27.12.1911 р. До М. Грушевського

Високоповажний Пане Професор!

Прошу вибачити, що довгий час нічого не писав; не було просто про що і ніякої кореспонденції не було, крім листа проф. (?) Артура Зеліба, який, хотячи устроїти цілий ряд рефератів про Україну, просить книжок ріжних різних і ілюстрацій для міоптікона, а також грошей, коли можливо. Зрештою, може, П. Проф. його собі пригадують, бо він якийсь час був у Львові та й родом він з Галичини. Зрештою, коли треба, то я пришлю його лист.

Щоправда, то мені прикро було писати ще й тому, що просто тяжко було згадувати про доволі хамсько написані фейлетони в «Ділі» п[ід] з[аголовком] «Наша політика. Гльосси Глосси з приводу брошури проф. Грушевського» – де, крім ріжних різних інсинуацій, пущено і кілька замальованих клевет.

Відповіди Відповіді в «Ділі» не хотять очевидно прийняти, прийдеться хиба хіба відповідати окремою брошурою. Мої ремонстрації в Народ[нім] комітеті, де я був навіть поставив відповідне внесеннє внесення, не помогли… «Діло» піддержав Охримович і Бачинський, через яких руки ся стаття переходила (вони її і замовили, мабуть). Я через те і виступив з Комітету, заявивши, що вибору більше не прийму.

Щодо самої статі статті, то вона не підписана, і її так секретно проводили, що давали перед складаннєм складанням переписувати рукопис, так що з редакції знають автора лишень Кушнір і Панейко, який до річи речі, як мені відомо, напевно додав до бочки дьогтю і своїх кілька ложок. Кушнір оправдувався, що «мусів помістити». Є дані, по котрим напевно майже можна сказати, що автором тих фейлетонів є – і се власне найприкрійше найприкріше в тій цілій справі – Томашівський. На всякий випадок я постараюся його здемаскувати, після чого буде можна відповісти.

Щодо політики, то стан досі незмін[н]ий; переговори розбиті і в соймі сеймі прийде до обструкції, мабуть, після чого будуть нові вибори. Поза кулісами можна сконстатувати тісну сполуку між нац[іонально]-демократ[ичними] лагерами лагерями і Шептицьким, до чого прийшло за посередництвом Войнаровського і Олесницького, який відбув з Шептицьким кілька конференцій і виладив для нього меморіял меморіал в справі москвофілів, з чим Шепт[ицький] на новім році поїде до Відня.

Завдяки такій злуці зроблено на Хомишина натиск, користаючи з відомої афери з Камінським, через що Хомишин притих, а зате раптом урвалися на його атаки в «Ділі» – в результаті того всего всього акції христіянсько християнсько-суспільних дуже упали. Таким чином забезпечують себе нац[іонально]-демократ[ичні] ватажки на всі боки під час виборів. Одно, що може їм трохи поплутати рахунки й пляни плани, се строптивість радикалів, які мимо всіх заходів і обіцянок ніяк не хотять з’єднатися в одноцільний клюб клуб.

Нарешті треба згадати про тісне порозуміннє порозуміння між Олесницьким і К.Левицьким, які перейняли на себе видаваннє видавання «Народного слова», що має виходити під назвою «Нове слово» і з часом має бути перемінене на щоденник. Говорив зі мною про видаваннє видавання нашої газети Цегельський, який, одначе, є тої думки, що тижневик нінащо не здався, а коли видавати, так теж щоденник. До річи речі, чутка про намірене видаваннє видавання газети і була причиною згаданої напасти в «Ділі» на П. Професора.

Щодо ріжних різних приватних справ, то в справі п. Левицького я нічого не можу зробити; в теперішній ситуації для мене органічно неможливо навіть переговорювати з Кульчицьким. Щодо о. Вояковського, то я вже говорив і ще можу говорити з Войнаровським, з котрим у мене відносини і дотепер добрі.

Ще одно. Я просив би П. Професора, чи П. Проф. не дали б бодай мовчаливої мовчазної згоди на се, щоби хоч тимчасово ввійти до комітету Шкільного союза. Се потрібне для того, щоби для сатисфакції можна було вибрати П. Проф. головою, хоч би навіть потім П. Проф. зрезигнували. Сю думку підпирає також Ваньо, Раковський і инші інші. Відповідь просив би я дати до неділі, бо в понеділок вибори нової управи.

Поза тим – все по-старому.

З глибоким поважаннєм поважанням

Іван Джиджора

Примітки

Вперше опубліковано: Михайло Грушевський. Наша політика: Матеріяли Матеріали до історії конфлікту в НТШ 1913 року / Упоряд. Л.Винар, Є.Пшеничний. – Нью-Йорк; Дрогобич, 2003. – С. 223 – 225. Публікується за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 274 – 275 зв.). Перша сторінка листа написана на бланку Бібліотеки Наукового товариства імени імені Шевченка у Львові з адресою та телефоном (ул. Чарнецького, ч. 26. Телефон ч. 624).

Місце написання встановлено за змістом

…фейлєтони фейлетони в «Ділі» п[ід] з[аголовком] «Наша політика. Гльосси Глосси з приводу брошури проф. Грушевського»… – Йдеться про анонімні публікації: Наша політика: Гльосси Глосси до брошури проф. М.Грушевського // Діло. – 1911. – 9 – 16 грудня (чч. 273 – 379), які поклали початок конфлікту в НТШ 1913 р.

Як свідчать епістолярні джерела, відразу після виходу публікації анонімний автор став відомим, ним був один з учнів М.Грушевського С.Томашівський. Одним з перших ім’я автора назвав В.Дорошенко у своєму листі до М.Грушевського від 25 (12) грудня 1911 р. (див.: Листування Михайла Грушевського / Ред. Л.Винар; упоряд. Р.Майборода, В.Наулко, Г.Бурлака, І.Гирич. – Київ; Нью-Йорк, Париж; Львів; Торонто, 2001. – С. 252 – 253.).

Згодом «Гльосси Глосси» вийшли окремим виданням накладом редакції «Діла». За відомостями відомого дослідника конфлікту в НТШ 1913 р. Є.Пшеничного, цього видання немає в жодній бібліотеці України. Свого часу її автор С.Томашівський визбирав свій твір по всій Галичині і знищив. За примірником з приватної збірки брошура передрукована у виданні: Михайло Грушевський. Наша політика: Матеріали до історії конфлікту в НТШ 1913 р./ Упоряд. Л.Винар, Є.Пшеничний. – Нью-Йорк, Дрогобич, 2003. – С. 113 – 144. З новітніх публікацій щодо цієї проблеми див.: Пшеничний Є. «…Щадіть цензорського олівця»: до історії появи статті С.Томашівського «Наша політика» / Український історик. – 1991 – 1992. – Ч. 3 – 4; 1 – 4. – С. 352 – 361; Його ж. Передмова // Михайло Грушевський. Наша політика: Матеріали до історії конфлікту в НТШ 1913 р. – С. 6 – 24; Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Шевченка: 1892 – 1934. – Нью-Йорк, Дрогобич; Львів, 2006.

…порозуміннє порозуміння між Олесницьким і К.Левицьким, які перейняли на себе видаваннє видавання «Народного слова», що має виходити під назвою «Нове слово»… – Газета «Народне слово», яка виходила з 1907 p., 30 грудня 1911 р. (Ч. 603) припинила своє існування. Редакційна стаття «В переломовій хвилі» пояснює причини закриття часопису і водночас служить докладним коментарем даного сюжету з листа І.Джиджори:

1) відсутність необхідної кількості коштів для повноцінного функціонування;

2) з 1912 р. Народний комітет запланував розпочати роботу щоденного видання «Нове слово», що, на переконання редакції, робило недоцільним існування їхнього часопису, який неспроможний був скласти конкуренцію польській щоденній пресі.

то в справі п. Левицького… – Йдеться про справу небожа Марії Сильвестрівни Грушевської Модеста Олександровича Левицького. Ще 10 грудня (27 листопада) 1911 р. вона звернулася листовно до Івана Джиджори з проханням переговорити з директором Земельного банку іпотечного у Львові Лесем Кульчицьким щодо надання позички Модесту в сумі 5000 корон на 2 роки, з них 2000 корон – в січні, а решту – в березні наступного року (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2316. арк. 18 – 19).

Власне, з цим проханням Модест 28 (15) листопада 1911 р. звернувся до тітки, сподіваючись на допомогу Михайла Грушевського. Кошти були потрібні на спорудження будинку на виділеній йому, службовцеві залізниці у Чернівцях, земельній ділянці. Зволікання з будовою, що тягнулося від 1906 p., загрожувало втратою ділянки (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 948, арк. 35).

Як свідчать наступні листи М.Левицького вже до М.Грушевського, добути позичку йому не вдалося. Тому 10 липня 1912 р. він пропонує Михайлові Сергійовичу викупити цю ділянку та вкласти кошти в будівництво дому, в якому б фактично проживав сам Модест з родиною. Подаючи досить складні комбінації родинно-іпотечної «угоди», Модест висловлює сподівання, що за 12 років його матеріальне становище дозволить «хату перейняти на себе» (Там само, спр. 597, арк. 43). Відомостей про рішення М. С. Грушевського щодо цієї «угоди» не виявлено, так само як невідомі факти про його маєтності у Чернівцях.

…неможливо навіть переговорювати з Кульчицьким. – Йдеться про директора Земельного банку іпотечного у Львові Олександра Кульчицького.

Що до о. Вояковського… – Йдеться про Сильвестра Сильвестровича Вояковського, брата Марії Сильвестрівни Грушевської (Вояковської), пароха села Богданівки. Сутність прохання щодо Сильвестра з’ясувати не вдалося.

…говорив і ще можу говорити з Войнаровським… – Йдеться про священика, посла австрійського парламенту Войнаровського-Столобута Тита Євгена.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 233 – 235.