19.01.1912 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Не знаючи, чи П. Професор скоро приїдуть, посилаю повідомленнє повідомлення, що міністерство признало П. Професорови Професорові 500 к[орон] підмоги. Коли П. Професор схотять підняти сі гроші, то прошу написати квіт квит, який потім піде до деканату, звідси до намісництва, яке видасть асигнати до каси.

Так принаймні представив сей modus procedendi педель. Кореспонденції, крім поздоровлень з святами, нема. З тих поздоровлень важний тільки лист відомого пана з Відня. Він просить подавати йому звістки, а з свого боку заявляє готовість готовність для всяких услуг. Просить писати до його по-українськи. Листа, розуміється, не пересилаю. Зелібови Зелібові, що потім ще два рази писав, я відповів, що П. Професора нема у Львові.

Дома у П. Професора все по-старому. Пенсія за грудень розійшлася уся, а за січень – 405 кор[он]. Докладний рахунок здам хоч по приїзді, хоч зараз, наколи сього треба.

Вальдман, переглянувши рахунок Пиотровского, сказав, що можна жадати від його 10% опусту. Пйотровський згоджується дати такий опуст тільки від першої позиції – загальних робіт, себто від суми 535 кор[он], а від решти – ні. А що ціла сума виносить 913 кор[он], отже, ріжниця між тим, що радить Вальдман, і між тим, на що годиться Пйотр[овський], виносить коло 40 к[орон]. Через те, не хотячи сам рішати, я виплатив Пйотр[овському] тільки 200 к[орон], а 213 ще лишилося. Инших Інших рахунків, про які мені П. Професор не згадували перед від’їздом, як напр.: ювелірови ювелірові Ціпперови Ціпперові (423 80 к[орон]) – не плачу, хай почекають до приїзду П. Професора.

Гнатюк хорий хворий від свят ще, Пежанський виїхав лічитися ще перед святами, Томашівського ще нема, так що лишився я і Роздольский, ну і Раковський, який дуже порядно себе веде. Як певно П. Професор знають, вибрано П. Професора до Кр[аєвого] шк[ільного] союза мимо інтриг і підкопів львівського гуртка. Тепер ми (я, Раковський і Ваньо) перевели ухвалу в Союзі, якою спростовано офіціально в «Ділі» одну з клевет, яку в відомім фейлетоні кинено на П. Професора. Щодо автора того фейлєтона фейлетона знова починають ходити ріжні версії. Між иншим іншим говорять і про Охримовича. Одно певне таки, що в тій роботі приймав активну участь Панейко.

Пригадую собі, що П. Професор в попереднім листі радили мені не жалувати, що я вийшов з Н[ародного] ком[ітету]. Не знаю, по чім П. Професор міркують, що я жалую. Анітрохи, а навіть добре себе почуваю, що не потрібую з тою шайкою стрічатися. Одна маленька недогода, що мало маю ріжних різних інформацій і через те не можу ними служити П. Професорови Професорові. Знаю лише, що під впливом переговорів, які ведуть поляки з презідією президією нашого Клюбу Клубу, зачинає проявлятися певного рода хитаннє хитання in puncto тактики, себто обструкції. На останнім засіданню засіданні Н[ародного] ком[ітету] мали прийти до переконання, що галаслива обструкція мало користна корисна, бо, мовляв, не перепинює ухвал сойму сейму. Яку нову штуку придумають – поки що не знати. Можливо, що буде можна дещо виміркувати з найблизшого найближчого (другого) засідання сойму сейму завтра (в суботу).

Чи П. Професор знають, що засуджених в університетській справі релєговано, а між ними Залізняка на завсіди.

Ага! Прошу прислати теми своїх викладанів в літнім семестрі хоч на мої руки, хоч до канцелярії факультету.

Паням прошу передати мій поклін.

З глибоким поважаннєм поважанням

Іван Джиджора

P.S. Подаю до відома П. Професора, що до Львова я приїхав в свій час.

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 276-277 зв.). Перша сторінка листа написана на бланку Бібліотеки Наукового товариства ім. Шевченка у Львові з адресою та телефоном (ул. Чарнецького, ч. 26. Телефон ч. 624).

Не знаючи, чи П. Професор скоро приїдуть, посилаю повідомленнє, що міністерство признало П. Професорови 500 к[орон] підмоги. – Збереглися заяви (чернетки) М.Грушевського до Міністерства освіти Австро-Угорщини за 1908 р. та 1910 р. з проханням надати відпустку та грошову допомогу для підготовки чергових (VII та VIII томів «Історії України-Руси»).

Однотипність цих двох документів дозволяє припустити, що і сутність звернення за 1911 рік, на підставі якого було призначено згадану в даному листі «підмогу», була подібною до попередніх. З огляду, що ці оригінальні документи не друкувалися, наводимо текст заяви за 1910 р.:

«Протягом академ[ічного] року 1908/9 Високе мін[істерство] кілька разів зволило уділити підписаному кількатижневий урльоп і підмогло грошеві підмоги на заграничні подорожі. Завдяки тому міг підписаний закінч[ити] VII том своєї іст[орії] руського народу.

Том сей, що доводить історію його р. 1625-6 і опертий в значній мірі на новім, невиданім матеріалі, вимагав богато праці, кошту і часу, і підписаний не міг би ніяк довести його до кінця в розмірно короткім часі без згаданої прихильности прихильності міністерства.

Тепер перед підписаним стоїть том VIII, що буде обіймати другу чвертину чверть XVII в., і також мусить оператися спиратися в значній мірі на новім архивальнім архівальнім матеріалі. Матеріал сей, по части приготовлений попередніми занятями зайняттями, вимогає вимагає ще богато праці і архивних архівних студій для повного викінчення. Не можучи докончити того поруч з своїми університетськими занятями зайняттями, підписаний просить Високе міністерство знов уділити йому урльоп на зимовий курс в новім 1910/11 і підмогти грошево до» (далі текст не закінчено) (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 40, арк. 2-2 зв.).

Зі змісту заяви за 1908 р. відомо, що на 1908/1909 pp. підмога була виділена в сумі 500 корон (Там само, арк. 1-1 зв.).

Гнатюк хорий від свят ще. – На період хвороби В.Гнатюка у 1912 р. його обов’язки секретаря НТШ виконували заступники: спочатку І.Джиджора (до 27 лютого), згодом С.Томашівський, пізніше – О.Роздольський (Хроніка НТШ. – Львів, 1913. – Ч. 53. – С. 2). У 1912 р. в листах до Ф.Вовка В.Гнатюк висловлював своє незадоволення головою НТШ:

«Доки я був здоровіший і рухливіший і голова бачив, що без мене не обійдешся, бо я потрібний, відносився до мене дуже прихильно, але коли від 1910 р. мене прибило так, що я майже нерухомий, бо можу ходити лише до канцелярії, а більше нікуди, а надто головним дорадником став д[октор] Ів[ан] Джиджора, що дуже любив займатися сплетнями, голова почав до мене відноситися щораз холодніше» (Листування Федора Вовка з Володимиром Гнатюком / Упоряд. Та коментарі В.Наулка, Н.Руденко, О.Франко. – Львів; Київ, 2001. – С. 111; лист від 15 (2) березня 1912 р.).

На свої відносини з М.Грушевським В.Гнатюк скаржився і в інших листах до Ф.Вовка (Там само. – С. 121, 127). Після позбавлення В.Гнатюка посад директора Видавничої спілки, редактора видань та адміністратора ЛНВ й передачі їх відповідно І.Джиджорі, М.Мочульському та М.Федюшці (Євшанові), він мав намір подати в суд на Видавничу спілку (Там само. – С. 127-128).

…вибрано П. Професора до Kp[aєвoгo] шк[ільного] союза... – 5 січня 1912 р. (23 грудня 1911 р.) в газеті «Діло» було подано коротке повідомлення «З Краєвого шкільного союзу» про вибори 4 січня Тіснішого комітету союзу у складі голови – І. Кивелюка, заступників – професора Л.Саля та доктора І.Раковського, секретаря – О. Демидчука. Про склад Союзу відомості не подавалися.

Тепер ми (я, Раковський і Ваньо) перевели ухвалу в Союзі, якою спростовано офіціально в «Ділі» одну з клевет, яку в відомім фейлєтоні фейлетоні кинено на П. Професора. – Йдеться про наступну фразу із сумнозвісних «Гльосс»:

«Автор інсинуує нашим політикам змаганє змагання «утримати культурну роботу (закладанє закладання приватних шкіл) в можливо тісних границях» (ст. 31), хоч загально відомо, що якраз провалив в «Краєвім Шкільнім Союзі» проєкт зібрання шкільного фонду на сю ціль» («Наша політика і професор М.Грушевський. Гльосси Глосси до брошури проф. М.Грушевського. Львів. 1911 // Михайло Грушевський. Наша політика: Матеріали до історії конфлікту в НТШ 1913 року / Упоряд. Л.Винар, Є.Пшеничний. – Нью-Йорк; Дрогобич, 2003. – С. 118).

Офіційним спростуванням цих наклепів стала публікація накладом Шкільного союзу відомостей про пожертви, внесені через товариство «Дністер» у жовтні – листопаді 1911 р. (додаток до «Діла» ч. 13 (17 (4) січня 1912 р.)). На двох сторінках було подано імена сотень жертводавців та назви десятків товариств з Галича, Бережан, Коломиї, Самбора, Ділятина, Тернополя та ін. міст. Окремі пожертви надійшли з нагоди вінчань та інших урочистих подій в житті прихильників розбудови приватних українських шкіл у Галичині.

Щодо автора того фейлєтона фейлетона… – Див. коментар до листа І.Джиджори від 27 (14) грудня 1911 р.

Знаю лише, що під впливом переговорів, які ведуть поляки з презідією президією нашого Клюбу… – Йдеться про переговори у справі сеймової виборчої реформи, які велися між польською та українською репрезентаціями під час сесії Галицького сейму 18 січня – 14 лютого 1912 р. Не дійшовши згоди, обидві сторони розійшлися, знявши з себе відповідальність за припинення переговорів. Докладно ці події подавалися оглядачами на сторінках ЛНВ. Див.: Цегельський Л. По сесії галицького сейму // ЛНВ. – 1912. – Т. 57. – Кн. II. – С. 363 – 377; Цегельський Л. Справа виборчої реформи для галицького сейму / Там само. – Т. 60. – Кн. XI. – С. 357 – 380; Ignotus. З австрійської України. Кілька підрахунків // Там само. – 1913. – Т. 62. – Кн. III. – С. 557 – 563.

…що засуджених в університетській справі релєговано, а між ними Залізняка на завсіди. – Разом з іншими учасниками кривавої сутички у Львівському університеті, що відбулася 1 липня 1910 р., Микола Залізняк перебував під слідством, відомим як «Процес 101». Вироком львівського трибуналу від 4 липня 1911 р. всіх учасників студентського руху було засуджено на термін від 14 днів до 3 місяців ув’язнення.

Микола Залізняк після відбуття покарання (з 1 квітня по 1 липня 1912 р.) був висланий за межі Австрії, проживав переважно в Німеччині, продовжував співпрацювати з НТШ, заручався підтримкою М.Грушевського при спробах вступу до одного з німецьких університетів. У своїх листах докладно інформував М.Грушевського про хід слідства, згодом про умови проживання на вигнанні, спроби наукових студій. До Львова повернувся в серпні 1913 р. Докладно про арешт та вислання М.Залізняка див. Качмар Л. Галичина в політичному житті наддніпрянських емігрантів на початку XX століття. – Львів, 2002. – С. 69-71.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 236 – 237.