13.05.1908 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

З останньої картки П. Професора я не можу докладно вирозуміти, чи П. Професор одержали мій останній лист, чи ні, бо П. Професор дають мені деякі вказівки (щодо виїзду), про які я просив в своїм листі, а з другого боку П. Професор корять мене за те, що я нічого не написав ані про Львів, ані про Київ. Тим часом я в останньому (висланім, мабуть, в п’ятницю) написав коли не все, то в усякім разі все, що знав про Львів – про справи в Т[оварист]ві, політичні й ин[ші] ін[ші], так що про деякі з них писати тепер вже запізно.

Все ж таки я повторю те, що написав, коли П. Проф. виразно напишуть, що листа не одержали. Про Київ обіцяв я написати в другім листі, хоч загалом про що-небудь такого дуже вже конкретного мало що можна написати. Так про Київ маю честь доложити таке.

Про хід роботи в сій книжці пише однозначно зі мною Лаврів. Що ж до контори, то теперішні справи в ній не дуже мені подобаються. Оба наші конторщики, Лаврів і Котик, люди гарні, особливо перший, тільки ж тепер вони переживають якісь свої особливі крізи кризи. Лаврів наслідком непорозумінь з жінкою страшенно журився й журить досі, через що вишукує собі ріжні різні роботи (як, напр., тепер фотографії), яким віддається з деякою навіть пристрастю. Ну та се, розуміється, ще не дуже відбивається на конторі, хоч краще було б, аби він свою пристрасть направив в сей бік.

Зате Котик цілковито здурів: жениться. Тільки ж через те, що не має потрібних документів і не може знайти попа, який би йому дав шлюб, то він пропадає не раз на дуже довгий час, шукаючи попів, тощо. Через те останніми часами трохи терпить на тім коректа, що я мушу за нього робити, а почасти і Лаврів. Та сьогодня сьогодні він якось «оженився», то, може, діло піде краще. Я, розуміється, пишу тільки з свого обов’язку для відома П. Професора і прошу з сього ужитку ніякого не робити, ані не давати йому пізнати, що П. Проф. знають про се, бо я уважаю се за стан переходовий. Коли б так не було, то я б тоді і написав про се. Котику я зробив «внушение» і гадаю, що вистарчить вистачить. Зрештою все йде сяк-так.

В констеляції тутешніх приятельських і ворожих сил, симпатій і антипатий антипатій ніякої зміни нема; Чикаленко і Леонтович держаться по-давньому. Допустив Чикаленко неприємну, навіть скандальну полеміку в «Раді», за що сам тепер кається, а власне, що дав голос Єфремову. Я й користаю з сього настрою, щоб сяк-так обмежити співробітництво Єфремова. Леонтович виставляє на вид, що з відомою справою, для якої закладено Т[оварист]во підпирання укр[аїнської] науки, трудно що-небудь починати, мовляв, замало грошей: 4000 річно (4% від 100000 р[уб.] капіталу]) і знов тільки в цінних паперах.

П. Професор, значить, мають тепер сю справу рішити. Від Ковалевського поки що нема ніякої звістки, але, по словам Бородая, він відноситься прихильно. Соціял Соціал-демократи геть чисто розплювались; то попереду тільки Винниченко і Порш – Петлюра, а тепер Гехтер і Порш, який вилаяв Гехтера за рецензію «Автономії» Порша, на що знова знову Гехтер відповів коротенькою, але доволі остроумною заміткою, поміщеною в передостанньому н[оме]рі «Ради».

Було зібраннє зібрання Укр[аїнського] клубу – доволі многолюдне (98 люда), куди зійшлася уся «буржуазія» – особливо дуже богато багато платонічних українців, а між ними всі гласні город[ської] Думи, які себе почувають українцями, як: Щитковський, Бурчак і т. д. Не прийшла тільки гвардія Науменка: він сам, Трегубов, Орест Левицький; Грінченко і хтось з його сателітів старалися попасти в раду Т[оварист]ва. Я був при скрутинії і бачив, що всі вони подіставали по 5 – 7 голосів (Єфремов, Квасницький і Грінченко), ну та нікого з них, розуміється, не вибрано навіть в заступники, з виїмком Синицького, за яким агітував Жебуньов. Се, мабуть, була остання проба дістатися куди-небудь.

Здорово зчепилися й посварилися на зборах Грінченко з Стешенком, що мило аж було слухати. Пчілка просить мене помогти їй закласти жіноче Т[оварист]во в роді нашої спілки «Труд». Довідався я, що Г.Барвінок нападається на П. Професора в приватних листах до ріжних різних людей за історію з своїми споминами; Пан Проф. мали публично публічно десь їх читати, а в друк не оддали віддали. Скільки знаю, то вона дізналася про се від Грінченка. В двох випадках, де мені відомо було про такі листи, я інтервенію і дав належне поясненнє пояснення сеї справи.

Так, значить, дещо маємо в Київі Києві згуртованого, отже, ceterum censeo, що П. Професорови Професорові невідмінно потреба дати себе чути в Київі Києві: і в Т[оварист]вах, в «сферах», і в «Раді», щоби припадково не запускала коріння «автономія».

Прошу передать мій поклін Пані.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 184 – 185 зв.). Лист написано на двох бланках ЛНВ з адресами київської редакції та контори (Прорізна, 20) та львівської (Чарнецького, 26).

З останньої картки П. Професора… – Йдеться про картку від 11 травня (28 квітня) 1908 р.

Тим часом я в останньому… – Див. лист І.Джиджори від 8 травня (25 квітня) 1908 р.

…пише однозначно зі мною Лаврів. – Йдеться про лист Ю.Тищенка (Сірого) (П.П.Лаврова) від 30 квітня (ст. ст.) 1908 р., в якому він докладно інформує про підготовку до друку V книжки ЛНВ та інші редакційні проблеми. В кінці листа, окрім підпису П.Лаврова, власноручний підпис І.Джиджори (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 582, с. 39 – 40).

…особливо перший… – Між І.Джиджорою та Ю.Тищенком (Сірим), який заступив його на посаді завідувача київської контори ЛНВ, від першого знайомства встановилися теплі стосунки. З симпатією описує Ю.Тищенко (Сірий) молодого адепта української історії у своїх спогадах:

«Я переконався, що ця людина цілком віддана своєму професорові, – не тільки шанує, а то навіть і обожнює його. За цю відданість пізніше доводилось не раз чути від декого, що Джиджора просто підлабузнюється до професора, що він робить це у своїх корисливих цілях, аби швидше дістати докторат, а потім доцентуру, що він до огиди підлещується до Грушевського й по-лакейському гнеться перед ним. […]

Але мушу тут, в ім’я правди, ствердити, що, здебільшого, все це наклепи. Джиджора давно вже лежить у сирій землі й не може обороняти себе перед тим, що час від часу з’являється в друкові про його стосунки з Грушевським, а тому я вважав за свій святий обов’язок згадати про це. Не знаю, чи мав Джиджора у своїх взаєминах якісь особисті приховані інтереси. Думаю, що ні, бо він був надзвичайно здібною людиною. Навіть зі своїми лінощами, а мав таки їх досить, міг би легко осягти докторат і доцентуру без особливих поклонів перед паном професором» (Тищенко (Сірий) Ю. З моїх зустрічей: Спогади / Упоряд. О.Сидоренко, Н.Сидоренко. Передм. М.Шудрі. – К, 1997. – С. 16 – 19).

Збереглося декілька листів Ю.Тищенка (Сірого) до І.Джиджори, які так само свідчать про велику повагу і симпатії (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2316, арк. 56 – 57 зв.; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка, ф. 122, од. зб. 7).

Лаврів наслідком непорозумінь з жінкою страшенно журився… – За даними дослідниці життєвого та творчого шляху Ю.Тищенка (Сірого) О.Мельник, влітку 1906 р. Ю.Тищенко (Сірий) взяв шлюб з учителькою народної школи при залізничній станції Долгінцеве на Катеринославщині Вірою фон Ротріх. У 1907 р. в них народився син Борис. У листі до М.Грушевського від 9 квітня (27 березня) 1908 р. Тищенко писав:

«Все, що було в житті найкращого, в що я вірив, для чого жив – розбито і зруйновано. Нема в мене сем’ї сім’ї. Час розлуки зробив своє, і я втіряв втеряв дружину. Був там, розійшовся як найкраще і зістався сам. Вибачте, що ділюся своїм горем. Се була причина того, що я хотів лишити все на світі, а тепер одумався і буду жити для діла». (Мельник О. Щоденник Юрія Тищенка (Сірого) (1919 – 1924) // Український археографічний щорічник. – Нова серія. – К., 2007. – Вип. 12. – С. 657).

Перебуваючи на еміграції, Ю.Тищенку (Сірому) вдалося переправити сина Бориса до Праги. Отже, на час написання цього листа І.Джиджори М.Грушевський вже знав про настрій завідувача київської контори ЛНВ.

Допустив Чикаленко неприємну, навіть скандальну полеміку – Див. коментар до листа І.Джиджори від 23 (10) квітня 1908 р.

…Гехтера за рецензію «Автономії» Порша… - Йдеться про працю: Порш М. Про автономію України. – К.: Видавництво «Знаття – то сила», 1908 (того ж року праця друкувалася на сторінках тижневика «Слово»). Рецензія: Гехтер М. Про автономію України // Рада. – 1908. – 19 квітня. – № 90. – С. 2 – 3.

Гехтер відповів коротенькою, але доволі остроумною заміткою… – У своєму «Листі до читачів» М.Гехтер дослівно писав:

«В ч. 90 «Ради» я висловив свою думку про брошуру д. Порша «Про автономію України». У відповідь на це д. Порш в останнім (17) числі «Слова» висловив свою думку про мою особу. З цього очевидно, що способи висловлювання своїх думок і об’єкти критики в нас з д. Поршем занадто ріжні різні, щоб був хоч найменший raison d’etre вести дальшу полеміку. Тому, бажаючи д. Поршеві зажити ще більшої слави на полі «чтения в сердцах», а читачам «Слова» – знайти в дальшім числі цього органу ще пікантніші подробиці про мою особу, – я назавжди лишаю поле битви з д. Поршем» (Рада. – 1908. – 29 квітня. – № 98. – С. 4).

Укр[аїнського] клубу… – Установчі збори Українського клубу (літературно-мистецького громадського зібрання) відбулися 27 квітня (ст. ст.) 1908 р. у приміщенні Київського громадського зібрання. На порядок денний було винесено вибори старшини і ревізійної комісії. На старшину обрано 12 осіб: Л.Жебуньов, М.Лисенко, М.Страдомський, О.Юркевич, В.Бублик, О.Пчілка, М.Старицька, І.Ігнатович, М.Галин, О.Черняхівський, В.Леонтович, М.Синицький. Кандидатами до старшин обрано В.Лозинського, І.Стешенка, Л.Старицьку-Черняхівську, М.Біляшівського, О.Мишугу.

На установчих зборах обговорювалося важливе питання набуття приміщення для зібрань. Пропозицію засідати в одному помешканні з «Просвітою» було відкинуто. Невдовзі Український клуб зайняв частину цокольного поверху будинку на вул. Володимирській, 42. Там також відбувалися прилюдні засідання та лекції Українського наукового товариства у Києві. Незмінним головою старшин клубу був М.Лисенко. Клуб закрито царською адміністрацією 11 жовтня 1912 р. Його наступником став український клуб «Родина».

Г.Барвінок попадається на П. Професора… – Після смерті Марка Вовчка Ганна Барвінок подала до ЛНВ свої спомини про неї. У них було багато особистого і суб’єктивного, тому М.Грушевський відмовився їх друкувати. Це роздратувало письменницю, яка висловила своє незадоволення в листах до І.Шрага, а також до редактора ЛНВ М.Грушевського. Так, у листі від 12 лютого (ст. ст.) 1908 р. вона просила повернути її рукопис та нарікала на посилання на факти зі спогадів, що поширюються серед українських письменників (Мицик Ю., Чепела Ю., Шолудько І. Листи Ганни Барвінок (Олександри Куліш) до Михайла Грушевського // Сіверянський літопис. – Чернігів, 2006. – № 2. – С 35). З подібним проханням звертається письменниця і в листі від 20 березня (ст. ст.) 1908 р.:

«Прошло уже почти полгода, как Вам передал так доверчиво г. Шраг мою рукопись «Воспоминания о Марке Вовчке», я же Вам писала, как и прежде во Львов, что если рукопись вам не понравится, то прошу возвратить ее обратно. И в этом обиды быть не могло. Но здесь Вы и публично публічно читали сами, и давали другим читать публично, так что уже и восстановился и взгляд на мою рукопись, и г. Гринченко делал ссылки на факты из моей рукописи (Ганны Барвинок). Теперь Вы ее до сих пор (выеденного яйца) не возвращаете» (Там само).

У листі від 24 квітня (ст. ст.) Олександра Михайлівна повідомила, що рукопис свій, «даже исправленный», отримала (Там само). Так що на час написання даного листа І.Джиджори цю справу вже була полагоджено, проте плітки ходили ще довго.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 161 – 162.