Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Красне письменство / Драматичні твори / Хмельницький в Переяславі / Образ третій

Хмельницький в Переяславі

Образ третій

Михайло Грушевський

13 лютого 1649 р.

Простора міщанська світлиця. Кн. Четвертинський й о. Дам’ян в щирій розмові.

Четвертинський

Так, превелебний отче! Треба сказати правду в очі: становище наше таке, що до відчаю чоловік мусить прийти. Для панів поляків ми все-таки люди непевні, підозрілі, скільки б не працювали для Річи Посполитої, а для козацтва, для народу – ми ляхи!

О. Дам’ян

Руські кості оброслі лядським м’ясом.

Четвертинський

І його треба оббити до кості, щоб була чиста! Так, отче! А полякам все буде смердіти твоя руська кістка, поки не відрікся всього – віри, мови, народу свого. Мало – відрікся, а потоптав то все, поплював, зогидив собі і людям, став ворогом, мучителем, гіршим від польського ката.

О. Дам’ян

Як князь Ярема.

Четвертинський

(рецитує).

Як «кривавий князь Ярема, гетьман над катами».

О. Дам’ян

Благовірного кореня негідна літоросль! Усохне, княже боголюбивий! (Натхненно, підносячися несвідомо). Род сицев не процвітеть во Ізраїлі! Хто народу свого одрікся, хто матір свою знехтував – погибне пам’ять його з шумом. І князь Ярема згине негідною смертю, як брудний пес. І рід його не процвіте. Амінь. (Знеможений екстазом сідає утомлено).

Четвертинський

Так, отче! (Задумано). Я се розумію: краще з своїм народом згинути, ніж у чужім славному бути. І ми, мабуть, згинемо. Нема нам місця в народі свому.

О. Дам’ян

Не журися, княже ясноосвічений! Ми смертні – народ вічний, і Господь творить йому різні знаряди і сили во время благопотрібне. Як на полі – подивися: траву з’їдає скот, і скотину з’їдає чоловік, і з чоловіка, коли виживе він свою силу, виростає зеліє, і од плода зельного укріпить своє серце інший, котрому належить ділати. Нині ізбра Господь од простих і малих – сотворити силу народові свому, і прийде час – і покличе він славних і високородних. Нехай буде тільки слух і серце наше – услухати поклик його.

Входять Кисіль і Бжозовський. Четвертинський стрічає їх.

О. Дам’ян

Добрий вечір, вельможний пане воєводо! Добрий вечір, милостивий пане каштеляне. А де ж пан підкоморій?

Кисіль

Мав побачитися з чоловіком одним ще. (До о. Дам’яна). Відходиш уже, велебний отче?

О. Дам’ян

Маю і я побачитись ще з одним чоловіком. Чолом, вельможний пане воєводо! Пане каштеляне! Ясний княже! (Виходить).

Кисіль

(схвильовано).

А я от з чим приходжу, княже, ваша милість! Гетьман слухав, як я його запевняв про щирі інтенції Річи Посполитої, засміявся і показав мені на те – лист пана підкоморія!

Четвертинський

Пана Войцеха!

Кисіль

Так, власна його рука! З Новосілок, останнього дня січня. Пише, що з комісії нічого не буде, треба готуватись до війни зараз…

Четвертинський

І се козаки перехопили?

Кисіль

Так. Але се не все. Пише пан підкоморій, що я з його милістю (показує на Бжозовського) і з твоєю княжою милістю маємо секретні наради, потайки зносимося з гетьманом.

Бжозовський

Отже, зрадники, одним словом.

Четвертинський

Що ж вельможний пан воєвода на те?

Кисіль

Що ж міг сказати? Obstupui.

Четвертинський

Не можна сього так зіставити. Треба іти зараз до Мясковського. Які ж тут переговори, коли вони на нас такі пашквілі пишуть!

Кисіль

І моя перша гадка була така, але простиг на морозі. Та от іще з вельможним паном каштеляном поговорив.

Бжозовський

Нічого тут робить! Здавити своє серце і мовчати.

Четвертинський

Мовчати?

Кисіль

Подумай сам, княже добродію, що воно буде, коли ми скажемо, що гетьман показує нам листи наших товаришів, перехоплені ним.

Бжозовський

Аж тоді почнуть кричати про нашу спілку з ним!

Четвертинський

(задумано).

Ваша правда! Але кров, кров горить від такої перфідії!

Бжозовський

А вони говорять про graeca fides.

Кисіль

Тс.

Встає назустріч Мясковському, що входить з Смяровським. Вітаються, Четвертинський дуже здержливо, і, привітавшися, відходить і сідає оподалік.

Мясковський

Що ж, пане воєводо?!

Кисіль

Infandum jubes renovare dolorem. Прикро й оповідати, що прийшлося почути.

Мясковський

Надулася, бестія!

Кисіль

Хвалиться якимись перехопленими листами, з яких має бути видно ad oculos, що Річ Посполита зовсім не думає про спокій з ним і тільки для здурення вислала сю комісію, а сама ultima molitur. Має якийсь лист князя Єремії, а крім того натякає на якісь наші листи. Але прошу вас, панове! Якби наші листи були переловлені, котрі ми communi consilio писали, – свідчуся вами, що там не було нічого, що могло б виявити якісь наші скриті наміри. Чи не правда, ласкаві панове?

Мясковський

(трохи змішано).

Ну так, ну так…

Смяровський

Я приніс вельможностям вашим ті привілеї, що носив на показ. (Передає Киселеві). Мушу попросити тепер головний привілей, для самого (з іронією) ясновельможного гетьмана.

Бжозовський

(з здивуванням).

Хочеш, ваша мость, йому самому показати?

Смяровський

Самому? – ні, на се не рахую, вельможний пане каштеляне! Але Захаркові, може пані Хмельницькій. Треба, щоб вони його бачили і помацали власними руками.

Кисіль

І що ж пані гетьманова?

Смяровський

Можна рахувати на неї вповні. Але що мушу сказати панам – Чаплинського мусимо йому дати!

Мясковський

Що говориш, вас-пан? Хіба обіцяти?

Смяровський

Ну, певно, що в тій хвилі тільки обіцяти. Але інакше ми не зліземо з сього скопулу на бистрішу воду. Я переконався в тім, як бачив Хмелька у гетьманихи. І що до князя Єремії мусимо йому щось обіцяти – полишаю вашим милостям, яко досвідченим сенаторам, знайти тому formam ас modum.

Мясковський

(роз’ярено).

От до чого ми дожили! Чисте знущання! Я вже піду краще по привілей. Воєводство! Шибеницю йому, а не воєводство!

Іде й стрічає в дверях Миколу Киселя з Якимом.

Кисіль Микола

Добрий вечір вашмостям! От і ми з паном Нестеренком.

Яким вклоняється.

Кисіль Адам

Добрий вечір! Сідаймо, поки час і місце! (До Якима). Не потребую тобі, вашмость, довго поясняти, що бачиш перед собою все людей певних, вірних королівських слуг, з котрими можеш говорити по всій щирості. І ми всі тобі, яко синові зацного чоловіка, що вірність королеві його милості і Річі Посполитій кров’ю своєю запечатав, віримо цілком.

Яким

Вельможні панове, не буду протягати. Скажу коротко. Пана Хмельницького я й інші люди, котрих знаю, не вважаємо чоловіком, від котрого може бути добро війську Запорозькому, народові нашому і королеві його милості. Ми готові взятися до всяких способів, аби позбутися його з гетьманства, але мусимо знати, що в тім думає король його милість і ваші вельможності? Чи хочете мати пана Хмельницького на гетьманстві, чи будете помагати нам його скинути?

Кисіль Адам

(в явнім замішанню).

Король його милість і Річ Посполита поручили нам привести до трактатів з паном гетьманом…

Яким

Я се розумію. Але пан Хмельницький не хоче приставати на трактати, отже, що, пане воєводо? Чи Річ Посполита буде чекати, поки пан Хмельницький не зласкавиться і не схоче трактувати з нею?

Смяровський

Позволь, ваша милість, пане воєводо! Я думаю, що якби пан гетьман і призволив, кінець кінцем, на трактати, ми мусимо вважати не на ті декларації, а на діла його. Його поведення зрадливе, для Річи Посполитої вороже, його запевненням вірності противне. (Павза).

Яким

Отже, я питаю ваших вельможностей: коли поведення пана Хмельницького буде далі таке непевне і ми піднімемось против нього, – на що ми можемо рахувати з боку короля його милості?

Кисіль

(спішно).

Ласки найяснішого короля за вірні афекти і щодробливої нагороди вашмость можеш бути певен, в тім ручу тобі autoritate senatoria і…

Яким

(з досадою і легковаженням).

Ах, не те, вельможний пане воєводо! Ми не з тих, що заробляємо на ласку! Дбаємо о військо і певні єсьмо ласки військової. А коли не вдасться нам – то поки дійде до нас ласка королівська, буде по нас!

Чути спів за сценою, він наближається все ближче.

Смяровський

Хочеш знати, вашмость, чим може Річ Посполита підтримати ваше діло, я так розумію? Що ж, вельможні панове? Я думаю, се ми можемо сказати: військо коронне вступить негайно, аби тільки знати, коли почнеться повстання.

Яким дивиться з запитом на комісарів.

Кисіль

Так, я думаю… Ми не можемо рішати, але, предложивши королеві його милості…

Бжозовський

Але на кого рахуєш вашець в такім сміливім ділі?

Співи, далі якийсь голос під хатою.

Яким

(прислухаючись, говорить поволі).

В такім ділі часом треба багато, а часом вистає і одної руки. Вона в кождім разі єсть. І не одна. Але важніше – чи з вашої сторони буде напоготові те військо вже тепер?

Кисіль

Певно!.. Але що за диявольські крики?

Господар хати

(входить).

Вельможні панове! Прошу вибачення, – але вулиця наперлась до сеї господи – не можуть їх стримати! Прошу перейти до кімнати тим часом! Може, я їх утихомирю.

Кисіль

А, вража мати! Не можемо на годину зійтися в спокою! Ми, сенатори корони, в місті короля його милості!

Виходить він і інші до другої хати. З розмахом відчиняються двері і входить юрба молодих козаків і міщан, деякі з кобзами через плечі.

1 парубок

Ну, диви, бісова личина! Такого наговорив – і жінка хора, і діти перелякаються, – а хата пустісінька!

Господар

Ой, правдонька, панове молодці! Не зробіть переполоху, там у кімнаті замкнулися…

2 парубок

(співає, приграваючи на кобзі).

Добрий вечір тобі, пане господарю!

Парубки

Ну-ну, не заводь ще чого! Також вигадав колядувати!

1 парубок

(грає).

Чом, чом, чорнобров,

чом до мене не прийшов…

Парубки

Була у вовка одна пісенька, та й ту Стецько перейняв!

3 парубок

(теж грає і співає).

Ой ми хлопці молодії…

Господар

Звольтеся, славне товариство.

Парубки

Ну, то викупай хату, дядьку! Став могорич! Частуй!..

Господар

Призволяйтеся, панове молодці! Чим хата багата… (Вертається за хвилю з дзбанком і частує).

Парубки

(випивають).

Ну, на здоров’я! Вам і нам!

Господар

На здоров’я вам, панове молодці.

Парубки

Ходім далі. Не залягаймо хати. Рушайте!

2 парубок

(пригравє і приспівує).

Ой дуб, дуба, дуба,

дівчино моя люба…

Два козаки пускаються танцювати до дверей і танцюючи виходять. Господар з поклонами вводить назад комісарів – Кисіля з братом, Бжозовського, Четвертинського. Господар, забравши посуду, виходить.

Кисіль Адам

(сильно розгніваний).

О tempora! o mores! Щоб до такого безстидства чернь доходила! І де – в резиденції гетьманській, на його очах! От хто нині панує на Україні – безрозумна, сліпа чернь. Старшина не має над нею ніякої сили. Гетьман сам годить їй як болячці. З ким тут трактувати? Першим ділом було б ослобонити від неї людей статочних. Нині вони не мають ніякого голосу!

Бжозовський

Гетьман, може, таки й умисно попускає їй узду, пане воєводо! У нього не так легко розібрати, скільки він мусить їй годити, а скільки попускає, щоб мати ким вимовитися.

Кисіль

(в роздумі).

Може, й справді. Нестеренкове remedium одиноке. Трудно розібрати, хто кого веде – гетьман чи чернь, але, кінець кінцем, rebus sic stantibus ми не дійдемо до кінця. Хміль стратив всяку міру. З ним не можна говорити.

Четвертинський

(гаряче).

Ніколи я не згоджусь і не дам голоса свого на се, вельможні панове! Я не знаю, якого духу чоловік сей Нестеренко. Ним може водити жаль, ненависть, амбіція; але ми мусимо мати холодний розум. Король його милість не дурно визначив нас, людей руської віри, народові свому вірних. Настав час, якого може не діждатися ні нам, ні дітям нашим. В наших руках, вельможні панове, доля і щастя України. Ми повинні помогти панові гетьманові забезпечити права і вільності народу нашого, а не відбирати у народу єдиного вождя, єдиного чоловіка, що може ввести його в спокій і щастя.

Кисіль Микола

Права і вільності! Які права і вільності становила ся чернь кривава в маєтностях твоєї милості, ясноосвічений княже? Якого права і вільності ми можем сподіватися від неї?.. Кров братії нашої пролитая жадає пімсти.

Четвертинський

Не потребуєш, ваша милість, нагадувати мені те, що й без того живе в серці моїм. Кров предків моїх і слуг моїх я потрапив би відомстити. Але на кім? Милостиві панове! Ми повинні водитися не пімстою і жалем, а розумом. Діла черні – її діла. Прискромити чернь і вирвати меч з її рук – добра річ. Помогти гетьманові запанувати над нею, скріпити його власть і реймент – одинокий спосіб. Але копати яму під ним – се злодійство! Ми члени Річи Посполитої і слуги короля його милості – але ми і сини народу нашого. Бог сотворив нас перше русинами, ніж шляхтичами Корони Польської. З гетьманом ми відрубаємо голову народу нашого, і хто в тім виправдає нас? Панові Смяровському чи панові Мясковському се, може, подобається, тільки не нам.

Кисіль Микола

Милостивий княже…

Кисіль Адам

Чекай, пане-брате! Ми тепер сами між собою, нам можуть перешкодити кождої хвилі. Князь його милість каже розумні слова. Ми породилися насамперед русинами і повинні се пам’ятати. Але, по правді кажучи, добро руського народу тут не суперечить добру Річи Посполитої. Пан Хмельницький потрібний для нього і для неї. Справді, ніхто інший не потрапить загнуздати сю криваву бестію.

Бжозовський

Добре речеш, милостивий княже, – ми повинні помогти гетьманові визволитись від черни.

Входить господар.

Господар

Вельможні панове! Гетьман заїздить.

Четвертинський

Сам?

Господар

Єсть хтось з ним, небагато.

Кисіль Адам

Я думаю, вельможні панове, мусимо зараз оповістити колегів?

Бжозовський

Зараз і негайно. In instanti.

Кисіль Микола

Господарю, пошли зараз.

Відходить набік і толкує йому. Розчиняються двері, входять осаул, Виговський, старий Чорнята, далі – гетьман, Чорнята Семен і ще кілька старшин.

Гетьман

Добривечір, вельможні панове! Добривечір, милостивий пане воєводо, їхав до тебе, та сказали, що ти тут.

Кисіль Адам

Вибач, ясновельможний гетьмане, що не вгадав. Коли ласка твоя…

Гетьман

А тут чи не хата? І вельможні колеги твої тут. Добривечір, милостивий пане каштеляне! Чолом княже!

Кисіль Адам

Коли позволиш, ваша милість, то пошлемо й по інших. І так не мали ми спромоги поговорити…

Гетьман

А що ж! Хоч і так є нас досить, absentia non obstante

Кисіль Адам

Сідай же, ясновельможний, ваша милість! Прошу ваших милостей, пане обозний, пане писарю!

Гетьман

Ну, не припрошуй так дуже, пане воєводо! Ви таки наші гості і тут, і скрізь!

Чорнята

Так-так, скрізь тепер ми у себе дома. Прошу сідати, вельможний пане каштеляне!

Вешняк

(добродушно-іронічно).

Простора стала козацька хата, нівроку! Зробив Господь простір і нам. Довелось дожить на старість літ.

Сідають помалу

За той час надходять Мясковський з Смяровським і дехто з шляхти, за ними – кілька полковників козацьких. Вітаються.

Кисіль Адам

Ну, коли ми вже всі in corpore, то насамперед дякуємо всею колегією тобі, милостивий пане гетьмане, що дав нам спромогу з тобою і панами полковниками ще поговорити. Чей, дасть Бог договоритися до згоди, до милого, любого спокою. Як наші люди кажуть: святий спокою, гаразд з тобою!

Гетьман

Поговорім, що ж! Але я казав уже раз, і ще раз скажу – з комісії нічого не буде, бо перших жадань моїх не сповнили: Чаплинського, негодивого сина, не видали, Вишневецького князя не укарали, через котрого ся війна стала, і він далі броїть. Маю лист його, хоче нас з Ордою розвести. Даремна праця, кохане! (З запалом). Вічна з нею наша козацька приязнь, і світ її не розірве! Тугай-бей на Саврані, коло мене – то мій брат, моя душа, єдиний сокіл на світі! Готов зараз все вчинити для мене, що я скажу!

Кисіль Адам

(з почуттям, дедалі впадаючи в плаксивий тон).

Милостивий пане гетьмане! Videas, що чиниш! Таж не тільки землю лядську і литовську, а й руську хочеш піддати поганству без слушної причини. Віру і церкву святу бісурманинові піддавши, чим викупиш своє сумління! Уваж милостивим розумом своїм, що як Польща і Литва не витримають ворогам без війська його королівської милости Запорозького, так і військо Запорозьке не зможе опертися поганству без жовніра польського. Нині поганин, christianitatis hostis, перед тобою плазом стелиться, щоб сю грізну для нього спілку unionem ас societatem розлучити, а, розлучивши, він перший тебе ж угризе. Не може Україна супроти стільких ворогів о власних силах propriis viribus стояти, а з ким може бути спілка краща, як з Річею Посполитою?

Поглянь скрізь – всюди неволя, всюди утиск і кривда, одна Річ Посполита вільністю на цілий світ слине. Король його милість, коли б хотів, також міг би знайти поміч на своєвільників. Нині замирилася війна. Німці й шведи свобідні. Але король не хоче пімсти, а згоди. Коли була яка кривда, буде винагороджена; коли була обида – король, яко ласкавий і народу українського щирий протектор, стокротно її нагородить. Коли військо Запорозьке було покривджене в грунтах чи в службі, все те його королівська милість причинити обіцює. Жадав, ваша милість, з військом Запорозьким, аби було війська дванадцять тисяч – concedit то король його милість і Річ Посполита. Але нехай буде порядок, ordo et numerus, нехай козаки воюють, а хлопи орють, а не мішаються до війська. Мало дванадцять, нехай буде навіть п’ятнадцять тисяч реєстрових – але рач їх, ваша милість, на знищення поганства, а не Річи Посполитої, обернути, за границю вивести.

Гетьман

Добре речеш, ваша милість, та тільки шкода, що запізно.

Чорнята

По шкоді лях мудрий. Якби завчасу – ціни б йому не було.

Виговський

Святої пам’яті король хотів се зробити, але тоді Річ Посполита не позволила.

Гладкий

Князі та дуки, пани-королики до того призвели – а ми ніби винні!

Гетьман

Коли мала бути нагорода за кривду – де вона? Чому не укарано досі ні Чаплинського, ні Вишневецького, ні Конецпольського?

Бжозовський

Коли о Чаплинського ходить – не буде його боронити Річ Посполита.

Гетьман

(з роздражненням).

Не буде? Ну, як не буде, так тоді будемо говорити. Чому не прислали його з вами? Привезти його не подумали, а хочете трактатів? Не буде трактатів.

Полковники

Не буде! Не буде! Війна буде! Війна мусить бути.

Чорнята

Так, брате! Тримайсь, Богдане!

Мясковський

Пане гетьмане! Не може ж Річ Посполита і такі великі народи християнські через одну марну особу терпіти.

Виговський

Е, вельможний пане підкоморію, важні справи через одну особу діються. І Троя через одну марну жінку пропала.

Мясковський

Маємо важніші справи: реєстр, віра грецька.

Гетьман

Шкода говорити много. Запізно, кажу. Був час трактувати зі мною, коли мене Потоцькі шукали за Дніпром. І по Жовтоводській та Корсунській іграшці був час. І під Пилявцями і Константиновим був. Наостанку ще, коли я від Замостя шість тижнів ішов до Київа – ще був! Тепер уже часу нема. (Запалюючися все більше). Доказав я, чого не мислив зразу, докажу тепер те, що замислив. Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за нашу православну віру.

Чути спів вулицею, все ясніше доноситься сильний парубочий хор: «Ой гук, мати, гук…»

Гетьман

Не буде нічого з комісії тепер! Війна, війна мусить бути – за сі три-чотири тижні. Що тут рахувати, писати – «стільки і стільки має бути війська»! Буде стільки, скільки я схочу. Буде двісті-триста тисяч, і ще вся орда при тім. Грозите мені шведами – і ті мої будуть. Та хоч би було вас п’ятсот, шістсот тисяч – не постоїте против руської, запорозької, татарської сили. Оберну вас, ляхів, догори ногами і потопчу вас. А на остаток цареві турецькому віддам!

Спів наближається, чути поблизу могутній хор: «Ой де вони йдуть, там луги гудуть! Поперед себе вороженьків лавою женуть». Гетьман прислухається і дослухує, поглядаючи до комісарів.

Гетьман

Ось вони йдуть… Пощо говорити за них! Вони скажуть сами.

Павза, хор відходить, повторяючи фразу.

Гетьман

Ну, пізно вже! Додому час.

Кисіль

Коли ж, милостивий пане гетьмане, можемо договоритися до речи? Час минає…

Гетьман

Можемо говорити і завтра, і позавтра, тільки не буде з того нічого, я бачу.

Кисіль

Бог не без милости, ясновельможний пане гетьмане. Так позволиш, ваша милість, бути у тебе завтра? З полудня чи зрана?

Гетьман

Нехай краще надвечір. Бувай здоров, пане воєводо! На добраніч вельможним панам.

Прощаються. Потрохи розходяться. З задніх дверей показується Яким і Докія. Докія, поглянувши, уступається. Яким, вичекавши, коли зістається тільки Мясковський з Смяровським, підходить до них.

Яким

Що ж, вельможні панове? Ідемо разом чи ні?

Смяровський

Певно, що йдемо! Але коли і як?

Яким

Я знаю кождий рух гетьмана, можу бути кождої хвилі коло нього і мати його в своїх руках.

Мясковський

(невірно).

Так? Але яку маємо в тім певність?

Яким

Се ваша річ, вельможний пане. Як наше не в лад, ми з тим і назад.

Смяровський

(заминаючи неприємний оборот розмови).

Ми маємо до тебе повну віру, вашмость. Питання в тім тільки, як можемо помогти з свого боку. Чи вважаєш теперішню хвилю для того придатною?

Яким

Я думаю. Коли вашмості не боїтеся за себе – до вашого виїзду се було б найкраще.

Мясковський заклопотано дивиться на Смяровського, Смяровський збентежений.

Смяровський

Вашмость думаєш…

Яким

Я розумію так, що поки переговори не будуть розірвані зовсім, легше підняти людей на Хмеля.

Мясковський

Мислиш, отже, що краще нам тягнути комісію яко мога?

Яким

Так, коли хочете Хмеля підкопати. А могло б доти зблизитися військо коронне чи литовське? (Смяровський з запитанням дивиться на Мясковського). Особливо литовське.

Мясковський

(нерішуче).

Я думаю, але се треба ще обміркувати. Як мислиш, пане секретарю?

Смяровський

Післати можемо…

В двері злегка стукають.

Яким

Вибачте, панове! (Виходить за двері).

Мясковський

Думаєш, пане секретарю, нема тут небезпеки?

Смяровський

Я гадаю, що ми не рискуємо нічим, коли Хміль так мало показує охоти до трактатів. Річі Посполитій нема з нього користі. А сі бестії, коли пожруть себе трохи, то й се добре, хто б з них не взяв гору, кінець кінцем.

Мясковський

Хмеля вважаю більш небезпечним, ніж може хто-небудь бути. Король його милість даремно робить собі на нього які-небудь надії. (Яким вертається).

Смяровський

Прощай, пане отамане! Завтра умовимося про дальше. Як звичайно?

Яким

(прощаючися).

Гаразд. На добраніч, панове!

Коли Мясковський з Смяровським вийшли, входять до хати Докія, Семен, Понурий чоловік.

Докія

Забралися раз! Але що ти, серце, з ляхами накладаєш? Щоб не закрутили вони тебе?

Яким

Не такий, не бійсь! Не поживляться, вражі сини, не однесуть потіхи з мене, правда, Семене?

Семен

Не однесуть!

Докія

І глядіть, хлопці, щоб ви чого гетьманові не встрихнули з ляхами! Я сього не хочу!

Понурий

Більша Україна, як гетьман. Нею треба журитися, а не гетьманом. Не бійсь, святе місце порожнє не буває.

Яким

Годен присягнути тобі, що на гетьмана не маю зла, хоч і батько мій згинув через нього. Але коли б виявилося, що він Україною торгує? Що сказали б ви з Марією тоді?

Надворі чути гамір, голоси: «Що за поторочі тут швендяють? Що за лядські шпиги?» Голоси Смяровського і господаря: «Лишіть, панове молодці! Дайте спокій». Семен з Понурим відходять на бік і прислухаються. Гамір затихає, починається знову спів: «Гей ти, сину, не гайся, щоб ти з того війська не зістався!»

Докія

(задумана).

Не похоже на се. Ми з Марією теж маємо очі в голові.

Яким

А якби?

Докія

Якби… (Іншим тоном, жартівливо). Донесла б гетьманові, хіба не знаєш?

Яким

(міцно обіймає її).

Бачу, серце! (Цілуються). Все бачу! (Голосом глухим з схвильований). А чи віриш, коли тобі присягаю, що не хочу нічого, крім добра Україні і народові нашому, і не дам себе підкупити ні золотом, ні славою, ні урядами високими – але за добро її як камінь ляжу і задушити себе дам?

Докія

(обіймаючи його).

Вірю, милий, вірю всьому, що ти скажеш! (Цілує його палко).

Під хатою чути спів: «Військо йде, військо йде, короговки мають…» Яким радісними, повними віри, очима дивиться на Докію, що держить його в обіймах.

Яким

Військо йде… Вони йдуть!.. (Сі слова звучать в тон словам гетьмана: Ось вони йдуть…)


Примітки

Пана Войцеха – тобто львівського підкоморія Войцеха Мясковського.

Infandum jubes renovare dolorem… – рядок з другого розділу поеми Вергілія «Енеїда», в оригіналі «Infandum, regina, jubes renovare dolorem».

«Ой гук, мати, гук…» – історична козацька пісня, перша строфа:

«Гей, гук, мати, гук, де козаки йдуть

І веселая тай доріженька, куди вони йдуть.

Куди вони йдуть, там бори гудуть.

Поперед себе ворогів лихих, гой, облавою рвуть».

«Гей ти, сину, не гайся, щоб ти з того війська не зістався!» – тут і далі дещо неточно цитується історична народна пісня «Ой пущу я кониченька в саду…» В оригіналі:

«Ой пущу я кониченька в саду,

А сам піду к отцю на пораду.

Отець мій по садочку ходить,

За поводи кониченька водить.

Ой на, сину, коника, не гайся,

Щоб ти того війська не зістався.

Військо йде, короговки мають,

Попереду музиченьки грають».

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 13, с. 264 – 275.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 492

Модифіковано : 13.04.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.