Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературні студії / 1902 р. / Кілька заміток до «Чуда св. Климента папи римського»

Кілька заміток до «Чуда св. Климента папи римського»

Михайло Грушевський

До історії Климентової легенди, що слідить тепер на сторонах нашої часописі д-р Франко, хочу я додати одну подробицю з свого становища.

В «Известиях II отд[еления] акад[емии] наук» за р. 1901 (І кн., с. 1– 8) опублікував проф. Соболевський з рукописі 2-ї пол[овини] XV в. інтересне слово про чудо св. Климента, безперечно, руське, але, на жаль, – анонімне. Написане чи проголошене воно було в Києві [Так як читаємо його тепер, не має воно ніякого вступу до слухачів, але можливо, що такий вступ відкинено при записі, або й ще пізніше.], як справедливо запримітив видавець; з кінцевої молитви до Климента здогадується він, що слово було «проголошене або прочитане» коло його мощей – в київській церкві Десятинної Богородиці. Належить лише додати, що се не перше слово, зв’язане з мощами св. Климента в Києві: давно звісне інше слово, також анонімне, проголошене при тих же мощах (видане в часті кн[язем] Оболенським в «Киевлянине» за р. 1850), тільки те, як побачимо, належить пізнішим часам.

Ш[анований] видавець, публікуючи се слово, не схотів запускатися в ближчу аналізу слова. Я позволю собі доповнити його замітку кількома увагами, котрі можуть послужити додатком до спостережень д-ра Франка, які дасть він до нашого слова в загальнім комплексі легендового матеріалу про св. Климента.

Почну від хронології. Кілька згадок «Чуда» вказують на часи розмірно ранні. Тоді ще між Києвом і Херсонесом існували живі зносини, люди навіть на прощу до Херсонеса ходили, як виходило б з слів про чудо при мощах св. Климента, що повторюється «и до нынешняго дни» – «и сему же убо сіце бываему, се в нас благочестія любовници и гражане херсоньстіи слышавше на видѣніє чюдеса великаго сристаху ся». Сеж могло мати місце хиба тільки не пізніше третьої четвертини XI в., перед половецькою грозою, що перервала назавсіди свобідний рух по степовим дорогам.

На такі ж розмірно ранні часи вказують, на мій погляд, слова про християнізацію Русі – «идѣже жерьтвища бѣсом быша, ту святыа церкви славять Отца и Сына и святаго Духа, еже пришеств1емъ святаго Климента сотвори ся и утверди ся». Очевидно, – на мій погляд, принаймні – християнізація Русі для автора «Чуда» була фактом свіжим, непередавненим, до котрого зверталася раз у раз гадка побожного чоловіка, як то бачимо у Іларіона, в найдавнішій літописі і у інших письменників XI в. Додам, що наведена фраза таки й нагадує «Слово» Іларіона:

«В єдино время вся земля наша въслави Христа со Отцемъ и съ Святымъ Духомъ. Тогда начать мракъ идольскій оть насъ отходити, и заря благочестія явиша ся, тогда тьма бѣсовскаго служенія погыбе и солнце евангельскоє (див. порівняння Климента з сонцем у «Чуді») землю нашу осія, капища разрушиша ся, а церкви поставляють ся, идоли сокрушають ся и иконы святыхъ являху ся», і т. ін.

Досить близький до «Слова» й стиль «Чуда». Се також твір «вищої школи», як я її називаю (Іст[орія] України-Руси, III, с. 453), – твір риторський, з штучною будовою, пишними порівняннями, паралелізмами, діалогами, гладкий і зручний; тільки Іларіонового «прѣводного» толкування в нім нема. (Коли б пошукати до «Чуда» пізнішої паралелі, то ще скорше б можна вказати на Кирила Туровського, з його «ізукрашеними» оповіданнями свята, речами дієвих осіб і т.ін.). Я б позволив собі назвати автора київським ритором другої половини XI в., що писав не без впливу Іларіонового «Слова», проголошеного в тій же церкві Богородиці Десятинної, й подібно, як Іларіон, належав до київської риторської школи XI в. – більше репрезентантів сеї школи з того століття ми й не маємо.

Коли я з одного боку поставлю «Чудо» св. Климента в залежність від Іларіонового «Слова о законі», то з другого боку в безпосередній залежності від «Чуда» стоїть згадане вище інше похвальне слово Климентові. На жаль, се останнє досі не видане вповні – тільки його кінцева похвала. Але й вона має виразні вказівки на пізніші часи – не скорше середини XII в.: св. Володимир зветься в ній «прародителем» і «праотцем» тодішнього київського князя, а се може належати тільки до часів, коли в Києві сиділи потомки Мономаха, що був лише правнуком св. Володимира, отже генеалогічно не так був віддалений від нього.

Зрештою, «Похвала» досить виразно натякає на часи упадку Києва, коли він жив дуже тривожним життям, а сеньйорат київського князя був лише порожнім титулом без реального змісту. На жаль, не можемо зреалізувати ще одної вказівки «Похвали»: вона проголошена з нагоди обновлення церкви Десятинної Богородиці, але такого факту наші літописі не записали.

Можна тільки такий здогад висловити: церква була сильно пограблена під час київських погромів 1169 і 1203 р. (інших нагод до обновлення нам не звісно), між сими двома погромами в Київщині сидів кн[язь] Рюрик, що мав «любовь несытну о зданьихъ» і в 1194 р. перейшов до Києва; до циклу його «зданий» (що лишив уже нам одну літературну пам’ятку – слово з нагоди будови стіни в Видубицькім монастирі) дуже легко могло належати й обновлення старої київської катедри. Але, розуміється, могло се обновлення статися й скорше, хоч з виїмком Рюрикового попередника Святослава, інші князі по р. 1169 так коротко й непевно в Києві сиділи, що ледве чи мали би пору займатися «зданням».

Отже з сих наших хронологічних виводів виходило б, що «Похвала Клименту» (так її буду звати) значно молодша від «Чуда». Порівняння сих двох творів вповні потверджує сю гадку: автор «Похвали» чимало живцем узяв з «Чуда». Порівняння не лишає місця сумніву, хто в кого запозичив: безпосередньо органічно зв’язаний з оповіданням про херсонську подію широкий період «Чуда» про славу Климента й його перехід на Русь – перенесено в «Похвалу» в формі відірваній і скороченій, навіть деформованій. З ним перейшла в «Похвалу» й антитеза давнішого поганства й сучасного християнства на Русі. Зате широко розвинено потім в «Похвалі» алюзії до сучасних відносин Києва й спеціальні вказівки зроблено до оновлення церкви, бо з сеї нагоди проголошена сама «Похвала».

Іларіонове «Слово», «Чудо» Климента й «Похвала» – сі три слова, отже, проголошені в тій самій катедрі, в різних часах, стоять у певній залежності від себе, під впливами одне одного, носячи на собі печать тої ж самої школи київського риторства XI–XII в. Чи не вказувало б се на певну літературну проповідничу школу, зв’язану з київською катедрою?

Ми могли б тоді пригадати ще одно ім’я, зв’язане з нею, – також репрезентанта «вищої школи», «приводної» манери – Клима Смолятича. Але його ім’я все ще лишається для нас в значній мірі «порожнім звуком», бо для характеристики його як письменника знаємо занадто мало.


Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. Кілька заміток до «Чуда св. Климента папи римського» // ЗНТШ. – Львів, 1902. – Т. XLIX. – Miscellanea. – Кн. V. – С. 1 – 4. Автограф зберігається у: ЦДІАУЛ. – Ф. 401, оп. 1, спр. 46, арк. 1051 – 106; спр. 49, арк. 366 – 367.

До історії Климентової легенди, що слідить тепер на сторонах нашої часописі д-р Франко – йдеться про розвідку І.Франка «Святий Климент у Корсуні, причинки до історії староруської легенди», сім розділів якої були опубліковані в «Записках НТШ» (1902 р., т. XLVI–XLVII) перед цією статтею М.Грушевського.

В «Известиях II отд[еления] акад[емии] наук» за р.1901 (І кн., с. 1 – 8) опублікував проф. Соболевський… – йдеться про публікацію: Соболевский А. И. Чудо св. Климента, папы римского: Древнерусское «слово»( домонгольского периода ) // Известия императорской Академии наук по отделению русского языка и словесности. – СПб, 1901. – Т. 6. – № 1. – С. 1 – 8.

…(видане в часті кн[язем] Оболенським в «Киевлянине»за р. 1850) – див.: Оболенский М.А. О двух древнейших святых Киева: мощах св.Климента и кресте великой княгине Ольги // Киевлянин. – К., 1850. – Т. 3. – С. 144 – 147. Див. також: Бегунов Ю.К. Русское слово о чуде Климента Римского и кирилло-мефодиевская традиция // Slavia. – Praha, 1974. – R. 43. – S. 26 – 46.

…як то бачимо у Іларіона, в найдавнішій літописі – Іларіон (XI ст.), київський митрополит, автор «Слова про закон і благодать». Див.: Молдован А. И. «Слово о законе и благодати» Илариона. – К., 1984. – 240 с.

…вказати на Кирила Туровського – Кирило Туровський (XII ст.), церковний діяч, автор релігійних творів. Див. видання його творів: Еремин И.П. Литературное наследие Кирилла Туровского // Труды Отдела древнерусской литературы. – М.; Л., 1955. – Т. 11. – С. 342 – 367.

…св. Володимир… – Володимир Святославич (980 – 1015 pp.) – великий київський князь.

…в Київщині сидів кн[язь] Рюрик – Рюрик Ростиславич, втретє був київським князем у 1194 – 1201 pp.

…слово з нагоди будови стіни в Видубицькім монастирі – ця літературна пам’ятка входить до складу Київського літопису. Див.: Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – М., 1998. – Т. II. – Стб. 708 – 715.

…Рюрикового попередника Святослава – Святослав Всеволодович втретє був київським князем у 1181 – 1194 pp.

…Клима Смолятича – Климснтій Смолятич (XII ст.), київський митрополит і письменник. Із його значної творчої спадщини до наших днів дійшло тільки одне послання.

Я.Книш

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 472 – 474.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 105

Модифіковано : 31.12.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.