Логотип сайту «Михайло Грушевський»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Літературні студії / 1905 р. / Іще до «Чуда св. Климента Папи Римського»

Іще до «Чуда св. Климента Папи Римського»

Михайло Грушевський

В повищій статті д-р Іван Франко зробив честь моїй статейці про староруські похвальні слова св. Клименту (котрі я для відрізнення називав одно «Чудом», друге «Похвалою»), піддавши докладному розбору мої гадки про відносини сих двох слів. Перейшовши з усякою увагою, якою наказувало мені поважання до автора, його цінні гадки, я прийшов до переконання, що його аргументація, звернена на мою гадку про залежність «Похвали» від «Слова», висловлену в згаданій статейці, не збиває, властиво, сеї гадки, і на попертя її можна б дещо ще сказати. Се я й уважаю своїм обов’язком зробити в додатку до розвідки д-ра Франка.

Насамперед, одначе, зазначу, що про вповні певне уставлення відносини обох слів не може бути, розуміється, і мови, поки ми не маємо повного тексту «Похвали», а тільки другу його половину, а і «Чудо» маючи, здається, також без первісного початку. Те, що тепер можемо сказати про відносини обох слів, буде мати характер гіпотетичних тимчасових спостережень.

Д-р Франко насамперед не годиться бачити в сих двох похвальних словах два твори, а тільки один – «не два окремі твори, навіть не дві відмінні редакції одного твору, а один і той сам твір, один основний текст у двох формах – одній розширеній і другій укороченій» (с. 274). Та як видно із сих слів, се, властиво, буде різниця в термінології – що називати осібним твором, редакцією і т.д. Коли маємо одну проповідь, другим проповідником змінену, приправлену іншим кінцем, іншим початком, то можемо уважати се доволі чи за другу проповідь, чи за другу версію проповіді.

В старій руській літературі в таких разах таку змінену проповідь уважано твором її нового редактора (див., напр., «Слово о казнях божіихъ»), і коли уважати перерібкою ширшу похвалу (як думаю я), то без натягання можна признати її новим утвором – осібною проповіддю, зваживши, що новий проповідник більше дав у ній свого, ніж узяв готового (навіть в тій частині, яку маємо, запозиченого маємо менше як від себе ним доданого, – більшу вставку всередині, велике нове закінчення, а мабуть, і вступ був інший). Але, повторяю, се буде різниця в термінології, в головнім будемо мати те саме – роботу двох проповідників, двох рук.

Д-р Франко, одначе, не годиться уважати ширшу «Похвалу розширенням «Чуда», а противно уважає «Чудо» покороченим витягом з «Похвали». На доказ він вказує на механічний характер покорочень і попсування тексту в «Чуді», на заміну давніших виразів новішими, вкінці (полишаючи його гадки про вступ, про нього трудно судити, не маючи цілого тексту) – вказує на шаблоновість закінчення в «Чуді».

Я, одначе, не зовсім годився б із сими доводами. Покалічення через механічні гюкорочення я б не бачив. І так «оле» однаково уживається і з genet[ivus] [родовим відмінком], і з vocativ[us] [кличною формою], напр., див. в «Словарі» Срезневського (sub voce) [під гаслом]: «оле добрыхъ твоихъ подвигь», «оле чюда, како се бысть изъ древа суха». Текст «обиліа наполняюще ся благоденствуємъ» недорічності в собі не містить, і поруч «увільнення від ворожих нападів» дає зовсім добре значення, як вичислення «временних благ» поруч духовних, які спадають на вірних молитвами Климента. Вираз «Похвали» можна уважати влучнішим, але то інша річ.

Так само і між словами, які наводить д-р Франко (исьтвенный – свой, пристрастіє – злоба) є, властиво, різниця не в більшій або меншій старинності, а більшій або меншій риторичності. «Невозблагодатна», мабуть, треба уважати lapsus calami [опискою] приписувача, чи, може, й складача, а так само, мабуть, і «жертвицы» зам[ість] «жертвища», бо слово « жертвица» зрештою незвісне. Маючи пізніші копії (і то по одній лише) на таких дрібних відмінах трудно опиратися; я міг би противставити деякі хибні або попсовані вирази з «Похвали» (напр., «уступникомъ» зам[ість] «отступникомъ»), але з того годі зробити якийсь вивід.

Той факт, що «Чудо» має досить банальне закінчення, замість далеко зручніших і оригінальніших фраз «Похвали», я уважав би борше доводом против залежності «Чуда» від «Похвали». Нелегко собі представити, щоб редактор «Чуда», покорочуючи «Похвалу», не взяв готового закінчення з нього – напр., від слів: «Треблаженъ по истинѣ»…, або: «Ты же свыше посѣщай…», або «Мы же нынѣ единодушно…», – а наважився видумати своє власне – й таке безбарвне.

Взагалі нелегко собі представити такого пізнішого редактора, щоб з таким холодним завзяттям вичеркував нераз дуже влучні й гарні вирази «Похвали», ніби умисно стараючися зробити своє слово можливо блідішим і біднішим, а при тім умів так добре здержати конструкцію «Похвали», так що вона в його редакції стає прозорішою й простішою. Природнішим здається мені припущення, що противно – пізніший автор похвали втикав різні риторичні прикраси в простіший текст «Чуда». Зрешту, одна з його вставок – похвала Києву, вповні очевидно розриває початковий хід гадок, який ми маємо в «Чуді». Тому я все-таки думав би, що правдоподібнішим буде уважати текст «Чуда» старшим.

Можна б думати, що і «Похвала» і «Чудо» користали в третього похвального слова Клименту. Прийшлося б думати, одначе, в такім разі, що й те третє слово було вже руське – на се вказували б спільні алюзії до Русі. Такого нагромадження руських слів ліпше не робити без потреби, простіше поки що вважати «Похвалу» розширенням «Чуда». Правда, є в них одна спільна деформація, яка вказувала б або на незручне упущення, або незручну вставку – се виклик: «апостолом сопрестольниче и ангелом равночестне», і по нім: «бѣси прогоними», і т.д.; але ся спільна хиба сама по собі не змушує нас до припущення про користання з третього спільного слова.

Та коли навіть прийняти й таке спільне слово, то автор «Чуда», пишучи свою проповідь, очевидно, не знав «Похвали», бо трудно, аби не покористав з її гарних риторичних прикрас. А що «Похвала» – твір досить пізній, а «Чудо», якби було писане по ній, мусило бути ще значно пізнішим, аби автор його не знав «Похвали», а такого пізнього часу по «Чуді» не видко, – тож і в такім разі я уважав би «Чудо» проповіддю, старшою від «Похвали».


Примітки

Публікується за виданням: ГрушевськииМ. Іще до «Чуда св. Климента папи римського» // ЗНТШ. – Львів, 1905. – Т. LXVI. – Кн. IV. – С. 1 – 3.

В повищій статті д-р. Іван Франко… – йдеться про одинадцятий розділ: «Культ св.Климента в Мораві і на Руси», розвідки: Франко І. Святий Климент у Корсуні, причинки до історії староруської лєґенди // ЗНТШ. – Львів, 1905. – Т. LXVI. – С. 257 – 281.

Я. Книш

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2005 р., т. 7, с. 475 – 477.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2011 – 2019 Група розробників

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 50

Модифіковано : 31.01.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.