Виїмок з справоздання московського посольства, висланого на Україну на те, щоб прийняти її в підданство цареві [51]
Михайло Грушевський
Того ж числа [52] гетьман Богдан Хмельницький приїхав до Переяслава, за годину до вечора, а писар Іван Виговський приїхав січня 7 дня, і полковники та сотники теж з’їхалися до Переяслава. І 7 дня січня присилав гетьман Богдан Хмельницький до Василя Васильовича Бутурліна і товаришів полковника Павла Тетерю – щоб йому, гетьманові, з ними побачитись, а грамоти при тім не передавати і промови ніякої не говорити. І переказано через полковника до гетьмана, що боярин Василь Васильович з товаришами раді бачитися з гетьманом, а де саме побачитись, нехай би гетьман їм переказав. І гетьман переказав, що він буде у Василя Васильовича в садибі того ж дня під вечір.
І під вечір приїхали від гетьмана писар Іван Виговський та полковник Павло Тетеря, сказали, що гетьман зараз буде, і, сказавши, поїхали до гетьмана. І того ж дня, під вечір, приїхав до боярина Василя Васильовича на подвір’я гетьман Богдан Хмельницький, а з ним приїхали писар Іван Виговський та переяславський полковник Павло Тетеря. І боярин Василь Васильович з товаришами говорили гетьманові: прислані вони від великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича, всієї Росії самодержця і многих держав государя і обладателя, з повним государевим милостивим указом, згідно з чолобиттям гетьмана і всього Запорозького Війська, і завтра, 8 січня, мають вони передати гетьманові государеву грамоту і сказати государів милостивий указ на розправнім дворі [53], а після того, як грамота буде передана і государів милостивий указ буде сказаний, того ж дня мають іти до церкви, і гетьман, полковники й інша старшина і всякі люди мають присягти [54], як їм буть під государевою високою рукою. І гетьман казав, що великому государеві, цареві і великому князеві Олексієві Михайловичу, всієї Росії самодержцеві, вони з усім Військом Запорозьким раді служити щиро [55] у всім душами своїми і голови свої за государське многолітнє здоров’я покладати, і присягу государеві вчинити 8 січня й у всім згідно з государевою волею бути готовими. Завтра рано полковники всі будуть у нього, і він, поговоривши з ним[и], прибуде на розправний двір: вислухавши государеву грамоту і милостивий государів указ, треба буде йому поговорити з полковниками, а поговоривши з полковниками й старшиною, йти до соборної церкви і вчинити присягу государеві. І ще говорили гетьман і писар Іван Виговський: «Милость Божа над нами! Як за давніх часів за великого князя Володимира, так і тепер родич їх [56] великий государ, цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець, зглянувсь на свою батьківщину Київ [57] і на всю Малу Русь ласкою своєю: як орел покриває гніздо своє, так і він зволив прийняти нас під свою високу руку, Київ же і вся Мала Русь – вічне їх [58], а ми всі раді великому государеві служити щиро всіма душами своїми і голови свої складати за його многолітнє здоров’я [59].
Того ж дня [60] від гетьмана Богдана Хмельницького приходив писар Іван Виговський і казав бояринові Василеві Васильовичу Бутурліну з товаришами: була у гетьмана потайна рада з полковниками, суддями і військовими осавулами, і полковники, судді й військові осавули під государеву високу руку піддалися.
І після тайної ради, що мав гетьман з своїми полковниками, зрана того ж дня, в другій годині дня бито в барабан з годину часу на збір всього народу, щоб чути раду про справу, що має бути. І як зібралось велике множество всякого чину людей, вчинено великий круг для гетьмана і полковників, а потім і сам гетьман вийшов під бунчуком, а з ним судді і осавули, писар і всі полковники. І гетьман став серед кругу, а військовий осавул велів всім мовчати. І по тім, як усі затихли, почав гетьман говорити мову до всього народу: «Панове полковники, осавули, сотники і все Військо Запорозьке і всі православні християни! Відомо се вам усім, як нас Бог свободив з рук ворогів, що гонили церкву Божу і озлобляли все християнство нашого східного православ’я, так що вже шість літ ми живемо в нашій землі без государя в неустанних війнах і кровопролиттях з гонителями й ворогами, які хочуть викорінити церкву Божу – аби ім’я руське не пом’янулося на землі нашій, і се нам уже вельми докучило, і бачимо, що не можна нам більше жити без царя [61]. Тому нині зібрали ми раду явну всьому народові, аби-сьте собі вибрали государя з чотирьох, котрого хочете. Перший цар турецький, що багато разів через своїх послів закликав нас під свою власть; другий цар кримський; третій король польський – він, як самі захочемо, і тепер ще нас у першу ласку прийняти може; четвертий – православний государ Великої Росії, цар і великий князь Олексій Михайлович, самодержець всієї Росії, східний, котрого ми вже шість літ безнастанними нашими благаннями просимо. Тут котрого хочете вибирайте. Цар турецький бусурмен – всім вам відомо, як братія наша, православні християни, греки, біду терплять і в якім пробувають утиску від безбожних. Кримський хан також бусурмен, котрого ми, по нужді в приязнь прийнявши, які незносні біди прийняли єсьмо! Яка неволя, яке нещадне християнської крові пролиття і тіснота від польських панів – нікому з вас не треба казати: самі ви знаєте, що краще жида і пса вони вважали, аніж нашого брата християнина. А православний цар християнський, великий государ східний з нами одного благочестивого грецького закону, єдиної віри, єдино тіло єсьмо церкви по православ’ю з Великою Росією, головою маючи Ісуса Христа. Той великий государ християнський, пожалувавши незносного озлоблення православної церкви в нашій Малій Росії, шестилітніх безупинних наших благань не відкинувши, тепер милостиве своє царське серце до нас прихиливши, своїх великих ближніх людей до нас з царською ласкою своєю прислати зволив. Його коли ми щиро полюбимо, крім його царської високої руки благотишнійшого пристановища не знайдемо. А коли хто з нами не згоден, тепер куди хоче – вільна дорога!»
До сих слів весь народ закричав: «Волимо під царя східного православного кріпкою рукою в нашій благочестивій вірі умирати, аніж ненависнику Христовому поганинові дістатись!» По сім полковник переяславський Тетеря, ходячи в кругу, на всі сторони питав: «Чи всі ви так призволяєте?» Сказали всім народом: «Всі однодушно». Потім гетьман мовив: «Будь так! Нехай Господь Бог наш скріпить під його царською кріпкою рукою». А народ за ним одногласно гукнув: «Боже, утверди, Боже, укріпи, аби-сьмо вовіки одно були!»
І після того писар Іван Виговський, прийшовши, говорив, що козаки й міщани всі під государеву високу руку підклонились.
І січня 8 ж дня гетьман Богдан Хмельницький і писар Іван Виговський, обозний, суддя, полковники, осавули військові, сотники й отамани у боярина Василя Васильовича Бутурліна з товаришами на розправнім дворі були. І боярин Василь Васильович говорив гетьманові Богданові Хмельницькому промову, і сказав: «Божою милістю великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець і многих держав государ і обладатель, прислав до тебе, Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького, і до всього Війська Запорозького свою, царського величества, грамоту». І ту государеву грамоту боярин Василь Васильович гетьманові віддав, а гетьман ту государеву грамоту прийняв з великою радістю, а прийнявши, поцілував, розпечатав, віддав писареві Іванові Виговському прочитати на голос при всій старшині Війська Запорозького і всяких людях. І писар Іван Виговський прочитав ту государеву грамоту всім людям явно. Гетьман і полковники, і всяких чинів люди, вислухавши государеву грамоту, зраділи з милості государевої, і гетьман сказав, що він, гетьман Богдан Хмельницький, з усім Військом Запорозьким раді великому государеві цареві і великому князеві Олексієві Михайловичу, всієї Росії самодержцеві, служити щиро і вседушно і за государеве многолітнє здоров’я голови покладати, готові присягу йому зложити і в усім по його волі бути. І боярин Василь Васильович мовив: «Божою милістю великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець і многих держав государ і обладатель, жалує тебе, гетьмана Богдана Хмельницького, полковників і все Військо Запорозьке православної християнської віри – велів вас спитати про здоров’я». І потім, як гетьман і полковники за государеву милість чолом ударили і спитали про здоров’я государя царя і великого князя Олексія Михайловича, боярин сказав: «Як ми поїхали від великого государя нашого, царя і великого князя Олексія Михайловича, самодержця всієї Росії, він на своїх великих преславних царствах Російського царствія, дав Бог, був в добрім здоров’ї». І після того говорив гетьманові: «Божою милістю великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович [62] велів тобі сказати: в попередніх роках і до нинішнього 162 року присилали до великого государя нашого ти, Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, і все Військо Запорозьке бити чолом, що пани-рада і вся Річ Посполита повстали на православну християнську віру грецького закону і на святі Божі церкви гоніння велике вчинили і від правдивої православної віри, в котрій ви здавна живете, почали вас відлучати і неволити до своєї римської віри, а по деяких містах в Короні й Литві запечатали благочестиві церкви, в інших учинили унію і всяке чинили над вами гоніння, зневагу і злості нехристиянські. А після того і помирившися з вами – спочатку під Зборовим, а потім під Білою Церквою, в правді своїй не устояли – церкви Божі, що в договорі написано було повернути з унії, не повернули, а котрі, небагато, і повернено, знов потім обернено на унію; хотячи православну християнську віру викорінити і святі Божі церкви до решти зруйнувати, війська свої на вас зібрали і багато городів і міст, і в тих городах і містах святі Божі церкви споганили, зневажили і зруйнували, православних християн духовного і світського стану багатьох невинно замучили і всяку злу наругу чинили. І ви, не хотячи відректися благочестивої християнської віри і святі Божі церкви в руїні бачити, по неволі покликали до себе в поміч кримського хана з ордою й почали стояти проти них за православну християнську віру і за святі Божі церкви, а у великого государя нашого милості просите, аби не дав гонителям вашим і клятвовідступникам викорінити православну християнську віру і святі Божі церкви зруйнувати і вас пожалував: велів вас – тебе, гетьмана, і все Військо Запорозьке прийняти під високу руку свою з городами і землями, а ви великому государеві нашому хочете служити і за його здоров’я проти кождого неприятеля стояти вовіки. І по указу великого государя нашого, його царського величества, переказувано до вас – до тебе, гетьмана Б.Хмельницького, і всього Війська Запорозького – що у великого государя нашого з Яном Казимиром, королем польським і в[еликим] князем литовським, вічна угода і великому государеві нашому, государеві християнському, нарушити вічну угоду без причини не можна було: за ті неправди, які вчинилися з королівської сторони в нарушення вічної угоди, великий государ наш жде з королівської сторони поправи. Коли ж король і пани-рада не зроблять поправи по договору, то великий государ наш терпіти їм не буде, за їх неправду буде проти них стояти, а йому, гетьманові, і всьому Війську Запорозькому дасть милостиве рішення. І ви, Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького, і все Військо Запорозьке, великому государеві нашому били чолом: коли б царському величеству не можна було прийняти вас під свою государеву високу руку, то нехай би царське величество за вас уступився, задля православної віри і святих Божих церков, і велів вас помирити через своїх великих послів, щоб вам та згода була певна, – а самі ви миритись не хочете, тому що поляки в правді своїй не стоять. І по указу великого государя нашого і вашому чолобиттю послано до Польщі, до короля Яна Казимира, великих повиомочних послів, боярина і намісника великопермського князя Бориса Олександровича Рєпніна-Оболенського з товаришами, і велено говорити королеві і панам-радам про ту згоду і посередництво кріпко. І ті великі посли в розмовах говорили панам-радам, щоб король і пани-рада заспокоїли ту усобицю, з вами помирились, православну віру грецького закону не гонили, церков Божих не відбирали і неволі вам в нічім не чинили, а вчинили б згоду по Зборівському договору, і котрі церкви повернені були на унію, і їх віддали б назад. А коли король і пани-рада то вчинять, з вами помиряться, в вірі вам більше не чинитимуть неволі і церкви Божі вернуть вам по давньому, то великий государ наш задля православної християнської віри і святих Божих церков таку уступку зробить: тим людям, за котрими виявилась прописка в іменуванні государськім і повинні вони були карі смерті [63], він велить їх провини вибачити. Та ще ті ж великі посли царського величества говорили: як обрано Яна Казимира на королівство, він присягав людям духовного і світського чину на тім, що йому в відносинах між різновірцями давати оборону і захист, самому ніяким чином за віру не тіснити і нікому того не допускати, а коли він тої своєї присяги не додержить, то він своїх підданих увільняє від всякої вірності й послушності, і розгрішення з того закляття свого не буде у нікого просити, і не прийме його. І він, Ян Казимир король, і пани-рада то все занедбали, згоди і посередництва відмовили, хочуть віру православну християнську викорінити, церкви Божі знищити, пішли на вас війною при самих же великих послах, а тих послів відправили з нічим. І великий государ наш, бачивши з королівської сторони таку непоправність і прикрості, вічної згоди нарушения і на православну християнську віру та на святі Божі церкви гоніння, і не хотячи того чути, щоб вам єдиновірним православним християнам бути в останнім знищенні, а церквам благочестивим в упущенні і нарузі від латинян, – велів прийняти під свою високу руку вас, гетьмана Богдана Хмельницького, і все Військо Запорозьке, з городами і землями, свободних від підданства королеві, через переступлення ним присяги, і велів вам чинити поміч своїми государ-ськими людьми проти кривоприсяжців і хотящих знищити християнську віру. Отже, ти, гетьман Богдан Хмельницький, і все Військо Запорозьке, видівши до себе милість і жалування великого государя нашого, аби служилисьте йому і всякого добра хотіли і його милості були певні. А великий государ наш буде вас – тебе, гетьмана, і все Військо Запорозьке, – держати в своїй милості і в обороні та охороні від неприятслів ваших».
І, вислухавши мови, гетьман, вся старшина і всякого стану люди за го-сударську милість били чолом. З розправного двору гетьман поїхав з боярином Василем Васильовичем з товаришами каретою до соборної церкви Успіння Пречистої Богородиці. А казанський преображенський архімандрит Прохор, рождественський протопоп Андреян, священики і диякони, що були послані з ними [64], за Спасовим образом [65] прийшли до соборної церкви поперед їх. Коли боярин Василь Васильович і гетьман Богдан Хмельницький прийшли до соборної церкви, стрів їх при вході переяславський протопоп Григорій і з усіх церков священики й диякони, з хрестами і кадилами, в ризах і проспівали: «Буде ім’я Господнє благословенне однині і довіку». А як вступили до церкви, то архімандрит Прохор і протопоп Андреян і переяславський протопоп Григорій з усім освяченим собором, убравшися в ризи, хотіли почати слова присяги [66] по служебнику, присланому до них від государя. Але гетьман Богдан Хмельницький сказали [67], щоб боярин Василь Васильович з товаришами учинили присягу за государя, щоб йому, государеві, не видавать їх, Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке, польському королеві, за них стоять, вольностей не нарушать; хто які маєтності у себе мав, тому всьому бути по давньому – і щоб великий государ пожалував: велів дати свої грамоти на їх маєтності.
Боярин Василь Васильович з товаришами говорили гетьманові, що в Московській державі давнішим великим государям нашим, царям і великим князям всієї Росії, присягали їх піддані, і великому государеві нашому вони присягають на те, щоб їм великому государеві нашому служити, старатись і щиро всякого добра хотіти. А такого, щоб за государя присягати, – не бувало ніколи і надалі не буде: йому, гетьманові, і говорити про се не годилось, бо всякий підданий присягає свому государеві. Нехай вони, гетьман і все Військо Запорозьке, як почали великому государеві служити і про що били чолом, так би й довели до кінця і присягли великому государеві по євангельській заповіді, без усякого сумніву. А великий государ буде їх держати в своїм милостивім жалуванні, в опіці, в обороні від неприятелів і в охороні, вольностей у них не відбере, і щодо маєтностей, хто чим володіє, великий государ їх пожалує – звелить володіти їм по-давньому.
Гетьман Богдан Хмельницький сказав їм, що він поговорить з полковниками і всіма людьми, які тепер при нім, гетьмані. І вийшовши з церкви, пішов на подвір’я до переяславського полковника Павла Тетері, і говорив про се з полковниками і всіма людьми довго. А вони [68] стояли в церкві. Прислав з подвір’я до них до церкви полковників: переяславського Павла Тетерю та миргородського Григорія Сахновича, і полковники, прийшовши до них, говорили те ж саме: щоб їм присягти за государя.
Боярин Василь Васильович з товаришами говорили так само: се діло непристойне – щоб присягати їм за государя, ніколи не було того звичаю, щоб за государів піддані присягали, а присягають піддані государеві. Полковники говорили, що польські королі підданим своїм завсіди присягають. А боярин Василь Васильович з товаришами казали полковникам: що польські королі чинять присягу своїм підданим, того за взірець ставити не годиться, бо ті королі невірні, і не самодержці, а в чім присягають, того ніколи не сповняють. А у попередніх великих государів, благочестивих царів і великих князів, всієї Росії самодержців, також і у великого государя нашого Олексія Михайловича того ніколи не бувало, щоб присягати за них, великих государів. Прислано їх, боярина Василя Васильовича з товаришами, від великого государя до нього, гетьмана, і всього Запорозького Війська з государським милостивим словом, і як боярин Василь Васильович з товаришами сказали государеве милостиве слово гетьманові й їм, вони раділи государській милості, пішли до церкви, а таких непристойних речей не говорили. Та й тепер гетьманові і їм, полковникам, говорити про се не годиться, бо государське слово змінне не буває.
Полковники казали бояринові Василеві Васильовичу з товаришами: гетьман і ми тому віримо, але козаки не вірять і хочуть, щоб вони їм присягли. Боярин Василь Васильович говорив полковникам: «Великий государ наш задля православної християнської віри й святих Божих церков зволив прийняти їх під свою государську високу руку по їх чолобиттю, і їм треба було пам’ятати государську милість, великому государеві служити, старатись і всякого добра хотіти, щоб усе Військо Запорозьке до присяги привести, а коли якісь несвідомі люди говорять такі непристойні слова, невідповідні до такого великого діла, то їм треба було показати свою службу великому государеві і таких несвідомих людей в таких словах гамувати». З тим полковники пішли від них до гетьмана.
Після того прийшли до церкви гетьман Богдан Хмельницький і писар Іван Виговський, а з ними полковники, сотники, осавули, отамани й козаки. Гетьман і писар Іван Виговський і полковники сказали бояринові Василеві Васильовичу з товаришами, що вони у всім покладаються на государеву милість і готові по Євангельській заповіді вчинити великому государеві присягу всією душею, і голови свої за государське многолітнє здоров’я складати раді. А про свої справи будуть вони, гетьман і все Військо Запорозьке, бити чолом великому государеві.
І того ж дня, Божою милістю та поміччю Пречистої Богородиці і заступленням великих чудотворців Петра, Олексія, Йони, Филипа, московських і всієї Росії, і всіх святих, і за щастям великого государя Олексія Михайловича, боярин Василь Васильович Бутурлін з товаришами привели під високу государеву руку гетьмана Богдана Хмельницького, писаря Івана Виговського, обозного, суддів і осавулів військових, полковників і все Військо Запорозьке. Гетьман Богдан Хмельницький, писар Іван Виговський, обозний, судді, осавули військові й полковники вчинили присягу государеві В тім, щоб їм з землями і городами бути під государевою високою рукою навіки невідступно. А приводив до присяги по служебнику архімандрит Прохор. Слова присяги [69] гетьман, писар, полковники й інша старшина говорили з слізьми і обіцяли служити великому государеві Олексію Михайловичу, государині Марії Ілічні, благовірним царівнам і государським дітям, котрих Бог дасть государям, щиро добра хотіти і в усім бути в государевій волі без усякого сумніву, як то в присязі [70] написано. І після того, як гетьман Богдан Хмельницький, писар і полковники віддали присягу государеві, тоді благовіщенський диякон Алексій кликнув многоліття государеві, на амвоні в соборній церкві, і як він кликав многоліття государеві, було тоді в церкві всенародне множество мужеського і женського народу, і багато плакало з радості, що Господь Бог сподобив їх бути всім під государевою царською високою рукою. І вчинивши присягу, гетьман з соборної церкви поїхав з боярином Василем Васильовичем і товаришами каретою на розправний двір, а полковники і всякі люди йшли пішо. А приїхавши на розправний двір, боярин Василь Васильович з товаришами по государевому указу віддали гетьманові Богданові Хмельницькому государеве жалування: корогву, булаву, ферезію [71], шапку і соболі. І під час, як щось передавалось, боярин Василь Васильович говорив гетьманові мову, згідно з государевим указом. Спочатку, як почав подавати корогву, говорив мову: «Божою милостю великий государ Олексій Михайлович велів тобі, гетьманові Богданові Хмельницькому, казати: «Відомо всім, що нічого без Божої волі в людях не діється, але все будується його волею»». Побачив се і наш благовірний і христолюбивий государ, що й те, що діється тепер в землі вашій неспокійній, Божою волею діється й будується – він (Бог) великою милістю своєю промишляючи про вірних своїх, в землі сій від одступників і іновірних великим гонінням насилуваних, і тебе, благочесний гетьмане Війська Запорозького, з доброхотним воїнством твоїм підняв під оборону церкви святої і всіх православних тутешньої землі, і його ласкою всесильною підпоможений, покровом Пречистої Богородиці укритий, заходами святих руських за православних укріплений, ти досі за православ’я міцно борешся, здобуваючи православним побіду над насильниками. Порозуміває се й благовірний государ, що то всемилостивий Бог, хотячи піднести силу християнську, сю землю під скіпетром [72] благовірного государя нашого, так як було за часів благовірного царя Владимира й інших його наслідників, вашим старанням зволив об’єднати. Сій волі Божій покорившися, по твоєму і всього воїнства твого бажанню, показує він вам свою царську ласку, і через нас – мене, боярина його царського пресвітлого величества з товаришами, сю корогву тобі, благочесний гетьмане, дарує. На сій царській своїй корогві подає тобі царя царів, всемилостивого Спаса, написаного на побіду над ворогами, Пресвяту Богородицю в покрову, преподобних печерських з святою Варварою – молитовників руських, на заступництво тобі і всьому твоєму православному воїнству. Аби всемилостивий Спас наш, так як колись – як оповідає історія про походження Чесного Хреста – дав побіду на ворогів православному цареві руському і всім християнам і згоду їм дарував, аби так і тобі з благочестивим воїнством дарував побіду над ворогами, які озлобляють церкву святу і православних утісняють, аби іменем Ісусовим всяке плем’я гордих впало на землю, вороги православних прогонилися і згода запевнилася гоненим правовірним. І Пречиста Богородиця так, як колись вірних в Царгороді покривала чудодійним своїм покровом і всесильним своїм заступництвом, чудотворною іконою її показаним, тих ворогів, що озброїлися на вірних, одних чудодійно побила, інших з соромом прогнала, – нехай так і вас, на царській сій корогві написана і серед полків ваших ношена, вас од зброї іновірних покриває й побіду на них дарує, а тебе з усім православним військом і всіми вірними заховає неврежденних. І святі Божі угодники руські Антоній і Теодосій з святою великомученицею Варварою – котрої святі мощі як дарунок многоцінний має ваш край, – так як в початках православ’я в сій Руській землі її силу вони православно утверждали, так і тобі нехай будуть скорими помічниками, укріплюючи спокій православ’ю. І ся корогва його царського величества всім ворогам вашим нехай буде знаком побіди страшним і в боях жахливим».
Сказавши се, боярин Василь Васильович віддав гетьманові корогву. А віддавши корогву, мовив, передаючи булаву: «Інший знак держави своєї царської, отсю булаву посилає тобі благовірний і христолюбивий государ наш, жалуючи тебе, – аби з нею щасливо начальствував над благочестивим військом і всіма людьми: тих, що гордяться на православ я і тобі непокірних аби присмиряв, військо ж твоє благочестиве, так як донині в добрім порядку тримав, аби й на будучі часи сим знаком пресвітлої царської держави, булавою, пильно міг управляти – аби сам вид війська, що ним гарно кермуєш, всіх ворогів, які повстають на вас, страшив і від вас проганяв».
А віддавши булаву, боярин Василь Васильович сказав, передаючи одежу: «До сього ж благочестивий государ наш, цар і великий князь Олексій Михайлович, маючи знак орла [73], як орел бажав покрити гніздо своє і пташат своїх, так ласкою своєю государською схотів покрити город Київ і інші городи – колишнє гніздо свого царського орла, і з ними пташат своїх вірних, що колись були під державою благочестивих царів, під охорону свою прийняти. На знак такої своєї царської ласки дарує він тобі сю одежу, показуючи тим, що тебе і всіх православних, що піддаються під його пресвітлу державу, він зволив покривати невідмінною своєю государською ласкою. А ти, прийнявши її від царського величества і одягаючи сю теплу одежу, твою розпочату службу його царській державі і обороні православних розігрівай, щоб розпалившися запалом до віри православної й держави царського величества поборював ворогів».
Віддавши одежу і передаючи шапку, сказав: «Голові твоїй, од Бога високим розумом умудреній, що обмірковує промисел благоугодний для оборони православ’я, пресвітле царське величество шапку сю на покриття дарує, аби Бог здоровою твою голову охороняючи, всяким розумом на добре порядкування преславного війська умудряв, аби вірні, маючи тебе гетьманом і тобою розумно покермовані, могли ногами ворогів попирати і нерозум гордих розумній голові твоїй покоряти. Благовірний государ наш, даруючи через нас тобі се своє жалування, вітає й бажає всякого успіху і над ворогами перемоги, аби ти, тримаючися незмінно своєї обіцянки й присяги царській державі, многорозумну голову свою під його царську ласку схиляючи, тверду і незрушену вірність свою з усім своїм військом і всіма християнами заховував, а царське величество, вашою пильністю заохочений, міг ще більшу ласку над тобою і всім твоїм [74] простирати».
Писареві Іванові Виговському, полковникам, осавулам і обозному, що були тоді, государеве жалування роздано згідно з государевим указом. Гетьман, писар, полковники, обозний, судді, осавули військові і сотники государеве жалування прийняли з радістю і били чолом за государеву ласку. Від розправного двору до свого двору гетьман Богдан Хмельницький велів государеве жалування – корогву – везти перед собою розгорнувши, а сам ішов за корогвою в государевім жалуванні – в ферезії й шапці, з булавою, пішо. І писар, полковники і багато всяких людей ішли за ним так само пішо до двору. А присягу государеві з гетьманом і писарем вчинили судді, осавули військові, обозний і полковники. А 9 дня січня боярин Василь Васильович з товаришами були в соборній церкві, архімандрит з усім освяченим собором приводили до присяги сотників, осавулів, писарів, козаків і міщан. І решту полковників і всякої старшини і козаків, які трапились в Переяславі, міщан і всякого чину людей теж привели до присяги. А скільки людей приведено до присяги і хто саме, се по йменням писано докладно в книгах.
Примітки
Примітки М. С. Грушевського
51. В цілості се справоздання (по московській термінології – «статейный списокъ») друковане в X т. «Актов Южной и Западной России». Виїмок, що тут друкується, міститься на с. 215 – 234. Витяги включені в «Полное собрание законов Российской империи» під ч. 115 [т. I, ч. 115, с. 315 – 321]. Також в «Источниках малороссийской истории» Бантиша-Каменського (ч. I, с. 39) і далі.
52. Себто 6 січня 1654 p. московське посольство приїхало до Переяслава 31 грудня і чекало гетьмана. Зложене воно було з «ближнього боярина» (найвищий московський чин) Василя Бутурліна, окольничого Івана Алфер’єва і думного дяка Ларіона Аопухіна. З Москви вислано його 9 жовтня, після Земського собору московського (рід Державної думи), скликаного на те, щоб обсудити справу приймлення України під царську руку. Собор 1 жовтня постановив, що гетьмана з військом треба прийняти і не відступати перед війною з Польщею з сього приводу. Сим була рішена справа.
53. «на съѣзжемъ дворѣ».
54. «учинити вѣpy».
55. «служити и прямити».
56. «сродникъ ихъ».
57. В московськім тодішнім стилі, говорячи про царя, титул його повторюється при кождому займеннику, що говорить про нього, – в перекладі се пропускаю.
58. Тут одно слово упущене.
59. Тут іде замітка, що про се було послане цареві осібне звідомлення 8 січня.
60. 8 січня.
61. Сього так гетьман не міг казати; не знати, чи «стилізували» се московські дяки, чи Виговський оповідав так Бутурлінові, щоб було йому приємніше чути.
62. Пропускаю повторення титулів, означуючи ці місця зірочкою.
63. Мова йде про помилки в царськім титулі в усякого роду листуванні з московським правительством і московськими людьми: московське правительство жадало кари смерті і грозило війною.
64. З послами, з Москви.
65. В процесії.
66. «обѣщаніе къ вѣp’ѣ».
67. Так, мабуть: «гетьман і старшина».
68. Московські посли.
69. «Обѣщаніе къ вѣpѣ».
70. «обѣщанью».
71. Верхню одежу.
72. Тут, видно, бракує кількох слів.
73. В гербі.
74. Щось, мабуть, пропущено (військом?).