21.02.1896 р. До М. Грушевського

Дорогий Добродію,

На сей раз щоб швидче відповісти довгого листу Вам не писатиму, а тільки одпишу про що найбільше потрібно.

І лист і картку Вашу одібрав. Дещо зробив вже, а дещо зараз же зроблю. Про рос[ійські] часописі написав вже Кузьмі щоб він послав Вам пів-сотні примірників французьк[ого] перекладу – щоб він у Вас був на усякий случай – може трапиться передати на Україну або дати книгареві…

Щодо впорядкування етнографічного матеріялу матеріалу то на се я пристав би з великою охотою. Тільки попереду мушу сказати от що:

Перше – місяців мабуть на троє ще я маю стилькі стільки строкового діла, що боюся братись за що б не було нове, бо інакше можу скрізь спізнитсь спізнитись і тільки людей позводить…

Друге – чи вистачить на се моєї ерудиції?.. Як що до звичаїв, вірувань, забобонів і т.і. а також (і найбільше) етнографії життя (антропології, етнології, будівлі, одежи одежі, їжи, праці), то тут я у себе в хаті і не хвалившись можу сказати що се моє діло.

Що ж до казок, пісень і іншої усякої народної словесності – то се вже інша річ… Коло цього я коли й поравсь то дуже не багато – і тут ще чимало вчитись треба – тим більше що у цьому ділі ані системи ані методу навіть ніхто не виробив (Lang дав тільки загальний напрямок та й годі). Подивившись сюди-туди звісно можна буде що небудь зробити – а усе таки на се часу вже піде більше. За се коли й візьмусь (а у Вас таки мабуть як і скрізь по нашій етнографії цього іменно і найбільше) то тільки хиба хіба коли більше вже нікому. Франко мабуть міг би зробити краще від мене, коли б він хоч що небудь робив систематично і не хапаючись на усі боки…

Третє – як би не вийшло у нас з Вами, а особливо з Вашими рутвицями якого непорозуміння у деяких поглядах? Роздивляючись Ваші «Виїмки з джерел до історії Укр[аїни]-Р[усі]» я звернув увагу і, вибачайте на цім цим слові, – був таки здивований, побачивши що Ви знайшли можливим викинути з оповідання Ібн-Фадланового про похорон у Русів кілька рядків дуже великої культури історичної ваги (стор.44) наведених не тільки у Frehn’a але навіть у Бестужева-Рюмина, писавшего теж за для студентів, коли не за для середньої школи… та ще й під московською цензурою.

Не можу сховати од Вас того що мені здалось би дуже важким поводитись таким робом не тільки з історичними текстами а й з етнографічними матеріалами і я швидше зрікся б їх порядкувати ніж насміливсь цензурувати їх з погляду хоч морального хоч релігійного, хоч навіть патріотичного (бо кажучи Вам по правді я вряд чи став би робить і примітку і на стор. 42ої).

Як би я наприклад став поводитись принципами русинської «моральності» то мені прийшлось-би викинути трохи не більшу половину усієї моєї праці про українське весілля у котрій принаймні у сто раз більше усяких сороміцьких річей речей аніж у викинутих рядках Ібн-Фадланового сонету і котрої ні одна з 2-х коли не більше десятків рецензій не полічила [..?].

Дуже просю прошу Вас вибачити мене і не ображуватись моїми закидами [..?] я тільки хочу висловити Вам свої погляди щоб запобігти усяких непорозумінь… Я міг би узятись до Редакції тільки на умові абсолютної наукової самостійності, звісно приймаючи при цьому на себе усю літературну одвічальність і оставляючи своє им’я ім’я на обложці або у передмові – коли треба буде. Мені здається що моєї двадцятирічної праці літературної досить за для того щоб не ждати од мене чого небудь безтактного.

Знайдеться й ще чимало до чого у чому треба б було теж умовитись.

Так наприклад мені здається дуже шкідливою заведена тепер мода друкувати фольклорні річи речі заховуючи усі деталі не тільки фонетики а навіть локальної вимови і запобігаючи за для цього [..?] системи усяких дашків і інших ознак друкарських. Не кажучи вже про те що се робить виданнє видання незмірно важким з коректурного погляду і зовсім недоступним за для чужоземних вчених, навіть і таких що знають по українському – се не варт нічогісінько і за для тієї мети, за для котрої робиться. Ні один хоч трохи дотепний філолог або лінгвіст – не здасться на записи зроблені людьми не маючими спеціальної за для того освіти.

Виходить що се тільки марна праця і мені здається що се треба б було краще зовсім залишити, оставивши звісно лексичну сторону без усякої зміни. Фольклор – одно, а лінгвістика друге. Окрім того треба-б було подумати про те щоб видавати етногр[афічні] матер[іали] не як прийдеться а хоч у якій небудь системі – хоч би оттак отак наприклад як друкуються вони у болгарському «Сборнику за народни умотворенія» (хоч ся система мені не дуже подобається – занадто філологічна: там-бо тільки філологі філологи та і [..?] і ні однісінького етнолога).

Чи не краще б було зовсім виділити з «Записок» усю етнологію і видавати Етнологічний збірник додавши туди ж і антропологію і палеонтологію чи передісторичну археологію. (Так принаймні роблять американці і німці у виданнях Smithsonian. Инст., «Archiv für Anthrop[ology]» і «Zeitschrift für Ethnologie» і «Mitteilung[en] der Anthrop[ologische] Gesellsch[aft]»). Бо правду кажучи у «Записках» тепер така мішанина що кожний лякається і не хоче пренумерувати, думаючи що добре як хоч раз у 2 роки буде яка стаття по його спеціальности спеціальності. (Чи не балакали у Вас коли про те щоб кожна секція видавала свої праці окрімно окремо?)

Багато де про що треба б побалакати – та се вже нехай удруге. Тепер же добре було б якби (якщо Ви згоджуєтесь на мої умови) надіслали мені хоч принаймні спис того що Ви маєте, щоб вибрати на книжку котра могла б бути готовою до друку місяця через 4 (не ранійше раніше), не забувши сказати про кожну річ скільки вона візьме місця. Я ж поки що подумаю трохи про систему як різні річи речі можна було б упорядкувати, та роздивлюсь що у мене є (бо у мене окрім весільного матеріалу матеріалу знайдеться може й ще дещо, а після вакацій буде дуже багато і дуже цікавого).

Бувайте здорові і не забувайте щиро Вам прихильного

Хв.Вовка

Примітки

Центральний державний історичний архів України у м.Києві, ф. 1235, оп. 1, од. зб. 389, с.368. Лист є відповіддю на лист М. Грушевського від 12.02.1896 р. М. Грушевський відповів на цей лист 5.03.1896 р.

Друкується вперше за автографом.

Бестужев-Рюмін Костянтин Миколайович (1829-1897) – російський історик, академік. Велику увагу приділяв дослідженню давньоруських літописів.

Ібн-Фадлан Ахмет – арабський мандрівник і письменник першої половини X століття, у творах якого містяться відомості про побут і релігію східних слов’ян.

«Archiv für Anthropology» – німецький антропологічний часопис.

Lang А. (Ленг Ендрю, 1844-1912) – відомий шотландський етнограф і фольклорист. Автор грунтовних праць з міфології та вірувань різних народів.

«Mitteilung der Anthropology Gesellschaft» – часопис німецького антропологічного товариства.

«Zeitschrift für Ethnologie» – німецький народознавчий часопис кінця XIX – початку XX століття.

Подається за виданням: Листування Михайла Грушевського. – К.: 2001 р., т. 2, с. 114 – 115.