Лист від проф[есора] М.Грушевського

Михайло Грушевський

Женева, Швейцарія, дня 30 падолиста, 1919

Дорогі браття!

Українське громадянство пережило тиждень страшенної тривоги. Після вістей про зраду і перехід на бік Денікіна галицького війська, котрі протягом кількох тижнів ширили реакційні антантські газети, що підтримують Денікіна, появились звістки про евакуацію Кам’янця та уступлення його полякам і виїзд Директорії до Польщі та всяке інше. Реакційна преса почала трубити про повний упадок української справи, про те, що українство – се тільки примара та видумка.

За недостачею певних вістей з України самі українські громадяни і всі приятелі України – малі народи бувшої Росії, що основують свої надії на відродженні України, і всі, хто не лукаво повторює слова про право кождого народу на свободу та незалежність, – всі вони зі страхом розпитувались, чи не сталась справді на Україні зрада чи якась непередвиджена катастрофа? Тиждень пройшов і з полегшею на серці вони можуть сказати: Ні, живий український нарід, невважаючи на всі заходи, підступства і звірства ворогів! Не вмерла і не вмре Україна!

Правда, через блокаду, котру повели проти України протектори єдиної неділимої Росії, операції регулярної української армії на якийсь час прийшлось припинити! Надії української Директорії, що їй вдасться з Польщі та з Румунії дістати потрібний припас, хоч би й за ціну різних політичних уступок, не справдились в дійсності. Військо українське зосталось під зиму не тільки без набоїв, але й без чобіт та плащів; до того проти страшної епідемії тифусу, що ще з осені страшенно стала серед нього поширюватись, не можна було дістати ні ліків, ні всього іншого потрібного.

Хоч настрій серед війська був дуже добрий, свідомий, і на поклик до мобілізації селянство відізвалось дуже сердечно, але коли потиснули морози, голі й босі хоч раді-нераді мусили розходитись додому, а більшість лежала в тифусі, не тільки по шпиталях, але й декого хороба стрінула без ліків і помочі. Супроти сього український уряд був змушений дати військовій старшині згоду на те, щоб увійти в переговори з неприятельською старшиною про завішення зброї на якийсь час, аби позбирати мертвих та хорих, котрих по обох сторонах було багато.

Та з сього дозволу галицька військова старшина, знеохочена до війни в таких тяжких обставинах, скористала на те, щоб увійти в переговори про капітуляцію і вимовила тільки, щоб сього галицького війська не посилано проти українського, а галицькому правительству дано захист під опікою добровольців, поки воно не розпоряджає своєю територією. Але галицькі вояки не пішли за своєю старшиною; в більшості вернулись до українського війська, і все, що лишилось з нього здорового і здатного до бою, перейшло на північ, на пограниччя Поділля й Волині, на територію, зайняту українськими повстанцями. Перед лицем спільного ворога, Денікіна, війна між українським військом і большевиками тут фактично припинилась, і вся сила звертається против денікінців. Український нарід продовжує свою боротьбу за свободу і незалежність!

Так уявляється тепер справа. Але тих кілька днів, пережитих в смертельній тривозі, ясніше показали всім, кому се не було ще досить ясно, як нам потрібно в нинішніх обставинах мати організоване громадське представництво і постійні установи та центри для політичної роботи за кордоном, щоб їй не загрожувало припинення навіть в разі найгірших катастроф. За сі дні по ріж-них містах відбулось кілька важних конференцій, на яких пороблено заходи, щоб навіть в найгіршім разі українська справа [не] зісталась без заступства й оборони.

Я тепер оснував свою постійну квартиру в Женеві і сюди прошу до мене звертатись та посилати видання і датки на політичну роботу. Коли б я й виїздив відси в якійсь справі (бо обставини не раз того вимагають), мої товариші й помічники будуть працювати тут, і я з ними матиму зв’язок. В Парижі остались оба секретарі і скарбник Комітету незалежної України; з ними я в найтісніших зносинах і все тамошнім Комітетом незалежної України робиться за порозумінням зі мною. Обставини вимагають тепер роботи в різних місцях на раз. Часописі «L’Europe Orientale» та «Eastern Europe» в оборону прав народів бувшої Росії виходять поки що далі в Парижі, – доки не вирішена справа з Лігою Народів; чи приступить вона до діла і де? Тут же, в Швейцарії, робиться приготування до конференції тих «малих народів» бувшої Росії.

Поки що Вас прощаю! Незадовго напишу осібно в справі Галичини. Подаю Вам мою адресу: Geneve (Suisse), Hotel de Paris, M. Hruschevski (так прошу моє ім’я писати).

Ваш М.Грушевський

Примітки

Вперше опублікований у виданні: Свобода (Джерсі Сіті). – 1919. – Ч. 152. – 23 грудня. – С. 2. Підпис: М.Грушевський. На початку статті зазначені місце написання та дата: Женева. Швейцарія. Дня 30 падолиста 1919. Під заголовком «Що говорить професор Грушевський про зраду» фрагмент листа (2-й абзац) передрукований: Америка (Філадельфія). – 1919. – Ч. 151. – 24 грудня. – С. 1.

Подається за публікацією в «Свободі».

Лист написаний після «листопадової катастрофи» – поразки армії УНР в боях з денікінцями, підписання сепаратної угоди УГА з Добровольчою армією, фактичної ліквідації Українського фронту, здачі полякам останньої столиці УНР – Кам’янця-Подільського. Про це звернення М.Грушевський згадує у статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)»: «Я виладив обіжника до українських організацій в Америці, де вияснив потребу утворення постійного українського пункту на еміграції». Проте, найвірогідніше, лист був опублікований зі скороченнями, позаяк його зміст відрізняється від поданого огляду у «В першій делегації…». Тематично пов’язаний з наступним «Листом до американських українців» (16 грудня 1919 p.).

Після вістей про зраду і перехід на бік Денікіна галицького війська… – після київської катастрофи 31 серпня 1919 р. Українська Галицька армія опинилася між більшовицьким і денікінським фронтами. За таких обставин Начальна команда взяла курс на збереження армії для подальших змагань за українську державність, зважившись на тимчасовий маневр, який зрештою розбив соборницький фронт українства.

Першим змушеним кроком став курс на перемовини з Добровольчою армією. Ще 25 жовтня 1919 р. начальний вождь УГА М.Тарнавський самочинно відправив до білих таємну місію для сепаратних переговорів про перемир’я. Перейшовши лінію фронту, на станції Зятківці делегація УГА у складі О.Лисняка, О.Левицького та Г.Куріца 1 листопада 1919 р. розпочала перемовини.

Продовжуючи самостійну політику, 5 листопада 1919 р. М.Тарнавський направив другу делегацію на чолі з отаманом А.Ерле для переговорів з Добрармією. 6 листопада 1919 р. представники УГА А.Ерле, О.Лисняк та О.Левицький підписали сепаратний договір з командуванням Добровольчої армії про перехід галицького війська у повному складі на бік останньої за умови не воювати проти Армії УНР. Вирішення політичних питань мало бути визначене в ході подальших переговорів.

Текст угоди див.: Ковальчук М. Невідома війна 1919 року: українсько-білогвардійське збройне протистояння. Наукова монографія. – К., 2006. – С. 428 – 429.

Остаточний текст угоди між Галицькою та Добровольчою арміями був підписаний в Одесі 17 листопада 1919 р. з дозволу Є.Петрушевича. Угода набирала чинності з моменту її ратифікації командуванням обох сторін. Командувач Новоросійської армії Збройних Сил Півдня Росії Н.Шиллінг підписав текст того ж дня, 17 листопада 1919 р. Начальний вождь УГА О.Микитка, призначений на цей пост після звільнення М.Тарнавського, поставив свій підпис 19 листопада 1919 р.

27 листопада 1919 р. ставка А.Денікіна офіційно сповістила війська Збройних Сил Півдня Росії про перехід на їхній бік Української Галицької армії. Союз з Денікіним зумовлювався безвихідним становищем, у якому опинилася УГА, проте не свідчить про зміну (чи зраду) ідейних переконань вояцтва. Хоча об’єктивно цей крок призвів до повного краху українського фронту, воєнної катастрофи, завдав важкого удару ідеалам української соборності. Тогочасні політичні діячі відразу оцінили цей безперспективний крок як «останній і найдужчий удар урядові УНР і взагалі Українській революції».

Детально огляд подій, пов’язаних з підписанням договору УГА з Добрармією, його причини, наслідки, оцінки див., зокрема: Ковальчук М. Невідома війна 1919 року: українсько-білогвардійське збройне протистояння. Наукова монографія. – К., 2006. – С. 226 – 251; Левицький О. Військовий договір Української Галицької армії з Добрармією ген. Денікіна // Українська Галицька армія. Матеріали до історії. – Вінніпег, 1958. – Т. І. – С. 484 – 514; Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917-1921. – Мюнхен, 1951. – Частина друга. – С. 111-140.

…появились звістки про евакуацію Кам’яних та уступлення його полякам і виїзд Директорії до Польщі… – після листопадової військової катастрофи 1919 р. Армія УНР виявилася затиснутою між Добровольчою, Червоною арміями та військовими силами Польщі в районі Старокостянтинова на Волині.

За цих обставин 13 листопада 1919 р. на засіданні Ради міністрів УНР за участю С.Петлюри та генерала М.Юнакова було прийняте рішення 16 листопада залишити Кам’янець. Штаб головного отамана надіслав польському командуванню телеграму, у якій запропонував зайняти район Кам’янця за умови залишення в ньому української цивільної влади, збереження прав українського населення та державного майна УНР. С.Петлюра виїхав до Проскурова, згодом – до Старокостянтинова, Любара, на початку грудня – до Польщі. Є.Петрушевич з урядовими структурами виїхав через Румунію до Відня.

17 листопада Кам’янець-Подільський окупувало польське військо. У місті залишалися державні установи на чолі з головноуповноваженим уряду, міністром віросповідань І.Огієнком. 16 листопада 1919 р. був виданий наказ про утворення загальної канцелярії при головноуповноваженому, 20 листопада – про організацію комітету при головноуповноваженому у складі 19 осіб (представників усіх міністерств) і політичної ради з представників від усіх партій.

Проте рішення польського командування від 13 грудня 1919 р, передбачало перебування в Кам’янці українських міністрів й урядовців лише як приватних осіб. Розпочалися арешти, зневага до української національної символіки, пограбування майна. У зв’язку з грабіжницьким характером поведінки польського війська головний отаман С.Петлюра звернувся з нотою протесту до Ю.Пілсудського та уряду Польщі, з подібною нотою звернулася і українська дипломатична місія.

…через блокаду, котру повели проти України протектори єдиної неділимої Росії…– навесні 1919 р. Добровольча армія під командуванням А.Денікіна розпочала наступ з Північного Кавказу з метою відновлення «единой и неделимой России» в її колишніх кордонах.

Упродовж весни – осені 1919 p. більшість території колишньої підросійської України опинилася під контролем Денікіна. Політика ідеологів білого руху щодо України була обгрунтована у зверненні Денікіна «До населення Малоросії», оприлюдненому 25 серпня 1919 р.

З новітніх досліджень про денікінський режим в Україні та українсько-білогвардійське протистояння див.: Бойко О. Денікінський режим на українських землях: державний устрій, соціально-економічна і національна політика // Проблеми вивчення історії Української революції 1917 – 1921 років: Збірник наукових статей. – К., 2010. – Вип. 5. – С. 115 – 144; Її ж. Життя Києва під владою білогвардійців (вересень – грудень 1919 р. ) // Там само. – К., 2011. – Вип. 6. – 229 – 256; Ковальчук М. Невідома війна 1919 року: українсько-білогвардійське збройне протистояння. Наукова монографія. – К., 2006.

…операції регулярної української армії на якийсь час прийшлось припинити!– після «листопадової катастрофи» 1919 р. – поразки Армії УНР в боях з Денікіним, переходу УГА до Добровольчої армії, передачі Кам’янця полякам, рішення С.Петлюри про від’їзд до Польщі – Український фронт фактично був ліквідований. Галицькі частини з середини листопада пішли на схід до Денікіна, Армія УНР ще півроку вела боротьбу в ворожому запіллі (1-й «Зимовий похід»).

…проти страшної епідемії тифусу… – небувалий спалах епідемії зумовив різке зменшення чисельності та значно знизив боєздатність українського війська. За даними С.Шухевича та О.Удовиченка, на кінець жовтня 1919 р. в Галицькій армії налічували близько 11 тис. хворих на тиф (22 %). Майже стільки ж хворих було і серед наддніпрянців.

Протягом зими 1919 – 1920 рр. загальна чисельність УГА та Армії УНР зменшилася до 25 тисяч вояків, а їхній бойовий склад становив лише 6 тис. багнетів (Лозинський М. Галичина в рр. 1918 – 1920. – Відень, 1922. – С. 188 – 189; Удовиченко О. Україна у війні за державність: Історія організації і бойових дій Українських збройних сил. 1917 – 1921. – Вінніпег, 1954. – С. 133 – 138; Шухевич С. Спомини з українсько-галицької армії. – Львів, 1929. – Ч. 3. – С. 57).

Епідемію тифу дослідники називають «третім вогнем» (разом з Добровольчою та Червоною арміями), серед якого опинилася у вересні – жовтні 1919 р. Галицька армія. Причини поширення недуги, на думку дослідників, вимагають спеціального дослідження.

Я тепер оснував свою постійну квартиру в Женеві… – у статті «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)» вчений описав історію заснування та ліквідації «женевського осідку», де він перебував від 24 листопада 1919 р. до 2 квітня 1920 р. Див. також «Проект Українського соціологічного інституту» та коментар до нього.

В Парижі остались оба секретарі і скарбник Комітету незалежної України… – головним осередком Комітету незалежної України від часу заснування 26 липня 1919 р. до лютого 1920 р. був Париж. Постановою загальних зборів КНУК, що відбулися в Парижі 10 – 12 листопада 1919 p., головою комітету був обраний М.Грушевський, секретарями – Д.Ісаєвич і М.Лозинський, скарбником – Ф.Савченко (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України за матеріалами родинного фонду Грушевських (ЦДІАК, ф. 1235) // Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2006. – Вип. 10/11. – С. 706-708).

…тамошнім Комітетом незалежної України…– історію Комітету незалежної України М.Грушевський висвітлює у статті «Ліквідація Комітету незалежної України». З новітніх досліджень (з публікацією основних документів) див.: Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 697 – 724.

Часописі «L’Europe Orientale» та «Eastern Europe»… – див. коментар до листа «До українців в Америці» (27 вересня 1919 p.).

…робиться приготування до конференцій тих «малих народів» бувшої Росії – 17 грудня 1919 р. на надзвичайних загальних зборах Комітету незалежної України було прийняте рішення про виділення з фондів комітету 2 000 фр. франків для проведення конференції в справі організації Товариства прихильників нових республік Східної Європи (Садов А. М.С.Грушевський і Комітет незалежної України… – С. 712 – 713).

Перше організаційне зібрання товариства відбулося в Женеві 6 січня 1920 р. в помешканні М.Грушевського за участю представників України, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Північного Кавказу, Латвії, установчі збори – 8 січня 1920 р. Детально див. у цьому томі статтю «В першій делегації Української партії соціалістів-революціонерів (Квітень 1919 р. – лютий 1920 р.)».

Незадовго напишу осібно в справі Галичини – див. наступний «Лист до американських українців» (Женева, 16 грудня 1919 р.)

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2013 р., т. 4, ч. 2, с. 242 – 243.