Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1905 р. / Що ж далі?

Що ж далі?

Михайло Грушевський

(В справі руських гімназій)

Обраховуючи при кінці року наш національний баланс, із приємністю спічнуть гадкою наші патріоти на здобутку станіславівської гімназії. Дякувати Богу і польському сонмові, вже її маємо!

Нема що казати! Панове поляки наважилися були довести нам аd осulоs, що не дістанемо її ані від цісаря, ані від п[ана] президента, ані від парламенту, тільки від них, – і довели. Витримали руського лева на стійці й дійсно кинули йому ту кістку в писок: знай, мовляв, нашу ласку – і подавись!..

І поки руський лев здоров споживає сю обпльовану подачку, певно, не одному приходить до голови гадка: що ж далі? Чи має процедура, яку переходила станіславівська гімназія, повторятися при кождій з дальших гімназій, що від літ чекають своєї черги? Чи має далі руська політика концентруватися коло здобування, а радше випрошування тих гімназій? Чи знову руські посли й політики мають хухати на галицьку Польщу та зацитькувати всяке різке слово, всякий гостріший прояв серед русинів, аби не проволікти або перепинити дозвіл польського сойму на заснування гімназії в Самборі, Дрогобичі чи Бережанах? Чи мають дивитися крізь пальці на найнебезпечніші удари, які задає соймове законодавство руському селянству, маркувати лише опозицію та своєю уміркованістю улегшувати переведення тих польських проектів, аби в нагороду за те дістати призволення на заснування правительством тої чи іншої руської школи?

Станіславівська гімназія зайняла шість років часу. Розложивши ті інші руські середні школи, що чекають соймового призволення по черзі й призначивши на кожду з них більше-менше стільки часу, а властиво – ще більше, бо можна думати, що при дальшім поступі уміркованості руської політики кожда дальша школа буде вимагати не тільки степенювання тої уміркованості, а й значно більше часу, – будемо мати руську політику, зв’язану по руках і по ногах на десятки літ, справою середніх шкіл, хіба аж суспільність наша переконається, що під нинішнім режимом польської ради шкільної не варто й розщибатися так за тими правительственими школами.

Перспектива справді невесела, і показує, що руська суспільність, чи політика, опинилася і тут «на дерев’яній дорозі».

В сій справі приклад чехів, котрих наша суспільність так дуже любить брати собі за взір (хоч переймає часто від них якраз те, чого не варто переймати, і не бачить вартного), міг би нам стати за добру науку. Чехи здобули свої середні школи іншою дорогою, а то закладанням шкіл приватних, які потім переношено на державний етат.

Сей спосіб дав уже й у нас добрі овочі в виді руських дівочих шкіл (виділової школи, ліцею, семінарії), котрих, мабуть, іще довго б прийшлося нам «добувати» через галицький сойм. Підношено сю гадку і в справі гімназій: коли дебатовано справу приватного університету на вічі у Львові, в 1902 р., вказувано на далеко більшу практичність закладання приватних гімназій і навіть прийнято проект заложення такої приватної гімназії в Яворові. Одначе та сама легкість, із якою ся справа спала з дневного порядку по першій дрібній перешкоді [Чоловік, десигнований на директора сеї гімназії, не прийняв сього проекту, і се, скільки знаю, спинило дальші заходи.], показала, що справа ся не була поважно трактована.

А шкода велика. Коли б наша суспільність показала в справі приватних руських гімназій бодай стільки заінтересування й енергії, скільки показала ії в справі будови руського театру, то ми б мали вже досі кілька приватних гімназій, і се, розуміється, було б далеко хосенніше, ніж той руський театр.

Я згадав уже, що у нас люблять брати чехів за взір, але не вміють. Чеське Nаrоdne dіvаdlо, «Nárоd sоbě» запалило наших людей до здвигнення коштами суспільності руського театру. Але коли чехи бралися до будови того величавого чеського театру, вони мали по достатком середніх і всяких інших шкіл, здвигнених коштом суспільності! Нам треба в тім у них повчитися! Справа руських середніх шкіл, мабуть, також не найважніша справа, є у нас іще важніші [Розумію організацію приватних шкіл народних (курсів для анальфабетів), економічну організацію села, парцеляцію ґрунтів, політичне організування й освідомлення селян, що останніми часами, серед театрального запалу, притихло зовсім.], але вона також дуже важна й актуальна, і в кождім разі далеко важніша, ніж справа театру, що останніми часами так запрятала голови нашій суспільності.

Не маю нічого, розуміється, і против руського театру (лише аби було кому до нього ходити!). Але запрятувати собі голову будовою театру при існуванні таких кардинальних, незвичайно пекучих і реальних інших потреб – дуже не на часі. Не підозріваю ані на крихту щирості тих людей, що займаються сею справою й електризують нею нашу суспільність, але не можу тішитися їх успіхами. Представляю собі, з яким задоволенням мусять бачити вороги розвою руського народу те завзяття, з яким наша суспільність, полишивши всякі актуальні справи, а подразнена ще (хтозна, чи не умисно) умовами, поставленими соймом у справі субвенції – влізла в справу театральну! Більше безневинної, для польського стану посідання нешкідної забавки трудно було для неї видумати…

Справді, болюча була відправа сойму в справі театральної субвенції. Суспільність наша хоче поставитися і виставити театр сама. Але вона віддала б той удар далеко сильніше, коли б постановила зібрані кошти обернути на справу приватних гімназій і розв’язати нашим політикам руки, зв’язані від літ справою руських гімназій. Справа ся могла б бути нашою суспільністю безпечно полагоджена сама, розмірно з невеликим накладом коштів.

Держання перших двох гімназіальних клас на початок може коштувати, мабуть, не більше 3 – 4-х тисяч, удержання цілої нижчої гімназії – друге стільки. Зав’язуючи свої гімназії там, де нема ще ніякої гімназії, можна числити на значнішу участь самих міських громад. Переповнення філософічного виділу обіцяє багатий запас учительських сил уже в найближчих роках, а організувавши се діло відповідно, давши службову прагматику і право на емеритуру, можна мати вибраний контингент, котрий буде переходити з одного міста до другого, закладаючи нову приватну гімназію, коли попередня буде доведена до удержавлення.

Складаючи річно 25 тис. з[о]л[отих] р[инських], ми могли б удержувати, при підмозі міських громад і певній ощадності, яких чотири нижчих гімназій. Складаючи 40 тис. [се, певно, значно менше, ніж скільки буде вимагати амортизація довгів і удержання руського театру], будемо мати, під тими ж умовами, одну цілу гімназію і чотири нижчі, що будуть в міру удержавлення переходити все до нових міст, даючи почин до нових гімназій.

Притім ми можемо осягнути те, чого не можемо осягнути від сойму і «незвичайно прихильних» нам ц[ісарсько]-к[оролівських] міністрів.

Можемо зірвати з практикою, що руські гімназії для ненарушення польського посідання закладаються лише там, де вже існують польські гімназії. Можемо закладати свої середні школи по таких містах, де ще держиться руське міщанство і де руська гімназія може послужити сильною національною підоймою, стягнути такі «нейтральні» елементи», як русинів-латинників, жидів, німців-колоністів або й просто ріжних Wasserruthen-ів.

Можемо побачити руські школи реальні, учительські семінарії, неутраквістичні і т.ін.

Зможемо, при добрій охоті робітників, що щиро й на все віддадуться сьому руському шкільництву, організувати тип руської середньої школи, в значній мірі свобідної від режиму польської шкільної ради. Зможемо самі добирати учительський персонал, що тепер якраз для руських середніх шкіл якось часами досить дивно добирається (пригадую звістки про дев’ятьох скінчених і нескінчених теологів, що сповняють учительські обов’язки в одній з руських гімназій). Зможемо дати заняття тим силам, яких рада шкільна, маючи по достатку кандидатів, починає з політичних мотивів не пускати до середніх шкіл, як то було сього року. З тим буде можливо дати й дещо інший напрям вихованню в середній школі, що також дуже важно в інтересах нашої будучності.

І се все, безперечно, приспішить тільки, а не спинить перебирання на державний етат приватних руських шкіл [що далеко легше аргументувати потреби удержавлення готової гімназії, з відповідними учительськими силами й контингентом учеників, ніж доводити потребу нової гімназії іn аbstrасtо, про се чей же не може бути сумніву], а в дальшім плані прискорить і сформування осібної руської шкільної ради, котрої ми дорогою сойму чи парламенту не діждемося, мабуть, дуже й дуже довго.

І осягнення сього плану вповні можливе, коли на сю ціль повернуться гроші, призбирані вже на театр, по покритті закупна ґрунту та звернеться на сю ціль розбуджена жертволюбність руської суспільності. Треба лише зрозуміння далеко більшої актуальності і важності в нашім національнім балансі порушеної тут справи. Не повинна нікого спиняти гадка, що, зачавши діло з театром, треба його докінчити, аби не осмішитися. Правдоподібно, що з противної сторони зараз почуємо глузування, тим сильніше, чим сильніше буде відчута вся вага такої заміни для скріплення нашого національного становища. Але організатори театральної справи дадуть тільки доказ свого політичного такту й дозрілості, коли не завагаються вказати суспільності на кориснішу й актуальнішу ціль.

А докінчення справи руського театру можемо полишити польським політикам. Така невинна справа саме для них, і вони самі згадають за неї, як треба буде знову кинути якусь подачку руському леву, може, навіть дуже скоро. Я заложився б, що звісні застереження в справі театральної субвенції ставилися умисно, аби зняти їх на найближчій сесії і дати тим способом, тим самим коштом другу «концесію» русинам. Зрештою, з театром можемо й почекати, але розв’язати справу руської середньої школи – з сим годі проволікати, і для неї варто сягнути «до глибини не тільки душі, а й кишені». Не хотячи, аби се звучало в моїх устах порожнім звуком, я також субскрибую отсим п’ятсот корон, платних при отворенні першої руської приватної гімназії, коли се наступить скорше як за три роки, і смію надіятися, що в нашій суспільності знайдеться чимало охочих до жертв на сю справу.


Примітки

Вперше надруковано у журналі: ЛНВ. – 1905. – Т. XXIX. – Кн. І. – С. 1 – 5. Підпис: М.Грушевський.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 1, с. 258 – 261.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 896

Модифіковано : 1.04.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.