21.03.1911 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Прошу вибачити, що досі не зібрався написати, бо, правду сказати, по першім зараз засіданню засіданні по від’їзді П. Професора ні про що було писати. Та й тепер не богато багато особливо інтересного.

Скільки можна виміркувати по останніх засіданнях Н[ародного] к[омітету], то в презідії президії пробивається аж надто ясна тенденція до якогось часу не допустити до скільки-небудь загальнійшої загальнішої політичної дискусії про теперішну теперішню політ[ичну] ситуацію. Звичайно на перші точки порядку йдуть біжучі справи, а дальше ріжні різні внесення, між котрими попадаються такі, як, напр., суд в справі конфлікту між Т[оварист]вом педагогічним а Народною торговлею (річ йде про купони), що звичайно заберає забирає час до 10 години, наслідком чого відпадає «задля спізненої пори» справозданнє справоздання, а тим самим дискусія над ним. Останнього разу справозданнє справоздання було, а дискусію (тільки я був забрав голос) відложено до найблизшого найближчого разу.

Коротко ситуація (по словам К.Лев[ицького]) представляється так. Передовсім в дел[егаціях] Цегл[инський] не голосував ані не промовляв за військ[овим] буджетом бюджетом – а тільки за буджетом бюджетом мін[істерства] загран[ичних] справ, до чого NB. не мав уповажнення уповноваження Клюбу Клубу, а лишень на власну відповідальність «з огляду на становище і т. д.». Як поставиться до сього Клюб Клуб – не знати, бо досі не було в сій справі засідання з браку комплєту комплекту – більша часть послів загалом не появляється тепер в парляменті парламенті.

В п’ятницю (17 с[ього] м[ісяця]) К.Лев[ицький] конферував з Бін[ерт]ом і Штірком в університетській справі, і після їх запевнень (recte К.Л[евицького]) в справі креовання університету запала прихильна ухвала ради міністрів, і для внесення відповідного законопроекту є вже т. зв. передвступна санкція цісаря. Щодо місця осідку, то про се нічого певного невідомо, хоч наші заявили, що без Львова не хотять університету.

Додати треба, що Б[інерт] мимо «прихильного становища» все-таки старається склонити нашу репрезентацію, щоби доконче ввійшла в порозуміннє порозуміння з Колом. Про дальші дві відомі точки «постулятів» «постулатів» має відбутися конференція в найблизшім найближчім часі. В самім Клюбі Клубі (і Н[ароднім] к[омітеті]) загальне замішаннє замішання і дізорєнтація дезорієнтація – а наслідком сього, як я вже згадував, апатія і поголовна абсенція послів (на засіданнях парляменту парламенту буває maximum 8 – 10 послів).

К.Лев[ицький] справою універс[итету] хоче себе вратувати врятувати, а Ев.Лев[ицький], мабуть, хоче використати для себе справозданнє справоздання над становищем Цегл[инського], проти чого знов праве крило борониться контактами з буковинцями. Що буде дальше – напишу, може, в неділю, хоч мені дуже незручно писати се в листах – особливо про деякі пікантнійші пікантніші річи речі.

Я знова знову просив би, коли можна загалом, щоб П. Проф. до суботи подали свій погляд, як відіб’ється зміна Кабінету там на польських і на наших справах.

У Львові викликало сензацію сенсацію і претенсії претензії до П. Проф., що Пан Проф. не взяли участи участі в Шевченківськім святі, хоч були перед тим у Львові. Я пояснюю се ріжними різними нагальними справами в Київі Києві; але що[до] других претенсій претензій, чому Проф. з Колессою і з Дністр[янським] не занялися справою стипендій чи що, то я, не знаючи сеї справи, не знаю, як ставитися до сього.

«Діло» з Хоткевичом веде далі кампанію. Наразі не знаючи, чи се по глупости глупості, чи на wink von oben. Коли б так було, то я виступлю з Нар[одного] ком[ітету].

Паням прошу передати мій поклон.

З глибоким поважанєм поважанням

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 261 – 262 зв.). Перша сторінка листа написана на бланку Бібліотеки Наукового товариства імени імені Шевченка у Львові з адресою та телефоном (ул. Чарнецького, ч. 26. Телефон ч. 624).

В п’ятницю (17 с[ього] м[ісяця]) К.Лев[ицький] конферував з Бін(ерт]ом і Штірком в університетській справі… – Після вбивства Адама Коцка та наступного судового процесу (так званий «процес 101»), який відбувся 14 лютого 1911 р. і завершився засудженням українських студентів, боротьба за український університет у Львові перейшла до української парламентської репрезентації, яка намагалася вирішити її шляхом переговорів з австрійським урядом.

У даному листі йдеться про черговий крок у цій справі – перемовини з прем’єр-міністром Австро-Угорщини Р.Бінертом та міністром освіти К.Штірком. Детально див.: Качмар В. За український університет у Львові: Ідея національної вищої школи у суспільно-політичному житті галицьких українців (кінець 19 – початок 20 ст.). – Львів, 1999; Мудрий В. Змагання за українські університети в Галичині. – Львів; Нью-Йорк, 1999.

…дві відомі точки «постулятів» «постулатів»… – Два принципові моменти щодо реалізації університетської справи голова українського парламентського клубу К.Левицький визначив так: 1) університет українці мають одержати не шляхом двосторонньої угоди з поляками, а лише від австрійського уряду; 2) його заснування повинно бути доконане у формі імператорського рескрипту.

«Діло» з Хоткевичом веде далі кампанію. – Йдеться про критичні виступи проти ЛНВ в «Ділі» Г. Хоткевича та І. Липи (Хоткевич Г. «Літературно-Науковий Вістник Вісник» // Діло. – 1911. – 16 (3) січня; Липа І. Ще про «Літературно-Науковий Вістник Вісник» // Діло. – 1911. – 8 лютого (26 січня), де, зокрема, нарікалося на редакційну роботу видання та відсутність редакційного комітету:

«Редакцийна мисль мовби завмерла; мовби редагував хто «Вістник» «Вісник» межи иньшою іншою працею, мало завдаючи собі труду, аби лише тримати орган в своїх руках. […] Хто тепер редагує «Вістник» «Вісник» – невідомо. Се якась державна таємниця» (Хоткевич Г. «Літературно-Науковий Вістник Вісник» // Діло. – 1911. – 16 (3) січня).

Поява цих публікацій викликала занепокоєння не лише І.Джиджори, але й інших співробітників ЛНВ, зокрема В.Козловського та М.Федюшки (Євшана). Вони вважали, що такі виступи загрожують не лише репутації журналу, а взагалі українській культурі. Видавець «Ради» Є.Чикаленко звернувся через П.Стебницького до О.Лотоцького виступити на захист ЛНВ і М.Грушевського (Євген Чикаленко і Петро Стебницький: Листування. 1901 – 1922 роки / Упоряд. Н.Миронець, Г.Старовойтенко, О.Степченко. – К., 2008. – С. 249; лист від 12 січня (ст. ст.) 1911 р.). О.Лотоцький відгукнувся публікацією «Теж критика» (Рада. – 1911. – 3 березня. – № 50. – С. 1 – 2). Відповів критикам і сам редактор ЛНВ: Грушевський М. Іще про наше культурне життя // ЛНВ. – 1911. – Т. 53. – Кн. II. – С. 392 – 403 (того ж року стаття увійшла до збірки «Наша політика»).

Стаття М.Грушевського спричинила появу нового, ще більш суб’єктивного випаду: Хоткевич Г. Журнал і публіка (У відповідь ЛНВістникові ЛНВісникові) // Діло. – 1911. – 21, 22 березня). Власне, про цю останню статтю Г. Хоткевича і пише І.Джиджора. Наслідком цієї дискусії стала заява М.Грушевського про зняття з себе обов’язків редактора ЛНВ (ЛНВ. – 1912. – Т. 58. – Кн. IV. – С. 3).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 221 – 222.