Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історичні праці / 1893 р. / До питання про Болохів

До питання про Болохів

Михайло Грушевський

Питання про Болохів і Болохівську землю за останні двадцять років не раз обговорювали й досліджували як наші, так і зарубіжні вчені, і воно охоплює вже значну літературу. Такий інтерес пояснюється оригінальними особливостями епізоду про болохівців, які, на перший погляд, цілковито виділяють його зі звичного давньоруського політико-суспільного ладу й роблять цей епізод чимось загадковим. Зіставлена з іншими відомостями літопису про сутички й боротьбу південноруських громад з князівсько-дружинним ладом у середині XIII ст. боротьба болохівців за абсолютну автономію якщо і втрачає свою загадковість, то набуває ще більшого інтересу, будучи лише частиною великого, як можна ствердити, тогочасного народного руху, а цей останній, своєю чергою, є проявом того прагнення народної маси до реформи суспільного ладу відповідно до своїх уявлень про справедливість, яке, прориваючись у своїй боротьбі з протилежними течіями через більші чи менші проміжки часу, становить, власне, основний напрям, життєвий нерв південноруської історії.

За такого значення болохівського епізоду кожна, навіть незначна, зовнішня подробиця про нього, я переконаний, не повинна залишатися поза увагою, тим більше, що тут, попри детальні дослідження, залишається ще багато нез’ясованого і, наприклад, питання, що стосується болохівців, знову фігурує серед питань, запропонованих наступному (IX) археологічному з’їздові у Вільні, як фігурувало двадцять років тому в програмі Київського археологічного з’їзду. На жаль, наші відомості про цей суспільний рух XIII ст. загалом і про Болохів, зокрема, вельми убогі. Уривчасті, випадкові згадки літопису не лише не дають змоги уявити якомога повну, всебічну картину політичного й громадського життя Болохова, але й географічно фіксувати його досить важко. Отож, деякі історики при локалізації болохівських міст коливалися між берегами Південного й Західного Бугу, та й досі визначення болохівської території, як на мене, ще не може вважатись уповні твердо усталеним, уповні вирішеним. Детально обґрунтоване визначення болохівської території, що належить проф. М.П.Дашкевичу [«Болоховская земля и ее значение в русской истории» – в «Трудах ІІІ-го археологического съезда», т. II та окремим виданням; «Новейшие домыслы о Болохове и болоховцах – «Университетские известия». Киев, 1884, кн. VI та окремим виданням [Дашкевич Н.П. Болоховская земля и ее значение в русской истории // Труды III археолог. съезда России, бывшего в Киеве. 1874. – К., 1878. – С. 69 – 139; Його ж. Новейшие домыслы о Болохове и болоховцах // Универ. известия. – 1884. – Кн. VI. – С. 155 – 186]], визначення більш ніж імовірне й прийняте багатьма, як бачимо, досі не виходить за межі правдоподібної гіпотези, до речі, і тому, що свої висновки шанований учений спочатку мусив робити майже винятково на підставі літописних відомостей, як згадувалося, не надто багатих, хоча ці висновки, як побачимо нижче, згодом отримали низку нових підтверджень.

У цій замітці я хочу звернути увагу на документальне повідомлення, яке, як мені здається, може знадобитися, серед інших відомостей, для визначення Болохівської території.

У Литовській метриці Московського архіву Міністерства юстиції я знайшов документ, як виглядає, досі не опублікований; я, принаймні, не зустрічав посилань на нього. Це – «лист» королеви Бони, у віданні якої в першій половині XVI ст. (з 1536 р.) перебувало і Кременецьке староство, до кременецького старости Петра Семашка, даний у Варшаві 1553 р. У ньому йдеться про села, які війт Лепесівки Ян Хотимович з дозволу Сиґізмунда Старого осаджував у Кременецькому повіті «за Горинею на Болоховѣ». Кілька таких сіл він устиг осадити і продовжував осаджувати, сподіваючись користуватися у цих селах становищем війта; але староста вилучив згадані села «з моцы и справы его войтовъское» й передав їх своєму служебникові Семенові. Королева наказує повернути Хотимовичу «тые вси села на Болоховѣ, которые через него тамъ осажены суть», і не порушувати його війтівських прав.

З цього документа видно передовсім, що назва Болохова в середині XVI ст. охоплювала великий простір, який на той час цілком чи частково запустів, так що на ньому можна було тоді осадити чимало сіл.

Що ж до місцезнаходження цього Болохова, то його можна приблизно визначити на підставі відомостей самого документа. Передусім, беручи до уваги, що «лист» писаний у Варшаві й адресований до Крем’янця, ми припускаємо, що це «за Горинею», на її правому березі. Смуга Кременецького староства за Горинню, за периметром границь Великого князівства Литовського 1546 р., на південному заході проходила дещо південніше теперішньої границі Кременецького повіту з Подільською губернією, захоплюючи Чернихів, Збараж і Волочиськ, далі переходила на верхів’я р.Бужка, яка слугувала границею майже до гирла; звідти границя йшла паралельно до р.Богу, майже теперішньою границею Волинської губернії, до Чорного шляху, що пролягав вододілом Дніпровського й Бузького басейнів, «и тою Черною дорогою на могилу Гончариху», яка, як бачимо, мала належати території в горішній течії Тетерева, дещо західніше від нього, приблизно на вододілі рік Коранки й Сниводи [Опис границь 1546 р. – у Віленському «Археографическом сборнике», т. 1 (с. 111 – 121), а також у «Limites Regni Poloniae et m. d. Lituaniae» Доґеля (1758 p.). Як видно з пізнішого опису границь Київського воєводства (1754 р.), Гончарихою називали не лише могилу, а й навколишню місцевість (як Перепетові могили дали назву Перепетовому полю) – див. книгу № 4638 Київського центрального архіву, арк. 323. Цей документ надав мені проф. В.Б.Антонович, якому висловлюю щиру подяку [Сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси. – Вильно, 1867. – Т. 1. – С. 11 – 121; Limites regni Poloniae et magni ducatus Lituaniae. – Vilnae, 1758. – S. 67 – 201]].

Ця ж Гончариха була прикордонним пунктом Волині з Київським воєводством.

За дещо пізнішим описом границь Київського воєводства – 1566 року – Кременецька границя на сході проходила «оть Гончарихи въ Случь», а далі вниз за течією р. Случі [«Архив ЮЗР», ч. VII, т. II, с. 365 [Архив ЮЗР. – К., 1890. – Ч. VII. -Т. 2. – С. 365]]. На півночі ця Загоринська смуга Крем’янецького повіту простягалася, за переписами другої половини XVI ст., до Заслава (включно) [«Źródła dziejowe», t. XIX, p. 28, 134, 148 [Źródła dziejowe. Polska XVI wieku pod względom geograficzno-statystycznym opisana przez A.Jabłonowskiego і A.Pawiskiego. – Warszawa, 1889. – T. XIX: Zieme Ruskie, Wolyń, Podole. – S. 28,134, 148]].

Такою була смуга «за Горинею», де ми маємо розміщувати села на Болохові, згадані в нашому документі. Та обставина, що «осаженьемъ» цих сіл займався лепесівський війт, дає змогу точніше визначити їх розташування, бо природно вважати, що новоосаджені села знаходились поблизу Лепесівського війтівства. Лепесівку не раз згадують у люстраціях половини XVI ст., які свідчать, що вона була сусідньою з Ямполем, Шумбаром і Радошівкою [«Архив ЮЗР», ч. VII, т. II, с. 126 (grunt kniehini Iliney, сусідній з Лепесівкою, – це Ямпіль, див. с. 119 – 120), порівняй с. 31 (тут згадується в Лепесівці, разом з путніми слугами, «Янъ войтъ», очевидно, Хотимович) і «Źródła dziejowe», t. VI, p. 103 – 104]. Очевидно, це нинішня Лепешівка біля Ямполя (Волинського), на лівому березі Горині.

Села нашого документа, осаджені на Волохові, найприродніше шукати безпосередньо за Горинню, на південь від Ямполя. Зазначу, що в люстрації 1545 р. саме в цій місцевості згадуються новоосілі замкові села Воронівці, Осники, Білозірка [«Zródła dziejowe», t. VI, p. 104 ]; ці села перелічені й у люстрації 1552 p., як такі, що сидять на волі, і до них додане ще село Ільківці (всі існують досі під такими ж назвами) [«Архив ЮЗР», ч. VII, т. ІІ, с. 34]. Ймовірно, про ці села чи деякі з них, осаджені лепесівським війтом, і йдеться в документі, хоча на їх тотожності я, звісно, не можу наполягати.

Таким чином, на підставі наведених відомостей ми можемо віднести шукану місцевість приблизно до вододілу горішньої Горині і Случі, в районі річок Жерді, Полкви та ін. Повторюю, за змістом документа Болохово не обмежувалося територією цих кількох сіл; але в якому напрямку простягалось воно далі – чи на схід, до Хомори й Ікопоті, чи в інших напрямках, на це в документі немає жодних вказівок.

Завершивши розгляд документа, варто поставити запитання, чи маємо ми право відносити його відомості до давнього Болохова XII – XIII століть? Відомо, що упродовж наступних століть ми зустрічаємо болохівців у найрізноманітніших місцевостях, наприклад, у XVI ст. – на Поділлі, у XVII ст. – на Київщині, у XVIII ст. – на далекому Задніпров’ї [«Архив ЮЗР» [К., 1869], ч. V, т. I, с. 137; [Там само. – К., 1886], ч. VII, т. I, с. 610 та ін], отож, це стало приводом для припущення, що назва болохівців на той час була загальноприйнятою [«Население Юго-западной России до Люблинской унии» М.Ф.Владимирского-Буданова, с. 59]. Я не намагаюся заглиблюватись у це питання, зауважу лише, що назви цілих, більших чи менших за територією просторів, яким у даному випадку є Болохово, більш усталені, не відрізняються такою рухливістю, як назви окремих поселень. Тому, будемо ми пов’язувати пізніших болохівців з давніми чи ні, будемо їх вважати нащадками давніх жителів Болохова [«Болоховская земля…», с. 128 – 129; «Новейшие домыслы о Болохове», с. 14 – 15] чи називним ім’ям, це не позбавить нас права пов’язувати Болохово XVI ст. з Болоховим XII й XIII століть.

Комбінуючи літописні відомості й зіставляючи їх з сучасною топографічною номенклатурою, проф. Дашкевич пропонує таке визначення давньої болохівської території: «Вона була розташована у верхів’ях Богу й вздовж його приток по обидва боки до його повороту на південь, у верхній течії Случі до впадіння в неї Хомори й у верхів’ях Тетерева та його приток не далі від Гнилоп’ят, причому Меджибіж і течія Хомори були вже поза Болохівською землею» [«Болоховская земля…», с. 87; пор. с. 79].

Дійсно, аналізуючи літописні відомості, слід визнати горішнє Побожжя (крім самих верхів’їв) й горішню Случ за найімовірніший район болохівських поселень; до цієї території належать і ті болохівські міста, розташування яких можна визначити найвірогідніше – Деревичі, Губин і Кудин, тепер села Деревичі на р.Деревичці (Новоград-Волинського повіту), Губине на Случі (на межі Новоград-Волинського й Старокостянтинівського повітів) і Кудинка на Бозі (Летичівського повіту) [«Болоховская земля…», с. 84: «Новейшие домыслы…», с. 26 – 27].

Порівнюючи з цим відомості, що випливають з нашого документа, бачимо, що визначене нами місцезнаходження сіл, осаджених на Болохові в XVI ст., є в найближчому сусідстві з територією давнього Болохова, визначеною професором М.П.Дашкевичем, а саме – у верхів’ях Случі й Божка, причому саме Болохово могло простягатися й далі на схід. Таким чином, наш документ просуває район Болохова дещо на захід. Звісно, з плином часу болохівська територія могла скорочуватися й розширюватися, і в давнину її границя могла проходити східніше, верхів’ями Случі й Богу. Попри все, визначення болохівської території проф. Дашкевичем знаходить підтвердження в нашому документі. Ця обставина має неабияке значення: спершу це визначення, як згадувалося, було зроблене на основі лише порівняння літописних відомостей з сучасними топографічними назвами; згодом до цього долучилися археологічні відомості у вигляді давніх городищ поблизу болохівських міст Деревичів, Губина й Кудина [«Новейшие домыслы…», с. 26; пор. «Болоховская земля…», с. 84]. Далі з’являються нові підтвердження у формі документальних свідчень: такою є грамота Ягайла 1395 p., що підтверджує існування Божська в районі Богу [Ця грамота опублікована у виданнях «Codex epistolaris Witoldi», p. 39; Archiwum ks. Sanguszków, t.1, p. 19; порівняй «Новейшие домыслы», с. 29]; таким є і «лист» королеви Бони. Все це, на мою думку, переконливо свідчить на користь згаданого визначення болохівської території.

Наш документ є також свідченням, що підтверджує висловлену попередньо проф. Дашкевичем думку, що Болохово XII й XIII ст. означає не окреме поселення, а цілу територію, цілу землю [«Новейшие домыслы», с. 20].

Доповнюючи сказане, доречно додати ще одну маленьку деталь про болохівське місто Кудин, яку я знайшов у тій же Литовській метриці, а саме у її коронному відділі: у книзі ревізії документів Подільського й Белзького воєводств наведено грамоту подільського старости Станіслава Лянцкоронського якомусь Івану Величку Волинцю, 1510 р., на «locum desertum Kudzincze, qui multis ab annis desertus est, circum fluvium dictum Boh» [Переписи, в. кн. № 17, арк. 55 . Згодом я зустрів цей документ і в Коронній метриці Варшавського Головного архіву, кн. № 28, арк. 91]. Таким чином, поселення з цією назвою існувало тут ще в XV ст. – нове свідчення на користь його тотожності з давнім Кудином.

Додаток

Лист, писаный до старосты кремянецкого пана Петра Семашъка войту лепесовскому Яну Хотимовскому на войтовъство в селах тых, которие он осадил на Болохове, за Горинею, до воли господаръское.

Бона, Божою милостью, королева полска, навышша княгиня литовска, руска, пруска, жомоитска, мазовецъка и иных.

Старосте нашому кремянецъкому пану Петру Михайловичу Семашку, а в небытности его самого в томъ замъку нашомъ Кремянецъком – ино тому, хто на тотъ часъ отъ него тотъ замокъ нашъ заведати будеть. Жаловалъ намъ тыхъ часовъ войтъ нашъ тамошний лепесовъский Янъ Хотимовъский о томъ, штожъ дей онъ, за росказанемъ короля его милости и святое памети пана а малжонъка нашого, тамъ в повете нашомъ Кремянецъкомъ, за Горинею, на Болохове, осадилъ некоторые певъные села и теперъ дей еще осаживаеть, за которые дей працы свои, которыи поднялъ, тые села осаживаючи, в тых же тамъ селахъ, чрез него осажоныхъ, войтомъ быти сподевалъ, якожъ дей оные села в заведанью своемъ за перъвыхъ старость нашихъ тамошнихъ кремянецъкихъ и за тебе ажъ и до сихъ часовъ мелъ. То пак дей ты, нетъ ведома, для которое причины, на него ся звазнивъши, з моцы и справы его войтовское тые села вынялъ и тую владность его, которую онъ над тыми селы мелъ, отъ него отънявши, служебънику еси своему Семену поручилъ, в чомъ себе онъ отъ тебе шкоду и кривду великую быти менуеть; и билъ намъ чоломъ, ижъ быхмо ему в томъ до тебе листь нашъ дати казали. Што естли бы такъ было, тогды быхмо того не ради слышали, иж бы еси то без воли нашое чинити мелъ, и приказуемъ тебе, хотячи то мети, ижъ бы еси ему тые вси села на Болохове, которые через него тамъ осажены суть, опять в справу его подалъ и ему над ними тое владности войтовское, которую онъ за иншихъ старость нашихъ тамошнихъ и за тебе самого ажъ до сихъ часовъ мелъ, и теперъ мети не заборонялъ, а тому служебнику своему Семену в томъ ему никоторое переказы чинити не казалъ и не допущалъ, до воли и ласки нашое господаръскои.

Писан в Варшаве, лета Божого нароженя 1553, мѣсяца мая 11 день.

Янъ Маковецъкий, писаръ.

Литовська метрика, записи А, кн. № 33, арк. 134 зв.


Примітки

Друкується за виданням: К вопросу о Болохове. – Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. – К., 1893. – Т. 7. – Отд. І. – С. 3 – 11, у перекладі українською мовою. Підпис: М.Грушевський. Є окремий відбиток.

У статті «До питання про Болохів» М.Грушевський знову звернувся до питання про болохівців (докладно розглянутого ним у 1892 р. у статті «Громадський рух на Вкраїні-Русі в XIII віці»), акцентувавши увагу на його історико-географічному аспекті. І хоч згодом він згадував про цю публікацію як про присвячену «топографії Болохова… статейку» (Грушевський М. Історія України-Руси. – Львів, 1905. – Т. 3. – С. 535), вона, безумовно, сприяла вирішенню проблеми локалізації Болохова, що доти вирішувалась тільки на підставі літописних даних.

… вже значну літературу… – детальніше див. у коментарі до статті «Громадський рух на Україні-Русі в XIII віці», а також: Грушевський М. Історія України-Руси. – Львів, 1905. – Т. 3. – С. 535-536.

… Київського археологічного з’їзду… – йдеться про археологічні з’їзди, що відбувались у Вільно (1893) і Києві (1874).

… У Литовській метриці Московського архіву Міністерства юстиції… – нині – ф. 389 у Російському державному архіві давніх актів (м.Москва).

… (з 1536 p.)… – Крем’янець із округою перебував під контролем дружини польського короля та великого князя литовського Сиґізмунда І (володарював у 1506 – 1548) королеви Бони у 1536 – 1556 pp.

… його війтівських прав… – детальніше про конфлікт Петра Семашка та Яна Котимовського та про заселення Болохова за часів господарювання Бони див.: Собчук В. Крем’янецька волость у XVI столітті: Територія і поселення // Записки НТШ. – 1996. – Т. 231. – С. 389-391.

… з Київським воєводством… – щодо кордонів Київського та Волинського воєводств див.: Крикун Н.Г. Административно-территориальное устройство Правобережной Украины в XV – XVIII вв.: Границы воеводств в свете источников. – К., 1992. – С. 50-53.

П. Кулаковський

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2003. – т. 5, с. 210 – 215.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2202

Модифіковано : 23.04.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.