«Люди в пенезех»

Михайло Грушевський

Стара термінологія не знала таких технічних термінів, як нинішнє право, й тому треба бути дуже обережним в генералізації значення старих виразів і назв. Коли певна група текстів дає нам певне значення для данного терміну, се не виключає можності, що він мав в дійсності значення дещо відмінні, і на се може знайтися інша група документів з таким відмінним значенням. Отже категорично відкидати всякі інші значення даної назви, окрім представленого певними документами, небезпечно.

Такі загальні гадки викликає контроверсія, що виникла між істориками литовського устрою. Проф. Любавський ототожнив був закупів литовського права з наймитами; проф. Ясинський то збив, а за те поспішився заявити, що проф. Любавський помиляється, відрізняючи від закупів «людей в пенезех», бо се те ж саме, як показує ряд текстів [Любавский, Областное деление и провинц[иальное] управление В[еликого] ки[яжества] Литовского, с. 393 – 395; Ясинский, Закупы Рус[ской] Правды и памятников западно-русского права (Сборник, посвящ[енный] Буданову), с. 456 – 458. Див. про се також мою «Історію України-Руси», т. V, с. 117 – 118.].

Дійсно, тексти, вказані Ясинським, зближають поняття закупства з поняттям «бути у пенезях». Але він зовсім неоправдано ототожнює абсолютно сі вирази і заперечує мовби документ, наведений у Любавського на доказ різниці сих двох виразів, такої різниці не містить. З огляду, що сей спірний документ досі наводився лише у витягах на виривки, а він сам по собі дуже інтересний для пізнання сеї термінології, то я наводжу його в цілості (Записі, [кн.] 12, л. 184):

Потверженьє Ленъку Федоровичу Сасину на замену именья єго Свислочы а на имене Гнойницу з паном Иваном Анъдреєвичом обойга в повете Городенском лежачых на вечность.

Жыкгимонть – чынимъ знаменито симъ нашымъ листомъ, хто на него посмотрыт або чтучы услышыть, нынешънимъ и потомъ будучимъ, кому будеть потребъ того ведати.

Прышодшы перед насъ обличъне подскарбий нашъ дворный державъца веленьский панъ Иванъ Андреєвичъ, а дворанин нашъ Ленько Федоровичъ Сасинъ поведили перед нами, ижъ они меняли межы собою именьи доброволне, и панъ Иванъ подскарбий дал Леньку Сасину именье своє на имя Гнойницу со въсими земълями пашъными и борътъными и с сеножатьми и с прыкуплеными земълями и закупъными и зъ гаи и дубровами и с хоромами и со въсемъ будованъемъ, што колвекъ єсть в томъ дворе, и со въсимъ с тымъ, какъ онъ самъ держал, ничего на себе не заставъляючы, кромъ челяди неволноє и закуповъ и наймитовъ и окромъ дву боярыновъ єго Богъданъца а Янеля Моисиєвича – тыи мають со въсими статъки своими за пана подскарбего пойти, а земъли свои Леньку зоставити.

И к тому панъ подскарбий поступилъ єму дву земль своих: нашоє данины на имя Тораборовъщыны и што ся дотычеть, ижъ Унучъки не въ которую часть тоє земъли Тарабаровъщыны в поля и въ дубровы впираются, панъ Иванъ маеть з ними о томъ право мети: єстьли тую земълю под ними зыщетъ, тогьды маєть тую землю Ленъку подати, накъли жъ пань Иванъ того не зыщеть, тогьды Ленъко не маєть в тыи поля и дубровы уступати ся.

А который люди прыхожии в том именьи были за паномъ Иваном у пенязех, тыи люди мають Ленъку служыти, а который бы человекъ не хотел єму служыти, и онъ маеть Ленъку пенязи отъложыти подле запису своєго и отъ него доброволне пойти прочъ, а земъли их маєть Ленъко держати.

А к тому панъ Иванъ прыдал єму готовизною пятдесять копъ грошей литовъскоє монеты по десяти пенезей в грошъ, и который листы твердости и прывилья пан Иванъ на тое именьє Гнойницу мел, онъ тыи вси листы и прывиля Ленъку подавал.

А Ленъко Сасинъ и зъ жоною своєю Ганъною и з детми своими пану Ивану подскарбему напротивъку того дали именьє своє въ Городеньскомъ повете на Свислочы, котороє именьє по жоне єго Ганъне єму ся было достало, и с тыми двема пустовъщынами, што на нас выслужыл: Некрашовщыну а Манъцевъшыну с прыкупъными земълями и закупъными.

И на то Ленъко Сасинъ тыи вси листы твердости пана Ивановы и єго листь меновъный перед нами вказывалъ и билъ намъ чоломъ, абыхмо єму на то дали нашъ листь и тоє именьє выше писаноє потвердили єму нашымъ листомъ на вечность.

Ино мы з ласки нашоє на єго чоломбитье то вчынили, на то дали єму сес нашъ листь и тоє именьє, мену єго, какъ выше в семъ нашымъ листе выписано, потвержаємъ симъ нашымъ листомъ на вечъность єму самому и єго жоне и их детемъ и напотом будучим их сщадкомъ со въсими земълями пашъными и бортъными и съ сеножатьми и зъ гаи и лесы и дубровами и з ловы зверынъными и пъташыми и со озеры и з реками и з речъками съ ставы и з млыны и их вымелки и з бобровыми гоны и з служъбами и въходы всих тых земль, и з даньми грошовыми и медовыми и бобровыми и куничъными, и з дякълы оржаными и овъсяными, о со въсимъ с тымъ, какъ ся тоє именьє выше писаноє Гънойница здавъна само в собе ся маеть, подле мены єго и листу меновъного, и воленъ Ленъко Сасинъ и єго потомъки тамъ двор себе збудовати, млыны и ставы справити и люди садити и прыбавити и розшырыти и къ своєму лепъшому и вжыточному обернути какъ сами налепей розумеючы.

А на твердость того печать нашу казали єсьмо прывесити къ сему нашому листу. При томъ был державъца ушъполский и пенянский панъ Станиславъ Миколаєвичъ. Писанъ у Судомиры под лет Бож[его] Нарож[енья] 1524 месеца сен[тября] 3 день инъдыкъ 13.

Як бачимо, в документі зовсім виразно відрізнені: а) челядь невольна, б) закупи, в) наймити, г) люди у пенязех. Перші три категорії людей давній власник виводить з собою, «люди прихожи у пенезех» лишаються новому власнику. Отже «люди у пенезех» не зовсім і не завсіди значить теж саме, що закупи. Про закупа теж можна сказати, що він пробував «у пенезех», але не все, що може бути «у пенезех», мусить бути закупом в значенні застава (може бути, як то я говорив в рецензії праці проф. Ясинського, в т. LXII [«Записок»], с. 10, і поняття «закупа» в дійсності було ширше, ніж розуміє Ясинський).

В данім разі «люди прихожий», що були «за паномъ Иваномъ у пенезех», очевидно, не люди заставні, а селяни прихожі, що осіли на ґрунтах «пана Ивана» й, діставши від нього на господарство різне «успоможеньє», видали йому «записи» на певний грошевий еквівалент тої підмоги. Так зовсім справедливо толкував Любавський. Припущення Ясинського, що тут «закупи» означають тих закупнів, що сиділи в дворі, а «люди в пенезех» – тих закупнів, що осіли на панських ґрунтах, являється виразним натяганням тексту, й власне в такім разі зміст документа міг би тільки викликати всякі непорозуміння супроти того, що всі закупи без ограничения мають бути виведені з маєтності давнім властителем. Ще більш штучне й довільне толкування його, що тут «люди в пенезех» можуть означати закупів, що сидять на закупних, себто заставних (але не їх) землях; для чого з такого закупа в квадраті має вийти «чоловік в пенязях», лишається зовсім незрозумілим.

Примітки

Публікується за виданням: Грушевський М. «Люди в пенезех» // ЗНТШ. – Львів, 1905. – Т. LXV. – Кн. ІІІ. – Miscellanea. – С. 1 – 4.

…я наводжу його в цілості (Записі, [кн.] 12, л. 184) – сучасна архівна легенда: Российский государственный архив древних актов. – Ф. 389: Литовская метрика. – Оп. 1. – Д. 202. – Л. 184.

…я говорив в рецензії праці проф. Ясинського, в т. LXІІ[«Записок»] – див.: Грушевський М. [рец. на:] Ясинский М.Н. Закупы «Русской правды» и памятников западно-русского права // ЗНТШ. – Львів, 1904. – Кн. VI. – Т. LXII. – Бібліографія. – С. 9 – 11.

Мирон Капраль

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 478 – 480.