8.04.1912 р. До М. Грушевського

Вельмишановний Пане Професоре!

Перш за все дозвольте подякувати Вам від щирого серця за добре слово. Воно і Ваше прихильне відношеня до мене тим мені дорожчі і любіщі любіші, що йдуть власне від Вас – людини, якої діяльність і незломний, залізний характер я звик так високо ставити і глибоко поважати. І осьмілений осмілений оцим Вашим, дорогим для мене, відношенням, пишу до Вас оцього листа, в котрим хочу ясно і виразно представити цілу справу, здаючись потім цілковито і без застережень на Ваш присуд.

Сьогодня після одержання Вашого листа я вислав зараз телєграмму телеграмму з проханням помістити заяву д.Євшана в такій формі, в якій Ви вважаєте можливим. Зробив-же я це ось чому.

В статті д.Євшана говориться тільки про книжку Третьяка і мою статью статтю, отже його вислов міг відноситися тільки до одної з двох згаданих праць. А позаяк Третьяк ніде українофільства Залєського Залеського з українського становища не розглядає, отже натяк цей я маю повне право прийняти на адресу своєї статті. І коли-б д.Євшан (котрого я до речі особисто не знаю, а як до письменника ніякої «анімозії» не почуваю) належав до ворожого нам і нашим замірам табору, то над цим натяком можна-б перейти до порядку денного.

Але тут справа представляється инакше інакше. Статя Стаття ця появилась у Вістнику Віснику – органі в українських національних справах міродатнім. І завдяки цьому вислов д.Євшана не тільки особисто для мене, але для всіх [Після всіх слово закреслене.] моїх однодумців – українців латинників – набірає набирає особливого значіння значення. Бож Бо ж Залєський, як я це підкреслюю в своїй статті, і як згоджується з цим сам д.Євшан, це український Гоголь тільки з нашого, спольщеного, боку.

Що [Після що три літери закреслені.] з за Залєського Залеського виглядають частенько «вовчі пазури і апетити» – з цим я цілковито згоджуюсь. Найкращим доказом, що наші спольщені українофіли Савенківського типу хочуть з Залєського Залеського зробити оружжя проти нас – укр. латинників. Бо це власне мають на меті оці київські ювілеї Залєського Залеського, поета в Польщі сього дня зовсім не популярного.

Але-ж такі самі, або й ще більші пазури виглядають з за Гоголя. Одначе це не заважає нам нашої культурно-національної власности власності – якою є і повинен бути для нас Гоголь – від всяких нечистих рук боронити. І зовсім слушно Київське наукове Товариство присвятило одну свою книжку памяти пам’яті цього зросійщеного українця.

Тільки-ж в такому разі чи справедливо буде таке саме (і так само критичне) відношення до Залєського Залеського характеризувати як «телячий захват»? Бо-ж Залєських Залеських ми – укр. спольщені [Написано над рядком.] не можем викинути зі своєї свідомости, так як не можуть викинути зі своєї свідомости Гоголів українці, що перейшли через російську державну культуру.

Бо коли-б ми на таку ампутацію пристали, коли-б наше національне відродженя відродження мало відбуватись не дорогою органічного розвитку і зросту нашого внутрішнього укр. національного почуття (а воно однакове у Залєських Залеських, Падур, Грабовських, чи у Гоголів, Метлінських Метлинських навіть Куліша!), а дорогою я-б назвав, катаклізмів, дорогою хоч ідейного, але все-ж таки ренегатства, то наш рух, як рух поважний, масовий [Після масовий слово закреслене.] (говорю про латинників) не міг би істнувати існувати і став би тільки заняттям поодиноких осіб, більше або меньше менше щирих неофітів, чи «оригіналів», а для цього скажу Вам, Пане Професоре, по щирости щирості, не варто город городити.

Розуміється можна дискутувати про це, яке становище в українському національному життю [Після життю дві літери закреслені.] займають Гоголі і яке Залеські, можна надавати цій або другій стороні більше, або меньше менше значіння значення, але-ж в тім і біда, що «телячий захват» усуває всяку дискусію, робить її засадничо неможливою.

І тому, Вельмишановний Пане Професоре, від жадання заяви від [Написано над рядком.] д.Євшана, заяви [Написано над рядком.], котра-б цілковито усунула оцей момент образи, погорди і легковаження яке міститься в поняттю «телячий захват» – відступити з причин засадничих не можу.

Доля хотіла, щоб в теперішніх часах національного відродження нашого – укр. [Написано над рядком.] латинників – мені частіше від инших інших приходилось забирати голос в цих справах і тому на мене спадає обовязок обов’язок становище наше вияснити і, коли треба, боронити. Після [Слово правлене.] Вашого останнього листа відступаю від жадання заяви в тій формі, яку я подав в попередньому листі і що до того яка вона має бути в своїй формі, цілковито здаюсь на Ваш присуд, вірячи вповні в Ваше справедливе відношення до тієї справи і в Ваше її зрозуміння.

Одно тільки дуже Вас, Вельмишановний Пане Професоре, прошу, щоб Ви були ласкаві ту заяву помістити в тій самій книжці, де буде моя стаття про Василевського, підписана моїм псевдонімом.

Крім того прохаю у Вас, Пане Професоре, поради. Мені-б хотілося, коли вийде вже книжка з заявою д.Євшана, а значить коли буде усунений момент образи [Після образи два слова правлені.] і уможливлена дискусія, оці гадки, котрі я Вам висказав в цьому листі, розвинути в ширшій статі статті. Ся статья була-б відповідью відповіддю на статью статтю д.Євшана, відповідью відповіддю, в котрій розуміється ні одним натяком не було-б згадано про вичерпаний його заявою прикрий інцідент інцидент, а в котрій спокійно і річево (і рахуючись з реальним відношенням сил) [Написано над рядком.] були-б пояснені мої (краще [Написано над рядком.] сказати наші: мої і моїх однодумців) погляди на Залеського.

Отже де-б радили Ви оцю статью статтю помістити, чи у «Вістнику Віснику», чи в «Раді»? Другими словами, чи згодитесь, Пане Професоре, помістити цю статью статтю у Вістнику Віснику, а як ні, то чи не вважаєте політично-шкідливим порушення тепер оцих питань в «Раді». Бо перед загально-національним українським інтересом, інтерес нашої течії мусить розуміється відступити на другий плян план. Відповіді Вашої що до цього чекатиму нетерпляче, а в цілій тій справі, повторяю, здаюсь зовсім спокійно і з повним довір’ям на Ваш Вельмишановний Пане Професоре, присуд. А за висказане Вами ласкаве бажання зайнятись цею справою і посвятити її трохи дорогого часу, ще раз Вам від щирого серця дякую.

Незвичайно радію, що Ваші історичні розвідки і публіцистичні статті вийдуть окремим виданням. Це буде незвичайно цінний вклад в доступну для широких верстов українську літературу. Мені дуже хотілося-б подати заголовок цієї книжки в списі історичних творів, котрі хочу подати в кінці альманаху, як історичну літературу для наших читачів. В справі того спису хочу ще порадитись з Вами і незабаром писатиму в цій справі.

Кланяюсь низенько Вам і вашій дружині, з правдивою і глибокою пошаною, відданий Вам

Вяч.Липинський

Краків, 26.III/8.IV.1912 ul.Kołłątaja 8.II.

Для оцінки мого відношеня до Залеського посилаю Вам мою статью статтю з «Ради» [Фраза написана зверху аркуша догори. ].

Примітки

Центральний державний історичний архів України у м.Києві, ф. 1235, оп. 1, спр. 604, стор. 104-109.

…про книжку Третьяка… – Третяк Юзеф (Tretiak Józef, 1841-1923) – польський літературознавець та історик літератури, уродженець Волині. Вчився у Київському та Львівському університетах, очолював новозасновану кафедру української мови та літератури в Краківському університеті. В галузі українознавства відомі його праці про П.Скаргу («Piotr Skarga w dziejach literatury Unii Brzeskiej», Краків, 1912) і Б.Залєського Залеського («Bohdan Zaleski», 3 т., Краків, 1911-1914) та інші.

…книжку памяти пам’яті цього зросійщеного українця… – Книга 5 «Записок УНТ» (1909) була присвячена пам’яті Миколи Гоголя на соті роковини його народження.

…Падур… – (Padura Tymko, 1801-1881) – український і польський поет; належав до «української школи» в польській поезії, втримував зв’язки з декабристами С.Муравйовим і М.Бестужевим-Рюміним. Українські твори писав латинкою. Змальовував злагоду і спорідненість між польською шляхтою і українським народом.

…Грабовських… – Грабовський Міхал (Grabowski Michał, 1805-1863) – видатний польський критик «української школи», не співчував польському повстанню 1830-1831 років, вивчав українську народну поезію та пісні. З середини 1830-х років належав до консервативного табору, визнаючи провідну роль аристократії в житті народу.

…Метлінських Метлинських… – (1814-1870) – український поет, фольклорист, перекладач, видавець. Наукові твори писав російською мовою. Професор Харківського та Київського університетів; належав до консервативної течії в українській поезії. Видав за своєю редакцією фольклорні збірки «Южный русский сборник» та «Народные южно-русские песни».

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2001 р., т. 2, с. 307 – 309.