30.04.1910 р. До М. Грушевського

Високоповажаний Пане Професор!

Поздоровляю П. Професора, Паню і Катерину Михайловну Михайлівну з Великоднем і зичу од Господа доброго здоровля здоров’я й всего всього найкращого.

Я в Харкові буду святкувати сам, бо мої найблизші найближчі знайомі повиїздили кудись на свята. Останніми днями трапилася мені чимала неприємність: без мого дозволу надруковано в одній газеті мою промову по-росийськи російськи, та ще й з ріжними різними помилками і недокладностями, а в додатку проізвели мене в професори. Се тим гірше, що навіть незручно простувати те все, бо через те справа ще більше розмаже[ть]ся.

В тутешніх газетах («Южный край» і «Утро») останніми часами завелися невеличкі відділи з українського житя життя, чим тутешні українці дуже пишаються, хоч наразі нема чим так дуже тішитися. Одначе я гадаю, що з сього може бути деяка користь, особливо коли впливати на тих людей, що пишуть в відповіднім напрямі. Тут вже дещо зроблено, а я сподіюся сподіваюся тих кореспондентів відповідно настроїти; один з них (пише в «Утре») – се голова укр[аїнської] студ[ентської] громади Чепелянський.

Був я на двох викладах Багалія на університеті, коли він якраз читав «Южно-русскую историю» і переходив ріжні різні теорії й погляди на повстаннє повстання і т. д. козаччини. Про П. Проф. говорив в самих суперлятівах, називаючи «Історію» (річ йшла про останній том) і «монументальною», і «класичною», а П. Професора між иншим іншим «бенедектинуєм (!) наших часів». Я се, очевидно, лишень через те пишу, бо се говорено було в авдиторії перед слухачами. Як-не-як, а все-таки приємно, хоч би він се говорив з якоїсь хитрости хитрості.

Своєю дорогою Б[агалій] дуже хитрий і так зручно себе веде, що й серед українців має симпатії і уважається українцем, і нікому, з другого боку, не наразився, так що в сій хвилі є одним з двох кандидатів на харківського попечителя наук[ового] округа. (Другим якийсь Ісаєнков (!) – помічник московського попечителя).

Щодо Хрєннікова, то я, розуміється, ніяких особливих надій на його не покладав, я лишень доносив, що робилося. Бачився я з ним в Харкові – дуже туга бестія; з ним хиба хіба Шемети могли б що-небудь зробити.

Чи всі мої листи доходять до П. Професора?

З глибоким поважаннєм поважанням

Іван Джиджора

P.S. Забув. Чи П. Професор чули, що в Катеринославі має заснуватися укр[аїнська] книгарня, маб[уть], від «Київської старини»?

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 245 – 246 зв.).

…голова укр[аїнської] студ[ентської] громади Чепелянський. – Очевидно, не без участі І.Джиджори В.Чепелянський підготував статтю з нагоди 25-літнього ювілею літературно-наукової діяльності М.Грушевського (Чепелянський В. Великий учений діяч Соборної України // Світло. – Рік 1 (1910 – 1911). – Кн. 4. – С. 33 – 39).

…є одним з двох кандидатів на харківського попечителя наук[ового] округа. – 21 липня (ст. ст.) 1908 р. попечителем Харківського навчального округу був призначений Павло Емільйович Соколовський (1860 – 1934), випускник Дерптського університету, приват-доцент Університету св. Володимира у Києві, професор Харківського та Московського університетів. Цю посаду відомому вченому в галузі римського права забезпечила його спільна праця в Московському університеті з тодішнім міністром освіти Росії А.Н.Шварцом, який і рекомендував його цареві. Обіймав посаду до початку 1915 р. Звільнений за пронімецькі настрої.

…в Катеринославі має заснуватися укр[аїнська] книгарня... – Перші спроби заснування української книгарні у Катеринославі були здійснені управителем київської книгарні ЛНВ Ю.Тищенком (Сірим). Декілька разів він виїжджав на місце та за посередництвом Д.Дорошенка вів переговори з власницею російської книгарні Лозинською. Спочатку її умовою була передача книгарні разом з російськими виданнями. Згодом вона від цього відмовилась, і Д.Дорошенко у листі від 4 грудня (ст. ст.) 1911 р. звертався до М.Грушевського з пропозицією:

«Може, в такім разі Л[ітературно]-н[ауковий] в[істник] і згодився взяти книгарню п. Лозинської? Що українська книгарня в Катеринославі дуже потрібна, про це нема що й казати. Попит на укр[аїнську] книгу тут дуже значний і збільшився б ще, якби була спеціяльна спеціальна українська книгарня. З другого боку, книгарня, що тепер належить пані Лозинській, найбільш надається до того, аби тут отворено укр[аїнську] книгарню: вона лежить на найкращім місці в Кат[ериносла]ві, на його головній артерії – Проспекті; помешкання дуже чепурне і не дороге. Люде Люди вже звикли до цієї книгарні і дивляться на неї як на певний український пункт, тута й передплата на укр[аїнські] часописи, і продаж укр[аїнських] книжок, і контора «Дніпрових хвиль», тута, звичайно, продаж квитків на укр[аїнські] концерти і т. п.» (Винар Л., Панькова С. Листи Дмитра Дорошенка до Михайла Грушевського // Український історик. – 2002. – Ч. 1 – 4. – С. 512 – 513).

Ймовірно, фінансові проблеми стали на заваді при вирішенні питання про придбання книгарні Лозинської. Врешті, перша українська книгарня в Катеринославі під назвою «Слово» була відкрита лише 20 жовтня 1913 р. (спочатку за адресою: Поліцейська, 36, з 1914 р. – Поліцейська, 59; сучасна вул. Т.Шевченка). Дозвіл було отримано на Лисиченка Дмитра Михайловича (1887 – ?) – провідного члена катеринославської організації УСДРП, близького знайомого В.Винниченка, журналіста, книговидавця і дослідника української видавничого руху, преси та книготоргівлі на Катеринославщині. Справами книгарні разом із Дмитром Лисиченком займалася його дружина Марія. Вони підтримували зв’язки з київською книгарнею ЛНВ, яка передавала видання на комісію або в кредит. За два місяці 1913 р. виторг «Слова» складав 762 руб., за 1914 – 4355 руб., за 1915 – 5872 руб. (Див.: Чабан М.П. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905 – 1912): Біобібліографічний словник. Близько 670 імен. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 286 – 293).

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 210 – 211.