«Жіноча бібліотека»

Михайло Грушевський

Видає Наталія Кобринська, книжка 3, «Наша доля», збірник праць різних авторів, Львів, 1896, ст. 143, 12°

Провідниця жіночого руху в Галичині п. Н. Кобринська від довшого часу видає збірники, присвячені сій справі: в р. 1887 вийшов її «Перший вінок», від р. 1894 почала виходити «Наша доля», і тепер маємо перед собою її третю книжку. За браком якоїсь спеціальної часописі жіночої, сі збірники служать головною підоймою і заразом – дзеркалом сього руху, і тим самим заслугують уваги. Правда, рух сей на Україні австрійській ще дуже слабий. Фабрична продукція тут дуже незначна, тож жіноча робітнича верства не дає себе знати якимись організаціями. Руська інтелігенція донедавна майже обмежалась священством, де примусова рання женячка забезпечувала переважній більшості дівчат замужество. Отже стимул економічний не давав себе так сильно відчувати, як деінде.

Знову загальне розмірне убожество сієї інтелігенції, журба за хліб насущний і невисокий загальний рівень культурний були причиною, що і стимули вищої категорії – культурні – до жіночої емансипації, освіти, ініціативи майже бракували; до сього прилучалося ще, що й польська суспільність, яка довго служила для русинів тутешніх посередником для культурних ідей, не могла похвалитися високим рівнем культурним взагалі, спеціально – в справі жіночій стояла дуже невисоко, а уряд державний до останніх часів був неприхильним до розширення жіночої освіти.

Всі сі обставини зложились на те, що в справі жіночої освіти і щодо рівня культурних інтересів жіноцтва, становища жінки в суспільності і її житті культурно-громадськім Україна австрійська зісталася позаду України російської, особливо такої, якою була вона перед зміцненням всеросійського декаденсу останніх часів. Не диво, що й тепер, не вважаючи на поступ значний, зроблений останніми часами галицькою Україною, жіноча справа стоїть тут ще дуже слабо. Рушають її кілька одиниць, що знаходять ще досить слабе попертя в ширших кругах жіночої інтелігенції і переважно іронічні відносини – серед суспільності. Тим більшого признання варта діяльність згаданих одиниць. Ними аранжувались петиції в справі заснування гімназій для дівчат і допущення їх до університетів, тепер вони займаються організацією охоронок для сільських дітей. Розуміється, для успіху потреба більш симпатичних відносин від загалу.

Бідність сил дає себе відчувати і в сій новій книжці «Жіночої бібліотеки». В ній, окрім белетристики (кілька віршів – перекладів Куліша і пані К., оповідання п. Г.Кулішевої і уложена в форму белетристичну оборона охоронок д. Селянського) і літературних заміток про нові явища європейських літератур, вибрані припадково, що з справою жіночою досить слабо зв’язані, знаходимо три статті і третю замітку. Дві статті з них належать самій редакторці.

У вступній статті «Стремління жіночого руху» (с. 1–16) подає вона огляд жіночої справи в Австрії: справи припущення жінок до університетських студій в Угорщині і Австрії, петиції вдів по урядниках, відносини робітниць та робітників віденських; огляд інтересний, але занадто короткий, де зауважено лише кілька моментів. Доповненням до неї служить фейлетон редакторки, де між іншим подано дещо про справу руського жіноцтва в Галичині; шан[овна] авторка подає тут коротесенькі відомості про жіночі товариства в Галичині (с. 131 – 132) і характеризує відносини до жіночої справи руської інтелігенції: констатується слабість жіночого руху і неприхильність до нього; знову були б пожаданими звістки ширші і більш детальні.

Д[обродійка] А[нна] Перль в статті «Про рух жіночий» (с. 16–30) дає коротенький огляд розвою жіночої праці і рівноправності в цілім світі. Наостанку д. А[делаїда] Попп коротенько (с. 63– 66) говорить про організацію віденських робітниць. Крім того, подано 3 пісні з Галичини щодо становища жінки в родині, а в кінці книжки додано відозву в справі засновування охоронок.

Шан[овна] редакторка добре розуміла потреби сього видавництва; в своїм фейлетоні, згадуючи про поставлені одним критиком жадання, аби жіноча часопись подавала докладні відомості про становище жінок в різних суспільностях і статистичні викази затруднених жінок та їх праць для суспільності, вона сі жадання звертає на адресу чоловіків, що з такою свідомістю своєї культурної переваги споглядають на проби жіночі – дійти більшої освіти і вищого культурно-громадського становища, і висловляє гіркий докір, що щедрі на критику, не схотіли вони, не вважаючи на заклики, взяти участь в сім видавництві, а на закінчення борониться від підозрінь про викликування «полового антагонізму». Все се виглядає дуже сумно.

Жіночий рух не може бути неприємним культурній верстві; не кажучи про вимоги справедливості і гуманності – існування в суспільності некультурних елементів в’яже змагання верств культурніших, особливо коли сі верстви так тісно пов’язані в житті, і більш сильна і культурна верства і тут, як і скрізь, повинна б прийти на поміч та помогти вийти на битий шлях, коли уважає її теперішнє простування манівцями.

Примітки

Перша публікація: ЗНТШ. – 1897. – Т. 17. – С. 48 – 49. Зберігся фрагмент автографа (без початку): ЦДІАЛ України, – Ф. 401. – Оп. 1. – Спр. 49. – Арк. 163-164.

Подається за першодруком.

«Жіноча бібліотека» – видавництво, засноване в 1893 р. Н.Кобринською і Є.Ярошинською, видало протягом 1893–1896 pp. у Стрию три збірники «Наша доля».

Провідниця жіночого руху в Галичині – у 1880–1890-х роках Н.Кобринська була одним з організаторів феміністичного руху в Західній Україні. Зокрема, 1884 р. вона організувала в Станіславові «Товариство руських женщин».

в р. 1887 вийшов її «Перший вінок» – жіночий альманах, вихід якого привітав І.Франко та ін.

від р. 1894 почала виходити «Наша доля» – перший випуск альманаху «Наша доля» вийшов у 1893 р. Загалом були видані три випуски.

священством, де примусова рання женячка – йдеться про одруження як обов’язкову умову висвячення православних та греко-католицьких священиків (на відміну від католицького духівництва, яке ще з XI ст. повинно було дотримуватись целібату – обов’язкової безшлюбності). Як правило, це мало відбутися одразу після завершення духовної освіти претендентом на парафію. Найчастіше шлюби відбувалися таки між священицькими нащадками.

організацією охоронок для сільських дітей – тобто «денних притулків». Фактично, це був прообраз сучасних дитячих садків.

пані К. – у збірнику вміщений віршований «переклад з жидівського Рахелі К.». Про особу перекладачки немає відомостей.

оборона охоронок д. Селянського – йдеться про статтю Любомира Селянського (псевдонім Івана Петришина) «Нова напасть на нашу кишеню, або Чи треба нам охоронок?» (с. 67–87).

поставлені одним критиком жадання – йдеться про рецензію О.Макарушки на другий випуск збірки «Наша доля»: Зоря. – 1895. – № 14. – С. 278–279. У статті («Фейлетоні») Н.Кобринської, де були зачеплені кілька різних тем, багато місця присвячено полеміці з критиком, хоч прізвище його не назване. О.Макарушка, говорячи про вихід жіночого альманаху, зверхньо поставився до ідеї жіночої емансипації, зокрема критикував Н.Кобринську за нібито неправильне вживання наукових термінів та ін. У відповіді письменниця аргументовано доводить свою правоту, іронізує над такою однобокою, самовпевненою маскулінною позицією, узагальнюючи її галицькою приказкою «Що то кухті до патини».

Подається за виданням: Грушевський М.С. Твори у 50-и томах. – Львів: Світ, 2008 р., т. 11, с. 257 – 258.