Початкова сторінка

Михайло Грушевський

Енциклопедія життя і творчості

?

Українська територія в останніх геологічних формаціях

Михайло Грушевський

Кліматичні зміни, ледова доба, розпросторення ледівця і його вагання, впливи ледової доби на життя

Історія нашого краю як території – як просторого суходолу зачинається доперва з останніх геологічних формацій. Що сива старовина для історії – свіжа новина для геології. Не тільки людське, взагалі звіряче життя являється не більше як свіжим мохом на предвічнім камені старих геологічних формацій землі, а й самі простори нинішніх суходолів явище сорозмірно дуже недавнє. Наш край в теперішнім своїм виді просторого суходолу, обведеного з країв морями і гірськими хребтами, перерізаного річними долинами, виступає доперва тільки в формації третичній, одній з наймолодших (чи навіть наймолодшій – бо ж пізніші формації можуть вважатися просто верхніми верствами сеї третичної формації).

Третична формація характеризується в наших сторонах власне повільним уступленням моря на полудень та формуванням нинішнього суходолу, що поволі зближався до теперішнього свого орографічного та гідрографічного вигляду. На початку третичної формації (в т. зв. еоцені) полуднева частина Східноєвропейської рівнини була переважно покрита водою, хоч і не без виїмків, не без перерв в виді островів, що висувалися серед сього Східноєвропейського моря. Пізніше стає суходолом середнє Подніпров’я та нинішня Донецька височина. А в новіших часах формації (пліоцені) море виступало на північ вже мало що поза теперішні береги Чорного і Азовського моря – що лучились тоді ще в одно велике море з Каспійським. Процес сей – зменшення чи відступлення моря пішов потім навіть ще далі, так що пізніше, в ділювіальних часах, береги Чорного та Азовського моря поступили значно на полудне і тільки пізніше прийшли до теперішнього свого вигляду.

[Для неознайомлених пригадаємо геологічну термінологію, з котрою прийдеться нам мати діло. Верхні верстви землі звуться алювієм, себто «наносом» ділювіальних вод; верстви сі утворилися в часи, коли фізичні обставини земної поверхні і її життя не відрізнялись значно від сучасних. Під алювіальними ідуть верстви ділювіальні («потопові” – назва ся, дана під впливом біблійних традицій про потоп і передпотопове життя, відповідає в дійсності великим водам, коли топилися тодішні гігантські ледівці); сі верстви носять сліди великих кліматичних перемін: сильного охолодження температури в зв’язку з широким розповсюдненням ледівця в Центральній Європі, а за тим – і сильних перемін в флорі і фауні сих країв. Алювій і ділювій разом становлять формацію т. зв. четверичну; під нею лежать верства формації третичної, спідня (давніша) часть її зветься еоценом, друга – олігоценом, третя міоценом, верхня пліоценом. Тому що ділювіальні верстви не відрізняються різко від верхніх третичних, ділювій часом прилучають до третичних верств, як найвищу й останню з них (плейстоцен) – тим більше, що й хронологічно взявши, четверична доба являється сорозмірно коротким епілогом далеко довших третичної доби – як і третична доба щодо часу далеко коротша була від старших діб: крейдяної та юрської.]

Таким чином, третична доба – її середина і друга половина, і доба ділювіальна – се ті часи, в яких протягом довгих десятків і соток тисяч літ формувалася і приходила до теперішнього свого вигляду наша територія. Тектонічні процеси другої половини третичної доби творять нинішні гірські хребти її. Інші зміни земної кори значно наблизили її до теперішнього вигляду вже на вступі ділювіальної доби. Але вона мала ще перейти різку метаморфозу, яка відбилася дуже сильно і на вигляді її поверхні, і на всім органічнім житті її: була нею ледова доба в середині ділювіальної епохи.

Третична доба взагалі характеризується повільним упадком теплоти. Еоцен визначався високою температурою і вохким повітрям, буйною ростинністю і незвичайним розвоєм звірячого (животного) світу. Се була епоха розвою вищих родів звірят, що виступають в незвичайнім багатстві і рожнорідності родів, так що пізніший і теперішній звірячий світ – се бідні, нужденні останки, найбільш витривалі, що вміли приладитися до тяжких обставин пізніших тісних часів. Підсоння Європи в тій добі мало чисто тропікальний характер, таку ж ростинність і фауну. Але в середніх часах третичної доби воно прохолоджується, а заразом ще й зміни орографічні, поява середньоєвропейських гірських систем впливають на те, що підсоння і життя Північно-Східної Європи холоднішає і біднішає.

Все ж таки і в останніх часах третичної доби клімат в наших сторонах був лагідніший і прихильніший від теперішнього, ростинність і фауна різнорідніша, зложена з теперішніх родів і з представників гарячіших країв, і таким переходить се життя в ділювіальну добу, що в своїх початках не відділяється нічим різким від доби третичної. Але далі в ділювіальній добі переходять різкі кліматичні зміни. Під впливом ближче невияснених ще причин температура Північної Європи обнижається, збільшуються атмосферничні опади, зростає вогкість.

[Звичайно причину бачать в самім пониженні температури, але тепер дослідники не вважають можливим пояснити сим одним отсе явище і шукають різних причин метеорологічних і навіть тектонічних (змін в поверхні Землі). Зрештою саме се явище не було чимсь зовсім новим, і в старих геологічних епохах стрічають сліди ледових періодів, аналогічних з нашим ділювіальним. Про сю ділювіальну ледову добу новіші праці: Penk u. Brückner, Die Alpen im Eiszeitalter, 1901-9. Hess, Die Gletscher, Брауншвайг, 1904. F. Geinitz, Die Eiszeit, 1906 (в серії Die Wissenehaft, вип. 16, Брауншвайг, F. Wieweg). Wahnschaffe, Verflachengestaltung des Norddeutschen Flachlandes, 1909. Також Kayser, Lehrbuch der Geologie, т. II, вид. 1908 p.]

В Північній Європі розвиваються великі ледівці, зростають величезні маси льоду і снігу і розширяючися звідти опановують все більші й більші простори Центральної і Східної Європи. Східна Європа і Центральна в значній часті була захоплена величезним ледівцем фінсько-скандинавським: він дійшов величезних розмірів в фінсько-скандинавських сторонах і відси роспросторюючися розширявся на полудень і полудневий захід. В моменти найбільшого свого роспросторення він захопив весь басейн Вісли, Німану, Прип’яті, Середнє Подніпров’я. Слідами сього роспросторення зісталися вали моренні, глиби північного каміння, принесеного ледівцями, та інші прикмети великих мас каміння, пересуваних ними.

На підставі сих слідів вважають, що в момент свого найбільшого роспросторення ледівець сягав мало не до порогів Дніпрових, виступаючи широким клином в долині Дніпра, а другим таким клином в поріччя Дону, тим часом, як Волинсько-Подільські височини (майже вся Галичина і полуднева частина Волині) не були ним захоплені. [Ось так ближче означають границі ледівця на підставі матеріалу, зібраного Нікітіним: від верхів’я Вісли на Овруч, звідти на Умань або Звенигородку, Кременчук, потім, від Полтави на північ до Козельска і Лихвина і знов на полудень до Острогожська і Роздорської стан. на Дону] Дуже можливо одначе, що тут, в долинах Дніпра і Дону за сліди ледівця взято сліди розмиву його, принесені водою, коли ледівець топився (т. зв. флювіогляціальні наноси), і в дійсності дніпровий ледівець не заганявся так далеко на полудень. [Такі підозріння були висловлені проф. С. Рудницьким, Коротка географія України, с. 72.]

Як довго тривало таке широке роспросторення ледівця, неясно. В зв’язку з повисшенням температури й іншими кліматичними змінами його розміри і границі безсумнівно змінялися. То процес розтавання брав перевагу над процесом наростання мас льоду й снігу, і тоді ледівець відступав на північ, полишаючи різні сліди свого роспросторення в виді морен, покладів каміння, піску і глини. То ослаблювалося топлення, зміцнялося наростання, і ледівець знову посувався на полудень, громадячи на старих слідах свого побуту нові морени, нові маси північного каміння. На підставі таких чергувань, таких верств покладів ледівця звичайно приймають існування більше і менше довгих міжледових періодів, коли простори Східної й Центральної Європи зовсім очищалися від льоду і органічне життя входило в свої права. Таких міжледових періодів рахують для різних місць різно – для Центральної Європи чотири періоди розширення ледівця і три міжледові періоди, для Англії – п’ять періодів розширення ледівця і чотири міжледові періоди, для Скандинавії – шість ледових періодів; все се одначе річ доста ще гіпотетична – і ті числа ледових періодів, і рахунки часу їх поширення та міжледових періодів, які пробувано робити.

[Гільдебрандт напр., приймаючи чотири ледові періоди, рахує їх так:

1 ледовий період 20 тис. літ.

1 межиледовий період 85 тис. літ.

2 ледовий період 40 тис. літ.

2 межиледовий період 120 тис. літ. (в тім 50-60 тис. літ ледівець топиться).

3 ледовий період 15 тис. літ.

3 межиледовий період 195 тис літ.

4 ледовий період 25 тис. літ.

післяледовий період 30 тис. літ.

Разом 530 тис. літ. Але напр. Пільгрім обчисляє сю добу вдвоє більше. Пор[івняно] новіший перегляд питання: Penck: Das Alter des Menschengeschlechtes, Ztschr. f. Ethn., 1908. Але в геологічній літературі відзиваються голоси й против таких щедрих обчислень періодів розширення і уступання ледівців і всю взагалі ледову добу вони вважають можливим рахувати далеко коротшими періодами, не десятків і сотень тисяч, а простих тисяч і десятків тисяч літ.]

Останніми часами підіймаються скептичні погляди і щодо тих більших чисел ледових періодів, і щодо довгості їх існування; декотрі вважають можливим приймати навіть один лише ледовий період, хоч із певними ваганнями в границях з моментами розширення і зменшення просторів, занятих ледом, так що кінець кінцем питання, як значні були простори свобідні від леду в певних часах, в перервах між розширеннями ледівця, і як довгі буди сі перерви, вимагає ще довгого і детального студіювання і то для кожного краю осібно. Що ледівець в моменти свого найбільшого розвою займав своїми периферіями значні частини України, се факт (відповідало б се другому ледовому періоду Західної Європи, по звичайно прийнятій схемі). Але чи після уступлення сього ледівця, при нових поступах його на полудень він коли-небудь знову захопив українську територію – се непевно і сумнівно.

Поява сього грандіозного ледівця в сих сторонах, як і скрізь, мала величезний вплив на тутешнє життя. Топлення величезних мас льоду і снігу, особливо в періоди, коли ледівець інтензивніше топився і відступав, творило величезні маси ґрунтової води. Бурні потоки лилися з-під ледівця, несучи маси осадів – каміння, піску і глини. Глибокі і широкі річні долини, тепер безводні, або з течіями мініатюрними в порівнянні до великості долин – се пам’ятки тих бурливих, могутніх вод часів топлення ледівця; верстви ділювіального піску і жовтої ділювіальної глини (так званого льосу), часом грубі на кілька метрів – се намул тих ледових потоків; наші озера, болота, мочари – останки тих мас води, що застоювалися, не маючи виходу. Вся фізіономія нашого краю дістала новий вигляд від сеї доби, під впливом сеї маси опадів, сих мас води. Можна сказати, що весь пізніший час до нинішніх днів був одним процесом повільного висихання від великих мас вогкості ледової доби.

В зв’язку з сим переходили великі переміни і в органічнім житті. Які б не були причини того розросту ледівців, але саме се явище мусило сильно вплинути на клімат, а далі й на ростинність і звіряче життя сих сторін. Клімат ставав холодним і вогким. Ростинні і звірячі роди північних, під-арктичних сторін находили в сі більш полудневі простори, витісняючи роди давніші, що не могли приладитися до суровішого клімату і трудніших обставин життя. [Не треба собі представляти одначе, щоб природа в ближчим сусідстві ледівця набирала вповні вигляду північних тундр. В недалекім сусідстві сучасних ледівців бачимо пастівні і сіножаті, рослинність і звірят уміркованого пояса. Не конче мусили стелитися самі тундри і коло старих ледівців, особливо, коли вони убували.]

Зміни в розширенні ледівця викликали таким способом різні переміни в характері флори, фауни і в розповсюдненні їх родів, вносячи все нові зміни в сю сферу – хоч вони й переходили поволі, довгими тисячами літ. То брала перевагу флора і фауна теплого підсоння, вічнозелених лісів, то холоднавих степів, то північних тундр. Але старі репрезентанти теплої ростинності і фауни кінець кінцем убували, і флора та фауна зближалися до сучасної. [Одним з характеристичних проявів сього процесу – важним для археологічної хронології нахідок, була напр. зміна і вигасання слонових порід Європи: EIephas Meridionalis в третичній добі; згодом поруч нього виступає El. Antiquus, a Meridionalis вигасає – се передледова доба; поруч El. Antiquus El. Primigenius (мамут), Antiquus вигасає – рання ледова доба; El. Primigenius вигасає – пізня ледова доба.]

Разом з сими змінами мінялися й обставини життя чоловіка.


Примітки

Подається за виданням: Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К.: Наук. думка, 1994 р., т. 1, с. 21 – 26.