Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

1. Історія публікації

Михайло Грушевський

Нечасто наша література справляє таку учту і читачеві, і критикові, як от тепер сею книгою – овіяною чаром таланту, дотепу, гумору, заразом повною глибокого соціального змісту, цікавого стільки ж, скільки й серйозного. Особливо в останніх літах. Правда, вона не так нова! Я мав нагоду читати сю повість п’ять літ тому, в рукописі, коли вона призначалась для друку в «Літ[ературно]-наук[овім] вістнику». Д[обродій] Гнатюк пригадує сю історію в передмові. Рукопись була післана восени 1911 р. до київської редакції поштовою посилкою, що було доволі рисковною штукою – посилка десь загуляла, тільки після рекламації удалось її одержати.

Автор був, мабуть, знеохочений сею довгою проволокою, а, крім того, і від приятелів, видко, почув деякі критичні замітки, і коли дирекція Видавничої спілки ухвалила друкувати повість не в «Л[ітературно]-н[ауковім] вістнику», а осібною книжкою, він написав, щоб йому звернути сю повість – він нею інакше розпорядить. Рукопись йому звернено; ходили чутки, що він шукав собі інших видавців, але знайти видавця на велику повість не так було легко, і рукопись зісталась між паперами автора – поки не прийшла на них біда зі сходу.

«При вчиненім у моїй хаті солдатами погромі в дні 13.IX.1914, – пише приятель покійного, д-р Кунців, у котрого Л. Мартович проживав, – всі рукописі покійного опинилися на подвір’ї, в городі, в саду, на сльоті, порозкидані і потоптані солдатськими чобітьми. Визбирані потім картки виказали вже багато браків. В цілості остала повість (з віддертим заголовком і половиною першої картки) та короткі оповідання: «Народна ноша», «Пророцтво грішника» і «Жирафа та Ладо». З інших оповідань та драматичних нарисів остали лише всякі уривки. Покійний не зібрався вже повикінчувати їх наново».

І тільки після його смерті віддано сю повість знову «Видавничій спілці», яка й випустила її отсе згідно з своєю старою ухвалою.

Приходиться сильно пожалувати, що такий цінний твір не вийшов тоді, як міг, за два роки перед нашою руїною. Кунців признається, що власне він намовив автора стриматись з друком повісті, тому що він знав, в яких прикрих обставинах вона писалась – «серед хороби і частих нападів фізичних болів, – тож боявсь, що її сатиричні образи галицького життя можуть вийти скарикатурованими», і він радив покійному ще раз переглянути їх.

Але Мартович, хоч мав сю повість у себе три роки, лишив її без змін, мабуть, не вважаючи для себе можливим що-небудь у ній зміняти. І дійсно, повість, поминаючи деякі дрібні недогляди (повторення сказаного), має прикмети старанного оброблення та являється найбільш дозрілим і важним утвором талановитого письменника – не вважаючи на свої хиби, які почасти лежать в самій конструкції повісті й не могли бути справлені без повної перерібки, почасти, видко, випливали з свідомих замірів автора. Сі хиби не повинні відстрашити інтелігента читача від ознайомлення з сим твором, що при всіх тих недостачах все-таки являється одним з найбільш серйозних, змістовних утворів нашої новішої літератури, не тільки галицької, але й української взагалі, і сяє всякими артистичними прикметами, не вважаючи на плями, котрі можуть зразити око пуриста.

Власне з огляду на них я вважаю потрібним спинитись ширше на сій повісті, щоб поруч хиб підчеркнути високі позитивні прикмети сього тривкого надбання нашої письменності, і заразом – незвичайно цінного і цікавого «людського документа» української Галичини з-перед руїнних часів.


Примітки

Гнатюк пригадує сю історію в передмові – видання, про яке йдеться, супроводжене «Переднім словом» В.Гнатюка (датоване 26 вересня 1917 p.), де він описує складний шлях твору до читача.

біда зі сходу – йдеться про першу тимчасову окупацію Галичини російськими військами внаслідок перемоги в Галицькій битві (18 серпня – 21 вересня 1914 р.) у Першій світовій війні.

з віддертим заголовком і половиною першої картки – у рецензованій книжці на звороті титульного аркуша подана фотокопія пошкодженої першої сторінки повісті.