10. Дворище
Михайло Грушевський
Огляд наш так протягнувся, що хіба лише коротко зістається сказати ще про одне важне питання – форми селянського володіння землею. Д[обродій] [Владимирський-]Буданов і п[ані] Єфименкова присвятили йому спеціальні студії, а д.Любавський зачепив теж у третім відділі своєї розправи.
Головну цікавість має тут вияснення організації дворища (в Білій Русі відповідає тому термін «земля»), сеї громадсько-економічної клітини, що тепер, власне, звернула на себе увагу, а студіювання її може мати незвичайне значіння, думаємо, для вияснення цілого громадського укладу Русі. Про дворище говорю я деінде ширше [«Економічне становище селян на Подністров’ї Галицькім» – вступна стаття в т[омі] першому «Жерел до історії України-Руси»], тож не буду тут повторяти, зазначу лише, що д. [Владимирський-]Буданов в своїй розвідці представив докладну аналізу складу дворища на основі актів Пинщини.
П[ані] Єфименкова в своїй розвідці «Дворищное землевладение в Южной Руси», виданій рівночасно з розвідкою проф. [Владимирського-]Буданова, скористала з аналогій, які дають селянські документи про устрій «деревни» на берегах Білого моря, і попробувала пояснити процес сформування сієї клітини й її дальшу долю. Головною заслугою сієї розвідки я уважав би гіпотезу т. зв. ідеальних дільниць дворища, себто такого порядку, де, властиво, спільного володіння в чистій формі в дворищі вже не існує, але не перепроваджено й фактичного поділу stricte: кождий спільник дворища знає, яка частина всіх ґрунтів і вигід дворища йому належить, але зовсім не має тієї своєї частини в відрубнім участку: се є перехідна стадія від спільного до роздільного володіння, і в тій стадії члени жили часом дуже довго.
П[ані] Єфименкова також справедливо признала дворище загальною формою для всієї України-Русі – «з виїмком хіба Поділля», каже п[ані] автор, але, власне, й на Поділлі заховався термін дворища в топографічних назвах XV – XVI в., а дворищний устрій виразно дає себе знати, наприклад, в укладі шляхетських околиць Барщини. В другій половині своєї розвідки п. Єфименкова слідить за переходом дворищної форми в хутірну і в т. зв. сябринну Лівобічної Гетьманщини й розбирає погляди проф. Лучицького на сябринну організацію.
Тут не місце застановлятись широко над сим останнім питанням, хоч воно й дуже цікаве, бо хронологічно виходить уже за границі, поставлені нашому огляду. Сябринним володінням проф. Лучицький означає спілкові форми володіння, користаючи народним уживанням слова «сябр» в значінні спільника; в тих спілкових формах і в фактах існування неподільних ґрунтів проф. Лучицький старався спостерегти сліди громадської власності в XVIII – XIX в., аналогічної з великоросійською громадою, збиваючи звичайний погляд, що на Україні цілковито панувало володіння особисте; сі погляди знайшли собі значну опозицію, хоч зробили вражіння й найшли також прихильників; п[ані] Єфименкова належить до першої категорії – уважає сі форми спілкові пережитком, ремінісценцією дворищного устрою, тимчасом як володіння особисте, окремими господарствами, цілковито панувало, і зовсім не признає існування володіння громадського.
На думку п[ані] Єфименкової, хутірна форма господарства повторяла собою форму дворищну, щодо зверхніх своїх ознак; українське селянство в часах по Хмельниччині заховало форми громадського устрою з часів попередніх. Очевидно, інакше й трудно собі сі форми представити, та треба б тепер, коли починають вияснятися форми володіння давнішого, порівняти сі форми детально, уживши до того можливо більше документального матеріалу; журнальна стаття до того не дається, і дуже пожадані були б ширші, детальніші студії в сій справі. Але вернімось до В[еликого] кн[язівства] Литовського ще на хвильку.
Д[обродій] [Владимирський-]Буданов від огляду дворища переходить до сільської громади й волосної організації й пробує з натяків в документах XVI в. довести існування в давніші часи спільного володіння ґрунтами цілою громадою або цілою волостю; він вказує такі факти, як існування неподілених ґрунтів у сільських громад, як спільні процеси громад за ґрунти і т. ін.; щодо волості – участь її в роздаванні ґрунтів приходням, відомості, які уділяє вона князю при наданнях земельних, наостанку – той факт, що на полудневих, степових границях належностями міст уважаються превеликі території сусідні. Справедливо зауважив д.Любавський на се (с. 465 і далі) , що факти солідарної участі громад в процесах мали зовсім інші причини, неспільне володіння; що ж до існування нероздільних ґрунтів, то воно вказує лише на ті початкові часи, коли ще лишалися серед займанщин поодиноких учасників порожні незайняті ґрунти, що нікому не належали, але як означилися границі володіння громади, сі землі ставали власністю громади. Тут повторяється та суперечка в поглядах на характер спільного володіння, що була причиною ученої спірки про такі громадські землі в Лівобічній Гетьманщині (між проф. Лучицьким, Багалієм і ін. давніше, між ним і п[ані] Єфименковою – недавно).
Право міщан українських міст на сусідні території може мати зовсім інше об’яснення – зверхнє право «города» на цілий округ довкола, але з сього зовсім не виходить існування спільного володіння ґрунтами; правда, проф. [Владимирський-]Буданов за спільні володіння волостей говорить дуже обережно й невиразно, а при кінці признає, що під широкою сферою цілої волості свобідно можуть розвиватись інші роди володіння землею (територіальних і родових громад, і приватних родин). Між іншого, сі зверхні права громади на землі дуже цікаві для вияснення границь прав приватного володіння в Давній Русі, де прекарний характер приватного володіння міг існувати спочатку якраз в відносинах до громади.
Кілька розділів, присвячених формам селянського володіння в книзі д. Любавського, не займаються дворищем – він здається тут на розвідку проф. [Владимирського-]Буданова. Наводить документальний матеріал для інших термінів, між іншого для «сельцо» і «селище», що, подібно як і «земля», означають ту ж саму річ, що й дворище; цікавий особливо наведений уривок акта з р. 1508, де «селище» виступає як синонім «дворища» (в пов[іті] Кременецькім – с. 458).
З детальніших поправок можна занотувати замітки, присвячені термінам «слід» і «жереб». Д[обродій] Любавський відкидає гадку проф. [Владимирського-] Буданова, що «слід» є ґрунт завсігди одного чоловіка == одно господарство, і уважає його просто частиною землі (дворища), незалежною від числа господарств; з наведених ним актових уривків видко, що один господар держав кілька слідів, але випадків супротилежних він не наводить; саме слово виводить він з «слід»=«межа», а не з сліду людської культури, вложеної в ґрунт, як проф. [Владимирський-]Буданов; про се ще трудно сказати щось певне. Щодо назви «жереб», то д.Любавський доводить, що се було також позбавлене певної міри означення, як і інші, і подає уривок з документа; але й проф. [Владимирський-]Буданов, хоч бачив тут вказівку на штучний виділ ґрунтів, не признавав жереб певною мірою, так що тут полемізувати, властиво, нема з чим.
Примітки
…Д[обродій][Владимирський-]Буданов і п[ані] Єфименкова присвятили йому спеціальні студії… – див.: Владимирский-Буданов М.Ф. Крестьянское землевладение…; Ефименко А.Я. Дворищное землевладение в Южной Руси…
Лучицький Іван (1845 – 1918) – історик, професор Київського університету, політичний діяч. Автор праць «Католическая лига и кальвинисты во Франции» (1877), «Состояние землевладельческих классов во Франции накануне революции и аграрная реформа 1789 – 1793 гг.» (1912) та ін. О.Єфименко аналізує працю І.Лучицького: Сябры и сябринное землевладение в Малороссии // Северный Вестник. – 1889. – № 1-3.
… Справедливо зауважив д. Любавський на се (с. 465 і далі)… – див.: Любавский М.К. Областное деление… – С. 465.
… спірки про такі громадські землі в Лівобічній Гетьманщині… – йдеться: 1) про дискусію між І.Лучицьким та Д.Багалієм щодо займанщини на Лівобережній Україні [див.: Багалей Д.И. Рецензия на работу Лучицкого И. Следы общинного землевладения в Левобережной Украине в XVIII в. (Отечественные записки. – 1882. – № XI. – С. 91 – 116) // Киевская старина. – 1883. – № 2. – С. 409 – 415; Його ж. Займанщина в Левобережной Украине XVII-XVIII ст. // Там само. – 1883. – № XII. – С. 560-592; Виклад основних пунктів дискусії також: ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. І. – С. 194 – 198]. Д.Багалій заперечував схожість української займанщини з общиною; 2) про дискусію між І.Лучицьким та О.Єфименко щодо общинної теорії, прихильником якої був І.Лучицький [див.: Лучицкий И. Сябры и сябринное землевладение в Малороссии; Його ж. Следы общинного землевладения…; Ефименко А.Я. Дворищное землевладение в Южной Руси…].
…в пов[іті] Кременецькім – с. 458… – див.: Любавский М.К. Областное деление… – С. 458.