Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Довідник / Липинський Вячеслав Казимирович

Липинський Вячеслав Казимирович

Вячеслав Казимирович Липинський (5 (18) квітня 1882 – 14 червня 1931) – український історик-публіцист та політичний діяч.

Портрет В. К. Липинського

Народився в селі Затурці (нині Локачинського району Волинської обл.) в родині польського шляхтича [подекуди як день його народження подають 1 квітня 1881 р.]. Приналежність до польського католицького шляхетського середовища мала драматичний вплив на всю долю Липинського.

В 1893 році він поступив до Житомирської гімназії, потім переїздив до Луцька та Києва, де учився в 1-й гімназії. В 1902 р. він скінчив гімназію і поступив на військову службу, але невдовзі був звільнений через поганий стан здоров’я (Липинський все життя страждав від туберкульозу легенів і помер від цієї хвороби).

В 1903 – 1908 роках він учився в Краківському університеті і вже в цей час виступав з рецензіями на польські історичні твори. Від 1908 року, мешкаючи постійно в Кракові, Липинський розпочав ряд заходів, спрямованих на повернення полонізованої (як він думав) української шляхти до українського національного життя. Його концепція була викладена в брошурі «Szlachta na Ukrainie» (1909), яка була рішуче засуджена поляками (котрі з того часу вважали Липинського ренегатом).

В 1913 році родина виділила Липинському маєток Русалівські Чагарі біля Умані, в якому він розраховував жити як поміщик. В 1914 р. Липинський був мобілізований до російської армії, з якої звільнився після Лютневої революції 1917 року. В цей час він розробляв програму Української демократично-хліборобської партії, яка була надрукована в жовтні 1917 р. Найбільшою акцією цієї партії була участь у перевороті 29 квітня 1918 р., внаслідок якого було скинуто Центральну раду і проголошено гетьманом П. П. Скоропадського.

В травні 1918 р. гетьман призначив Липинського послом в Австро-Угорщині; на цій посаді він залишився і після падіння гетьмана й відновлення Української народної республіку – до червня 1919 року.

Після відставки Липинський залишився жити в Австрії емігрантом. В цей час він розвивав новий політичний проект – «Український союз хліборобів-державників», який мав стати основою відновлення української державності у формі гетьманату. Він написав ряд публіцистичних творів, в яких викладена ідейна і політична позиція Союзу. В 1930 році Липинський розсварився з П. Скоропадським, вийшов із Союзу і безуспішно намагався створити новий політичний рух.

Липинський помер в санаторії біля Відня і похований в рідному селі Затурцях. За радянської влади його могила була сплюндрована, відновлена в незалежній Україні.

Зацікавлення Липинського історією України було зумовлено його політичною мрією – поставити польську шляхту на чолі українського національного руху, що розгортався. Історичний прецедент для такої комбінації він добачав у подіях Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Тому його твори просякнуті сильною польсько-шляхетською тенденцією і є скоріше історично-публіцистичними, ніж науковими.

Попри неудачі Липинського в практичній політиці, його ідеї про побудову суспільства на основу класового миру (всупереч панівним у його час ідеям класової боротьби) мають певне значення і в наш час.

Портрет В. К. Липинського, який ми наводимо, узято з книги «Листування Михайла Грушевського» (К.: 2001 р., т. 2, с. 271).

Липинський і Грушевський

1. Період інтенсивних контактів Липинського з Грушевським – це 1908 – 1913 роки. В цей час, попри ряд конфліктних епізодів, вони активно обмінювались матеріалами, зокрема ілюстративними, радились з приводу видавничих і громадсько-політичних проектів. Липинський друкував свої праці в журналах, редагованих Грушевським (Записки наукового товариства ім. Шевченка, Літературно-науковий вісник), а Грушевський уміщував статті у виданнях, редагованих Липинським (Przegląd Krajowy, Z dziejów Ukrainy).

2. Переїзд Липинського у Русалівські Чагарі, пов’язані з цим господарські клопоти, а потім 1-а світова війна перервали його контакти з Грушевським.

3. Остаточно їх шляхи розійшлися у квітні 1918 року, коли Липинський підтримав гетьманський переворот, внаслідок якого Грушевський втратив владу. Ані на еміграції, коли вони обидва перебували в Австрії, ані тим більше після повернення Грушевського до Києва їх контакт не відновлювався.

М. Ж., 26 лютого 2017 р.

Додаткові статті

Ігор Гирич Листи Вячеслава Липинського до Михайла Грушевського (2001 р.)

Листи В. Липинського до М. Грушевського

Перелік статей на Л

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2018 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 308

Модифіковано : 7.04.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.