Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

8.05.1908 р. До М. Грушевського

Київ Київ, 25/ІV. ст. ст. 08

Варіанти тексту

Високоповажаний Пане Професор!

З Москви я виїхав в половині страстного страсного тижня, через те що мені нічого було там робити, а жити в Москві дорого коштує: усі архіви і бібліотеки в страстнім страснім і великоднім тижни тижні були закриті і відчиняються щойно по Фоминій неділи неділі. Те саме було і в Київі Києві. З огляду на се і на події в Галичині я не міг здержатись, щоб не поїхати на час свят в Галичину, де я перебув свята, приглядаючись тим часом станови станові річий речей в Галичині.

Тут я задержався (у Львові) два дні більше, ніби як се виходило з мого розкладу часу, а через що – я скажу низше нижче. Я виїхав до Київа Києва, щоби відповідно до доручення П. Професора допильнувати виходу V кн[ижки] ЛНВістника ЛНВісника, а потім знова знову виїхати в Москву. Але що коректи всі у П. Професора і конторі нічого невідомо про те, хто має випустити V кн[ижку], проте я хвилево лишився «за штатом» і прошу в сій справі скорої резолюції, якої я очікуватиму в Київі Києві, заходячи тим часом в університетську бібліотеку.

Про ситуацію маю честь доложити ось що. Зачинаю від Галичини. Приїхавши сюди, я одібрав вражіннє враження, що в Наук[овому] товаристві в часі неприсутности неприсутності П. Професора дехто зачав самовільно розпоряжатися розпоряджатися, користаючи чи радше з нагоди хороби хвороби Франка. Мені принаймні не було відомо, чи усі ті заходи і відозва іменем Т[оварист]ва робились з відома П. Професора.

Я власне через те два дні лишився у Львові, що через два дні мало відбутися quasi засіданнє засідання Виділу, скликане д[окто]ром Томашівським, на якім я хотів бути, а перед тим заявив Козловському, що коли се справді буде засіданнє засідання, то я запротестую, бо воно неформально скликане (не головою, ані заступником, якого нема). Засіданнє Засідання вправді відбулося, але тільки в формі приватної наради, проти чого я очевидно нічого не міг сказати. Але на все те, що тут діялося за той час, на будуче, по моїй думці, треба звернути увагу і не допускати ніколи до такої можливости можливості того рода автономії.

Політична ситуація така. Націонал-демократи (т. є. управа і Клюб Клуб) im grossen und ganzen вдоволені з переміни намісника. Крім того, що він настановлений на правах звичайного намісника, а без спеціяльної спеціальної повновласти повновласті, як се було з Потоцьким, він мусів згодитися на такі умови, предложені йому Беком:

1) не має бути ніяких репресій за те, що сталося;

2) реформа адміністрації, що має головно проявитися в напрямі я[к]найбільшої контролі місцевих властей;

3) «мирна політика» в українсько-польських відносинах;

4) підписаннє підписання і перейняте перейняття до виконання – оскільки се в його компетенції – пакту відомого, зробленого між Беком а Клюбом Клубом; і нарешті

5) зазначеннє зазначення перших 3-х точок, особливо 2-ої, в вступній промові намісника до урядників.

Зараз будуть П. Професор могли сконтролювати тільки останню точку, прочитавши текст промови, яка в тих днях має бути виголошена. За те наша преса має здержатися від атак на намісника, «щоб не утруднювати порозуміння» чи, як дипломатично говориться, «щоби не давати намісникови намісникові оружія в руки до викрутів, що, мовляв, самі русини утруднють і т. д.». З тої самої причини «преса» («Діло») не нападалася і на Шептицького за його «казанє» «казання», яке мало на меті «протерти дорогу» до нового курсу. Одначе отсе, як сказано, вдоволеннє вдоволення новим намісником спочиває головно на тій надії і переконанню переконанні, що він не буде підпирати москвофілів. Але тут-то власне «зарыта собака» щодо дальшої політики.

Річ ось в чім. Москвофілів Бобжинський підпирати, мабуть, не буде, що навіть трохи вже і проявилось, як можна знати з голосів москвофільської преси і иньших інших жерел (невдала авдієнція москвофілів у Бобж[инського]). Тільки ж нашим політикам з добрим нюхом, а зрештою з «опиту і прахтики», відомо, що Бобжинський славний майстер від вишукування серед «суспільности суспільності» «порядочних елементів» і творення з них «партій». Зрештою Барвінський відразу зачав брати штурмом <Кавки>.

Отже, цілий Нар[одний] комітет разом з Клюбом Клубом cum rara unanimitate вдарив «в поєднавчий» тон політики супроти намісництва, якої зміст замикається в словах: не даймося випередити Барвінському і йому подібним. Се зрештою не моя видумка; се було ясно сказане на останньому засіданню засіданні Нар[одного] ком[ітету] (2.V.), тільки, може, не тими самими словами.

Я, розуміється, з свого боку протестував проти такого ставлення справи. Звідсіля походить і директива Нар[одного] комітету, щоб усі наші культурно-просвітні товариства йшли представлятися новому наміснику. Все те я докладаю П. Професору через те, щоб П. Професор звернули на се особливу увагу ось через що. Того рода політика безумовно погана, і коли наразі вона деякі користи користі, якісь «концесії» принесе, то зате супроти загального інтересу, а головне настрою, ставить Комітет і загалом усіх «провідників» в доволі незручне положеннє положення.

І П. Професор, коли будуть уважали за потрібне, можуть не ангажуватися, коли не хотять дуже в активну політику, стоячи на прінціпі принципі сильно шахувати Комітет і т. д. і тим способом держати його в деяких «границях «почтительности» чи чого треба буде. З обіцянок, пороблених правительством, є досі зреалізована одна, як, може, П. Проф. відомо – банк з 20-міліоновим закладним капіталом. Але се поки з огляду на фінансові кон’юнктури держиться в тайні.

В теперішнім критичнім положенню положенні правительства Клюб Клуб рішився піддержувати його в заміну за концесію еміграцийного еміграційного бюра. Далі ще така справа. 14 н. ст. мая, скільки здається, мають бути загальні збори «Дністра». 6 членів надзираючої ради уступає; і з них, скільки я маю звістки, тільки 4 наново буде вибрано, а на 2-х значить вакансія. Чи не варто було б подбати, щоб П. Професор туди увійшли? На університеті має бути спокій, бо поляки, боячись, що[б] не замкнено університету, постановили здержуватись від усяких провокацій, а навіть не дати себе спровокувати.

Може бути, що мої звістки спізнені і П. Професор мають їх з иншого іншого жерела джерела – тоді вони принаймні не зашкодять. В усякім разі вони походять з добрих жерел.

Про тутешні справи напишу в другім листі. Зрештою тут усе менш-більш добре. «Рада» з 74 [-го] № змінила свій напрям, наскільки його мала перед тим – а власне стала «націоналістичною» газетою. Одно не гарно, що Єфремов занадто сюди вліз, причім дякуючи йому, між ним і редакцією а Коваленком Ол[ексою] вийшов скандал, так що сього останнього викинули з льокалю «Ради». Євген Харлампович держиться добре, Леонтович теж.

До речі, Леонтовича я на власну руку просив написати про «Терновий вінок» і другу частину Кримського «Пальмового гилля гілля», яке щойно вийшло. Я вважав, що таке становище до Леонтовича загалом лежить в інтенціях П. Професора. Коли ж в сьому випадку я зле зробив, то прошу написати и перепрошу його. Поки що ceterum censeo, що П. Професору треба «Раді» і т. д. як-небудь дати себе знати, бо П. Проф. давно вже тут інтер[ес]ували. Хай люде люди не відвикають. З глибоким поважаннєм поважанням

І.Джиджора


Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 169 – 174).

по Фоминій неділи неділі. – У листі з Москви від 11 квітня (29 березня) 1908 р. до нареченої, Наталі Навроцької, Іван Джиджора писав:

«Я в Москві пробуду до страсного тижня, коли виїзджаю в Київ, бо тут в тім часі усі архіви і бібліотеки будуть закриті. Через те мені нічого тут даром сидіти. Воно то і не було б даром, робота знайшлась би, тільки тут страшенно дорого мене коштує, головно готель, в якому мушу жити» (ЦДІАЛ України, ф. 309, оп. 1, спр. 2317, арк. 50).

Традиційно на час великих християнських свят, так само у вихідні дні, московські архіви та бібліотеки не працювали. Про розпорядок і специфіку роботи московських архівів 2 жовтня 1907 р. один з учнів М.Грушевського М.Кордуба ділився своїми враженнями у листі до С.Томашівського:

«Як я довго буду в Москві, сего цього напевно сказати годі, однак надіюся упоратися з роботою до початку грудня. Тут робота йде – дуже звільна, архів отворений лише 11 – 3, але часто доперва 1/2 12 приносять ключі від шаф. В суботу він все замкнений, се звичай з давних часів, так сказати б, національна традиция, бо в суботу кождий кожен москвич іде до парні купати своє грішне тіло. До того тут множество ріжних різних свят, яких у нас зовсім не обходять – відколи я тут, себто від початку н. ст. нашого вересня не було тиждня тижня без сьвята свята.

Через се число робучих робочих днів в тиждни тижні редукуєся редукується з 6-ти на 4 або 3. Тому тут постулят постулат 8-годинної праці немислимий до переведеня переведення – се кажу отверто відверто мимо своїх ес-декских переконань. По обіді йду до бібліотеки Рум’янцевського музея, котра отворена до 8-ої, але часом годі дістати місце, так все запхано. Зітхаю за вигідними умовами научної роботи, якими користувався чоловік у Відни Відні, але дарма» (ЦДІАЛ України, ф. 368, оп. 1, спр. 170, арк. 15 – 16; Пришляк В. Мирон Кордуба та Іван Джиджора: рецензент і автор // До джерел. Зб. наук. пр. на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70 – ліття. – Київ; Львів, 2004. – Т. II. – С. 529).

з переміни намісника. – Після вбивства А.Потоцького намісником Галичини було призначено М.Бобжинського (номінація відбулася 28 квітня 1908 p.). Вирішальну роль у його призначенні відіграли зовнішньополітичні інтереси Габсбурзької монархії, яка саме тоді виношувала плани інкорпорації Боснії, а відтак потребувала польсько-українського союзу, скерованого проти Росії. Окрім того, Відень прагнув стабілізувати ситуацію в Галичині. М.Бобжинський став восьмим керівником політичного уряду краю від початку автономічного періоду. Детально див.: Аркуша О. Міхал Бобжинський та українське питання в Галичині // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2000. – Вип. 35 – 36. – С. 168 – 206.

…пакту відомого, зробленого між Беком а клюбом клубом… – Після парламентських виборів в Австро-Угорщині 1907 p., які були проведені на підставі нового виборного закону, зміцнилося українське парламентське представництво (28 осіб). Новообрані українські парламентарі відразу представили австрійському прем’єру Максиміліану Беку меморіал, у якому виклали основні вимоги українців.

У меморіалі йшлося про: припинення виборчих зловживань, негайне проведення виборчої реформи до Галицького сейму на основі загального виборчого права, використання української мови як урядової нарівні з польською, запровадження в Галицькому намісництві окремої української секції, заснування українського університету у Львові та нових середніх шкіл, субсидії українським культурно-просвітнім та економічним інституціям тощо.

Ця угода поклала початок тому затяжному процесу боротьби за проведення сеймової виборчої реформи та заснування самостійного українського університету, який обговорюється у листуванні М.Грушевського з І.Джиджорою та висвітлюється у публіцистичних працях учителя і учня.

«Рада» з 74[-го] № змінила свій напрям… – Про необхідність зміни напряму писав у листі до П.Стебницького видавець газети Є.Чикаленко:

«рішили ми мінять потрохи курс: покидать загальнорос[ійські] теми і переходити на національні та на спеціально українські, т. є. заповнювать той пробіл, який єсть в рос[ійській] пресі. Рішили ми зробить «Раду» українською не тільки по мові, а й по змісту. Головним чином писать про те, що російська преса замовчує свідомо чи несвідомо. Загальний голос наших передплатників давно про се висловлювався, але ми боялись докорів в шовінізмі, боялись одступить од рос[ійського] шаблону, до якого звикли, на якому виховались. Нарешті рішились і, як бачите, зо два тижні пишем переважно на українські теми» (Євген Чикаленко і Петро Стебницький. Листування: 1901 – 1922 роки / Упоряд. Н.Миронець, І.Старовойтенко, О.Степченко. – К., 2008. – С. 89; лист від 12 квітня (ст. ст.) 1908 p.).

Ніяких заяв у № 74 «Ради» від 29 березня (11 квітня) 1908 р. вміщено не було. Не змінилися і традиційні рубрики газети та тематика (переважно на українські теми, як було і в попередніх числах).

Єфремов занадто сюди вліз… – Див. коментар до листа І.Джиджори від 23 (10) квітня 1908 р.

Леонтовича я на власну руку просив написати про «Терновий вінок» і другу частину Кримського «Пальмового гилля гілля»… – Йдеться про видання: Кримський А. Пальмови гилля гілля: Екзотичні поезії. – М., 1908. – Ч. II (1903 – 1908); Терновий вінок: Літературно-артистичний альманах / Під ред. Олекси Коваленка. – К., 1908. Рецензій В.Леонтовича на ці видання в ЛНВ опубліковано не було. На обидві частини поезій та поетичних перекладів А.Кримського «Пальмове гілля» подав рецензію М.Євшан (ЛНВ. – 1909. – Т. 48. – Кн. XII. – С. 570 – 576).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 157 – 160.