Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Джерела до пізнання культури і побуту

Михайло Грушевський

Переходячи тепер до вияснення культури й побуту українських племен в часах розселення, спинимося передусім на тих джерелах, які виясняють нам сей побут в найдавніші часи – передісторичні і на початках історичного існування. Маємо кілька родів таких джерел, що можуть себе посполу доповняти і контролювати, а в сумі – дати нам досить докладний образ їх життя.

Передовсім мова. Порівняна слов’янська лінгвістика відкриває перед нами спільний запас слів, що становив культурний добуток праслов’янства ще перед розселенням і остаточним відокремленням поодиноких племен, і таким чином виказує нам той культурний стан, в якім наші племена виступали на своїх займанщинах, на теперішній території, по своїм відокремленні.

[Хоч лінгвістичні досліди досі грають першу ролю в сій справі, але лишають ще багато бажати. По коротких екскурсах в загальних працях, як Яґіча, Historija knjiežvnaroda hrvatskoga i srbskoga і особливо Воцеля, Pravěk země ěeské, прийшов просторий розділ в праці Крека, Einleitung, 3, с. 108 – 188, спеціальна (не скінчена) праця Будиловича (Первобытные славяне в их языке, быте и понятиях по данным лексикальным. Изследованія в области лингвистической палеонтологии славян, ч. I. вип. 1 і 2, К., 1878 – ч. II, в. 1, К., 1881) і монографія про слов’янську флору – Šulек, Pogled iz biljarstva u praviek Slavenah a napose Hrvatah (Rad jug. akad., т. 39), Праця Будиловича була неприхильно оцінена критикою, хоч дає багатий запас матеріалу. Креку О. Шрадер (Sprachvergleichung. с. 84) закидав теж „занадто високу гадку про праслов’янську культуру“.

Але з другого боку, й німецькі дослідники культури часто знижали занадто рівень слов’янської культури, толкуючи язикові подібності як слов’янські запозичення з німецького. Се треба сказати й про новіші досліди над спільними словами у слов’ян і германців: G. Uhlenbeck, Die germanischen Wörter im Altslavischen (Archiv für Sl. Philologie XV), H. Hirt, Zu den germanischen Lehnwörtern im Slavischen und Baltischen (Paul u. Braune Beiträge zur Gesch. d. deutsch. Spr., ХXIII), R. Loewe, Altgermanische Elemente der Balkansprachen (Ztschr. f. vergl. Sprachforchung XXXIX, 1903). Peisker, Die alteren Beziehungen der Slaven zu Turkotataren u. Germanen, 1905. Не свобідні від сього і такі незвичайно цінні для студіювання давнього побуту загальніші праці, як Hehn, Kulturpflanzen und Hausthiere, O. Schrader, Sprachvergleichung und Urgeschichte, Reallexicon der indogermanischen Altertumskunde. Слов’янські лінгвісти, протестуючи против надуживань теорії запозичень, самі часто йдуть сею протоптаною стежкою – див. напр. Brückner, Cywilizacja і język 1901, с. 30 і замітки до його власних лінгвістичних об’яснень у Яґіча в Archiv, ХXIII, с. 536-7. Інтересну пробу вказати на відворотну течію з слов’янських мов в німецькі дав Шрадер в І. F., XVII: Slavische oder durch Slaven vermittelte Lehnwörter im älteren Deutsch.]

Очевидно, що було загальним культурним добутком всього слов’янства взагалі, то було добутком і наших племен зокрема. Розуміється, потрібно обережне відокремлення нових назв, перейнятих слов’янськими народами вже пізнішими часами з спільного джерела. В деяких випадках така непевність лишається; там, де я не був зовсім певний, уживаю я замість назв: праслов’янський, праєвропейський, слова: загальнослов’янський, загально-європейський.

[З слов’янських праць про язикові запозичення – се незвичайно важне для культурно-історичних дослідів явище, назву давнішу роботу Міклосича, Die Fremdenwörter in den slavischen Sprachen, поправки до нього Matzenauer Cizí slova ve slovanskych řečech, С. Станоєвича, Гипотеза о славянських заимствоваяных словах из германскаго (Сборник статей, посвященных в. Є.Фортунатову, 1902 – про хронологію й історичну обстанову слов’янських запозичень з германських мов). K. Štrekelj, Zur slavischen Lehnwörterkunde (Denkschriften der Wiener Akademie, L, 1904). O. Schrader, Die germanische Bestandteile des russischen Wortschatzes (Wiss, Beihefte zur Ztschr. d. allg. deut. Sprachvereines, серія, IV, ч. 28). Janko, O stycich starých Slovanů s Turkotatary a Germany s hlediska jazykospytného – Věstnik česke akademie, 1908 і числені рецензії праці Пайскера; див. про сю полеміку мою статтю в Записках львівських, т. 103: Нові конструкції початків слов’янського і українсько-руського життя].

Друге джерело – археологічний матеріал. Там, де можна напевно прийняти, що нахідки належать до наших племен, вони ілюструють культуру їх в часах перед тим, як запанувало у них християнство, і з цього погляду особливо важні великі групи розкопок, одна на території деревлян, друга з полудневої Волині, третя з території сіверян.

[Антонович, Раскопки в стране древлян, 1893 (Материалы по археологии России, № 11), Гамченко, Житомирский могильник, Житомир, 1888, його ж Древний поселок в ур. Стуга (Чтенія київські, т. XIII), мало дають його ж Раскопки в бассейне р. Случи (Труды XII съезда, т. I). Полуднева Волинь: E. Мельник. Раскопки в земле лучан (Труды XII съезда), Антонович, Раскопки курганов в Западной Волыни (ib.). Сіверщина: Самоквасов, Сиверские курганы и их значение для истории (Труды III съезда), і нове видання його дневників: Могилы Русской земли, 1908. Новіші розкопки з горішньої Ворскли (коло с. Ницахи) – Е. Мельник, Раскопки курганов в Харьковской губ. (Труды XIII съезда, I)]. Остання має і дати – в виді монет IX-X в. Для ранішого часу, з перед розселення мали б велике значення розкопки похоронних піль з київської околиці, бо сю колонізацію теж можна вважати слов’янською напевно; на жаль, тільки розкопки сі видані дуже не докладно [В. Хвойка, Поля погребений в среднем Поднепровье. – Записки рус. арх. общ. XII, 1901, предмети з сих розкопок – Древности Приднепровья, IV. Пор. вище с. 53-4].

Нарешті дають нам відомості історичні пам’ятки: з часів слов’янського розселення маємо ряд важних відомостей, переважно про чорноморських слов’ян взагалі (антів і словен разом), а почавши від IX в. тубільні й чужі джерела дають нам багатий запас відомостей вже спеціально про наші племена. Таким чином, маємо матеріал дуже ріжнорідний і з ріжних часів.

[В науковій літературі використовувано головно історично-літературний матеріал. В своїй Історії Київщини, виданій в р. 1891, я старався дати начерк староруського побуту на підставі фактів історично-літературних і археологічних, і в декотрих пізніших київських монографіях поодиноких земель проявила ся така ж тенденція. Поза тим рух на сім полі останніми часами досить слабий. Археологічний матеріал, що зростає з року на рік, лишається дуже мало обробленим і не зведеним в систему.

Загальний, але дуже коротенький і через те розуміється – побіжний образ східнослов’янської культури на підставі археологічного матеріалу дав пок[ійний] Антонович в виданні Б. Ханенка, Древности Приднепровья, кн. V п. т. „Черты быта славян по курганным раскопкам“ (ст. 1-6). Інтересну тему порушив реферат, предложений проф. Завитневичем на XIII архелогічнім з’їзді – О культурном влиянии Византии на быт русских славян курганного периода; але те, що він подав під сим титулом зовсім не цікаве (побіжний перегляд колекцій Херсонеського музею).

Слабо йде і монографічне оброблення археологічного матеріалу. Взірці такого монографічного оброблення, дуже солідного, дав ще в [18]80-х рр. проф. Анучін – такі його реферати: О древнем луке и стрелах – в Трудах V археол. съезда, О некоторых формах древнерусских мечей в Трудах VI съезда; але робота в тім напрямі не пішла. На XI з’їзді предложив велику працю про східноєвропейську кераміку Городцов – Русская доисторическая керамика, Труды, т. І, але за систематикою, дуже нескладною, заведеною ним, годі в тім матеріалі зорієнтуватися. Тим треба по часті оправдати, що історична наука все ще не сходить з історично-літературного ґрунту, на якім досліджували староруський побут старші історики в своїх курсах історії давньої Руси.

З інших слов’янських племен – почав був виходити закроєний на ширшу міру, хоч і досить механічно зроблений курс І. Смірнова, Очерк культурной истории южных славян (1 частина вийшла осібно 1900 p. в Казані, далі друкувалися в Записках казанського університету); легковажачи лінгвістичний матеріал, він опирався, окрім історичного матеріалу, на фактах етнографії й фольклору, а також археології, хоч і не все зручно використовував їх. Для земель чеських виходить Піча: Starožitnosti zeme Česke, з III т. вона вступила в добу княжу (Čechy za doby knížecí, ч. І, 1909 (археологічний матеріал інтересний, історичне оброблення слабше)].


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1994 р., т. 1, с. 244 – 247.