2 пол. 01.1912 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Позвольте привитати привітати Вас з Новим роком і побажати Вам і далі в повні сили й здоров’я та енергії працювати для добра рідного краю.

Рецензійки для VI кн. Записок я постараюся приготовити. Покажчик зладжу я, коли Возняк не робитиме. До Вістника Вісника сьогодні відослав відіслав рецензію на вірші В.Юринця. Рецензія дуже остра, але я просив би вас, Пане Професор, не злагідняти її, бо з такими претензіональними співаками треба раз дати собі раду. Я в кінці її забув додати дещо, то посилаю в сім листі.

Для другої книжки (за лютий) я дам рецензію на збірку Супранівського «На вічну пам’ять Шевченкови Шевченкові». Рецензія буде дуже неприхильна, бо книжка видана недбало, несмачно і з величезними пропусками й літературними помилками.

До Вістника Вісника – до 1 чи 2-ої книжки дам ширшу статю статтю – під заголовком «Наші недоторкані» з приводу фелєтона фейлетона П.Карманського в ч. 9 «Діла» через віщо не пишуть галицькі «творці». Статя Стаття буде також з’їдлива. На обгортці 1-ої кн. у всякім разі можете її зазначити, бо я до неї візьмуся в сих днях – тема ся мене цікавить і дещо я вже передумав.

Посилаю Вам вирізку з «Впереда» новинки, яку склав редактор його про напасти «Діла» на Вас.

Не знаю, чи одержали Ви той лист мій, де я оповідав, що в авторі тих фелєтонів фейлетонів тутешня опінія бачить Томашівського. Близших Ближчих однак доказів нема. Тільки шляхом відкидання можна прийти до того, що се лише він міг бути. Тим часом останніми часами уперто говорять, що то не Томашівський. Отже коли не він, то не знаю вже хто. Казав Вам, що чув: коли люде люди брехали, то й я з ними! Чутка про те виходила нібито від Охримовича, отже я мав право їй увірувати.

Чув я ще, що націонал-демократи взагалі подумують захопити Товариство і посадити в нім своїх людей, принаймні у Виділі, лишивши тільки Вас головою. Шкода, що «Тижня» немає. Хоч яке засилля мають тепер наші «реалісти», але добра європейська газета могла би мати свій вплив. Читачі і передплатники знайшлись би – се так і иньші інші говорять, тільки щоб адміністрацію поставити гаразд. Олесницький видає щоденне «Нове слово». Мізерія неможлива. Страчений гріш, і то гріш грубий!

Прошу, Пане Професоре, сказати, аби мені вислали крім тої двадцятки відбиток з моєї статі статті, яку ви обіцяли мені, ще й ту коректу з поправками, яку я вислав Вам: вона мені знадобиться для будучого евентуального переробляння статі статті.

Бувайте здорові.

Вол. Дорошенко

P.S. На коли прислати бібліографічний покажчик за останній квартал 1911 p.?

P.P.S. Я не знаю, як писати огляд наукового руху, коли не присилають ні київських «Чтеній», ні «Трудов Киевской духовной академии», ні «Трудов» Археологічного з’їзду в Чернігові і таке иньше інше! Просто біда! Скажіть крім того, нехай з контори «ЛНВ» вишлють нам «Сов[ременный] мир», «Русск[ое] богатство» за другу половину 1911 р. – досі не прислали, а […] би тут треба було.

[Додається вирізка з газети «Вперед», передруковуємо її текст:]

З українського житя життя і політики

Громадська безхарактерність

Як розвинена серед нашої суспільности суспільності громадська безхарактерність, політична гіпокризія, брак почутя почуття відвічальности відвічальності за власні діла і слова, доказом сього з многих фактів тільки один, який варто виволікти на денне світло.

Видав проф.Михайло Грушевський ряд своїх статий статей, міщених у місячнику «Літературно-науковий Вістник Вісник», окремою брошурою під заголовком «Наша політика». Проф.Грушевський не є у нас активним політиком, але за те бистрим обсерватором нашого громадського житя життя. Тож і статі статті проф. Грушевського, які зложились на поважну брошуру, незвичайно цінні власне тими бистрими а заразом вірними увагами, поміченями, характеристиками громадського обсерватора.

Але з «націонал-демократичного штадтпункту» мають вони одну хибу, а саме, в них не тільки не хвалить ся усеї політики останнього курсу укр. націонал-демократів, але навпаки, ся політика знаходить в статях статтях проф.Грушевського слова критики, часами навіть ідкої їдкої, але слушної. Се вистарчило вистачило, щоби усю брошуру в очах суспільности суспільності обезцінити, мало того, оплюгавити, словом, обійтися з нею по «націонал-демократичному». Ну, та хай би і так! Годі вимагати від когута, аби він інакше пів, як вміє і як привик. З другого боку не нам учити націонал-демократичних когутів, як вони мають піяти.

Але тут важна інша річ. Можна ж, на нашу думку, і від націонал-демократів вимагати одного: бодай крихіточки громадської чесности чесності, можна вимагати від них, аби вони стріляли на людий людей не з-за плота, аби мали відвагу за слова і діла свої брати відвічальність.

А власне з брошурою проф. Грушевського поступили собі панове націонал-демократи не по громадськи, нечесно, вилаявши по свому своєму в «Ділі» її автора. Та якби ся лайка поміщена була як передовиця, без підпису, можна б мати для сього певне оправданє оправдання. Але «Діло» помістило «гльосси глоси» до брошури проф.Груш[евського] у фейлетоні кількох своїх чисел, не подаючи автора тих глос, хоч як знаємо про се з певних джерел, є ним оден один з учеників проф. Грушевського, а редактором оден один із редакторів «Діла», кандидат на українського Грабського, котрого редакторську руку і цілі вставки в тексті дуже виразно при побіжнім навіть читаню читанні «гльоссів» можна пізнати.

Як кваліфікувати поступованє поступування людий людей, що уходять за «ідеольогів ідеологів» націонал-демократії, а не мають на стільки громадської чесности чесності та відваги, щоби під своїми думками і словами покласти власний підпис, не треба й говорити.

[Далі – знову текст листа В.Дорошенка]

Тепер ще пару слів від себе маю сказати до Вас, Високоповажаний Пане Професор.

Кінець рецензії на Юринцеві вірші вислав я разом зі статейкою до «Засіву». Отже тепер у Вас ціла рецензія. Я просив був не вичеркувати звідти нічого, але розуміється злагідняти вирази і усувати деякі надто драстичні Ви яко редактор зовсім в праві. Я навіть хочу Вас просити викинути одну фразу, котра може дати привід до непорозумінь, – ту, де говориться, що автор не вертає довгів. Боюсь, що галичани візьмуть се буквально!

Далі можна викинути цілий уступ про червонощокого парубчака, занятого писаркою в бюрі або вганянєм вганянням за душами – спроваджуванєм спроваджуванням робітників до Америки? Що у Галичині є такі академіки, що се роблять – то се факт. Є ціла шайка еміграційних гієн, котра зганяє до бюр мужиків по 1 кор[оні] від штуки!

Маю підстави думати, що й автор належав до тої шайки – він служив у еміграційнім бюрі в Найберуні, де не конче добрі «здєлки» робляться! Власне тому, що чоловік з таким пакостним формуляром зітхає і строїть із себе якогось не від миру сього – не то декадента, не то просто юродивого, – я й зачепив сей факт. Але коли уважаєте за потрібне – викиньте, якщо уступ той не до речі і не вяжеться в’яжеться ніяк з критикою. Иньші Інші ж свої «обвинувачення» я піддержую в усій їх силі. Юринець – се один з типів галицько-українських «пѣнкоснимателей», отже для того я й так жорстокий до нього: не з особистих яких, а чисто принципіяльних принципіальних причин.

Ще одна просьба. Скажіть, щоб усіх «надбиток» і відбиток – як з «Вістника Вісника», так і з Записок київських неодмінно і правильно висилали до нашої бібліотеки по одному примірнику.

З великою шанобою

Волод. Дорошенко

Лист був запечатав, але знов роспечатав розпечатав, щоб дописать про журнали, а що марки вже наклеїв, то й лишив той самий конверт.

Примітки

Центральний державний історичний архів України у м.Києві, ф. 1235, спр. 459, арк. 471-474.

Місце та приблизний час написання встановлено за змістом.

…рецензію на вірші В.Юринця. – тобто, на книгу: Юринець Вол. Чергою хвиль: Лірика. – Львів, 1911. Рецензія друкована у ЛНВ, 1912, кн. 2.

…рецензію на збірку Супранівського… – така рецензія не публікувалася.

…з приводу фелєтона фейлетона П.Карманського… – згадується стаття П.Карманського «Для чого упадають наші видавництва?». Публікацій В.Дорошенка з приводу цієї статті не виявлено.

Охримович Володимир (1870-1940) – адвокат, учений, журналіст, голова Статистичної комісії НТШ.

Олесницький Євген (1860-1917) – визначний галицький громадсько-політичний діяч, адвокат, економіст, публіцист, перекладач, дійсний член НТШ (з 1899). Посол до галицького сойму (1900-1910), у 1907-1917 – посол до віденського парламенту.

«Нове слово» – популярна ілюстрована щоденна газета. Видавалася у Львові в 1912-1915 роках. Офіційний редактор-видавець Л.Цегельський.

…кандидат на українського Грабського… – тобто, кандидат на ще одного ворога українства. Грабський Станіслав (1870-1949) – польський правник і політик, професор Львівського університету, один з лідерів Народових демократів. Перебуваючи на посаді міністра освіти (1923-26), спричинився до утисків української мови і фактичного знищення українського шкільництва на історичних українських землях, які були у складі Польщі.

пѣнкоснимателей – образ з твору М. Є. Салтыкова-Щедріна «Дневник провинциала в Петербурге» – тип безпринципного ліберального інтелігента.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2001 р., т. 2, с. 254 – 257.