4.09.1907 р. До М. Грушевського

Дорогий Пане Професор!

Бібліографії я ще не дістав, свою ж незабаром пришлю. «Записок» ані сам не можу рецензувати, ані кому иньшому іншому дати з тої простої причини, що книжки в нас нема – не прислали. Не знаю, через що в Галичині так пізно дістали VII кн[ижку] ЛНВістника ЛНВісника, бо її зараз вислано на другий день по виході, я сам її, як і усі инші інші, подав на станцію, бо на друкарню я не покладаюсь. Треба буде доконечно довідатись, від кого залежить скорше чи пізнійше пізніше пустити сей багаж на тягаровий поїзд, і поробити у того чоловіка старання, аби книжки якнайкраще висилали. Нам же на тім залежить, бо ми все будемо мусіли посилати «Вістника» «Вісника» в Галичину, і якщо ся історія не дорого коштуватиме, то можна і треба зробити відповідну «сделку».

Кошовому я про статю статтю говорив. Він заявив, що його статя стаття не може ще закінчитися в одній книжці, а хиба хіба в двох. Значить вийде доволі велика. Супроти сього треба, я думаю, дати її і в X кн[ижці], аби в XI скінчити, бо при зводженню річних рахунків в XII кн[ижці], хто знає, чи буде місце.

П. Професор, певне, мусіли дуже погласкати Кулішиху, бо вона розніжилась і шле оповіданнє оповідання за оповіданнєм оповіданням; сього дня знова знову прислала якесь оповіданнє оповідання «старої бабусі». Як так дальше піде, то буде біда.

Прийшла статя стаття Лозинського «Закордонний огляд». Хотів би я знати напевно докладний термін виїзду Франка у Львів, значить, до якого часу можна йому в Криворівню посилати коректу.

Справа видання «Віка» поки що ні кроком не рушила наперед. Головне те, що грошей в них нема; книгарня й грошей не має на закупленнє закуплення книжок, а головно Чикаленко вже тепер не тілько тільки що не відноситься неприхильно, а ще, як я писав, свої гроші відберає відбирає.

Друге те, що і співробітників у них мало: Грінченко, Єфремов і, мабуть, Матушевський. Тепер, власне, у них на столі лоскотливе питаннє питання: чи розсилати запросини до співробітництва, чи ні. Лихо в тім, що ніде не мають вони прихильників, й до того менш-більш все, що пише, заангажоване деінде. Я поки що маю ту бодай сатисфакцію, що скорше дізнався, ніж хто другий, і тепер приходять до мене тутешні за інформаціями в тій справі, які я даю з відповідними коментаріями, скільки уважаю потрібним. І так приходив Петлюра від «України», Винниченко від «Дзвона», а навіть «міжпартийний» Дорошенко. «Українцям» і «дзвонарям» страшенно не подобається задумане видавництво, особливо першим, і вони вже заздалегідь острять зуби і вже воюють, хоть хоч ще нема проти кого. Тільки Дорошенко віднісся до сього доволі «сочувственно». Інтересно, що всі вони хотіли б мати «Вістника» «Вісника» в союзниках проти сього. Чудеса!

Ага! «Грінченківці» й «гоголівці» серіозно серйозно налякані, аби П. Проф. не перейшли до Київа Києва. Стараються впоїти в опінію, що П. Проф. здалека «ідейно» далеко більше можуть вплинути на розвиток українства, ніж зблизька. Мовляв, «великі люде люди здалека при помочи помочі писань більше роблять вражіннє враження і т. д.». Теж чудеса!

Невідомо мені, чи П. Проф. знають, яка історія не так-то дуже давно трафилась «Україні». Ще з кінцем минулого року, як тільки Науменко і К° дізналися, що «Вістник» «Вісник» має перейти в Київ, тоді власне повстала в них думка зробити з «України» «Былое», щоб побити «Вістника» «Вісника».

В перший лінії задумали виступити з листами Драгоманова. Через те постановили вдатися до головного і єдиного шафаря драгоманівських таємниць – Павлика. Щоб його відповідно настроїти для себе, то запроектували – мабуть-таки Науменко (сам він нічого, розуміється, не дав) – зробити для нього складку, як буцімто «пострадавшаго некоторым образом» за ідею, а ролю роль збирача складки взяв на себе Дорошенко. Складало 5 осіб: Дорошенко-таки, Леся Українка, Сергій Шемет, а про двох не знаю ще. В марті послали йому 60 руб., а з початком мая 55 – разом 115 руб., і врешті попросили його о згадані листи, приобіцявши добрий гонорар, і, мабуть-таки, натякнули досить виразно про «Вістник» «Вісник». Словом, благослови.

Отут Павлик з охотою «поблагословив їх мощними руками і дав їм» – 284 битих карток листів… своїх-таки до Драгоманова і инших інших, а Драгоманова – ані одного, мовляв, затратилися. Тут Науменко, що вже солідний чоловік, а й він вилаявся на всі заставки і поручив відписати, що «Україна» хоч з великим жалем, а не може тих листів друкувати, хоч би тому, що се зайняло б цілий річник. Ну та й дав же їм Павлик за такий завід в цілім ряді листів, вони ж за те зостановили йому посилку грошей. Се сталось з початком червня.

Тільки ж вони передчасом погнівалися, бо якраз тепер треба їм матеріялів матеріалів для статі статті про Ковалевського з нагоди десятилітя десятиліття чи що його смерти смерті, а про се може їх поінформувати Павлик. Ось історія.

Через те є в пляні плані подорож Дорошенка в Галичину, котрому якщо не вдасться переблагати Павлика, то він готов звернутися куди инде інде, хоч там теж бодай чи не попалено листів. Я розумію тут Франка. Якщо П. Професор вважають потрібним про Ковалевського і те, що з ним в’яжеться, дати в «Вістнику» «Віснику», то, розуміється, треба б заздалегідь дати відповідне порученнє поручення, щоби нас не випередили. Я перепрашаю перепрошую, що займаю час П. Проф. такими дурницями, але, може, се на щось придасться.

Зрештою, коли такі всякі річи речі не потрібні, то прошу мені се виразно написати, щоби на будуче я таких річей речей не подавав. Додаю, що в тій афері і складці менш-більш прихильні нам люде люди не брали участи участі, як от Чи[кален]ко і інші. Зрештою більше нічого нового мені не відомо.

В конторі теж нічого нового – правимо з Котиком коректи, лихо тільки, що я останніми часами не здоров, груди мене болять і голова, але се не важно, може пройде, я прошу тільки не дуже з мене «взыскивать», як може що не завсіди добре справлюсь.

Сьогодня Сьогодні знов я мусів сваритися в друкарни друкарні – зецерів брак до складання «Вістника» «Вісника», обіцяв, що дасть завтра, а треба хоч двох. Завтра друкуємо «Студії» і кінчимо передрук Винниченка. Кошового, значить, не посилати П. Проф. Чи дати однако ж усе, що він написав? Буде коло 17 – 18 сторін.

З глибоким поважаннєм поважанням

Ів.Д[жиджора]

Прийшло знов 3 нових передплатників.

Примітки

Публікується вперше за автографом (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 447, арк. 150 – 151 зв, 147 – 147 зв.).

Місце написання встановлено за змістом.

«Записок» ані сам не можу рецензувати – у VII-IX книжці ЛНВ було опубліковано рецензію І.Джиджори на 88 том (кн. IV) ЗНТШ (С. 445 – 446).

Він заявив, що його статя стаття не може ще закінчитися в одній книжці, а хиба хіба в двох. – Йдеться про закінчення праці українського статистика В.Кошового «Національно-територіяльні територіальні межі України і території іньших інших областей Росії». Початок опубліковано 1907 р. в ЛНВ за підписом «В. Ко-ий» у двох подачах: Т. 38. – Кн. VI. – С. 456 – 466; Т. 39. – Кн. VIII-IX. – С. 315 – 331.

Підготовка до друку перших частин узгоджувалася листовно І.Джиджорою з М.Грушевським. У даному листі І.Джиджори йдеться про закінчення студії (опубліковано: ЛНВ. – 1907. – Т. 40. – Кн. XI. – С. 213 – 225; Кн. XII. – С. 456 – 470): Цю частину В.Кошовий особисто вручив працівникам київської контори ЛНВ лише в жовтні 1907 р., про що повідомив М.Грушевського Ю.Тищенко (Сірий) (ЦДІАК України, ф. 1235, оп. 1, спр. 582, с. 5 – 6; лист від 16 жовтня (ст. ст.) 1907 p.), а також сам автор. У листі він вибачався за великий обсяг роботи та докладно характеризував особливості її змісту:

«І ся праця, що друкується у Вашому для всіх бажаному журналі, примусила і примушує робити чимало виборок і притому більш детальних, аніж робота, напр., Порша в «Україні», який поцюпив із «свода готовые итоги» по губерніях і не потурбовався потурбувався переглянути частини губерній (бо се треба багато праці), і з легким серцем признав українськими тілько тільки 8 губ[ерній], одкинувши з легкою душею більше 4 милліонів миліонів українців (у Воронежчині, Кубані, Донщині, Тавриї Таврії, Курщині, Ставропольщині, Бесарабії, Гродненщині і Холмщині). Дуже просив би Вас, щоб в 11 книжці помістили усю рукопис» (Там само, спр. 303, с. 360; лист від 23 жовтня 1907 p.).

Наприкінці листа він висловив побажання стати членом Українського наукового товариства у Києві та звернувся з проханням до М.Грушевського дати рекомендацію на підставі згаданої праці. З грудня 1908 р. В.Кошовий став також членом НТШ. У своїх публіцистичних працях М.Грушевський неодноразово посилався на статистичні відомості, подані у студії В.Кошового.

П. Професор певне мусіли дуже погласкати Кулішиху, бо вона розніжилась і шле оповіданнє оповідання за оповіданнєм оповіданням… – Відомо 5 листів Олександри Куліш (Ганни Барвінок) до М.Грушевського за 1907 р. (З квітня, 29 квітня, 8 травня, 20 травня, 16 серпня (ст. ст.)), в яких вона порушує питання про публікацію надісланих творів (Мицик Ю., Чепела Ю, Шолудько І. Листи Ганни Барвінок (Олександри Куліш) до М.Грушевського // Сіверянський літопис. – 2006. – № 2. – С. 31 – 34). У 1907 р. її твори на сторінках ЛНВ не друкувалися.

Прийшла статя стаття Лозинського «Закордонний огляд». – Тут і далі у даному листі при згадках авторів, назв творів, статей чи оглядів, які готувалися до друку у VIII-IX книжці ЛНВ, див. коментар до листа М.Грушевського від 21 (8) серпня 1907 p., де подано зміст книжки. Даний огляд опубліковано під псевдонімом «Закордонний».

Через те постановили вдатися до головного і єдиного шафаря драгоманівських таємниць – Павлика. – У 1905 – 1912 pp. М.Павлик підготував низку видань листування Михайла Драгоманова з діячами українського руху. Зокрема, у 1910 – 1912 рр. в Чернівцях вийшло 8 томів «Переписки Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом». До видання увійшли листи М.Драгоманова до різних осіб, а також кореспонденції до нього, виявлені у приватних збірках та отримані з Софії.

Якщо П. Професор вважають потрібним про Ковалевського і те, що з ним в’яжеться, дати в «Вістнику» «Віснику»… – У цій справі М.Грушевський, вірогідно, звернувся до І.Франка. 7 січня (н. ст.) 1908 р. Іван Якович писав:

«Посилаю Вам статтю про Ковалевського. Листів його у мене знайшлось небагато, але те, що знайшлось, – дуже інтересне. Прошу Вас прочитати статтю, там єсть дуже дразливі річи речі, з якими я довго міркував, чи друкувати їх чи ні. Я би був остаточно за тим, аби надрукувати, нехай проковтнуть падлюки» (Листування Михайла Грушевського. – Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 2006. – Т. III / Ред. Л.Винар; упоряд. Г.Бурлака, Н.Лисенко. – С. 312).

Статтю І.Франка «Микола Васильович Ковалевський (Кілька споминів і листів на пам’ять десятиліття його смерті)» опубліковано в ЛНВ.

Світлана Панькова, Володимир Пришляк

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2008 р., т. 4, с. 146 – 148.