Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1905 р. / Отвертий лист до гр[еко]-кат[олицьких] ординаріатів і духовенства

Отвертий лист до гр[еко]-кат[олицьких] ординаріатів і духовенства

Михайло Грушевський

Справа, котру хочу порушити, не була досі піднесена з компетентної сторони – то значить зі сторони греко-католицького кліру. Тим часом вона стала актуальною і не терпить проволоки. Далекий від усяких конфесійних рахунків, мушу її порушити з мотивів інших, національних.

Се справа холмсько-підляських уніатів у Росії.

Як відомо, значна частина уніатів, формально переведених на православіє в 1875 – 1876 pp., православія в дійсності не прийняла, а що унія була офіціально знесена, а перехід до римо-католицької церкви був також заборонений, то вони зістали без конфесії. По урядовому справозданню російського Синоду в 1899 р. було 81246 таких «упорствующих» уніатів, що не хотіли признаватися до православної релігії, і 6749 «колеблющихся»; було 29235 нехрещених і 10734 невінчаних супружеств, бо сі «упорствующие» не хотіли звертатися до православних священиків, а не вільно їм було, за браком уніатських, звертатися до римо-католицьких. Коли припустити, що поруч сих «упорствующих» є щонайменше друге стільки таких, що хоч про око не зривають з православієм, але роблять се тільки з біди, уступаючи примусові, то будемо мати яких 200000 людей, які не помирилися з накиненою їм православною конфесією і тільки чекають можності виректися її.

Коли з кінцем минувшого [1904] року серед різних полегш російськими правительственими кругами було обіцяно знесення релігійного примусу, я думаю – не у одного мене стало питання: що ж буде з холмськими уніатами? Стрічавшися з людьми з Холмщини й Підляшшя, в тім числі і з дідичами-поляками, я знав, що сі уніати, з опозиції до накиненого їм православія в російській формі, зблизилися значно до місцевих латинських ксьондзів і поляків, потайки вчаться по-польськи читати й молитись. Одним словом, російська бюрократія, зачавши від оборони унії в Холмщині перед латинізацією й полонізацією по повстанні 1863 p., своєю брутальною самоволею якраз загнала наших людей до добровільної полонізації, від котрої вміли вони себе боронити протягом п’ятисот літ залежності від польської держави й польської шляхти. Й ставало питання – що ж буде тепер, коли знесений той брутальний примус?

Відповідь на се давала до певної міри петиція холмських уніатів певної громади чи округу, перед кількома тижнями видрукувана в львівських польських газетах, де сі уніати просили у російського правительства свободи звертатися до римо-католицьких священиків у своїх потребах і записуватися до римо-католицької конфесії. Не знаю, як ся петиція була підперта чисельно (в друкованих текстах були пропущені назви місцевості), але такий вихід – перехід на латинство й затим повне ополячення – являється майже неминучим виходом із тих обставин, які сотворені були російськими заходами в Холмщині, – коли лишити далі сю справу їй самій.

Опублікований тепер на Великдень царський указ зніс уже релігійний примус. Він позволяє православним чи записаним до православної конфесії особам переходити на іншу релігію чи вертатися до тої релігії, до якої належали вони або їх предки давніше. Отже, ті уніати в Росії, що тільки силою були держані при православії, можуть зректися православія і перейти до іншої конфесії.

Чи греко-католицький клір Галичини, що в своїм часі прийняв з повним співчуттям [Про се цікаво оповідає в своїх не так давно виданих мемуарах Теофан Лебединцев, що був посередником у зносинах з галицьким єпископатом у сій справі.] проект організації російським правительством народної уніатської церкви в Холмщині, очищення її від польських і латинських впливів, і вислав у 1860 – 70-х pp. єпископа Куземського і таких проводирів реформи, як Попель, Криницький і десятки священиків, які потім повели своїх вірних на православіє [В урядових справозданнях про «воссоединение» 1875 – 1876 pp. числиться сорок священиків-галичан, що пішли на се «воссоединение», не рахуючи тих галичан, що були висвячені вже в Холмщині.], не почувається тепер до морального обов’язку – прийти в поміч сим останкам уніатів, що стоять тепер на роздоріжжі між офіціальним обрусительним православієм і полонізаційним латинством? Чи тепер, коли російське правительство дає їм можність рішати про свою конфесію, він не підійме заходів коло відновлення уніатського душпастирства – коли не в формі відновленої церкви, то бодай правильних місій серед сих уніатських останків? Чи конфесійний обов’язок і національне почуття не кажуть йому доложити всіх можливих старань, щоб урятувати від латинізації й полонізації кількасот тисяч холмських русинів-уніатів?

Досі ми не чули щось про се нічого, і тому уважали своїм обов’язком звернути увагу на сю справу.

Ми не закриваємо очей на трудності. Рим, що своїм нетактовним поведенням попхнув російське правительство до переводу на православіє холмських уніатів в 1870-х pp., нелегко буде подвигнути й тепер до якоїсь відповідної інтервенції в сій справі, хоч масовий перехід уніатів на латинство, властиво, не повинен обійтися без його участі, по мислі конкордату. Російське правительство може бути нераде введенню уніатських духовних у свої границі, хоч тут річ у забезпеченні холмських русинів від полонізації. Але по проголошенім ним тепер принципі толеранції з ним можна говорити і, думаю, можна договоритися.

Зрештою, галицькі духовні власті на переведенні таких справ мусять самі добре розумітися. А обов’язку, який накладає на них у сій справі нинішній момент, чейже ніхто не заперечить.

6/V н[ового] с[тилю]

Ся стаття була вже вискладана, коли почали наслідком толеранційного указу появлятися в газетах замітки й рефлексії в справі холмських уніатів на тему пожаданості чи непожаданості відновлення унії. В часописях офіціозної російської марки появилися статті про потребу відновлення унії для протиставлення її латинській пропаганді. В польських часописях націоналістичної краски відверто виповіджено гадку, що для поляків відновлення унії непожадане, і вони повинні починити кроки і в Петербурзі, і в Ватикану щоб сю справу убити. Опубліковано обіжник польського «Товариства опіки над уніатами» (в Росії), де воно наказує сим уніатам, аби жадали переводу їх на римо-католицтво, не годилися на ніяку унію і в ніякі релігійні пертрактації не запускалися…

Як бачимо, ситуація вповні ясна, так само й наглість справи, і потреба участі в сій справі уніатського духовенства Галичини. Поляки іронізують, що російські урядовці, знісши унію з антиполонізаційних мотивів, з тих же мотивів тепер радять її відновити. Воно б ще більше можна поіронізувати з того, що поляки, тридцять літ займавшися «опікою над уніатами», горлавши urbi et orbi про кривду, заподіяну унії в Росії, тепер, коли показується можливість відновлення унії, самі видають на неї засуд смерті й поручають своїм репрезентантам постаратися, аби її не відновлено. Трудно докладніше зілюструвати перфідію тої опіки, а заразом і всю історичну традицію польської релігійної політики на Русі…

Але ми говоримо тепер про фактичну сторону справи. Не підлягає сумнівові, що російському правительству, по знесенні унії, своїми руками її відновляти і не дуже лицює, і не дуже мило, і для самої справи не дуже корисно. Сумніваємося, чи схоче воно між тими священиками, що тридцять літ «успішно поборювали» унію, шукати охочих заявити свій перехід на унію.

І маємо всяку причину думати, що унія, склеєна самими російськими руками, підпорядкована інтересам, розуміється, обрусенія і поліційно-бюрократичним тенденціям, не знайшла б довір’я у народу, у тих «упорствующих» і «колеблющихся». Не може нам бути приємна перспектива й уніатського душпастирства, переданого для сотворення й переведення в життя органом католицької (латинської) духовної управи в Росії. Найбільш раціональним виходом було б сформування конфесійних громад тих «упорствующих» з позіставленням їм повної релігійної самоуправи. В варшавських газетах появилася звістка, що варшавські уніати звернулися до адміністрації з жаданням, аби їм привернено давню уніатську варшавську церкву. Се був би початок організації таких громад.

Справа, в кождім разі, проволоки не терпить, бо коли раз польсько-латинським чинникам удасться привести уніатів до зголошення до римо-католицької конфесії і се зголошення буде прийняте й санкціоноване, справа буде тим незмірно утруднена.

15/V н[ового] с[тилю]


Примітки

Вперше опублікована в журналі: ЛНВ. – 1905. – Т. 30. – Кн. 5. – С. 189 – 192. Підпис: М.Грушевський. Передруковано в газеті: Руслан. – 1907. – 18(5) жовтня; 19(6) жовтня. – № 224-225.

Подається за першодруком.

Пошуки шляхів вирішення долі греко-католиків Холмщини і Підляшшя після царського маніфесту про віротерпимість від 17 квітня 1905 р. послужили мотивами до написання цього звернення. Стурбований долею «упорствующих» уніатів, які стоять «тепер на роздоріжжі між офіціальним обрусительним православієм і полонізаційним латинством», М.Грушевський закликає греко-католицьке духовенство Галичини сприяти відновленню уніатського клиру, конфесійних громад уніатів.

…значна частина уніатів, формально переведених на православіє в 1875 – 1876 pp. – прилучення холмських та підляських уніатів до Російської православної церкви розпочалося після придушення польського повстання 1863 р. Офіційно розгорнулося на підставі «Акту про возз’єднання Холмської греко-уніатської церкви з Православною Російською Церквою», складеного Холмською уніатською консисторією і кафедральним собором 18 лютого 1875 р. 25 березня Синод постановив приєднати Холмську уніатську єпархію до Варшавської.

Новоутворену Холмсько-Варшавську єпархію очолив Маркел Попель, якому був наданий сан єпископа Люблінського, вікарія Холмсько-Варшавської єпархії. Офіційно возз’єднаними вважалися 236 парафій, що знаходилися на території Люблінської і Сідлецької губерній (близько 250 тис. віруючих). Сотні уніатів, які не перейшли на православ’я, були депортовані в Сибір та інші райони Російської імперії, піддані суду «за опір владі». «Упорствующие» уніати переслідувалися. Докладно див.: Стоколос Н. Трагедія уніатів Холмщини і Підляшшя (1875-1905) // УІЖ. – 2002. – № 6. – С. 41 – 60.

…російська бюрократія… своєю брутальною самоволею якраз загнала наших людей до добровільної полонізації… – після визнання унії неіснуючою 90 відсотків населення бойкотувало православні храми, поступово більшість уніатів перейшли в католицизм. За даними, які наводять дослідники проблеми холмських і підляських уніатів, наприкінці 60-х років XIX ст. на Холмщині і Підляшші налічувалося близько 400 тис. осіб українського населення, з них 220 тис. католиків, у 1872 р. католиків стало 291 тис.

Опублікований тепер на Великдень царський указ… – йдеться про указ «Об укреплении начал веротерпимости» від 17 квітня 1905 р., в якому зазначалося про релігійну свободу та толерантне ставлення до інших релігій (див.: Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при правительствующем Сенате. – 1905. – СПб, 1905. – С. 710-718). Уряд Росії та Російська православна церква у 1905 p. відновили Холмську православну єпархію, яку очолив єпископ Євлогій (Георгієвський).

…бо коли раз польсько-латинським чинникам удасться привести уніатів до зголошення до римо-католицької конфесії… – побоювання М.Грушевського справдилися. Після царського маніфесту про віротерпимість «упорствующие» уніати почали переходити в католицизм, оскільки проблема відновлення уніатської церкви вирішена не була. За підрахунками російського історика, професора Варшавського університету В.Францевича, перед царським маніфестом від 17 квітня 1905 р. у Холмщині і Підляшші православне населення краю становило 449 571 особу. На початку 1908 р. православних віруючих у краю залишилося 280 292 особи. Докладно див.: Стоколос Н. Трагедія уніатів Холмщини і Підляшшя… – С. 55.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори: у 50 т. – Львів: Світ, 2002. – Т. 2, с. 486 – 491.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 663

Модифіковано : 1.04.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.