28 – 30.06.1907 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Посилаю 29 арк[уш] і 2-ий IV тома «Історії». Перший поки що здержано для окладки, котру теж посилаю. Ходить про те, чи вірш «Житє Життя економічне, культурне…» через помилку додано, чи так треба? Я, не знаючи, наскільки змінено 2-ге вид[ання], теж нічого певного не можу сказати. При тій нагоді прошу при найблизшій найближчій висилці коректи або рукопису всередині прислати букву Л, котрої через похибку не додано.

В книжку таки ввійде «Єрусалим», бо лишалося не 4, а 8 порожніх сторінок. Через те я мусів знова знову урвати статі статті Франка і Ко[шово]го і 2 рецензії.

Вчера Вчора я виплатив 150 карб[ованців] друкарні на рахунок V кн[ижки], инакше інакше не можна було. Далі впоминається друкарня решти грошей за ЛНВ і каже упр[авляющий], що властитель писатиме по гроші за «Історію». Взяти мені грошей на решту нівідки нізвідки, бо хоч передплата і йде (навіть кількох нових), але дуже поволи поволі.

Вчера Вчора я переговорював з Леонтовичем, стрінувшись з ним в «Раді» – при тім був і Чи[кален]ко, котрого Леонтович попросив. Леонтович нібито дуже радий друкарні, та несподівано заявив, що справа по справедливости справедливості беручи формально не рішена, бо на 9 комітетових на засіданню засіданні було тільки 4. Однак сказав, що він, мовляв, постарається у Симиренка, і я, розуміється, кільки міг, тільки його гласкав. Але все-таки вражінє враження маю, що йому не дуже хочеться того. Через те, аби паралізувати його евентуальні заходи contra, я просив Чи[кален]ка зайти до Ант[онови]ча і його вислати до Симиренка. Ан[тонов]ич має бути прихильний. Леонтович просив мене до себе, а про результат обіцяв сповістити мене зараз, як тільки Симиренко дасть дефінітивну відповідь.

Переговорив я також і [з] Олександром Сергієвичем і передав йому банкового листа (на його ім’я).

В «Раді» я маю досить вже впливу на Павловського, і, може, вдасться мені не пустити того, чого не треба буде. Ага, «Раді» грозить замкненнє замкнення за по-дурному переповіджену кореспонденцію «Слова» («нашого») про зав’язаннє зав’язання «С[оюза] и[стинно]-рус[ских] люд[ей]» в Каменці-Под[ільському] чи в Могилеві. Але в понеділок їде П[авловськ]ий до губернатора, і, може, дасться се залагодити.

З глибокою пошаною

І.Джиджора

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 334 – 335 зв.).

Місце написання встановлено за змістом, дату – орієнтовно за попереднім та наступним листом І.Джиджори до М.Грушевського (від 27 (14) червня та 1 липня (18 червня) 1907 р.).

…знова знову урвати статі статті Франка…- Йдеться про продовження публікації праці Івана Франка «Середні віки і їх поет» (глава IV. Божественна комедія), розпочатої у книжках III, IV, V за 1907 р. Названа глава праці І.Франка продовжувала друкуватися у книжках VII, VIII–IX, X, XI, закінчена у книжці XII за 1907 р.

…і Ко[шово]го… - Йдеться про працю В.Кошового (опублікована під криптонімом «В.Ко-ий») «Національно-територіальні межі України і території иньших інших областей Росії», розпочату публікацією у червневій книжці (ЛНВ. – 1907. – Т. 38. – Кн. VI. – С. 468 – 477), а закінчену у книжках VIII-IX, XI, XII за 1907 р.

…впоминається друкарня решти грошей за ЛНВ, і каже упр[авляющий], що властитель писатиме по гроші за «Історію». – Про вимоги друкарні щодо виплат декілька разів писав М.Грушевському Ю.Сидоряк. Повідомляючи про завершення друку VI книжки ЛНВ, 3 липня (20 червня) 1907 р. складач писав, що управитель друкарні довірочно передав йому незадоволення власника друкарні К.Григоровича-Барського затримкою оплати. В разі непогашення заборгованості впродовж 3-х днів він наказав призупинити складання наступної книжки ЛНВ, тому Ю.Сидоряк передає прохання управителя прислати хоча б 200 руб., бо «Барський любить додержати слова» (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 741, с. 42).

18(5) липня 1907 р. вже сам власник друкарні К.Григорович-Барський листовно звернувся в цій справі до М.Грушевського. Він просив прислати 300 руб. в рахунок видрукуваних 17-ти аркушів IV та VI томів «Історії України-Руси» та 173 руб. 17 коп., недоплачені за 38 том (Кн. VI) ЛНВ. Наприкінці листа нагадував, що всі роботи друкарня виконує виключно за готівку, про що було попереджено при розміщенні замовлення (Там само, спр. 97, арк. 11). У відповідь М.Грушевський повідомив про свої розпорядження щодо згаданих виплат, але водночас висловив здивування вимогам власника друкарні (Там само, арк. 21).

Леонтович нібито дуже радий друкарні… – Ще за життя В.Ф.Симиренко склав заповіт, за яким усе майно, що оцінювалося у 10 млн руб., після смерті його дружини повинно було перейти на потреби української культури. Спадкоємцями та виконавцями заповіту В.Симиренко призначив В.Антоновича, М.Лисенка, М.Комарова, В.Науменка, В.Леонтовича, М.Грушевського, І.Шрага, П.Стебницького, С.Єфремова, Є.Чикаленка (невдовзі В.Науменка виключив сам В.Симиренко).

Цей гурт українських діячів, який звався «комітетом спадкоємців», за погодженням з меценатом та його довіреною особою, небожем дружини Володимиром Леонтовичем, прагнув закласти низку українських інституцій, зокрема українську друкарню, інститут українознавства тощо.

Нагальною потребою після 1906 р. була власна українська друкарня. Це добре розуміли видавці українських газет, а особливо М.Грушевський, який переніс до Києва ЛНВ, друк окремих видань Українсько-руської видавничої спілки, власних праць. Справа закладання друкарні обговорювалася у листах Є.Чикаленка до М.Грушевського. Так, 14 липня (ст. ст.) 1907 р. він писав про вимоги В.Леонтовича, щоб друкарня давала комітетові 6% зиску, що викликало сумніви щодо доцільності справи (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 822, арк. 76 – 76 зв.).

17 серпня (ст. ст.) 1907 р. Євген Харлампович пропонував комітетові зібратися у Києві 29 серпня (ст. ст.) 1907 p., коли там на з’їзді Української радикально-демократичної партії мали бути М.Комаров, І.Шраг, П.Стебницький:

«Я гадаю, що Вам треба буть. З Антоновичем ми вже радились неоднократно, варто було б порадитись і з инчими іншими, а їх на другий час не зберете. Варто б скористатись нагодою, що вони будуть в Київі Києві 29-го, а може, до того часу й Антонович приїде та Вас[иль] Федорович, бо він вже давненько виїхав в Сидоровку» (Там само, арк. 107 зв.).

Проект реалізований не був, але відомості, подані в даному та інших листах І.Джиджори, є важливим джерелом до відтворення діяльності «комітету спадкоємців».

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 79 – 80.