Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

[Рец.] В.Каллаш. Несколько догадок и соображений
по поводу «Слова о полку Игореве»

Михайло Грушевський

Юбилейный сборник В.Ф.Миллера, 1900, с. 316 – 347, 4°

Автор виходить з погляду, що «Слово…» сполучає елементи народної поезії й книжності; з сього становища він порівнює його з «Піснею про Роланда» та вибирає в нім ті елементи, які б можна уважати відгомоном народної поезії й знову такі, які могли з’явитися під впливом книжного письменства. Погляд сей не новий, але дальші досліди над «Словом…» в сім напрямі пожадані, і будуть такими ще довго.

Далі автор підносить світський характер «Слова…». І се, розуміється, правда, тільки з об’ясненням автора не згодимося. Автор бачить тут прояв «секуляризації гадки», висвободження її з-під аскетичних впливів, що мало довершитися в XII в.; доказ того бачить він у «Науці…» Мономаха, в літописях, в проповідях (в розповсюдненні риторизму), в більшій толеранції до латинства, і т. ін.

З сим поглядом не можна згодитися – він противиться сумі наших відомостей. Навпаки, аскетичні погляди якраз протягом XII і XIII в. роблять дальші успіхи, розвивається звичай стригтися в черці перед смертю, погляд, що тільки в монастирі можна спастися, і т. ін. Автор, очевидно, не перевірив своєї гадки по джерелах (тим поясняються і деякі помилки, н[а]пр[иклад], автором оповідання про св[ятого] Григорія Печерського автор називає «давнього літописця» і противставляє його автору «Слова…» (с. 339), тим часом як оповідання се маємо з XIII в., в «Патерику…» вид[ання] Яковлева, с. 140). В дійсності, світська течія в житті і письменстві поруч аскетичних була і перед «Словом… і по «Слові… , а життя в XII–XIII в. ішло не в напрямі секуляризації, а християнізації суспільності.

Автор справедливо не хоче бачити в поганських іменах «Слова…» доказів поганського світогляду автора. Він бачить тут чисто літературну манеру. Але звідки вона? Автор припускає, що автор знав візантійські літературно-антикварські імітації поганства з християнських часів і заступав імена грецьких богів руськими. Трудність тільки в тім, що ми нічого не знаємо про існування таких перекладів у нашім письменстві. Я думаю, далеко простіше прийняти, що се була літературна манера, але світська: традиція поетичної творчості з поганських часів.

Інтересні виводи автора, що поет «Слова…» писав з поголосок, не був дуже добре ознайомлений з історією походу й робив часом помилки. З декотрими деталями, одначе, і тут не можна згодитися (автор забагато ваги кладе на оповідання Густинської літ[описі], Татіщева; ледве чи треба уважати назву Каяла символічною і т. ін.). В кінці автор ставить здогад, що в «Слові…» маємо первісну частину, писану перед звістками про утечу Ігоря, що держана була ціла в мінорнім тоні, і пізніший фінал, дописаний по перших звістках про поворот Ігоря, в інакшім, радіснім тоні, кількома короткими штрихами. Але тут я б підніс, що вступ до «Слова…» зовсім не мінорний, і, скорше, відповідає передчуваному щасливому кінцю, ніж «Повісті…» – видержаній від початку до кінця в мінорних тонах. І тут автор робить сильну помилку, уважаючи Всеволода Суздальського протектором Святослава Київського, і тим поясняючи пієтизм автора «Слова… до Всеволода (с. 345); характеристику Святослава він, безперечно, перечернив (с. 346): не можна судити князя XII в. незалежно від обставин і поглядів його віку.

В сумі праця д[обродія] Каллаша вносить в багату літературу «Слова…» кілька інтересних гадок і спостережень.


Примітки

Публікується за виданням: ЗНТШ. – Львів, 1901. – Т. 40. – Кн. 2. – C. 3 – 5 (Бібліографія).

Калллаш Володимир Володимирович (1866-1919) – український літературознавець, фольклорист та бібліограф.

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2012 р., т. 15, с. 156 – 157.