Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1904 р. / Українсько-руські наукові курси

Українсько-руські наукові курси

Михайло Грушевський

Широко розповсюджена останніми часами організація приватних, свобідних від офіціальної контролі й регламентації наукових курсів, чи так званих свобідних університетів, як коректив чи доповнення офіціальної школи, не могла поминути також і українсько-руської суспільності. Вона стрілася тут зі змаганнями до національної вищої школи взагалі, що глибоко порушили, особливо в останніх (1901 – 1903) роках галицьку суспільність. Після того як правительство не показало готовності чи відваги піти назустріч сим домаганням та заснувати український університет, якого домагалася українсько-руська суспільність у Галичині, виступають ріжні плани організації вищої школи власними силами.

Так, якийсь час досить живо дискутувався план заснування коштом суспільності приватного університету у Львові, на взір австрійських, в надії, що по кількох роках існування такий університет буде перейнятий на кошт держави. Коли вияснилася непрактичність і неможливість такого плану, піднесено гадки про організацію систематичних наукових курсів. Справа ся займала останніми часами Наукове товариство ім.Шевченка, і минувшої осені заходом його історично-філософічної секції був організований, з повним успіхом, публічний курс із археології, а на сей рік план подібних курсів укладає секція філологічна.

Коли до підписаного як до голови новозаснованого у Львові Товариства прихильників української літератури, науки й штуки звернулися люди з України з гадкою, чи не можливо б було зорганізування наукових курсів на вакаціях, коли б на такі курси могла приїздити молодіж із російської України, ся гадка знайшла повне співчуття в згаданім Товаристві, і в цвітні с.р. рішено було організувати такі курси. А що з огляду на вигоду заграничних учасників курси сі рішено організувати як збори за запросинами, які можуть бути організовані тільки аd hос утвореним комітетом, то зложено комітет із підписаного, заступника голови того ж Товариства Івана Франка, скарбника Марії Грушевської й містосекретаря Володимира Гнатюка, і сей комітет мав ближче зайнятися організацією курсів. На курси визначено місяць, при кінці літнього семестру, а на аудиторію винайнято велику залу в готелі «Belle vue». Дня 10 (23) червня о год[ині] 9 1/2 курси були отворені. Я позволю собі навести вступну частину зі своєї промови, котрою я відкрив сі курси, пропускаючи другу половину, де містилися ріжні пояснення практичної натури:

«Яко голова Товариства прихильників української літератури, науки і штуки, якого заходом і трудом організовані нинішні курси, маю честь повітати зібраних, а передовсім наших гостей з України. Підіймаючися організації сих курсів, Товариство се ішло назустріч бажанням, які передовсім піднесені були від наших закордонних земляків і звернені до нього, але при тім мало перед очима більше принципіальну, більше далекосяглу сторону сього проекту – а то його значіння з становища змагань української суспільності до вищої національної освіти.

Такі змагання у нашої суспільності мають свою – дуже і дуже поважну історичну давність. Я не буду сягати, одначе, дуже далеких часів, хоч зазначу, що вже в планах Володимира Вел[икого] був очевидний план перенесення на Русь вищої освіти в тій формі, яка була тодішній Русі звісна, себто в формі візантійській. В менше віддалених від нас часах змагання до вищої національної школи з усією виразністю виступає під час релігійно-національного руху в українсько-руських землях з кінця XVI в., коли дійсно й творяться більше або менше удатно школи вищого типу, а один із найбільше характеристичних репрезентантів тодішньої українсько-руської інтелігенції, автор «Перестороги» висловляє жаль, що руські «ревнителі» давніших часів, будуючи й прикрашаючи церкви великим накладом, не подбали про заснування «посполитих шкіл», розуміючи тут не тільки нижчі, але й школи вищого типу.

В Гадяцькім трактаті, де ми будь-що-будь маємо дезидерати вершків тодішньої української суспільності, в часах найбільшого розбудження її енергії й мислі, ми маємо постулат двох українських вищих шкіл по типу Краківського університету – одинокої властиво вищої школи в Польщі. Сей постулат був повторений кілька років пізніше Дорошенком. Століття пізніше козацька старшина Лівобічної України в своїй петиції російському правительству 1764 p. ставить бажання заснування в Лівобічній Україні двох університетів, кількох гімназій, друкарень, і сей університетський дезидерат повторяється кілька років пізніше в петиціях ріжних полків у комісію 1767 р.

Розуміється, в сих жаданнях були часто певні практичні, моментальні мотиви, але попри них говорить тут очевидно і більше або менше виразна свідомість потреби національної вищої освіти для повного й здорового національного розвою, свідомість, що суспільність, аби не чути себе пониженою супроти інших культурних народів, мусить сотворити у себе також сю підвалину культурного розвою, якою неминуче являється вища національна школа. Коли зі становища потреб найширших верств, робучих мас такі справи, як націоналізація вищої освіти, як сотворения національної науки, красної літератури, штуки можуть видаватися чимсь екзотичним, люксусовим, то се тільки на перший погляд, бо, власне, без задоволення сих вищих потреб людського духу на національній основі неможливе почуття культурної вартності своєї національності, яке у культурного чоловіка неминуче мусить входити в почуття національної гідності, рівнорядності його національності з культурними націями світу, почуття, що, служачи підвалиною відпорності національного організму, заразом стає могучою підоймою суспільної діяльності культурного чоловіка і його заходів коло прилучення до національного поступу найширших верств свого народу.

Не диво, що змагання до націоналізації вищої освіти виступає і в українськім відродженні, скоро лише виходить воно за границі чисто етнографічних інтересів і підноситься до свідомості національних потреб. Особливо ж в останніх літах у Галичині справа національної вищої школи стала гарячою, актуальною справою, порушивши всі верстви нашої суспільності, ставши постулатом політичних віч і всякого роду резолюцій. За сі дев’ять літ, що минули від часу, коли я порушував справу осібного українського університету, приходиться сконстатувати величезний поступ у сій ідеї. І хоч як непрактичні або навіть наївні бували часом проекти, які підносилися для задоволення сеї потреби, які б не були тактичні помилки, зроблені в тих змаганнях, – живе заінтересування сею справою широких кругів нашої суспільності являється дуже цінним показником культурного поступу її й дозрілості сеї самої справи вищої національної освіти.

Надії, що правительство зверне увагу на так гаряче й однодушно заявлену нашою суспільністю потребу й постарається її задоволити, не справдилися. Нім обставини візьмуть прихильніший для нас оборот і зроблять можливим заснування публічних українських вищих шкіл, ми можемо й мусимо старатися використати кожду нагоду для того, аби зробити крок наперед в осягненні їх. Таким кроком наперед уважаємо організацію систематичних наукових курсів, і в тім переконанні Товариство поспішилося відізватися на звернені до нього заклики і забралося до організації нинішніх курсів. Їх метою являється: дати можність нашим землякам із Росії, позбавленим вповні національної школи, прослухати систематичні курси в українсько-руській мові з найважніших суспільних дисциплін; дати ряд курсів із деяких наук, не заступлених у програмах тутешніх шкіл, а дуже важних з нашого національного становища; помогти приготовленню наукових курсів у тих галузях українознавства, в яких таких курсів іще нема; вкінці – дати поле новим науковим силам для приготовання для академічної діяльності. Осягнення сих цілей справді має чималу вагу для поступу справи вищої української освіти й наукового розвою, і тому треба бажати, аби ся перша проба, зроблена нашим Товариством, випала так, аби могла заохотити до дальшої організації подібних курсів іще в ширших розмірах…»

По сій промові наступив вступний виклад д-ра Франка з історії українсько-руської літератури: про еволюцію науки історії літератури взагалі.

Виклади відбувалися щодня, окрім неділь, від 10 (23) червня до 9 (22) липня, так що всього було 25 викладових днів. Спочатку викладано по три годині, пізніше по чотири годині денно, від 8.5 до 12.5 год[ини], причім для збереження часу практиковано також подвійні лекції, без перерви, що тривали 90 до 100 мінут, а одиночні лекції звичайно цілу годину. Всіх викладів відбулося 90 годин. Час приходилося використовувати, аби змістити в границях одного місяця програму, зачеркнену для курсів; але практика показувала, що чотири годині викладів рішучо забагато, і тимчасом як перші два тижні більшість слухачів ходила на всі виклади, в других двох тижнях, коли викладано денно по 4 годині, а сила й увага слухачів дещо притупилися, не більше третини ходило на всі виклади, звичайно ж вибирали: ходили на перші дві або на останні дві годині. Скомбінувати ж вечірні години з ранішніми не можна було тому, що зала була до розпорядимості тільки перед полуднем; з рештою пополудні можна б було відбувати не більше як один виклад, щонайбільше – півторагодинний.

Програму курсів зосереджено коло трьох дисциплін: історії, історії літератури й етнографії, причім головне місце дано українознавству. В основу положено загальні курси з сих дисциплін, що здавалися комітетові найбільше потрібними й відповідними на початок, і до них долучено кілька спеціальніших.

З історії нижчепідписаний піднявся загального курсу з української історії – «Огляд історії України-Руси». Читано його 9 годин. Перша година присвячена була вступним заміткам про напрями в історіографії, про українську територію й народність, її сформування й становище супроти інших слов’янських народностей. По коротких замітках про розселення українських племен подано образ суспільних форм і економічного життя їх у часах сформування Київської держави і представлено процес сформування і потім розкладу сеї держави та зазначено ті суспільні й культурні сліди, які полишила вона в житті племен, що входили в її склад. По представленні тих зверхніх політичних обставин, в яких жили українські племена в XIII – XVI вв., подано ширший образ тих перемін, які в сих століттях перейшли суспільно-економічні відносини в українських землях – нове формування суспільних верств, еволюція шляхетства і селянства, початки національної й релігійної боротьби в містах, у кінці – сформування козаччини й початки її становища як репрезентантки загальнонародних інтересів. На сім, за браком годин і за нездоров’ям прелегента, огляд скінчився [Змісти курсів подаю так, як були вони уложені самими прелегентами. Тим поясняються відміни в укладі їх.].

Начеб продовженням його мав послужити курс д. Стефана Томашівського «З історії українсько-польських відносин XVII в.», але він не був скінчений також, за браком годин (1 година). Прелегент мав на меті подати загальний огляд польсько-українських конфліктів від Люблінської унії аж до кінця XVII в., з головним позором на найважніші елементи боротьби, підчеркуючи розширення і щораз ясніше кристалізування мотивів: соціальних, релігійних, політичних, культурних і національних, – взагалі генезу і постепенний зріст української національно-політичної ідеї.

Більший, заокруглений курс «З новішої історії Західної Європи» (15 годин) прочитав д. Микола Ганкевич. Зміст його був такий:

1) Стан суспільно-політичний Франції перед Великою революцією. Причини її вибуху («Аnсіеn rеgіmе »).

2) Перша фаза революційного руху аж до терору (1789 – 1793).

3) Часи терору; причини його, значіння і характеристика.

4) Часи Директоріату; перехід до диктатури Наполеона. Наполеон великий; значіння його в історії французької революції і в історії Європи; характеристика.

5) Часи відновлення монархії (т.зв. Реставрація). Причини повороту Бурбонів до власті і причини їх остаточного упадку (1815 – 1830).

6) Луї-Філіпп (1830 – 1848) – період т.зв. буржуазійної монархії.

7) Революція французька 1848 р. і державний замах Луї Бонапарта (Наполеона III).

8) Середня Європа, а передовсім Німеччина в часах перед 1848 р. Стан суспільно-політичний та культурний Німеччини з кінцем XVIII та в першій половині XIX століття.

9) Революція 1848 р. в Середній Європі. Перша її фаза. «Весна народів».

10) Дальший розвій революції 1848 року в Середній Європі. Причини повільного подавлення руху революційного (від другої половини 1848 року до року 1851).

11) Часи від 1851 р. до р. 1870. (Війна кримська, італійська, пруссько-австрійська, німецько-французька). Період «революцій згори». Частинне сповнення завіщання революції 1848 року.

12 – 13) Війна німецько-французька і Паризька комуна (1870 – 1871). Причини вибуху і упадку Комуни.

14 – 15) Короткий огляд руху робітничого і соціалістичного в XIX столітті.

З історії української літератури загальний курс держав д. Іван Франко під назвою «Огляд української літератури від найдавніших часів до кінця XIX віку» (18 годин). Він розпочав його коротким оглядом дотеперішніх праць над історією літератури в Західній Європі та оглядом ріжних цілей, які кладе собі та дисципліна, і ріжних метод, якими послугується вона. Потім, не вдаючися в дискусію над поділом нашої історії літератури на епохи, він переходив її хронологічно, століттями, а в XIX в. десятиліттями, підносячи в кождім такім періоді найважніші літературні явища, їх основні, провідні ідеї і групуючи довкола них явища підрядної ваги.

В старім укр[аїнськім] письменстві домонгольської доби прелегент розглянув поперед усього ріжнорідні чужі впливи, що причинилися до витворення і сформування письменства на українськім ґрунті, зазначуючи зокрема вплив жидівських ідей, вплив Корсуня і зупиняючися детальніше на впливах Візантії та Болгарії. З огляду на те, що наше старе письменство було сплоджене тими посторонніми впливами і служило в домонгольській добі переважно потребам церкви і держави, прелегент присвятив один виклад оглядові перекладної літератури, зазначуючи вже тут намагання старих руських книжників – дати своїй суспільності в перекладі енциклопедію всього потрібного церковного, морального, а почасти й світського знання (численні збірники), а надто дати їм інтересну лектуру, що заразом давала б відповіді на масу питань не заспокоєних церковними книгами (апокрифи). Далі йшов огляд староруських проб оригінальної літератури, отже літописей, поучень, гагіографії, творів полемічних та законодавства духовного й світського, а нарешті староруської поезії книжної й традиційної.

Зазначивши далі, що монгольська руїна не перервала староруської письменської традиції, що старі, досі вироблені форми (літопись, поучення, притча, житіє) живуть далі, прелегент звертає увагу на розділ староруської традиції, на дві парості: з половини XIII в. починає зазначуватися своїм окремим характером північна, володимирсько-суздальсько-московська парість, що йде досить невільничо слідами староруської традиції, не розвиваючи, а радше затіснюючи її, коли натомість південна, українська парість, під впливом литовського, а далі польського верховодства звільна зміняє фронт і від Візантії повертається, так сказати, лицем на захід.

Сербо-болгарський літературний вплив XIV – XV вв. тільки злегка торкається України; так зване «добрословіє» не зробило тут таких спустошень, як у північнім письменстві. Руське слово тепер здобуває собі Литву, робиться знов органом держави; в Литві під впливом білоруського наріччя витворюється нова літературна мова, яка з часом робиться загальноприйнятою на Україні в XVI – XVIII вв., підлягаючи раз сильнішим, то знов слабшим впливам народної української мови. І зміст, і круг ідей тої нової літератури зміняється під впливом духових течій Заходу: Флорентійська унія, впливи гуманізму, винахід друку. Реформація – ось ті чинники, що за чергою вносили нові ідеї, нові імпульси в наше письменство.

Прелегент характеризує ті нові чинники, переглядає їх відгуки в нашім суспільнім житті і письменстві, зупиняється особливо на містах і організації в них руського елементу та на виробленні в них того корпораційного духу і тої національної свідомості, які бачимо при кінці XVI в. На тлі подій, що настали по Люблінській унії, а спеціально змагань до церковної унії, прелегент характеризує головних літературних діячів тої доби – кн[язя] В.Острозького, Г.Смотрицького, Василя Суразького, Христофора Бронського, Івана Вишенського, Юрка Рогатинця, а з прихильників унії – Потія та Рутського. Внесене унією роздвоєння в національну свідомість українців вияснює прелегент фігурами таких хитких людей, як Лавр. Зизаній, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Касіян Сакович, Мелетій Смотрицький. Від р. 1616 духовий провід у церковному й літературному житті України обіймає Київ; праці київських учених (Копистенського, Плетенецького, Памви Беринди і ін.) завершуються великим культурним ділом Петра Могили – заснуванням колегії і реформою церковного життя.

Другу половину XVII в. характеризує прелегент як добу великого політичного перевороту і занепаду літературного життя на Вкраїні. Київська школа виховує багато людей по-тодішньому вчених і талановитих, але їх сили абсорбує Московщина; до рідної країни у них інтересу мало, їх цікавлять справи книжні, далекі від практичного життя. Найвидніший репрезентант тої доби – Ґалятовський, многосторонній талант із публіцистичним темпераментом, який, одначе, не вміє сказати українському народові нічогісінько такого, що могло б служити його практичній потребі в тяжку добу Руїни. Найздібніші ученики Києво-Могилянської школи – Єп. Славинецький, Полоцький, Ст. Яворський, Дмитро Туптало, Теофан Прокопович ідуть у Московщину і помагають там витворити ту державно-централістичну машину, яка відтепер 200 літ мала матеріально висисати і духово гнобити Україну.

І ось XVIII вік являється у нас віком розтечі. Українська інтелігенція на лівім боці Дніпра московщиться, на правім боці польщиться; українське слово тікає від друкарських станків, найцінніші укр[аїнські] писання того часу лишаються в рукописах, доступні лише невеличким кружкам людей (козацькі літописи, духовні драми та інтермедії). Звільна, одначе, серед сеї розтечі виробляються елементи нового розвою: чисто народна мова (в інтермедіях і віршах), змагання до популяризації знання й письменства і приспособлення їх до вжитку ширших народних мас (у т. зв. карпаторуськім письменстві), нарешті, змагання до вироблення суцільного гуманістичного світогляду (Сковорода).

Кінець XVIII в. зазначився в історії України многоважними фактами, такими як упадок Польщі й Кримського ханства, зруйнування Січі і закріпощення народних мас; наполеонівські війни приводили многих українців у живу стичність із європейським Заходом, і у нас появляються також відгуки західноєвропейського раціоналізму та сентименталізму. Отсі ріжнорідні впливи, прищеплені на ґрунт не вигаслої ще козацької, демократичної та автономістичної традиції, витворюють нову українську літературу, що починається появою «Енеїди» Котляревського. Їй прелегент присвятив найбільшу часть (10) своїх викладів. Довкола таких появ, як Котляревський, Квітка, «Руська трійця» в Галичині, Шевченко, Куліш і Костомаров, рух 1848 року, петербурзька «Основа», київська Громада 1870-х років, Драгоманов на еміграції, «Киевская старина», галицькі «Зоря» та Наук[ове] тов[ариство] ім. Шевченка, він зібрав і схарактеризував головні ідейні течії та літературні здобутки українського слова в XIX віці і закінчив свої виклади загальними увагами про характер нашого письменства, його хиби і вигляди на будуще.

Доповненням до курсу д-ра Франка був поменший курс д-ра Кирила Студинського п[ід] т[итулом] «Культурний рух у Галичині від виступу М.Шашкевича до 1860 р.» Прелегент у формі короткого вступу подав огляд культурного руху в Галицькій Русі від прилучення її до Австрії до виступу Маркіяна Шашкевича, опісля перейшов детально і оцінив літературну та ідейну вартість творів Шашкевича і схарактеризував вплив українського письменства на духовий розвій у Галичині, по чім подав історію москвофільського руху від р.1850 по рік 1860 та вияснив, якими дорогами він приходив до нас і з якою реакцією він у нас стрічався.

Історія москвофільства в Галичині була оперта на незвісних досі листах, писаних до провідника сього руху Якова Головацького, на невикористаних досі статтях, розсіяних по «Зорі галицькій», «Вістнику», «Отечеств[енім] сборнику», «Ладі», «Сімейній бібліотеці», «Церковній газеті» і «Церковн[ім] вістнику», видаваних тоді у Львові, Відні та в Будині (на Угорщині), та на ріжних архівальних матеріалах і на інших сучасних виданнях.

Курс української етнографії д. Федір Вовк попередив коротким загальним курсом антропології (6 годин). По вступному відчиті про зміст і положення антропології і етнографії серед інших наук прелегент подав короткий виклад головніших анатомічних відмін поодиноких рас і перейшов до антропології України, у котрій зазначив загальні відзнаки (колір волосся і очей, зріст, головний, носовий і інші покажчики і т.д.) українського племені на підставі зібраного досі матеріалу і у порівнянні з іншими слов’янськими і другими сусідніми племенами, звертаючи при тім увагу на висловлені в сучасній науці теорії походження і розселення слов’ян.

Курс української етнографії зайняв 16 годин. Подавши у першому відчиті загальний огляд теперішнього стану етнографії в західноєвропейській науці і у нас, прелегент у дальших викладах переглянув найголовніші сторони матеріального побиту українського племені: етнографію здобування і вживання вогню, полювання і рибальства, скотарства і пчільництва, оброблювання дерева, рогу, шкіри, вовни і інших волокнуватих матеріалів, глини і інших мінеральних речей, способів плавби і їзди, народної їжі, одежі і будівлі – у порівнянні з іншими слов’янськими і другими племенами. Виклади були ілюстровані численними фотографіями і малюнками, а також відвідуванням археологічних і етнографічних збірок Наук[ового] товариства ім. Шевченка, музею Дідушицьких й ін. При демонстрації археологічних колекцій Наук[ового] тов[ариства] ім. Шевченка відбувся довший виклад із археології.

В зв’язку зі вступними викладами д. Вовка з антропології стояв курс д. Івана Раковського «Онто- і філогенезис чоловіка» (6 годин). Прелегент подав перегляд важніших стадій онтогенетичного розвою та погляд на повставаня важніших органів людського тіла. Потім наступив огляд основних типів звіриного світу на основі порівнюючої анатомії та ембріології і начерк розвою питання про постійність звіриних типів та походження чоловіка. В кінці подані були важніші погляди і теорії про філогенезис чоловіка.

В зв’язку з курсом української етнографії стояв виклад п. Стефана Томашівського п[ід] т[итулом] «Угорська Русь» (1 год.). В нім наперед подано огляд географічних обставин території, заселеної русинами, при тім піднесено з них те, що тісно зв’язане з давньою і новою колонізацією, з теперішніми етнографічними і язиковими відносинами. Дальше означено докладніше головну етнографічну межу русинів, чужі острови серед них і руські острови та колонії скрізь по Угорщині; простір і число людності визначено докладно. Щодо язикових відносин, схарактеризовано найважніші прикмети і територіальний розклад поодиноких угро-руських говорів. З історії Уг[орської] Русі порушено кілька кардинальних питань (не розв’язуючи їх). В кінці наступив огляд теперішнього стану У [горської] Русі щодо відносин: 1) релігійних; 2) соціально-економічних; 3) політичних; 4) культурних і 5) національних.

Осібне місце займав практичний курс українсько-руської мови, поручений д-ру Івану Брику і обчислений головно на потреби заграничних слухачів. Курс сей п[ід] н[азвою] «Вибрані практичні питання з українсько-руської граматики» зайняв 12 год[ин]. Спершу обговорив прелегент питання про місце, яке належиться українській мові в громаді індоєвропейських язиків, а особливо в групі язиків слов’янських. Звернув головну увагу на відносини української мови до російської (в[елико]руської), вказуючи на сі діалектичні ріжниці, якими, почавши уже від XI в., відзначаються пам’ятки південні від північних, як ті спершу незначні діалектичні поняття ростуть і більшають дорогою диференціації і в результаті дають, із одної сторони, мову російську, з другої – українську. До питання самостійності та окремішності української мови підійшов прелегент і дорогою культурно-історичних моментів та чисто теоретичних аргументів, які подає сучасна лінгвістика та філософія. Перейшов коротко погляди учених на українську мову та дискусію, яка велася над її окремішністю та самостійністю, з чим зв’язав короткий огляд історії поґодін-соболевської теорії аж до недавніх тенденційних публікацій проф. Флоринського.

По огляді діалектів української мови подав прелегент основні і характерні появи в області фонетики. Вказуючи на еволюцію (зміни), яка зайшла в укр[аїнській] мові, брав до порівняння мову праслов’янську та мову староруських пам’яток. Сучасний стан укр[аїнської] фонетики порівнював із іншими мовами слов’янськими, особливо підчеркував ріжниці із мовою російською. Розвій фонетики обох т. зв. руських діалектів пішов у розбіжно противних напрямах. З оглядом фонетики зв’язував прелегент тісно і питання про практичну ортографію, по чім додатково обговорив се питання окремо, віддаючи рішаючий голос моментам фонетичним, а в разі їх хитання моментам історичним. По огляді українських суфіксів іменникових, прикметникових, прислівникових і дієслівних перейшов до огляду деклінації. Пояснивши хід змін і розвою української деклінації головно по причині аналогії, обговорив прелегент доволі докладно ті питання, що стали, так сказати б, злобою дня, і старався із зглядів практичних подати певну норму. Те ж саме зроблено і при огляді кон’югації.

Так представляється програма курсів, сповнювана взагалі дуже докладно – оскільки позволяли тісні границі часу.

Дня 5 (18) відбулася при участі комітету, прелегентів і слухачів довша конференція, де учасники обмінювалися гадками щодо способу організації подібних курсів на будуще та висловляли свої дезидерати щодо програми таких курсів; присутні висловлялися за обмеженням їх науками суспільними і за задержанням головної ваги в програмі на українознавстві. Дня 9 (22) курси були замкнені нижчепідписаним, при чім подано було коротке справоздання й статистичні дати про них. Подаємо їх тут.

Всього взяло участь у курсах 135 осіб. Учасники зложили на покриття їх коштів 345 корон, решту покрило Товариство прихильників української літератури, науки і штуки, котрому один із українських земляків зложив на сю ціль спеціальну жертву. Кошти виносили коло 1700 кор[он], але що ліпше ситуйовані матеріально прелегенти зреклися гонорарів за виклади, знизилися вони до 1558,40 кор[он], в тім 270 кор[он] оплати за залу, гонорарів і коштів подорожі 1124 кор[они], видатки друкарські, поштові, оплати служби й ін[ші] 164,40 кор[они].

Число учасників треба уважати за досить значне, як на ті обставини, в яких відбувалися виклади: паспортові трудності в Росії наслідком війни, те, що оголошень не давано заздалегідь у пресі, аби не стягнути якихось трудностей для заграничних учасників, як побоювалися декотрі. Число учасників місцевих було б далеко більше, якби, попри ранішніх, були години пополудневі. В данім разі перешкодили технічні причини також.

Щодо внутрішньої сторони, то зазначу тільки, що прелегенти, загалом узявши, все мали огляд, попри практичні, ті наукові цілі, про які згадано вище, й держали свої виклади на академічнім рівні, так що з боку науковості, мабуть, не можна зробити їм закиду, і коли ся перша проба дійсно заохотить до дальшого урядження таких курсів із ширшою програмою, се могло б мати дуже важні і цінні наслідки.


Примітки

Вперше надруковано у журналі: ЛНВ. – 1904. – Т. XXVII. – С. 102 – 113. Підпис: М.Грушевський.

в готелі «Belle vue»нині цей будинок має адресу: просп. Свободи, 27.

В Гадяцькім трактатіукраїнсько-польському договорі, укладеному в Гадячі в 1658 р.

музей Дідушицькихстворений Володимиром Дідушицьким (1825 – 1899) – відомим зоологом, етнографом й археологом. Він знаходився в палаці (вул. Театральна, 18). Його колекція лягла в основу сучасного львівського Природознавчого музею.

наслідком війнив лютому 1904 р. розпочалася російсько-японська війна.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 246 – 255.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1148

Модифіковано : 1.04.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.