Століття нового українського театру

Михайло Грушевський

Зародками народного драматичного мистецтва, безпосереднього і з явним національним характером, сліди якого можна спостерігати ще й досі в народних традиціях, були постановки візантійських і латинських творів, від яких бере початок українська література.

Схоластична латинська філософія була у великій повазі в Україні від кінця XVI ст. до кінця XVIII ст. і мала тут значний вплив. Також взірцем для польської та української трагедії була латинська трагедія.

У ляльковому театрі, по-українськи – Вертепі (Печера), який розважав людей під час святкування Різдва, використовували з українськими видозмінами пісні зі схоластичного театру. Зміст, ритм і форма релігійних та ліричних мелодій, а також жартівливих пісень навіть сьогодні свідчать про значний вплив схоластичної традиції на українське народне драматичне мистецтво.

Написані за всіма правилами схоластичної риторики, у стилі Плавта, чи, краще сказати, у стилі народних латинських комедій, жартівливі інтермедії завжди мали широкий успіх і величезний вплив на розвиток українського театру, який до певної міри відчувається і сьогодні.

На початку XIX ст. Василь Гоголь, батько відомого письменника, на прохання одного поміщика адаптував до української сцени декілька народних оповідок. Відтоді було створено багато комедій, в яких вигідно обігрувалися різноманітні народні герої.

І.Котляревський, зачинатель сучасної української літератури, є автором популярного водевілю «». Хоч ця п’єса і базується на давніх традиціях, вона має багато спільного з французькою комедією кінця XVIII ст. Очевидно, що Котляревський старався поєднати елементи давніх українських інтермедій з новими віяннями у французькій літературі. Він надає п’єсі нової форми, традиційної національної і сучасної водночас. Прекрасним прикладом може слугувати комедія «», написана у 1819 p., яка започатковує нову еру в історії українського театру.

В цій п’єсі Котляревський змальовує життя простих людей у своєму рідному краї, в Полтаві, таким, яким воно є, без вимислів і зайвих прикрас.

Устами своїх персонажів автор сміливо пояснює, що саме спонукало його написати п’єсу саме в такій формі. Йдеться про комедію російського письменника «Козак-стихотворец», героєм якої був Климовський, український поет початку XVIII ст. Російський письменник неправдоподібно описує середовище, в якому жив його герой. Життя в Україні показане в цій п’єсі поверхово, занадто віддаленим від реального.

Закоханий у свою батьківщину, Котляревський детально вивчав її історію та розвиток її традицій, типових рис, характеру. Ніхто не зумів би краще від нього зобразити на сцені реальну картину життя в Україні. Сюжетом п’єси є дуже проста інтрига: примусовий шлюб на селі. Характерні персонажі: бідна вдова селянка, молода дівчина та її коханий, наречений возний, світогляд якого формувався під впливом українського філософа-метафізика Г.Сковороди і який уособлює «старі добрі» українські суспільні традиції XVIII ст., і хитрий та дотепний представник сільської влади – виборний.

Незважаючи на певний сентименталізм інтриги, який відповідає вимогам того часу, змальовані вправною рукою автора характери героїв є добре розкритими. П’єса виразна та повна життя настільки, що залишається успішною й понині. Народна мова, якою розмовляють герої, витончена та відшліфована; пісні, завдяки яким п’єса уподібнюється до оперети, є втіленням української душі; реалізм, з яким зображені герої та їхні почуття, які вони не приховують, свідчать про локальний патріотизм; основна ідея твору, сформована під впливом характерного для того часу романтизму, змальовує приємну й патріархальну атмосферу українського села. Комедія Котляревського стала популярною одразу та входить до репертуару українських театрів уже понад століття. Окрім цього, вона мала великий вплив на творчість молодих письменників і саме з неї розпочався розвиток українського театру в XIX ст.

У той час драматурги з різних мотивів досліджували й розробляли сюжети, що походили з українського села. З одного боку, варто зазначити, що село в новій Україні було замкнутим середовищем, у якому були зібрані воєдино всі характерні елементи національного життя; лише в селі всі суспільні класи зберегли свою національну самобутність. Саме в селі збереглася традиційна Україна, на якій не позначився іноземний вплив.

З іншого боку, встановлені російською цензурою обмеження стримували вільний розвиток літератури в Україні.

Отже, тема життя в селі переважає в українській драматургії XIX ст., відроджуючи традицію блискуче написаної Котляревським «Наталки Полтавки», її вплив відчувається навіть наприкінці XIX ст., коли завдяки творчості Кропивницького та Карпенка-Карого український театр сягає піку свого розквіту й популярності.

Тільки після революції 1905 p., коли російська цензура щодо української мови трохи пом’якшала, українська драматургія, представлена творами Лесі Українки, Олеся, Винниченка, рішуче виходить за межі етнографічної драми. Традиція Котляревського залишається в історії.

За останні роки, особливо від 1876 до 1906, коли була встановлена сувора заборона на використання української мови, театр відігравав найважливішу роль у звільненні умів українського населення.

У час, коли не існувало української преси, рідко зустрічалися українські книжки, українська мова була повністю витіснена з політичного життя, український театр, попри сильні утиски та обмеження щодо вибору репертуару, залишався своєрідною трибуною, з якої лунало українське слово.

Вся міць національної думки сконцентрувалася на сцені, і театр досягнув апогею свого розвитку.

Зароджувалася школа, що мала власний стиль. З’явилися виконавці, завдяки яким театр набув небаченої популярності. Поряд із професійними трупами, до яких входили відомі та улюблені актори, щорічні турне яких су-проводжувалися справжнім ажіотажем, формувалися місцеві аматорські або на половину професійні трупи.

Перед війною нараховували до трьох сотень великих і малих українських театральних труп. У країні, де не було преси та бракувало книжок, де українській мові був закритий шлях до школи, національну освіту здобували в театрі; театр був провідником в ідейних, соціальних і політичних устремліннях.

Репертуар розширився, кількість акторів значно зросла, аматорські гуртки І сформувалися в селах, на заводах, у казармах. І всюди, поряд із новими творами, відводять почесне місце послідовникам Котляревського, які знову і знову вдихали життя в безсмертних героїв української драми, в якій живуть добрі, щирі й простодушні полтавчани, так вдало описані Котляревським сто років тому.

Примітки

Вперше під заголовком «A propos du centenaire du Nouveau Théâtre ukrainien» опублікована французькою мовою у виданні: L’Europe Orientale (Paris). – 1919. – № 6. – 16 Novembre. – P. 168 – 171, а також паралельно в англомовному варіанті цього ж видання («Eastern Europe»). Підпис: M.Hroucheuski. Передруки не виявлені.

Подається вперше українською мовою у перекладі з французької О.Козак за виданням: L’Europe Orientale (Paris). – 1919. – № 6. – 16 Novembre. – P. 168-171.

У ляльковому театрі по-українськи – Вертепі (Печера)…– назва вертепу запозичена зі старослов’янської мови, де слово «вертеп» означало «печера». Історію українського вертепу досліджували літературознавці, історики театру, мистецтвознавці. Серед них І.Франко, В.Всеволодський-Гернгрос, Й.Федас, В.Перетц, М.Петров, Є.Марковський, О.Білецький, М.Гордійчук.

На початку XIX ст. Василь Гоголь, батько відомого письменника, на прохання одного поміщика адаптував до української сцени декілька народних оповідок– В.П.Гоголь написав кілька українських п’єс, які були представлені у 1823 – 1825 рр. в аматорському театрі, організованому ним у маєтку свого родича, колишнього міністра юстиції Російської імперії Д.П.Трощинського, в селі Кибинці на Миргородщині: «Собака-вівця» (текст не зберігся) та «Простак, або хитрощі жінки, перехитрені солдатом» (опублікована: Основа. – 1862. – № 2. – С. 19 – 43). П.Куліш зазначав, що «Простак» може бути названий першою українською комедією.

Йдеться про комедію російського письменника «Козак-стихотворец», героєм якої був Климовський, український поет початку XVIII ст. – героєм першої російської комедії, опери-водевіля О.О.Шаховського «Козак-стихотворец» (1812) був козак Харківського полку, поет, філософ, автор знаменитої пісні «Їхав козак за Дунай» Семен Климовський (точні дати народження та смерті невідомі: народився на рубежі XVII та XVIII ст.; помер на рубежі XVIII та XIX ст.).

…українська драматургія, представлена творами Лесі Українки, Олеся, Винниченка, рішуче виходить за межі етнографічної драми – відомі дослідники українського театру, зокрема О.Кисіль та М.Вороний, зазначали, що на початку XX ст. українська драма «пішла вперед», «зійшла з попередньої вузької стежки й вийшла на широкий шлях європейської культури» (Кисіль О. Український театр. – К., 1968. – С. 127 – 128).

Значним поштовхом для розвитку національного театрального мистецтва став ранній український модернізм. Модернізм, розвинувши й видозмінивши реалістично-натуралістичні та романтично-символічні форми й виражальні засоби, виробив нові художні моделі та структури: неоромантизму (Леся Українка), неонатуралізму (С.Черкасенко), імпресіонізму (М.Вороний), неореалізму (В.Винниченко), символізму (О.Олесь).

Детально див.: Черничко І. Інноваційні процеси в українській національній культурі: вплив на розвиток театру і драми кінця XIX – початку XX століть // ЗНТШ. – Львів, 1999. – Т CCXXXVII: Праці театрознавчої комісії. – С. 56 – 92.

Саме завдяки драматичним творам В.Винниченка старий заслужений дореволюційний побутово-етнографічний театр М.Садовського поволі еволюціонував до театру психологічної драми. Дебют драматурга у 1906 р. «Дисгармонією» забезпечив його зоряний час 1910 – 1912 рр. У цей період він пише свої п’єси «Базар», «Брехня» (1910), «Співочі товариства» (1911), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (1911), «Дочка жандарма», «Натусь» (1912), «Молода кров» (1913). Значні новації вніс своїми драматичними творами Олександр Олесь, зокрема відомими етюдами початку 1910-х рр.: «Осінь», «По дорозі в казку», «Танець життя», «При світлі варти». З численних драматичних поем Лесі Українки у 1910-х рр. були інсценізовані лише окремі, зокрема, «» та «».

…щорічні турне яких супроводжувалися справжнім ажіотажем…– на підтвердження цих слів варто звернути увагу на літопис творчості видатної української артистки Марії Заньковецької, який відтворює географію гастролей і відгуки на них (Бабанська Н., Галабутська Г., Шев’якова К. Літопис життя і творчості Марії Заньковецької. 1854 – 1934 роки. Короткий варіант // ЗНТШ. – Львів, 1999. – Т. CCXXXVII: Праці театрознавчої комісії. – С. 367-486).

…Перед війною нараховувалося до трьох сотень великих і малих українських театральних труп – відомий дослідник українського театру О.Кисіль наводить інші цифри: на початку XX ст. українських труп було понад 30 (Кисіль О. Український театр. Популярний нарис історії українського театру. – К., 1925. – С. 97). Таку значну розбіжність можна пояснити найвірогідніше коректорською помилкою або невідповідним перекладом з оригіналу статті М.Грушевського.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 48 – 50.