і співачок, щоб її розвеселяли, зробив її своєю першою жінкою і став проводити з нею весь свій вільний час.

Се викликало страшенне заворушення на дворі. Васали султана були невдоволені – взяли сторону його старших жінок і їх синів і просили його спочатку по-доброму, щоб він не відставляв своїх старших жінок і не давав перед ними першинства новій невільниці. Але султан нічого не хотів слухати, зачарований красою синьйори Занети і бажаючи здобути її серце, для чого дійсно мусив прикладати великі старання, бо був з себе зовсім негарний і старий, маючи вже дорослих дітей.

Тоді дворяне взялися намовляти старшого султанового сина, щоб підняв повстання на батька і захопив власть для себе.

Щоб легше його подвинути до сього, вони знайшли вірну дорогу. Розпалювали його оповіданнями про нечувану красоту синьйори Занети, доказуючи, що ся гарна невільниця повинна б йому належати, а не старому його батькові. Нарешті ж дали можність побувати йому самому, переодягненому, в палаті синьйори Занети і побачити її зблизька.

Се мало бажаний наслідок. Синьйора запалила огнем серце султанського сина і, не бачачи іншої можності добути її для себе, він вночі з найближчими своїми повірниками прийшов до прибічної сторожі, що охороняла покої його батька, і закликав їх до повстання, роздаючи багаті дарунки й обіцяючи в будучності добичливі війни й великі багатства. Військо, знеохочене довгим спокоєм, в якім мусило жити під пануванням старого султана, радо відповіло на заклик його сина.

Тої ж ночі євнухи ввійшли до опочивальні старого султана, де він спав з синьйорою Занетою, – зараз на місці, при боці її, його задушено. Перелякану синьйору поспішили заспокоїти і, по правді кажучи, вона не дуже засмутилася від такої заміни старого султана його молодим сином. Молодий султан був чоловік лицарської вдачі, гарний з себе й привітний в обходженню, зручний в кінній їзді й турнірах. Він обсипав синьйору Занету всякими знаками своєї любови й велів побудувати для неї нову палату на морськім березі, де вона могла бачити море і всі галери й кораблі, які приходили до варварійського берега з італійської сторони.

Але спокійне життя таки не давалось їй. Повстання, вичинене молодим султаном, не всім подобалось, і різні амбітні васали його задумували покористуватись сим для себе. На чолі їх став найбільш воєнний з них, котрому вбили в голову, що йому, як найпершому лицареві варварійських країв, належить дорогоцінний трофей, забраний тиранами у Піміна.

Він найняв велике військо в Єгипті і з ним розпочав війну з молодим султаном. Його висланці підбурювали його підданих, доказуючи, що він, молодий султан, показує себе зовсім нездатним до панування, віддаючи весь час свій забавам з невільницею. В рішучій битві його військо покинуло, перейшло до повстанців, і з тріумфом ввело еміра до столиці. Молодого султана повішено на воротях тої вілли, що він побудував для синьйори Занети і тільки що обновив з нею, і першим ділом в ній справлено бучне і гучне весілля його переможцеві, новому султанові з синьйорою Занетою.

5

Вісті про сю усобицю, яку звели між собою невірні задля християнської дами, розійшлись по християнських краях і викликали багато зацікавлення. Про неї складали пісні й романи.

Молодий син імператора латинського був захоплений сими оповіданнями й тими пишними похвалами, які сі поети й прості писаки розсипали красоті тої дами, котрої вони ніколи не бачили і котру вони наділяли через те всіма тими чарами, які кождий з них найбільш цінував у жінці.

Сей молодий чоловік, котрий у тім часі носив титул дуки атенського, був кавалер сміливої й рішучої вдачі. Він узяв собі в голову видерти з рук невірних прекрасну даму, задля котрої вони обривали собі голови, та вернути її в християнські краї.

Знаючи добре велелюдність варварійських країв і войовничість їх людності, молодий дука не вважав можливим осягнути свій замір великим наємним військом, а покладав усе на відвагу, оборотність і здібність найближчих товаришів, котрих почав набирати між дворянами і військом своїм і свого батька та розсилав для того ж довірених людей до інших місць.

Відважна лицарська мета і надія на багату здобич стягнули до нього найкращих лицарів з Італії, Франції й Англії. Заставивши у банкірів свої клейноди й доходи, він вибравсь невеличкою, але дібраною експедицією на трьох кораблях, і вони з божевільною відвагою під час мусульманського свята байраму, ніким не помічені, напали на столицю Варвари й, спинивши різню в ній, багато стративши своїх, встигли заволодіти султанськими скарбами, випустити невільників і з тріумфом від’їхали перше ніж невірне військо встигло зібратись.

Найдорожчим клейнодом, котрим удалось їм повеличатись з тої побіди, все-таки була синьйора Занета. Всі подивляли її красу, її поставу, її голос, її манери. Молодий дука і всі благородні кавалери були закохані в ній без пам’яті, один перед другим служили їй.

І вона щиро і радісно тішилась, приймаючи всі ті компліменти й послуги. Раділа, що вирвалась з невірних рук між таких благородних і гідних лицарів. Особливо ж вабив її до себе і своїм високим походженням, і лицарством, і своєю красою молодий дука. Справді, від маківки до підошви ніг був він лицарем без скази і хиби. Був високий на зріст, з гарним кольором лиця, з буйним золотистим волоссям і приємним виразом уст. Занета з приємністю думала, що він матиме перше право на неї і, певне, не залишить зіставити її собі, як найкращу частину здобичі. Уява її малювала різні привабні й розкішні образи будучих утіх, не передчуваючи страшного удару, який ще раз готувала їй небезпечна краса.

Коли кораблі їх спинились у дорозі, щоб набрати води на пустім острові, і все товариство: лицарі, бранці, корабельщики покріпили свої сили, пішла весела забава при чарах вина, при співах і оповіданнях про сю успішну експедицію, і в розгарячених вином серцях спалахнуло пожадання і гнів.

Коли молодий дука посадив коло себе синьйору Занету і дав до зрозуміння, що він вважає її своєю, як свій побідний трофей, против сього піднявся гамір серед залюблених кавалерів, а молодий французький князь, не пам’ятаючи себе, кинувсь на свого товариша і вождя й пробив його стилетом, змішавши його кров з вином. Тоді піднялись також інші кавалери, і вже не пам’ятаючи, чи вони б’ються за даму, чи мстять за убитого синьйора, вони бились і різались, сп’янілі від вина й запаху крові. Великий страх огорнув усіх від такого видовища, коли на їх очах падали від своєї ж руки благородні лицарі, котрих доля тільки що охоронила від ворожої мусульманської руки. І коли їх крики, опам’ятання і проби розвести бійку зістались даремні, вони рішили кинути їх і облишити якнайскорше сей острів, що показався таким погибельним для них.

В тім і синьйора Занета кинулась також тікати з іншими, аж раптом почула, що її вхопили сильні руки і вона опинилась на чиїхось плечах. Се в першу хвилю не було їй неприємно, бо з схвильовання вона не чула вже сили бігти і боялась щохвилі впасти й бути покиненою. Але коли вона трохи заспокоїлась, жах і обридження її огорнули, коли вона розглянула, хто саме її несе. Се був корабельщик, котрого вона запримітила вже перед тим на кораблі, тому що він там жагуче придивлявся до неї. Він був страшенно бридкий і незграбний, обридливо неприємний, широкий і низький. Його тіло виявляло незвичайно велику силу, але в нім майже не було нічого людського. Він виглядав скорше на велику мавпу з варварійських країв, ніж на чоловіка.

Коли синьйора Занета усвідомила се собі, вона почала термоситись і битись в його руках і благати, щоб він пустив її. Тоді він поставив її на землю, і більше рухами, ніж словами, говорячи лихою італійською мовою, пояснив їй, що дуже її любить, ні в якім разі не пустить і задавить її власними руками, коли б побачив небезпеку її втеряти.

Пояснивши їй се доволі коротко й виразно за поміччю рухів, він знову навалив її на себе як мішок муки і, видимо, зовсім не відчуваючи тягару, швидко знову побіг до берега.

Добігши до свого корабля, він повідганяв від нього погрозами й ударами всіх сторонніх і, зіставивши лиш кількох своїх помічників, вірності й послухові котрих вповні звірявся, зараз велів їм відпливати, і незадовго вони були вже в одвертім морі. Коли ж синьйора Занета пробувала ще тут пручатись і молитись, щоб її не рухав, він, вхопивши її за пояс, підняв над водою і держав доти, доки вона не затихла в смертельнім страху і не покорилась його волі.

6

Корабельщик відвіз її до Леванту, до свого двору, що мав коло Сестрі. Се було розбійниче піратське гніздо, де він проживав в періоди зимових бур з своїми вірними помічниками й невільниками, уживаючи своїх достатків. Воно стояло на пустім безлюднім березі, окружене стінами, з котрих вирватись було неможливо. Товариші корабельщика були такі ж грубі й суворі люди, як і він. Одиноким їх заняттям було пити вино і грати в кості. Гра звичайно кінчалась бійкою й криком, від котрої у синьйори Занети від страху терпла шкіра.

Вона з розпуки пробувала молитись і обіцяти Мадонні різні жертви, коли вона її визволить з сеї страшної неволі такому грубому сотворінню, як її корабельщик. Все се, одначе, мало помагало, і синьйора Занета вже почала тратити надію на краще життя, коли нагло прийшло її визволення.

Одного дня, коли вона ще спала в постелі, після довгої безсонної ночі, котру вона мусила ділити з сими розбійниками, вона крізь сон почула коло себе якийсь рух і, розкривши очі, побачила одного з молодих корабельщиків, що щось метушивсь коло її постелі. Вона хотіла крикнути на нього, але він дав знак їй мовчати й знаками пояснив їй, що старий корабельщик удушений, та рухами ж показав, щоб вона потиху виходила з хати на волю. Вона послухала його, не здаючи собі справи, і тільки потім пригадала, що він взагалі ніколи не говорив, бо йому вийнято язика.

Зрозумівши, що він задля неї задавив старого корабельщика, скориставши з того, що той загадав іншим товаришам їхати до сусіднього містечка по муку, синьйора Занета зібрала найпотрібніші свої речі, вийшла з двору через фіртку, що він відкрив для неї, й вийшла на дорогу. Була тепла суха погода, йти було добре, і синьйора Занета тішилась своїй свободі.

Тому що німий не міг з нею говорити, вона могла на свободі подумати про своє життя. Коли вона так пригадала собі всі пригоди, які пережила за той недовгий час, відколи вийшла заміж, вона зжахнулась від гадки, скільки нещасть принесла їй та любов і пожадливість, яку вона викликала в людях, і їй стало страшно, що, йдучи в світ між люди, вона може знову стати такою забавкою їх і переходити з рук до рук, не маючи навіть своєї волі, їй стала противна тепер й її краса, котрої вона так пожадала, й її гарне тіло, котре викликало у всіх такі пожадання.

Тим часом, як німий пробував звернути її увагу і знаками пояснити їй свої гадки, вона, удаючи, що не розуміє його, обдумувала далі своє становище, напружуючи всі свої мислі, як тільки може жінка в небезпеці. І так, побачивши недалеко перед собою монастир, вона скоро уложила собі зручний план, який і перевела щасливо.

Спинившися при брамі, вона показала знаками, що хотіла б зайти, щоб помолитись і подякувати Богові за своє визволення. Коли ж німий став показувати, що без неї він далі не піде, показала йому знаками сусідню австерію, радячи тим часом перекусити. Сама ж, увійшовши до церкви, пошукала собі сповідника. Оповівши йому дещо з своїх пригод, заявила своє бажання сповнити свої обіцяння Мадонні і просила тільки помогти їй утекти від того небезпечного охоронця, що її чекає при брамі. І так як Мадонна справді могла її пожалувати по стількох нещасливих пригодах, то сповідник, доложивши отцеві пріорові і прийнявши жертву синьйори, справді випровадив її другою брамою монастиря на іншу дорогу, а потім німого справили в зовсім іншім напрямі.

Таким зручним способом синьйора Занета опинилась нарешті на свободі і, пошукавши собі в сусіднім місті відповідних товаришів подорожи, пустилась з ними через Реджіо, Мантову і Падову до Венеції й прибула туди щасливо і без пригод через два роки після того, як мусила тікати звідти по смерті свого чоловіка.

Не без труду знайшла вона свою матір, в доволі біднім мешканню коло Мадонна del Orto, і довідалась від неї про прикрі пригоди, які впали на неї після того, як синьйора Занета зникла, полишивши чоловіка свого заколотим на вілі. Її вважали спільницею убийства сього знатного нобіля, і тільки згодом виявилась дійсна історія сього убийства, коли з Романьї привезли арештованого провинника, синьйора Франческа.

Літа, одначе, вигладили сі прикрості в спогадах, і синьйора Альберіго з великою радістю привітала свою доньку, про котру давно пропав усякий слих. Жалувала дуже і звинялась, знаючи її замилування в багатстві й розкоші, що не може їй дати у себе кращого і достатнішого мешкання, тому що мусила пустити й останки своїх засобів, викупаючи свою голову від неприємностей після її утечі, а після того, як викрито дійсного провинника, свояки її зятя не подумали чимсь нагородити матір своєї невістки, котра наробила їм стільки лиха своєю красою.

Але синьйора Занета тепер була вдоволена і сим. Чи довга подорож і роздумування її змінили, чи прийшов нарешті край її бажанням, котрі були сповнені аж надто і до несхочу, – тільки вона значно відмінилась у своїх уподобаннях і замилуваннях.

Вона більше не думала вже про розкішні палати, пишні виїзди, убори й виставні слуги, дуже охоче помагала дома своїй матері і дуже нерадо показувалась поза домом. Коли ж її старий обожатель Крівелі, довідавшися про її поворот, просив позволення знову показуватись у їх домі, а далі запитав, чи не міг би сподіватись від неї більш ласкавої відповіді, ніж які чув раніше, – тому що сам він її не міг забути весь час і для того зіставсь далі нежонатим кавалером, то дійсно сим разом почув приємнішу для себе відповідь. Через півроку по своїм повороті синьйора Занета вийшла за нього заміж і провела з ним довге і спокійне життя, вповні вдоволена тим достатком, котрим синьйор Крівелі, будучи дуже добрим і шановним майстром, міг їй дати, і, не бажаючи ніяких інших багатств і пишнот, після того як зазнала всіх тих бід, з якими вони бувають зв’язані.

Краса її вже більше не чинила їй бід після того, як вона не прив’язувала до неї такої ваги, і так в спокою і задоволенню провела вона своє життя і шановно скінчила його, окружена своєю сім’єю.


Примітки

Перша публікація у кн.: Грушевський М. З старих карток: Оповідання. – К., 1918. – С. 30 – 53.

Автограф невідомий. Авторська дата написання подана у першодруці – 1914 рік.

Друкується за останньою прижиттєвою публікацією: Грушевський М. Під зорями: Оповідання, начерки, замітки, історичні образи… – С. 315 – 337.

з ринків Константинополю, Смирни й Александрії… – Константинополь, або Царгород – місто на європейському березі Босфора (тепер – Стамбул). Смирна – античне місто, одне з найстаріших древньоримських міст у Малій Азії. Сьогодні руїни міста розташовані на території турецького міста Ізмір. Александрія – головний порт і друге за величиною та економічним значенням місто Єгипту, на західному березі дельти річки Ніл.

не можна протовпиться на Ріальто – йдеться про один із найвідоміших мостів у Венеції через Гранд-канал. Збудований у 1588–1592 рр. і зберігся у такому вигляді до сьогодні. На мосту розташовано 24 лавки, розділені в центрі двома арками.

обіцяючи своїм клієнткам чари Зобеїди і принади Роксолани… – Зобеїда – прекрасна дружина султана Шахріяра, персонаж східного казкового циклу «Тисяча і одна ніч». Роксолана – Лісовська Анастасія Гаврилівна (бл. 1506–1558, деякі дослідники називають 1561 або 1563) – улюблена дружина султана Османської імперії Сулеймана І Пишного, за однією версією – дочка священика з міста Рогатин Івано-Франківської області, за іншою – з містечка Чемерівці Хмельницької області. У 1518 р. під час нападу на місто полонена кримськими татарами. Згодом потрапила до султанського гарему. Як дружина Сулеймана І Пишного, мала великий вплив на чоловіка й османську політику. Славилася своєю вродою і розумом.

умер дуже рано в кіпрським поході – йдеться про Третій хрестовий похід (1189–1192), який був ініційований папою Григорієм VIII і після його смерті продовжений Климентом III. Наслідком походу стало загарбання фортеці Акри та острова Кіпр, де було утворене Кіпрське королівство.

пограничний з Романьєю… – Романья – історичний регіон на півночі Італії.

посаджено в замок Ангела… – замок Святого Ангела – архітектурна пам’ятка Риму, збудована у II ст. н. е. Була спочатку гробницею, потім замком, резиденцією пап, сховищем їх цінностей і одночасно в’язницею. У середні віки здобув славу найжорстокішої катівні католицької церкви. Нині є музеєм.

Гаета – муніципалітет в Італії, провінція Лаціо.

носив титул дуки атенського… – тобто правителя Герцогства Афінського – держави хрестоносців, створеної у 1205 р. на території сучасної Греції. Існувала до 1456 р.

під час мусульманського свята байраму… – курбан-байрам – свято жертвопринесення, одне з двох головних свят мусульман. Свято починається за 70 днів після закінчення посту урази, в день закінчення Хаджу (паломництва до Мекки) та триває три-чотири дні.

…відвіз її до Леванту, до свого двору, що мав коло Сестрі – Левант – загальна назва країн, розташованих у східній частині Середземноморського регіону, у вузькому значенні – Сирія та Ліван. В основному назву Левант вживають як поетичну. М. Грушевський, проте, має тут на увазі містечко Сестрі-Леванте – муніципалітет в Італії у регіоні Лігурія, за 40 км на південний схід від Генуї.

через Реджіо, Мантову і Падову… – італійські міста на півночі країни. М. Грушевський вживає назви наближено до італійського написання, тепер у розмовній українській мові більш поширені варіанти «Мантуя», «Падуя».

Мадонна del Orto – церква у Венеції. Відома насамперед тим, що в ній розміщені кілька картин і гробниця відомого італійського художника епохи пізнього Відродження Тінторетто (1518–1594), який був прихожанином цього храму.

Галина Бурлака

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 215 – 227.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2017 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 96

Модифіковано : 9.09.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.